ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, [email protected]
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 липня 2019 року
м. Черкаси справа № 925/1199/18
Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Довганя К.І., з секретарем судового засідання Дяченко Т.В. за участю представників: позивача - Горохова Р.М. директора; відповідача - Мельніченко А.М. адвоката; 1) третьої особи - Юрко К.В. виконавчого директора; 2) третьої особи - Юрко К.В. заступника директора; 3) третьої особи - не з"явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Маслівське" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство" Імпульс Плюс" за участю третіх осіб без самостійних вимог на стороні позивача - селянське "Фермерське" господарство "Обрій", товариство з обмеженою відповідальністю "Нива Миронівщини", товариство з обмеженою відповідальністю "Сільськогосподарське підприємство "Маслівка" про визнання договору недійсним,-
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Маслівське" подало до суду позовну заяву, в якій просить визнати недійсним договір про спільну діяльність №1 від 20.03.2018 року.
В обґрунтування заявлених вимог позивач послався на те, що 20.03.2018 між позивачем і відповідачем був укладений Договір про спільну діяльність № 1, за умовами якого сторони зобов`язались об`єднати майно, кошти та зусилля у сфері сільськогосподарської діяльності, для досягнення спільних господарських цілей, а саме вирощування та продажу сільськогосподарських культур з метою отримання прибутку. Положеннями цього Договору був визначений внесок кожної Сторони для досягнення цілей договору про спільну діяльність. Внеском позивача була передача за Актом приймання-передачі у користування для спільної діяльності земельних ділянок загальною площею 1198,7616 га., що орендуються у фізичних осіб, та оцінено як внесок у спільну діяльність у сумі 1 859 532.00 (один мільйон вісімсот п`ятдесят дев`ять тисяч п`ятсот тридцять дві) гривні 00 копійок.
Внеском відповідача була особиста трудова участь, сільськогосподарська техніка, автотранспорт, насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та грошові кошти:
- до 02.05. 2018 - насіння, мінеральні добрива та засоби захисту рослин на суму 5 670 648,00 гривень 00 коп.;
- до 30.05.2018 - 3 000 000,00 (три мільйони) гривень 00 копійок;
- до 01.09.2018 - 1 300 000,00 (один мільйон триста) гривень 00 копійок;
- до 01.11.2018 - 2 473 912,30 (два мільйони чотириста сімдесят три тисячі дев`ятсот дванадцять) гривень 30 копійок (п. 6.1. Договору).
За умовами п.7.1 вказаного Договору грошові та майнові внески Сторін, а також майно, внесене, створене або придбане Сторонами в результаті спільної діяльності, становить їх спільну власність.
Згідно п. 10.1. Договору: Договір починає діяти з моменту його підписання та діє до отримання Сторонами своїх прибутків, згідно умов Договору про спільну діяльність.
Позивач вважає, що вище зазначений Договір, порушує законні права та інтереси третіх осіб, оскільки після арифметичного перерахунку акту приймання передачі до Договору, вбачається що позивачем навмисно зазначено в акті площа земельних ділянок менша ніж передано відповідачеві. Площа земельних ділянок більша на 90,43 га.
Позивач зазначив, що попереднім керівником позивача самовільно присвоєно право оренди більш як трьохсот земельних ділянок, право користування якими незаконно, і за відсутністю жодних правових підстав, передано відповідачу.
Також позивач наголошує, що попередній керівник товариства, володів інформацією щодо відсутності в останнього прав володіння, користування і розпорядження 369 (триста шістдесят дев`ять) земельних ділянок загальною площею 1 198,7616 га., як і був належним чином обізнаний з ухвалою від 03 березня 2018 року Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі №911/2066/17, згідно якої зупинено виконання рішення господарського суду Київської області від 28 липня 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2018, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку щодо 298 записів про припинення іншого речового права, а саме права оренди земельних ділянок.
Предметом спору в судовій справі №911/2066/17 ставилося питання виключно про скасування державної реєстрації речових прав на земельні ділянки, вчинених з 13.01.2017 по 04.07.2017 щодо реєстрації речових прав стосовно земельних ділянок ТОВ «СП «Маслівське» та скасування записів про право оренди земельних ділянок СФГ «Обрій», визнання недійсними та скасування рішення про припинення іншого речового права, а саме права оренди земельних ділянок з ТОВ «СП «Маслівське». Відповідно 257 земельних ділянок, передані за Актом до Договору про спільну діяльність, на момент передачі були предметом розгляду господарської справи № 911/2066/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Козин» до Позивача, Третьої особи № 1, Комунального підприємства Кагарлицької районної ради «Реєстраційне агентство» та Комунального підприємства Миронівської районної Ради «Миронівка-реєстр», про скасування реєстраційних дій, вчинених з 13.01.2017 по 04.07.2017, щодо реєстрації речових прав стосовно земельних ділянок Позивача, скасування записів про право оренди земельних ділянок Третьої особи № 1, визнання недійсними та скасування рішення про припинення іншого речового права, а саме права оренди земельних ділянок з Позивача. Були заявлені похідні вимоги, задоволення яких залежали від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги) - визнання недійсних договорів про припинення оренди землі між власниками земельних ділянок та Позивачем. 18 січня 2018 року згідно постанови Київського апеляційного господарського суду №911/2066/17, не повернулись до першого відповідача попередні договірні відносини з власниками земельних ділянок, що в свою чергу підтверджує, що між першим відповідачем та другим відповідачем, правовідносини не виникли, тому Договір не вчинений.
Позивач вказав, що на момент укладання спірного Договору про спільну діяльність у позивача був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності щодо вкладення у спільну діяльність права користування 304 (трьохсот чотирьох) земельних ділянок, оскільки таке право у останнього не виникло, що є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
Позивач зазначив, що зміст Договору свідчить, що позивач взявши на себе зобов`язання передати для вирощування та продажу сільськогосподарських культур земельні ділянки відповідачу позбавив себе права самостійного господарювання на земельних ділянках та надав право обробітку відповідачу. Таким чином, як вважає позивач, за змістом Договору між сторонами фактично склалися правовідносини з суборенди землі, оскільки з умов Договору вбачається, що позивач фактично передав відповідачу на платній основі земельні ділянки.
Позивач зауважив, що у нього відсутні письмові згоди від 65 (шістдесяти п`яти) власників земельних ділянок за договорами оренди землі загальною площею 237,2966 га, які передбачені пунктом 19 Договору оренди землі.
Позивач звернув увагу суду на те, що Статутом товариства встановлено обмеження повноважень Генерального Директора на укладення правочинів, які перевищують суму, що становить 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок. У даному випадку одного підпису Генерального директора в Договорі недостатньо, адже потрібен також документ, що підтверджує узгодження правочину вищим органом Товариства - Протокол загальних зборів учасників позивача. А відтак, на думку позивача, відсутність такого Протоколу є свідченням перевищення попереднім керівником наданих йому Статутом позивача повноважень.
Позивач вважає, що Договір №1 про спільну діяльність, підписаний попереднім керівником є удаваним, оскільки був вчинений Сторонами для приховання іншого договору, а саме Договорів суборенди земельних ділянок.
Відповідач у відзиві на позов заперечував проти доводів позивача мотивуючи тим, що в позовній заяві жодним чином не вказано, що відповідач порушив права позивача.
Відповідач вважає, що позивачем було неправильно (всупереч вимогам закону) здійснено (вчинено) і не вказано, що саме порушив відповідач і тому не є зрозумілим, яке саме право позивача порушене діями відповідача.
Відповідач посилався на витяги з реєстру речових прав на нерухоме майно від 23.03.2018, з яких вбачається, що всі вищенаведені земельні ділянки, які є предметом Договору та Акту приймання - передачі перебували на праві оренди у позивача, що беззаперечно надало право позивачу укладати Договір про спільну діяльність від 20.03.2018 між позивачем та відповідачем.
Відповідач вважає посилання позивача на існування справи № 911/2066/17, таким, що спростовує доводи позивача про відсутність прав у позивача розпоряджатися земельними ділянками, що перебували на праві оренди у нього, шляхом укладення Договору про спільну діяльність. Тобто, на думку відповідача, позивач мав право укласти договір про спільну діяльність, адже його право було відновлено. А посилання позивача на обізнаність в існуванні Постанови Верховного Суду на предмет позову, не впливає, адже Постанова Верховного Суду винесена 26 квітня 2018 року, після укладення спірного Договору.
Відповідач зауважив, що Договір про спільну діяльність має на меті отримання прибутку, а першочергово для сторін було визначено - сплата орендної плати за користування земельними ділянками - п. 8.2, тобто в інтересах власників паїв.
Щодо посилань позивача про перевищення його директором повноважень на укладення такого роду правочинів, відповідач зауважив, що у відповідності до Витягу з реєстру від 20.03.2018 ОСОБА_1 , в графі про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи - вказано, що відомості відсутні, тобто на момент вчинення правочину відповідач пересвідчився у відсутності відомостей про обмеження прав керівника - підписанта. А з копії Статуту, яка надана до матеріалів справи, не вбачається, що він пройшов державну реєстрацію відповідно Закону України «Про державну реєстрацію юридичних, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Позивач у відповіді на відзив заперечував проти доводів відповідача та просив суд позов задовольнити повністю посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та підтверджені належними доказами, приєднаними до матеріалів справи.
Третя особа (СФГ «Обрій») надала суду письмове пояснення по суті спору, в якому вказала на порушення приписів законодавства України, здійснені під час укладення вказаного Договору та підтримала доводи позивача.
Відповідачем було подане до суду заперечення на письмові пояснення третьої особи (СФГ «Обрій»), в якому відповідач вважав доводи третьої особи безпідставними.
Від третьої особи (ТОВ «СП «Маслівка») надійшло письмове пояснення, в якому третя особа вважає, що права позивача укладеним спірним договором не порушені, оскільки договір виконано у повному обсязі; матеріали справи та доводи позивача не містять посилання на порушення прав землевласників земельних ділянок та повноважень діяти позивачу і звертатись за захистом порушених прав землевласників; правове обґрунтування позивача є невірним і не доводить укладення такого договору відповідачем з порушенням порядку та не доводить недійсності чи нікчемності укладеного договору.
Представник позивача та першої і другої третіх осіб в судовому засіданні заявлені вимоги підтримали повністю, просили суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти заявлених вимог вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими.
Представник від третьої особи (ТОВ «СП «Маслівка») в судове засідання не з`явився.
Суд , вислухавши представників сторін, оцінивши наявні у справі докази, встановив наступне.
Предметом спору є визнання договору про спільну діяльність недійсним, укладений між позивачем і відповідачем.
З матеріалів справи вбачається, що 20.03.2018 між позивачем і відповідачем був укладений Договір про спільну діяльність № 1, за умовами якого сторони зобов`язались об`єднати майно, кошти та зусилля у сфері сільськогосподарської діяльності, для досягнення спільних господарських цілей, а саме вирощування та продажу сільськогосподарських культур з метою отримання прибутку.
Положеннями цього Договору був визначений внесок кожної Сторони для досягнення цілей договору про спільну діяльність.
Внеском позивача була передача на підставі Акту приймання-передачі у користування для спільної діяльності земельних ділянок загальною площею 1198,7616 га., що орендуються у фізичних осіб, та оцінено як внесок у спільну діяльність в сумі 1 859 532.00 грн.
Внеском відповідача була особиста трудова участь, сільськогосподарська техніка, автотранспорт, насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин та грошові кошти:
- до 02.05. 2018 - насіння, мінеральні добрива та засоби захисту рослин на суму 5 670 648,00 гривень 00 коп.;
- до 30.05.2018 - 3 000 000,00 (три мільйони) гривень 00 копійок;
- до 01.09.2018 - 1 300 000,00 (один мільйон триста) гривень 00 копійок;
- до 01.11.2018 - 2 473 912,30 (два мільйони чотириста сімдесят три тисячі дев`ятсот дванадцять) гривень 30 копійок (п. 6.1. Договору).
За умовами п.7.1 вказаного Договору грошові та майнові внески Сторін, а також майно, внесене, створене або придбане Сторонами в результаті спільної діяльності, становить їх спільну власність.
Згідно п. 10.1. початок дії Договору з моменту його підписання та до отримання Сторонами своїх прибутків.
Відповідно ст.204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).
Правочини поділяються за ступенем недійсності на абсолютно недійсні з моменту їх здійснення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).
За приписами ст.215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом, та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.
Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом, тобто коли є правова норма, яка безпосередньо визначає недійсність правочину без дотримання її вимог, а оспорюваним є той правочин, недійсність якого прямо не встановлена законом, але який у разі, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути судом визнаний недійсним.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності: волевиявлення учасника правочину мас бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин мас бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Дієздатність юридичної особи передбачає можливість для неї набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов`язки та нести відповідальність. Юридична особа набуває цивільних прав та бере на себе цивільні обов`язки через свої органи, які діють відповідно до закону і засновницьких документів. У передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільні права та брати на себе цивільні обов`язки через своїх учасників.
Ст . 207 Господарського кодексу України визначено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов`язану сторону певних обов`язків.
Згідно ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Стаття 124 Конституції України встановлює, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадових чи службових осіб та громадян.
Судом встановлено, що ухвалою від 03 березня 2018 року Касаційного господарського суду у складі Верховного суду у справі №911/2066/17 було зупинено виконання рішення господарського суду Київської області від 28 липня 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2018 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку щодо 298 записів про припинення іншого речового права, а саме права оренди земельних ділянок, станом на день укладення Договору про спільну діяльність, позивачем не поновлено право оренди.
Таким чином, суд вважає, що зважаючи на вимоги наведених норм матеріального права, у позивача на момент укладання спірного Договору про спільну діяльність був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності щодо вкладення у спільну діяльність права користування 304 земельних ділянок, оскільки таке право у останнього не виникло.
Щодо належного повідомлення позивача, а саме обізнаності про ухвалу Верховного Суду про зупинення виконання рішення апеляційної інстанції у справі № 911/2066/17, суд виходить з наступного.
З огляду на приписи ст. 2 та 4 Закону України від 22.12.2005 № 3262-1V «Про доступ до судових рішень», кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Станом на момент укладення спірного договору попередній керівник позивача, який підписав спірний договір, був обізнаний, щодо відсутності прав
володіння, користування і розпорядження 304 (триста чотирьох) земельних
ділянок загальною площею 1051,89 га., як і був належним чином обізнаний з
ухвалою від 03 березня 2018 року Касаційного господарського суду у складі
Верховного суду у справі №911/2066/17, яка розміщена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, надіслано судом 03.03.2018, зареєстровано 04 032018року, оприлюднено 05.03.2018, дата набрання законної сили: 03.03.2018, посилання http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/72551290, згідно якої зупинено виконання рішення господарського суду Київської області від 28 липня 2017 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2018, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку щодо 298 записів про припинення іншого речового права, а саме права оренди земельних ділянок, і ці заходи забезпечення позову на дату укладення спірного договору були чинними.
Суд вважає, що заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, оскільки отримані відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, який гарантує виконання своїх зобов`язань через уповноважених представників. Відтак, доказами є не тільки установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але і обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, які діють від імені підприємства.
Щодо звинувачень у кримінальних правопорушеннях та факту викрадення СФГ «Обрій» врожаю 2018 року, суд оцінює критично, оскільки вказані факти мають бути доведені у встановленому чинним законодавством порядку.
Ч .І ст. 1131 ЦК України передбачено, що угода про спільну діяльність (простого товариства) укладається у письмовій формі.
Враховуючи вищевказане та вимоги цивільного законодавства, вказаний договір про спільну діяльність № 1, укладений від 20 березня 2018 року, набрав чинності.
Відносини зі спільної діяльності, урегульовані у статтях 1130-1143 ЦК України:
За договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи або із створенням простого товариства для досягнення певної мети, шляхом укладення договору у письмовій формі.
Згідно з нормами статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також - вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом.
Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж - право власності використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.
Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду.
Обов`язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов`язаних із виконанням цих обов`язків, встановлюються договором простого товариства.
Як вбачається із змісту оспорюваного договору його сторони узгодили проводити спільну діяльність на основі об`єднання вкладів учасників.
Вкладом позивача є право користування земельними ділянками, які перебувають у користуванні позивача загальною площею 1198,7616 га відповідно до укладених з фізичними особами договорів оренди, та які не належать позивачу на праві власності.
Внеском же відповідача є насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, трудова участь на суму 5 670 648,00 гривень 00 копійок.
Отже, згідно з вимогами Закону внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном, обов`язки щодо утримання якого та порядок відшкодування витрат, пов`язаних із виконанням цих обов`язків, встановлюються договором простого товариства.
Крім того, згідно ст.1137 ЦК України порядок відшкодування витрат і збитків, пов`язаних із спільною діяльністю учасників, визначається за домовленістю між ними.
У разі відсутності такої домовленості кожний учасник несе витрати то збитки пропорційно вартості його вкладу у спільне майно. Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною.
Суд вважає, що можливість спільних дій з метою, визначеною предметом цього договору, виключається у зв`язку з тим, що унеможливлює досягнення сторонами договору розвитку їх підприємств та отримання прибутку, оскільки відповідач не надав суду будь-яких доказів, які б свідчили, про внесення його вкладу у діяльність створеного між ним та позивачем простого товариства та вчинення будь-яких дій, які б свідчили про укладення та виконання саме договору про спільну діяльність.
Доказів виконання, визначених у договорі умов щодо відкриття розрахункового рахунку для ведення спільної діяльності у банківській установі, ведення окремого податкового та бухгалтерського обліку, до суду не подано.
У дослідженому судом Акті приймання-передачі та у оспорюваному договорі умови та будь-які докази на підтвердження узгодження питань щодо розподілу прибутку, витрат або інших питань, які б свідчили про спільні дії учасників договору, відсутні.
Таким чином, з вище викладеного вбачається, що фактично, отримавши у користування належні позивачу на праві оренди земельні ділянки, відповідач на свій розсуд здійснював права користувача земельними ділянками, без врахування умов договору.
Із змісту та суті договірних відносин сторін вбачається, що вказаний правочин не відповідає ст.ст. 1130-1134 ЦК України та не є за своє природою договором про спільну діяльність, його умовами та первинними документами щодо його виконання не підтверджується наявність спільної мети сторін на спільний обробіток земельних ділянок, об`єднання зусиль, внаслідок якого сторони отримують прибуток від спільної діяльності. що підлягає розподіл)' відповідно до умов договору, право спільної власності на плоди. продукцію, доходи від спільної діяльності, жодної спільної господарської мети сторони не мали, окрім здійснення відповідачем господарської діяльності з сільськогосподарського товарного виробництва на земельній ділянці як його власник.
Суд вважає, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем, а також фактичні відносини, що склалися між сторонами договору, за своєю суттю та природою є договором суборенди землі, з огляду на те, що основною ознакою цього договору є надання за плату земельних ділянок у володіння і користування на певний строк.
Таким чином, договір про спільну діяльність містить ознаки іншого договору, який пов`язаний з орендними відносинами щодо земельних ділянок та який не дотриманий встановленими нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в суборенду. Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою і її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.
Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Відносини , пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.
За приписами ст.4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок с громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Ст.6 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України. Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Ст.13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно з ч.1 ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
За змістом ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності.
Відповідно ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:
а) самостійно господарювати на землі;
б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;
в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф. ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі;
г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;
і) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Згідно до ст. 8 Закону України «Про оренду землі» орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків. визначених законом).
Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина маже бути передана в суборенду.
Умови договору суборенди земельної ділянки повніші обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому.
Строк суборенди не може перевищувати строку, визначеного договором оренди землі.
У разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.
Договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.
Відповідно ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно то їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме манно.
Згідно зі ст.4 цього Закону державній реєстрації прав підлягають, серед інших, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору суборенди.
Згідно статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору і урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такті спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарського договору).
Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.
Як передбачено ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання а момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також - моральним засадам суспільства: особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі: правочин мас бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Зазначена норма кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, згідно і якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з мстою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним і них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину. який вони насправді вчинили.
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину. який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Оскільки воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які ним передбачені, вирішенню підлягають питання правової природи оспорюваного правочину та характер спірних правовідносин сторін.
Визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін.
Підтвердження відсутності за позивачем зареєстрованих прав оренди станом на день укладання спірного договору 370 (триста сімдесяти) земельних ділянок, є інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на спірні права земельних ділянок СФГ «Обрій», ТОВ «Нива Миронівщини».
Представником відповідача в судовому засіданні визнано, що 7 (сім) земельних ділянок орендарем є ТОВ «Нива Миронівщини», і фактично їх не приймалося за Актом приймання-передачі до договору про спільну діяльність.
Земельні ділянки, орендарем яких є ТОВ «Нива Миронівщини», де зазначено: порядковий номер за актом від 20.03.2018; П.І . П. власника земельної ділянки;кадастровий номер земельної ділянки; площа, га:
2. ОСОБА_3 змінено власника на ОСОБА_4 ; № НОМЕР_1;
45. ОСОБА_5 змінено власника на ОСОБА_4 ; № НОМЕР_2;
59. ОСОБА_6 ; № НОМЕР_3;
60. ОСОБА_7 ; № НОМЕР_4;
166. ОСОБА_8 змінено власника на ОСОБА_4 ; № НОМЕР_5;
315. ОСОБА_9 (спадкоємиця ОСОБА_10 ); № НОМЕР_6;
369. ОСОБА_11 змінено власника на ОСОБА_4 ; № НОМЕР_7.
Всього 18,41070.
В матеріалах справи міститься інформаційна довідка Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 23 березня 2018 року, згідно якої зареєстровані всі відомості прав оренди на земельні ділянки за позивачем, які передані за актом приймання передачі до спірного договору.
Проаналізувавши відомості інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права майно від 23 березня 2018 року та інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 21.07 2019 по ТОВ «СП «Маслівка», судом з`ясовано, що на день підписання спірного договору, державним реєстратором, Великодимерської селищної ради «Комунальної служби реєстрації речових прав» внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (оренди) за ТОВ «СП «Маслівка» на підставі укладених з власниками земельних ділянок договорів оренди землі від 26.01.2018: з 10.05.2019 по 16.05.2019, державним реєстратором Виконавчого комітету Богуславської міської ради Київської області внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, про виникнення іншого права (суборенди) за відповідачем, а саме по земельних ділянках (порядковий № за актом від 20.03.2018; П.І .П . власника земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; площа, га; дата, час державної реєстрації права оренди за ТОВ «СП «Маслівка»):
269. ОСОБА_13 ; НОМЕР_8 ; 4,1679;31.01.2018 о 16:27;
276. ОСОБА_14 ; НОМЕР_9 ; 1,3416;26.01.2018 о 18:41;
277. ОСОБА_15 ; НОМЕР_10 ; 1,3386;26.01.2018 о 18:44;
284. ОСОБА_16 ; НОМЕР_11 ; 1,3221;26.01.2018 о 18:46;
289. ОСОБА_17 ; НОМЕР_12 ; 1,4073;26.01.2018 о 18:10;
290. ОСОБА_13 ; НОМЕР_13 ; 1,3716;31.01.2018 о 16:24;
294. ОСОБА_18 ; НОМЕР_14 ; 1,3416;31.01.2018 о 16:29;
295. ОСОБА_19 ; НОМЕР_15 ; 1,3269;26.01.2018 о 19:01;
299. ОСОБА_20 ; НОМЕР_16 ; 5,1279;31.01.2018 о 16:29;
301. ОСОБА_21 ; НОМЕР_17 ; 1,3386;26.01.2018 о 18:48;
303. ОСОБА_22 ; НОМЕР_18 ; 4,3620;31.01.2018 о 16:39
310. ОСОБА_23 ; НОМЕР_19 ; 1,3514; 31.01.2018 о 16:43;
311. ОСОБА_24 ; НОМЕР_20 ; 1,3416;26.01.2018 о 18:36;
313. ОСОБА_25 ; НОМЕР_21 ; 2,1344; 26.01.2018 о 18:33 ОСОБА_26 ; 2,1344
317. ОСОБА_27 ; НОМЕР_22 ; 4,2684;26.01.2018 о 16:41;
318. ОСОБА_28 ; НОМЕР_23 ; 4,5123;26.01.2018 о 16:55;
320. ОСОБА_29 ( не правильний власник) Правильний власник: ОСОБА_30 ; НОМЕР_24 ; 4,2182;31.01.2018 о 13:14;
321. ОСОБА_31 спадкоємець ОСОБА_32 ; НОМЕР_25 ; 1,4074;02.02.2018 о 11:18;
322. ОСОБА_33 ; НОМЕР_26 ; 4,4622;31.01.2018 о 14:56;
323. ОСОБА_34 ; НОМЕР_27 ; 4,2659;31.01.2018 о 14:07;
326. ОСОБА_35 ; НОМЕР_28 ; 1,3416;02.02.2018 о 12:20;
332. ОСОБА_36 ; НОМЕР_29 ; 1,3387;02.02.2018 о 11:30;
336. ОСОБА_37 ; НОМЕР_30 ; 1,3438;02.02.2018 о 11:32;
355. ОСОБА_38 спадкоємець ОСОБА_39 ; НОМЕР_31 ; 4,2659; 31.01.2018 о 14:07;
359. ОСОБА_40 ; НОМЕР_32 ; 4,2970;02.02.2018 о 11:46;
370. ОСОБА_41 ; НОМЕР_33 ; 1,3439;26.01.2018 о 18:33.
Всього 68,4732
Таким чином, у позивача на момент укладання спірного Договору про спільну діяльність був відсутній необхідний обсяг цивільної дієздатності щодо вкладення у спільну діяльність права користування вище зазначених земельних ділянок, оскільки таке право виникло у ТОВ «СП «Маслівка», що є також підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 березня 2018 року, не направлялася на адресу позивача, а також датовано на відмінну дату від спірного договору, тому не може висвітлити реальні дані з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 20 березня 2018 року, інших доказів як акти встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельних ділянок з зазначенням характеристик земельних ділянок відповідачем не надано.
При розгляді спору по суті, суд враховує правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, про те що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
Суд вважає, що укладання договору про спільну діяльність, де умови договору відповідають змісту (договору оренди (суборенди) землі є неправомірним. Підставою є відсутність рішення (погодження) власника па передачу земельної ділянки в суборенду.
Таким чином, суд приходить до переконання, що договір про спільну діяльність, укладений 20 березня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Маслівське" та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство" Імпульс Плюс", умови якого відповідають змісту договору оренди (суборенди) землі є неправомірним, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин між сторонами є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельних ділянок.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарською суду у складі Верховного суду від 10.05.2018 у справі №924/263/17.
За приписами ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги позивача є доведеними і такими, що підлягають до задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати договір про спільну діяльність №1, укладений 20 березня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Маслівське" та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство" Імпульс Плюс" недійсним.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче підприємство" Імпульс Плюс" (вул. Скворцова 40, м. Тальне, Черкаська область, 20400, код 34150627) на користь товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства "Маслівське" (вул.. Борисенка Петра, 51-а. с. Маслівка, Миронівський район, Київська область, 38850, код 38533859) 1762,00 грн. судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 09.08.2019.
СУДДЯ К.І.Довгань
