ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 серпня 2019 р.
Справа № 520/2226/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Лях О.П.,
Суддів: Рєзнікової С.С. , Мельнікової Л.В. ,
при секретарі судового засідання Жданюк Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 (повний текст складено 06.06.2019, головуючий суддя І інстанції Сагайдак В.В., м.Харків) по справі № 520/2226/19 за позовом ОСОБА_1 до Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивач , ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області, Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації, в якому просила:
- стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату, а саме: грошову компенсацію в сумі 3258 грн. 15 коп., за 20 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03.03.2016 по 23.10.2017 у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації;
- стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, в сумі 85667 грн. 58 коп., починаючи з 23.10.2017 по день фактичного розрахунку;
- стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 953 грн. 71 коп., за весь період роботи з 03.03.2016 по 23.10.2017 у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації;
- стягнути з відповідача моральну шкоду завдану незаконними діями посадових осіб Балаклійської районної державної адміністрації та відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації в особі начальника відділу Щербини Н.М. за невиплачену заробітну плату при звільненні, за ненадання додаткової відпустки, як одинокій матері, у розмірі - 70000 (сімдесят тисяч) грн.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 :
- стягнуто з Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань РДА на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03.03.2016 по 23.10.2017 у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації;
- стягнуто з Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань РДА на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 514,52 грн.;
- відмовлено в задоволенні іншої частини позовних вимог.
Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні адміністративного позову, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняти постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
Доводи апеляційної скарги мотивовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.
Не погодившись із даним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення адміністративного позову, Відділ з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги мотивовано порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому наголошено на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції в частині задоволення адміністративного позову
Від відповідача - Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації - надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому наголошено на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні адміністративного позову.
Від відповідача- Балаклійської районної державної адміністрації Харківської області -відзив на апеляційну скаргу позивача не надійшов, що не перешкоджає подальшому провадженню по справі.
Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Фіксування судового засідання по справі за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом апеляційної інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступного.
Як свідчать матеріали справи, розпорядженням Балаклійської районної державної адміністрації від 02.03.2016 № 66-к "Про призначення ОСОБА_1 " ОСОБА_1 була призначена на посаду державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень до відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації з 03.03.2016 переведенням із Балаклійського районного управління юстиції Харківської області із збереженням 13 рангу державного службовця.
Згідно з розпорядженням Балаклійської районної державної адміністрації від 24.06.2016 № 144-к "Про переведення ОСОБА_1 " ОСОБА_1 переведена з 01.05.2016 на посаду державного реєстратора відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації.
Наказом начальника відділу з питань державної реєстрації речових на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань №47-к від 23.10.201723.10.2017 на підставі заяви від 23.10.2017 про звільнення з займаної посади з 23.10.2017 за згодою сторін позивача звільнено з посади за згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України "Про державну службу" із виплатою компенсації за 19 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за відпрацьований період роботи з 03.03.2016 по 23.10.2017, за 3 календарних додаткової відпустки за стаж державної служби.
Трудову книжку ОСОБА_1 отримала . 23 жовтня 2017 року, про що свідчить її підпис за отримання в особовій справі та запис за №3 в книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (а.с. 56,59.),.
Вважаючи, що при звільненні з займаної посади відповідачами здійснено не повний розрахунок та не виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку одинокій матері, яка виховує дитину без батька, звернулась до суду з даним позовом.
Частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем здійснено остаточний фактичний розрахунок із позивачем із запізненням у 2 дні, а тому відповідач (Відділ) має виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також, суд першої інстанції вказав, що матеріали справи містять докази наявності у позивача статусу одинокої матері.
Разом з тим, відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги стосовно виплати компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів їх виплати є безпідставними, а понесення позивачем моральної шкоди не доведене.
Колегія суддів частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України "Про державну службу", Закону України «Про відпустки» , Кодексу законів про працю України.
Приписами ст. 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу вищенаведених норм законодавства слідує, що необхідними складовими частинами настання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні є наявність належних звільненому працівникові сум при звільненні та вина роботодавця за невиплату (несвоєчасну виплату) працівникові цих сум.
Таким чином, для застосування до роботодавця відповідальності, передбаченої статтями 116-117 КЗпП України, необхідним є встановлення обставин невиплати працівникові на час звільнення всіх належних сум.
Як свідчать матеріали справи, і це не заперечується сторонами, наказом від 23.10.2017 за №47-позивача звільнено з посади за згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 86 Закону України "Про державну службу" на підставі особистої заяви від 23.10.2017.
На виконання наказу №47-к від 23 жовтня 2017 бухгалтерією відповідача 25 жовтня 2017 року було направлено платіжне доручення №114 від 25.10.2017 року до управління Державної казначейської служби України у Балаклійському районі Харківської області та список перерахування на зарплату за жовтень 2017 року, фактично кошти отримано ОСОБА_1 26.10.2017, тобто із затримкою 2 дні.
З огляду на зазначені обставини суд першої інстанції дійшов правильного висновку , що при звільненні позивача в день її звільнення відповідачем не було проведено виплату всіх належних сум, в порушення приписів ст.116 Кодексу законів про працю України відповідач (Відділ) має виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Визначаючи розмір середнього заробітку, суд першої інстанції виходив із положень абзацу 3 п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до розрахунку розмір заробітку позивача за один фактично відпрацьований день склав 257,26 грн. Враховуючи тривалість затримки розрахунку 2 дні, середній заробіток за цей час склав 514,52 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати, а саме: грошової компенсації в сумі 3258 грн. 15 коп., за 20 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03.03.2016 по 23.10.2017 у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №504).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №504 державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.
Згідно із ч.1 ст.2 Закону №504 право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).
Положеннями ст.4 даного Закону встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.
Згідно із ч.1 ст.19 Закону №504 жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», одинокою матір`ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.
При цьому зазначене роз`яснення повинно враховуватися судами при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП зазначеної категорії жінок, звільнення яких провадиться з обов`язковим працевлаштуванням.
Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі й розлучена жінка, яка виховує дитину без батька).
Якщо жінка дійсно є одинокою матір`ю, то вона надає відповідну довідку з органів реєстрації актів громадянського стану.
Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналогічне положення передбачено й статтею 24 Закону України «Про відпустки»..
Колегія суддів звертає увагу, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів в акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах) тощо.
На підтвердження доводів про те, що вона є одинокою матір`ю, яка виховує дитину без батька, позивач надала до суду :
- свідоцтво про народження дитини (а.с.12), в якому міститься запис про батька,
- рішення Балаклійського районного суду Харківської області від 10.09.2010 у справі №2-5035/10 про розірвання шлюбу(а.с.13),
- лист Балаклійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Балаклійської районної ради Харківської області від 07.12.2018 №08-15/607, згідно змісту якого батько дитини за період навчання 5-6 класів її успіхами у школі не цікавився, батьківські збори не відвідував, з вчителями, класним керівником та директором школи не спілкувався (а.с.14),
- пояснення сусідів позивача від 15.12.2018 (а.с.15-16), зміст яких є аналогічним і в них зазначено: «з моменту їхнього заселення з 2015 року вони проживають вдвох із донькою, батько не приймає участі у вихованні дитини, вдома дитину не відвідує, в приміщені квартири не з`являвся жодного разу, дитину з батьком не бачила, вихованням доньки займається тільки мати»,
- довідку про склад сім`ї, відповідно до якої за адресою позивача склад зареєстрованих осіб становить всього 2 особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 (а.с.17).
Колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем свідоцтво про народження та судове рішення про розірвання шлюбу не свідчать достовірно про те, що батько дитини не брав участі у вихованні дитини, а тому не можуть однозначно підтверджувати наявність у позивач статусу одинокої матері.
Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини. Обов`язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця.
Жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері позивач під час перебування на посаді державного реєстратора не надавала, із заявою про надання такої відпустки не зверталася .
При цьому копія наказу №534/К від 02.03.2016 стосовно виплати грошової компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки за 2013 та 2015 роки, як одинокій матері, яка виховує дитину без батька за час роботи в іншій установі (а.с.21) не свідчить про наявність у позивача статусу одинокої матері.
В межах даних спірних правовідносин підлягає доказуванню саме наявність у позивача такого статусу протягом 2016-2017 років. Однак, як вказано судом вище, позивачем не надано беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності станом на момент звільнення статусу одинокої матері.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача невиплаченої заробітної плати, а саме: грошової компенсації в сумі 3258 грн. 15 коп., за 20 днів невикористаної додаткової відпустки, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03.03.2016 по 23.10.2017, а доводи апеляційної скарги відповідача спростовують такий висновок суду.
Щодо доводів позивача в частині компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.04.2019 року у справі № 727/7818/16-а (адміністративне провадження №К/9901/45555/18).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушенням встановлених строків виплати саме нарахованих доходів.
Колегія суддів відмічає, що в даному випадку відповідні суми, які підлягають виплаті позивачу при звільненні, не тільки не виплачені, але і не нараховані.
Більше того, у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем не буде здійснено виплату відповідної компенсації за затримку розрахунку при звільненні, а тому вказані позовні вимоги є передчасними та безпідставними.
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Приписами ч. 5 ст. 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.
Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до статті 23 ЦК особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.2 ст.23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. (ч.3 ст.23 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
За приписами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Аналогічну позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року по справі №815/7401/16.
Отже, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити: наявність шкоди, протиправність дій відповідача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача. Кожна із цих складових є обов`язковою умовою для відшкодування завданої шкоди. При цьому, враховуючи специфіку адміністративних правовідносин, відповідно до 1173 ЦК вина органу місцевого самоврядування як обов`язкова підстава матеріальної відповідальності виключається.
Разом з тим, колегія суддів вказує, що конкретних наслідків погіршення здоров`я, пов`язаних з порушенням прав позивача відповідачем, позивачем до матеріалів справи не надано. Так само, будь-яких доказів настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні ст.23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди, позивачем також не надано.
Саме лише посилання на протиправність дій суб`єкта владних повноважень недостатньо для прийняття рішення про відшкодування шкоди.
З огляду на вказане, висновки суду першої інстанції в цій частині вимог позивача про відсутність підстав для їх задоволення доводами апеляційної скарги позивача не спростовуються.
За змістом п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права в частині вирішення позовних вимог позивача про стягнення грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03.03.2016 по 23.10.2017, наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції в цій частині з прийняттям постанови про відмову в задоволенні в цій частині позовних вимог..
Враховуючи вищевказане та керуючись ст.ст.2, 229, 241, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 по справі № 520/2226/19 - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 по справі № 520/2226/19 - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 по справі № 520/2226/19 - скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з Відділу з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань РДА на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як одинокій матері яка виховує дитину без батька за весь період роботи з 03.03.2016 по 23.10.2017 у відділі з питань державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Балаклійської районної державної адміністрації.
Прийняти в цій частині постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.06.2019 по справі № 520/2226/19 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 12 серпня 2019 року.
Головуючий суддя
(підпис)
О.П. Лях
Судді
(підпис) (підпис)
С.С. Рєзнікова Л.В. Мельнікова
