ОКРЕМА ДУМКА
судді Запорізького окружного адміністративного суду Семененко Марини Олександрівни на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду з питань перегляду судового рішення за виключними обставинами від 24.06.2019 у справі 808/1628/18
24 червня 2019 року
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2019 у справі 808/1628/18 відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 по справі №808/1628/18.
Не погоджуюсь з ухвалою суду та викладаю окрему думку з таких мотивів.
В даній ухвалі суд дійшов висновку, що «..саме з 25.04.2019 втратили чинність положення ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.
Відповідно, саме з 25.04.2019, з дня втрати чинності ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у частині словосполучення «дійсної строкової», позивач набув право на перерахунок пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.…».
Таких висновків суд дійшов за результатами аналізу Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України» Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (ст.59), «Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого 23.11.2011 постановою Кабінету Міністрів України №1210, та інших норм права у редакціях на час виникнення спірних правовідносин, рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 у справі №3-14/2019(402/19, 1737/19).
При цьому суд не врахував, що право особи подати заяву про перегляд судового рішення адміністративного суду за виключними обставинами врегульовано іншими нормами, а саме положеннями Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, відповідно до частини 1 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.
Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Суд не навів аргументів щодо незастосовності даних норм до спірних правовідносин.
Також суд не врахував, що Україна відповідно до Основного Закону визначена як правова держава і має своїм пріоритетом гарантування прав і свобод людини і громадянина. З цією метою має бути забезпечено таке юридичне регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, необхідне для забезпечення реалізації прав і свобод кожної особи та їх ефективного поновлення. При цьому певні права, зокрема соціальні, підлягають посиленому захисту.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що закон має відповідати критерію передбачуваності. Так, у справі «Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства» (Hashman and Harrup v. The United Kingdom) від 25 листопада 1999 року, п.31) Суд вказав, що однією з вимог, яка випливає зі словосполучення «встановлений законом», є передбачуваність. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована достатньо чітко, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях.
Закон має бути доступним для зацікавлених осіб та сформульованим з достатньою точністю для того, щоб надати їм можливість регулювати свою поведінку аби бути здатними - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою його дія (див., наприклад, рішення у справах «Газета «The Sunday Times» проти Сполученого Королівства (№ 1)» (The Sunday Times v. the United Kingdom (no. 1)), від 26 квітня 1979 року, п. 49, Series А № 30; «Реквеньї проти Угорщини» (Rekvenyi v. Hungary) [ВП], заява № 25390/94, п. 34, ECHR 1999-III; «Ротару проти Румунії» (Rotaru v. Romania) [ВП], заява № 28341/95, п. 55, ECHR 2000-V; та «Маестрі проти Італії» (Maestri v. Italy) [ВП], заява № 39748/98, п. 30, ECHR 2004-І).
У рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» … також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).
Норма пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України містить чіткі підстави, за наявності яких судовий спір може бути відновлено і остаточне судове рішення може бути переглянуто за виключними обставинами, а саме: 1) встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення; 2) на підставі такого правового акту чи його окремого положення суд вирішив справу; 3) рішення суду ще не виконано.
Отже, встановивши, що у судовому спорі наявні вищезазначені підстави, особа може в великою долею вірогідності передбачати своє право подати відповідну заяву. При цьому жодних посилань на взаємозв`язок та взаємозалежність такого права від дати ухвалення рішення Конституційним Судом України дана норма не містить.
Крім того, суд не врахував, що перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами є особливим видом провадження, у якому право на звернення особи до суду виникає у випадку настання обставин, яких не існувало на момент винесення судового рішення.
При цьому, встановлення Конституційним Судом України неконституційності правового акту чи його окремого положення як підстава для перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, означає існування на момент розгляду справи та прийняття судового рішення, про перегляд якого подається заява, неякісного закону.
Беззаперечно, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Однак у випадку встановлення Конституційним Судом України неконституційності правового акта чи його окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, визначальним є не момент втрати таким актом чи його положенням чинності, а можливість врахувати висновки Конституційного Суду України про неконституційність (конституційність) правового акту чи його окремого положення для виправлення судової помилки.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини визнає прийнятним перегляд остаточного судового рішення для виправлення помилок правосуддя (див. рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Правєдная проти Росії» (Pravednaya v. Russia), заява № 69529/01, пп. 27–28, та рішення від 6 грудня 2005 року у справі «Попов проти Молдови» № 2 (Popov v. Moldova № 2), заява № 19960/04, п. 46).
Вважаю, що інститут перегляду судового рішення у зв`язку з виключними обставинами, у тому числі у зв`язку з застосуванням судом при вирішенні справи норм закону, які суперечать Конституції України, має на меті саме виправлення судової помилки.
За інших умов право особи ініціювати перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами на підставі пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України було б примарним.
Окрема думка складена і підписана 24 червня 2019 року
Суддя М.О.Семененко
