УХВАЛА
27 червня 2019 року
м. Київ
справа № 536/2475/14-к
провадження № 13-34кс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідачаОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду кримінального провадження №42013000000000557 щодо ОСОБА_19 та ОСОБА_20 за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15січня2018року, та
ВСТАНОВИЛА:
Зміст оскаржених судових рішень
Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27листопада2015року ОСОБА_19 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України (далі КК України) (в редакції Закону №3207-VI від 07квітня2011року), і виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався.
Цим же вироком дії ОСОБА_20 кваліфіковано за ч.1 ст.190 КК України та звільнено його від кримінальної відповідальності за цей злочин на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
В ухвалі від 15січня2018року Апеляційний суд Полтавської області, залишаючи вирок суду першої інстанції без змін, зазначив, зокрема, що ОСОБА_19 не набув статусу підозрюваного в цьому кримінальному провадженні, оскільки повідомлення про підозру від 21березня2014року, складене та підписане заступником Генерального прокурора України ОСОБА_21 , було вручене та повідомлене ОСОБА_19 10квітня2014року за дорученням цього заступника Генерального прокурора України слідчим в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України ОСОБА_22 , тобто суб`єктом, не уповноваженим на вчинення таких дій, та з порушенням строку його вручення.
Зміст вимог касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Прокурор зазначає, що апеляційний суд безпідставно погодився із висновком місцевого суду щодо недопустимості доказу протоколу обшуку в службовому кабінеті судді ОСОБА_19 , та, як наслідок, похідних від нього доказів.
Помилковим, на його думку, є також висновок суду про те, що вручення повідомлення про підозру ОСОБА_19 , яке складено та підписано заступником Генерального прокурора України, за дорученням останнього слідчим прямо суперечить вимогам кримінального процесуального закону, натомість Кримінальний процесуальний кодекс України (далі КПК України) такої заборони не містить.
Крім цього прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції не врахував розміру завданої шкоди при перевірці кваліфікації вчиненого злочину, а тому всупереч статті413 КПК України не застосував закон, який підлягав застосуванню, тобто повинен був кваліфікувати дії ОСОБА_20 за ч.2ст.190 КК України. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті419 КПК України.
У запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_23 та виправданий ОСОБА_19 вважають її необґрунтованою та просять залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Мотиви передачі кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Ухвалою від 12червня2019року колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду на підставі частини5статті434-1 КПК України передала зазначене кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Колегія суддів зазначила про те, що аналіз судової практики вказує на неоднакове застосування норм кримінального процесуального закону щодо визначення суб`єктного складу здійснення повідомлення про підозру судді серед судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій.
В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначено, що з моменту набрання чинності КПК України 2012 року і до цього часу в судовій практиці, на думку колегії суддів, існує невизначеність у тлумаченні положень статті 481 КПК України у їх системному зв`язку з іншими нормами КПК України та інших законодавчих актів.
Колегія суддів визначила в своїй ухвалі питання, які становлять виключну правову проблему таким чином:
1. З огляду на положення статті481 КПК України чи слід розглядати під повідомленням судді про підозру лише факт складання письмового тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення відповідною особою, чи має бути здійснений комплекс усіх дій відповідною особою: «складання», «вручення» та «здійснення» повідомлення про підозру?
2. Чи виключно Генеральний прокурор або його заступник уповноважені здійснювати повідомлення судді про підозру?
3. Якщо повідомлення судді про підозру здійснюється лише Генеральним прокурором або його заступником, то чи повинні вони бути включені до складу групи прокурорів чи вони є окремими процесуальними керівниками?
4. Чи можливе надання Генеральним прокурором або його заступником доручення слідчому або іншому прокурору вручити судді повідомлення про підозру?
5. Які наслідки вручення повідомлення судді про підозру не Генеральним прокурором чи його заступником, а іншими суб`єктами, які не зазначені
у ст. 481 КПК України?
6. Чи призведе здійснення повідомлення судді про підозру неналежним суб`єктом до правових наслідків, що виключають набуття особою статусу підозрюваного, а в подальшому обвинуваченого та які наслідки це має при розгляді кримінального провадження судом по суті?
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Відповідно до частини4 статті434-2 КПК України суд в ухвалі про передачу кримінального провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду повинен викласти обґрунтування підстав, визначених частиною5 статті434-1 КПК України.
Під час передачі справ як таких, що містять виключну правову проблему, на розгляд Великої Палати Верховного Суду, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) та неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в ухвалі про передачу справи врахувала позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в ухвалі від 20травня2019 року (справа №128/2455/15-к, провадження №13-25кс19) про те, що при тлумаченні поняття «виключна правова проблема» необхідно виходити з кількісних та якісних показників, які можуть її становити. Зокрема, за кількісним показником виключна правова проблема зазвичай виникає не в одиничній правовій ситуації,
а у невизначеній кількості кримінальних проваджень, крім того, така правова проблема може мати триваючий характер і виникати ще під час розгляду кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.
Водночас якісні показники становлять змістовний та процедурний критерії визначення наявності виключної правової проблеми. За змістовним критерієм виключна правова проблема полягає, зокрема, у відсутності сталої судової практики, необхідності застосування інституту аналогії, необхідності здійснення судового тлумачення норм закону. За своєю правовою природою виключна правова проблема має зачіпати фундаментальні (конституційні, конвенційні) права та свободи.
За процедурним критерієм виключна правова проблема може мати місце за відсутності, неефективності або вичерпаності національних процесуальних механізмів її вирішення іншим способом, ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду.
Проаналізувавши судову практику щодо визначення суб`єктного складу повідомлення про підозру судді, колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Судудійшла висновку про те, що деякі суди у своїх рішеннях дотримуються позиції, що письмове повідомлення про підозру судді та його вручення має здійснюватися виключно Генеральним прокурором або його заступником.
Водночас в інших випадках суди першої та апеляційної інстанцій вважають, що стаття 481 КПК України не містить обов`язкової вимоги щодо вручення письмового повідомлення про підозру судді особисто Генеральним прокурором України або його заступником, та розрізняють поняття «складання» письмового повідомлення про підозру та його «вручення» як дві різні процесуальні дії.
Колегія суддів висловилась також щодо того, що, на її думку, існує неоднакова практика правозастосування норм кримінального процесуального закону щодо визначення суб`єктного складу повідомлення про підозру судді судами вищих інстанцій, вказавши на існування висловлених з цього приводу правових позицій Вищим адміністративним судом України, Касаційним адміністративним та Касаційним кримінальним судами у складі Верховного Суду.
У підсумку, колегія суддів підсумувала про те, що відсутність сталої судової практики у вирішенні питання щодо тлумачення положень статті 481 КПК України становить виключну правову проблему, яка має значення для розвитку права і формування єдиної правозастосовної практики.
Наведене вище обґрунтування колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду дає підстави вважати, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики під час застосування положень статті 481 КПК України.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду вбачає підстави для прийняття цього провадження до розгляду.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 434-1, 434-2 КПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Прийняти до розгляду кримінальне провадження №42013000000000557 щодо ОСОБА_19 та ОСОБА_20 за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15січня2018 року.
Призначити кримінальне провадження до касаційного розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 4 вересня2019 року о 10.30 год. у приміщенні Верховного Суду за адресою: м.Київ, вул.Пилипа Орлика,8.
Надіслати учасникам провадження копію ухвали про прийняття та призначення кримінального провадження до розгляду.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач ОСОБА_1 Судді: ОСОБА_2 ОСОБА_11 ОСОБА_3 ОСОБА_12 ОСОБА_4 ОСОБА_13 ОСОБА_5 ОСОБА_14 ОСОБА_6 ОСОБА_15 ОСОБА_7 ОСОБА_16 ОСОБА_8 ОСОБА_17 ОСОБА_9 ОСОБА_18 ОСОБА_10