ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
17 липня 2019 року № 826/307/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі судового засідання Узурчук О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:
за позовом
ОСОБА_1
до третя особа
Керівника відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України Адамович Наталії Миколаївни Апарат Верховної Ради України
про
зобов`язання вчинити дії
за участі представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1
від відповідача - не прибув
від третьої особи - Шумар В.Ю.
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 із позовом до Керівника відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України Адамович Наталії Миколаївни, в якому просила суд: зобов`язати керівника відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України Адамович Наталю Миколаївну дотриматися вимог ст. 22 Закону України «Про звернення громадян» щодо обов`язку керівника проводити особистий прийом громадян, прийняти на особистому прийомі ОСОБА_1 ; дотриматися вимог ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» щодо права громадян знайомитися з матеріалами перевірки та видати ОСОБА_1 матеріали перевірки її звернень для ознайомлення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що особистий прийом громадян у Верховній Раді України здійснюється відповідно до вимог Порядку організації та проведення особистого прийому громадян у Верховній Раді України від 17.04.2015. Так, відповідно до вимог ст. 22 Закону України «Про звернення громадян» та вказаного положення, відповідач як керівник зобов`язана проводити особистий прийом громадян. Крім того, вказаний графік прийому громадян доводиться до відома громадян, що протиправно не було здійснено відповідачем. Також позивач зауважила, що відповідач протиправно не надала позивачці матеріали перевірки щодо її звернень.
У відзиві на позовну заяву представник відповідач зазначив, що позивачка, упродовж 2016 року подала 165 звернень громадян, в тому числі щодо її особистого прийому керівництвом Відділу звернень громадян Апарату Верховної Ради України. У зв`язку із систематичним поданням нею повторних звернень з аналогічного питання, листом від 29.04.2016 №09-1059.26.16/03-03/16 за підписом Керівника Апарату Верховної Ради України ОСОБА_4 припинено розгляд аналогічних звернень, у зв`язку з чим подальші заяви не розглядалися, як такі, що подані позивачем із зловживанням права на звернення громадян. Також відповідачем зазначено, що матеріали перевірки звернень позивачки в Апараті Верховної Ради України відсутні, оскільки службові документи щодо них не складалися. Щодо особистого прийому громадян, то відповідач зауважив, що прийом громадян у Верховній Раді України здійснюється відповідно до Порядку організації та особистого прийому громадян у Верховній Раді України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 17.04.2015 №573, згідно якого керівник відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України не зобов`язаний особисто проводити прийом громадян. В той же час, прийом позивачки був проведений працівниками сектору прийому громадян, що підтверджується реєстраційно-контрольними картками.
У запереченні на відзив позивачка зазначила, що посилання відповідача про відсутність в останньої обов`язку проводити особистий прийом є протиправними та такими, що не узгоджуються із приписами ст. 22 Закону України «Про звернення громадян», окрім того, право на ознайомлення із матеріалами перевірки передбачено вимогами ст. 18 Закону України «Про звернення громадян», яке також було протиправно порушено відповідачем. Також позивач зазначила, що вищевказані порушення свідчать про порушення відповідачем вимог ст. 8 Закону України «Про державну службу».
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 неодноразово зверталася до Верховної Ради України із письмовими зверненнями та зверненнями поданими на прийомі в приймальній громадян Верховної Ради України.
22.02.2016 позивач звернулася до Керівника приймальні Верховної Ради України із заявою щодо нелюдського ставлення працівників приймальні ВРУ до людей похилого віку.
25.02.2016 Апаратом Верховної Ради листом №09-1874.26.14/35-02.16 зазначено, що роз`яснення стосовно порушеного питання було надано позивачу по суті під час особистого прийому.
12.03.2016 позивач звернулася до керівника приймальні громадян Верховної Ради України із клопотання про надання для ознайомлення матеріалів перевірки заяви від 22.02.2016.
Листом від 15.03.2016 №09-1874.26.14/75-03.16 позивачу роз`яснено, що працівниками Національної поліції України не було зафіксовано жодного нелюдяного ставлення до громадян похилого віку, у зв`язку з чим проведення перевірки з цього питання є не здійснювалося.
22.03.2016 позивач листом №1874.26.14/80 звернулася до ОСОБА_5 із заявою про особистий прийом, в якому заявниця просила провести особистий прийом із керівником відділу з питань звернень громадян.
23.03.2016 листом №09-1874.26.14/80-03.16 позивачу повідомлено графік особистого прийому громадян головами комітетів Верховної Ради України, головами депутатських фракцій (депутатських груп) та працівниками відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України.
Листом від 28.03.2016 №1059.26.16/03 позивачка звернулася із черговим зверненням про проведення особистого прийому керівником відділу з питань звернень громадян.
Листами від 23.04.2016 №1059.26.16/24, №1059.26.16/25, від 25.04.2016 №1059.26.16/26 позивачка повторно просила провести особистий прийом громадян та надати матеріали перевірки для ознайомлення.
Листом від 29.04.2016 №09-1059.26.16/03-03.16 за підписом ОСОБА_4 на підставі вимог ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» Апаратом Верховної Ради України припинено листування із ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, останнім не надавалися відповіді на подальші звернення.
11.05.2016 позивачка звернулася до керівника приймальні Верховної Ради України із проханням видати для ознайомлення матеріали перевірки звернень, на які надана відповідь від 29.04.2016 за підписом ОСОБА_4
04.07.2016 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про особистий прийом, однак станом на момент звернення позивача до суду, а також під час розгляду даної справи, жодної відповіді на свою заяву остання не отримала.
Враховуючи викладене, вважаючи порушеним право на звернення громадян, позивач звернулася із даним позовом до суду.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 40 Конституції України, кожному гарантовано право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулюються Законом України "Про звернення громадян" від 02.10. 1996 №393/96-ВР. (Далі - Закон №393/96-ВР)
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально - економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
В силу положень статті 3 Закону №393/96-ВР під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Статтею 4 Закону Закону №393/96-ВР встановлено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які - небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Частинами 1, 3 та 4 статті 15 Закону №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Статтею 18 цього ж Закону №393/96-ВР визначені права громадянина при розгляді його заяви чи скарги, зокрема, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Абзацами 1, 3, 4, 5, 6 частини 1 статті 19 Закону №393/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Частиною 1 статті 20 Закону №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.
Як вбачається зі змісту поданих заяв, після отримання відповіді за підписом ОСОБА_4 про припинення переписки на підставі вимог ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», ОСОБА_1 було подано заяву від 11.05.2016 про видачу матеріалів перевірки за підписом ОСОБА_4 .
Однак, як було встановлено судом у ході розгляду даної справи, матеріали перевірки за розглядом звернень позивача на які надана відповідь ОСОБА_4 від 29.04.2016 не були створені, що також підтверджується поясненнями відповідача, третьої особи, а також показами допитаних свідків, зокрема: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Так, ст. 18 Закону №393/96-ВР визначені права громадянина при розгляді його заяви чи скарги, зокрема, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно, всебічно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.
Крім того, суд приходить до висновку, що особа може бути запрошеною для розгляду поданої нею заяви чи скарги лише у випадку проведення відкритого засідання щодо розгляду заяви чи скарги з порушених питань.
В той же час, представником третьої особи в своїх поясненнях було зазначено, що перевірка проводиться у виключних випадках, зокрема, коли для вирішення, викладених в заяві або скарзі питань необхідно витребувати додаткові матеріали або вжити інші заходи, про що також повідомляється особі, яка подала звернення. У зв`язку з тим, що дані дії відповідачем не приймалися, а переписка із позивачем була припинена на підставі вимог ст. 8 Закону України «Про звернення громадян», то відповідно матеріали такої перевірки не створювалися.
Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про зобов`язання дотриматися вимог ст. 18 Закону України «Про звернення громадян» щодо права громадян знайомитися із матеріалами перевірки та видати ОСОБА_1 матеріали перевірки її звернень для ознайомлення.
Суд звертає увагу позивача, що спосіб захисту порушеного права повинен бути не абстрактним, а таким, що забезпечує реальне та ефективне поновлення порушеного права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Крім того, засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Враховуючи те, що позивач оскаржує дії відповідача лише у контексті приписів ст. 18 Закону України "Про звернення громадян", суд при вирішенні спору не досліджує питання щодо правомірності ненадання відповіді на вказану заяву.
Як було встановлено судом з пояснень учасників справи, остання звернулася до відповідача із заявою про особистий прийом від 04.07.2016 із поставленого питання, однак, її не було запрошено та не було надано жодної відповіді на вказану заяву з тих підстав, що вже була припинена переписка.
Однак суд, вирішуючи спір в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача дотриматися вимог ст. 22 Закону України «Про звернення громадян» щодо обов`язку керівника проводити особистий прийом громадян, прийняти на особистому прийомі ОСОБА_1 , дійшов наступних висновків.
Згідно із ч. 1,3 ст. 22 Закону №393/96-ВР керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян зобов`язані проводити особистий прийом громадян. Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об`єднаннях громадян визначається їх керівниками.
Як слідує з матеріалів адміністративної справи, станом на момент звернення позивача із заявою від 04.07.2016 про проведення ОСОБА_5 особистого прийому діяла Посадова Інструкція завідуючого Відділом з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України від 25.05.2001, згідно якої до прав завідуючого відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України відносилося право завідувача вести прийом громадян з особистих питань, розглядати усні та письмові звернення.
При цьому, судом не приймається до уваги посилання представника відповідача на те, що ведення особистого прийому було правом, а не обов`язком останньої, оскільки положення посадової інструкції не можуть суперечити приписам норми Закону, якою прямо передбачено обов`язок керівника проводити особистий прийом громадян.
Також, суд звертає увагу відповідача, що факт затвердження керівником Апарату Верхової Ради України нової посадової Інструкції завідувача сектору прийому громадян відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України від 21.02.2017 №241-к, якою, в свою чергу, не передбачено проведення особистого прийому, не нівелює обов`язку відповідача щодо проведення прийому громадян, згідно вимог посадової інструкції, яка була чинною на момент звернення позивача із відповідними заявами та свідчить про порушення відповідачем вимог ст. 22 Закону №393/96-ВР .
При цьому, доводи відповідача та представника третьої особи про те, що відповіді на заяву ОСОБА_1 від 04.07.2016 про особистий прийом не надавалась і вона не розглядалась з тих підстав, що з останньою була припинена переписка з аналогічних звернень, суд вважає не обґрунтованими та безпідставними, оскільки, як вбачається із змісту попередніх заяв ОСОБА_1 , питання, які вона порушувала у своїх зверненнях стосувалися проведення особистого прийому громадян на підставі пенсійного посвідчення, як документа, що посвідчує особу та надання матеріалів перевірки розгляду її заяви від 22.02.2016 щодо нелюдського ставлення працівників Апарату до громадян похилого віку та інших підстав, що в свою чергу, не є аналогічними із питаннями, що викладені в заяві від 04.07.2016.
Отже, враховуючи ту обставину, що лист від 29.04.2016 №09-1059.26.16/03-03.16 за підписом ОСОБА_4 про припинення розгляду звернень громадян з повторних питань не будуть розглядатись на підставі вимог ст. 8 Закону України «Про звернення громадян» був пов`язаний виключно із попередніми заявами ОСОБА_1 , то суд вважає, що ОСОБА_5 протиправно та безпідставно не відреагувала та звернення позивачки щодо проведення особистого прийому від 04.07.2016, чим у свою чергу порушено приписи ст. 22 Закону України «Про звернення громадян».
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 2 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У зв`язку з тим, що позивачем було заявлено дві позовних вимоги, а позовні вимоги викладені таким чином, що не дають змогу захистити правові інтереси позивача в повній мірі, суд дійшов висновку, що для повного забезпечення захисту прав позивачів необхідно вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності керівника відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України ОСОБА_5 щодо нездійснення особистого прийому ОСОБА_1 , що в свою чергу є підставою для зобов`язання керівника відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України ОСОБА_5 провести особистий прийом з ОСОБА_1 у зручний для обох сторін день і час.
Згідно із ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
У відповідності до п. 1,3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку
Судові витрати розподілити, згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність керівника відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України ОСОБА_5 щодо нездійснення особистого прийому ОСОБА_1 .
Зобов`язати керівника відділу з питань звернень громадян Апарату Верховної Ради України ОСОБА_5 провести особистий прийом з ОСОБА_1 у зручний для обох сторін день і час.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у сумі 275 (двісті сімдесят п`ять) грн. 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.С. Мазур
