Єдиний унікальний номер справи 754/540/18
Провадження №22-ц/824/6630/2019
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Тимошевська С.І.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2019 року у справі за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 доОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовомпро стягнення заборгованості за договором, мотивуючи його тим, що: 27.07.2017 року між сторонами укладений договір про надання послуг продавцеві нерухомості, за яким позивач зобов`язався на умовах ексклюзивності надати комплекс послуг, спрямованих на пошук покупців і подальше відчуження об`єкта нерухомого майна - квартири в місті Києві. Зазначає, що під ексклюзивністю умов надання послуг в рамках договору сторони дійшли згоди та розуміють надання послуг в інтересах замовника, визначених у договорі, виключно виконавцем. Надання аналогічних послуг для замовника щодо об`єкта третіми особами не допускається і тягне за собою відповідальність замовника перед виконавцем, передбачену умовами Договору. Відповідно договору вартість послуг виконавця визначена сторонами та становить 3% від кінцевої ринкової ціни об`єкту.
На виконання умов договору послуги були надані належним чином, адже відносно квартири було замовлено та отримано звіт про оцінку квартири, здійснено візуальне обстеження квартири на місці, проведені консультації з приводу підготовки та збору пакету документів, необхідних для укладання договору купівлі-продажу квартири, отримана інформаційна довідка в БТІ щодо стану квартири та інше. В той же час відповідач самостійно без участі виконавця із невідомих причин відчужив квартиру. На підставі зазначеного позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за укладеним договором.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2019 позов задоволений.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Обґрунтував скаргу тим, що позивач не довів законність своїх позовних вимог та не надав належні та обґрунтовані докази своєї позиції, тому висновки суду про доведеність обставин і підтвердження їх доказами не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того суд неправомірно задовольнив вимоги про стягнення штрафних санкцій, оскільки сплата передбачена саме за надані послуги, а оскільки позивачем не надавались послуги за договором, у відповідача не настало зобов`язання з оплати послуг. Крім того заперечує умови договору щодо ексклюзивного права позивача, оскільки за спірним договором мова йшла виключно про проведення переговорів та підготовки до підписання договору купівлі-продажу квартири. Вважає, що розгляд справи здійснений однобічно, без належної оцінки доказів, поданих до матеріалів справи.
Крім того апелянт зазначає, що клопотання позивача про витребування доказів, безпідставно і в порушення порядку задоволено судом, з яким він також не погоджується.
Крім того в порушення вимог процесуального права судом майже наприкінці розгляду справи прийнята заява про збільшення розміру позовних вимог, з чим також апелянт не погоджується.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що 27.07.2017 між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір на надання послуг, відповідно до якого ОСОБА_1 передала ексклюзивні права ФОП ОСОБА_2 щодо продажу власної квартири. Відповідно до пункту 1.1 договору «ексклюзивні права» - це права на проведення переговорів з третіми особами в інтересах замовника, які і виникають з питань укладення основного договору щодо вказаного в п. 2.1. договору нерухомого майна та наданні замовником виключно виконавцеві та протягом дії договору не можуть бути надані іншим особам на території України. Таким чином укладеним договором замовник гарантує та підтверджує, що на момент укладання договору, протягом строку його дії та під час укладання основного договору об`єкт не є і без відома виконавця не буде проданим, переданим безкоштовно, подарованим, заставленим, в т.ч. його оренди немає і без відома виконавця укладено не буде. Крім того замовник зобов`язався, крім іншого і утримуватися від будь-яких переговорів із третіми особами без участі виконавця, а у випадку виникнення подібних намірів третіх осіб - повідомити про це виконавця; не здійснювати без участі виконавця будь-які договори щодо об`єкту з будь-якою третьою собою.
Пунктом 2.7 укладеного договору сторонами досягнуто взаємної згоди про те, що у випадку укладання основного договору між замовником і третьою особою під час дії цього договору, виконавець має беззаперечне право на отримання винагороди в розмірі 3% від кінцевої ринкової ціни об`єкту. 20.09.2017 року відповідач уклала договір-купівлі продажу квартири з третьою особою. За таких умов суд прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. При цьомувраховано, що відповідач не надав суду відзив, і жодних доказів, які б підтверджували правомірність її дій судом не встановлено, з чим в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.
Свою позицию апелянт ґрунтує на тому, що фізична особа - підприємець ОСОБА_2 фактично не надав зазначені в договорі послуги. Дані доводи не можуть бути прийняті апеляційним судом в якості підстави для відмови в задоволенні позову, оскільки згідно з пунктом 4.1. укладеного договору з дня підписання замовником та третьою особою основного договору виконавець вважається таким, що належним чином виконав свої зобов`язання за договором та має беззаперечне право на отримання винагороди. При цьому відповідач, стверджуючи про неналежне виконання зобов`язань за договором з боку позивача, своїм правом, передбаченим пунктом 6.2.2. Договору, на розірвання договору не скористалась, здійснивши відчуження квартири, тим самим підтверджуючи отримання послуг від позивача.
У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Судом першої інстанції слушно зазначено, що сторони договору не мають права відступити від положень укладеного договору і врегульовувати свої відносини на власний розсуд.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов`язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Не вбачає колегія суддів апеляційного суду і підстав для скасування рішення суду у зв`язку з процесуальними порушеннями, які з точки зору апелянта допустив суд першої інстанції. Зокрема заява про збільшення позовних вимог подана до суду у зв`язку з тривалістю розгляду справи і стосувалася нарахувань на суму заборгованості, що здійснені за період такого розгляду. Таким чином позиція відповідача з цього приводу залишилася недоведеною, а у суду відсутні будь-які підстави для її прийняття та відмови з цього приводу у задоволенні позову.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи спір, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а його рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких умов наявності передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді не встановлено.
В ході апеляційного розгляду позивач подав заяву про стягнення з відповідача додаткових витрат на отримання правової допомоги, пов`язаної з розглядом саме апеляційної скарги. Дана заява не підлягає до задоволення оскільки заявником було надано документ, що підтверджує сплату таких коштів, лише у вигляді копії. Вказана копія викликала певні сумніви, у зв`язку з чим представнику позивача було запропоновано надати оригінал вказаного документу, чого зроблено не було. За таких умов даний доказ не може бути прийнятий судом, що веде до відмови в задоволенні вказаного клопотання.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 18 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Д.О. Таргоній
К.П. Приходько
