КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа №22ц/824/7172/19 Головуючий у 1 інстанції-Потабенко Л.В.
Унік.№372/176/17 Доповідач - Панченко М,М.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 червня 2019 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі :
Судді-доповідача Панченка М.М.
Суддів Волошиної В.М., Слюсар Т.А.
При секретарі Кемському В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-
В С Т А Н О В И В:
У січні 2017року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 і просив ухвалити рішення, яким поділити між сторонами в рівних частинах майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, квартиру АДРЕСА_1 .1 а.с.2-5/.
Відповідачка ОСОБА_1 звернулась до позивача з зустрічним позовом, в якому просила суд спірну квартиру визнати її особистою власністю з тих підстав, що квартира придбана за її особисті кошти/т.1 а.с.51-52/.
Першим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 09.10.2017 року відмовлено, як в первісному, так і в зустрічному позовах /т.1 а.с.137-139/.
Постановою Апеляційного суду Київської області від 22.01.2018 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 09.10.2017 року залишене без змін /т.1 а.с.214-218/.
Постановою Верховного Суду від 24.10.2018 року рішення Обухівського районного суду Київської області від 09.10.2017року та постанова Апеляційного суду Київської області від 22.01.2018 року скасовані в частині позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, а справа в цій частині передана на новий розгляд до суду першої інстанції/т.2 а.с.30-32/.
Рішення судів в частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_1 залишено без змін, як таке, що не оскаржувалось до касаційної інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині відмови у первісному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, Верховний Суд у своїх доводах послався на те, що у судів не було передбачених законом підстав ставити під сумнів надані позивачем документи на підтвердження права власності ОСОБА_1 на спірну квартиру.
Крім того, касаційна інстанція зазначила, що апеляційний суд, застосувавши до спірних правовідносин строк позовної давності, не з`ясував, в силу ст.ст.256,257,261 ЦК України, чи були порушені права позивача на спірне майно і, якщо були, то коли він про це дізнався.
Повторним рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2019 року первісний позов ОСОБА_2 задоволено /т.2 а.с.83-86/.
Судовим рішенням, в порядку поділу спільного майна подружжя, визнано право власності на квартиу АДРЕСА_1 по Ѕ частині за кожною зі сторін.
Вирішене питання розподілу судових витрат.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2019 року, та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові ОСОБА_2 за збігом позовної давності /т.2 а.с.95-97/.
Скаржниця послалась на те, що перебіг строку позовної давності для звернення позивача до суду з цим позовом розпочався з 05.03.2007 року, тобто, після набрання сили рішенням суду про розірвання шлюбу між сторонами.
Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як слідує з матеріалів справи і таке встановлено судом, сторони по справі - позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_1 проживали однією сім`єю у зареєстрованому шлюбі з 30.06.2001 року по 05.02.2007 року, від спільного проживання у якому мають доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.8,9/.
В період проживання у шлюбі, сторони за спільні кошти, в порядку інвестування у будівництво коштів у сумі 91.630,11 грн., набули у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 55,4 кв.м., що підтверджується свідоцтвом про право власності, видане на ім`я відповідачки ОСОБА_1 Обухівською міською радою 09.11.2005 року на ім`я відповідачки ОСОБА_1 /т.1 а.с.13,12/.
Указане право власності зареєстроване в Обухівському бюро технічної інвентаризації від 10.11.2005 року /а.с.14/.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів.
Після розірвання шлюбу від 05.02.2007 року сторони припинили сімейні стосунки але, на час розгляду справи, продовжують спільно користуватись указаною квартирою для проживання.
У п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст.372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Як зазначив позивач ОСОБА_2 , у 2016 році йому стало відомо, що відповідачка ОСОБА_1 має намір укласти шлюб з іншим чоловіком та проживати у спірній квартирі. Вважаючи, що указані дії позивачки можуть негативно вплинути на його права у власності на спірну квартиру, у січні 2016 року звернувся з цим позовом до суду.
Відповідно до вимог ст.69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
А згідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 16 від 12.06.1998 року «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (а відповідно і Сімейного Кодексу України), вирішуючи спори між подружжям про майно, суду необхідно з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Задовольняючи позов, та визнаючи за сторонами, в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ця квартира придбана сторонами в період шлюбу за спільні доходи подружжя.
Відповідачка не навела суду належних доказів того, що спірна квартира придбана лише за її особисті кошти і указана обставина в її апеляційній скарзі не оскаржується.
В розумінні ст.60 СК України слідує, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції покладається на того, з подружжя, який її спростовує.
Відповідно до ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
А, згідно ч.1 ст.68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
В силу ч.2 ст.372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Стяттями 256-257,72 СК України та п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовена давність у три роки. Позовіна давність обчислюється від дня коли, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим з подружжя, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова ВСУ від 23.09.2015р., справа №6-258цс15).
Тобто, тим самим спростовуються доводи скаржниці ОСОБА_1 про те, що позивач ОСОБА_2 пропустив строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене на повно з`ясованих обставинах з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 06 червня 2019 року.
Суддя-доповідач
Судді
