ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 22-ц/821/198/19
Головуючий по 1 інстанції
Категорія: 301030400
Дудніченко В.М. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 вересня 2019 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі суддів:
Новікова О.М.,
Храпка В.Д., Вініченка Б.Б.,
за участю секретаря Матюхи В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року (повний текст рішення виготовлено 31 травня 2019 року) у складі судді Дудніченко В.М. у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Славутич-Сервіс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Звенигородське виробничо-житлове ремонтно-експлуатаційне управління, про витребування гаража-прибудови «б» з чужого незаконного володіння, :
в с т а н о в и в :
У листопаді 2018 року позивач звернувся з вказаним позовом до відповідачів, посилаючись на те, що ТОВ «Славутич-Сервіс» є власником гаража - прибудови «б», який розташований у АДРЕСА_1 , а відповідачі незаконно утримують гараж та перешкоджають використовувати його для потреб позивача.
З цих підстав, після уточнень позовних вимог в редакції від 09.04.2019 позивач просив витребувати у ОСОБА_1 13/25 часток гаража - прибудови «б» у АДРЕСА_1, набутих ним згідно з договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 14.09.2003, укладеного між Звенигородським виробничо-житловим ремонтно-експлуатаційним управлінням та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Бедратою Н.М., та повернути власнику - ТОВ «Славутич - Сервіс».
Витребувати у ОСОБА_2 12/75 часток гаража - прибудови «б» у АДРЕСА_1 , набутих нею згідно з договором дарування частини житлового будинку від 04.02.2000, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Звенигородського районного нотаріального округу Федоровою Т.О., та повернути власнику - ТОВ «Славутич - Сервіс».
Стягнути з відповідачів на користь позивача витрати за сплату судового збору в розмірі 1762,00 грн.
Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року позовні вимоги ТОВ «Славутич - Сервіс» у справі задоволено повністю.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідачі чинять перешкоди у доступі до майна (спірного гаража), яке належить позивачу в даній справі.
Рішення суду оскаржено ОСОБА_1 в апеляційному порядку.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд вийшов за межі позовних вимог, адже з власної ініціативи вказав про витребування майна з чужого незаконного володіння, про що відсутня вказівка у позовних вимогах.
Також суд не врахував, що спірний гараж не вибував з володіння позивача. Відповідачам належать лише 51 / 75 часток спірного гаража, однак його витребувано у повному обсязі. Відповідачі мають право власності на спірний гараж, як підсобну споруду домоволодіння по АДРЕСА_1 , що підтверджується наданими відповідачами доказами. Право власності позивача на спірний гараж не підтверджено доказами. Судові рішення, на які послався суд як на преюдиційні, не скасовували право власності відповідачів на спірний гараж, адже в їх позові про визнання права власності було відмовлено через невірно обраний спосіб захисту порушеного права.
Крім того, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідачів про допит приватного нотаріуса, який посвідчив договір купівлі-продажу частини житлового будинку, що перешкодило справедливому вирішенню спору в справі. Суд помилково не застосував до позовних вимог у справі наслідки пропуску строку позовної давності.
Посилаючись на зазначені порушення, скаржник просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позов залишити без задоволення.
У поданому до апеляційного суду відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів скаржника та вказав на правильність висновків суду у цій справі.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 належить на праві особистої власності відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 14.02.1996, виданого Звенигородським міським органом приватизації, 12 / 25 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 (а.с. 49).
За договором купівлі-продажу частини житлового будинку від 14.09.2003 року ОСОБА_1 придбано у Звенигородського виробничо-житлового ремонтно-експлуатаційного управлінні 13 / 25 частин будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Договір посвідчено нотаріально нотаріусом Бедратою Н.М. та зареєстровано в реєстрі під № 5154 та 30.08.2004 зареєстровано в БТІ. В договорі купівлі-продажу вказані надвірні споруди: веранди «а» і «а1», сарай «Б», гараж - прибудова «б», вбиральні, огорожа, криниця (а.с. 20).
Згідно з наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області від 27.08.1996 року затверджено графік проведення приватизації об`єктів малої приватизації та було розпочато приватизацію Звенигородського районного технічного центру «Славутич». Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Черкаській області від 26.12.1997 року «Про затвердження результатів аукціону» затверджено результати аукціону по приватизації Звенигородського районного технічного центру «Славутич», переможцем яких стало ТОВ «Славутич-Сервіс».
Відповідно до договору купівлі-продажу від 07.05.1998 року, укладеного між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області та ТОВ «Славутич - Сервіс», останнім придбано майно цілісного майнового комплексу - Звенигородського районного технічного центру «Славутич», яке згідно з актом прийому передачі від 08.05.1998 року передано ТОВ «Славутич-Сервіс» (а.с.10-13).
Згідно з Додатком до акту прийому - передачі державного майна цілісного майнового комплексу Звенигородського районного технічного центру «Славутич», ТОВ «Славутич - Сервіс» прийняло серед інших об`єктів також об`єкт нерухомості - гараж, розташований по АДРЕСА_1 (спірне майно) (а.с. 15).
06.04.2016 року Звенигородським районним судом Черкаської області розглянуто позов ОСОБА_1 до ТОВ «Славутич-Сервіс» про визнання права власності на гараж (який є спірний майном у даній справі) та визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на гараж (а.с. 21-23).
При розгляді цієї справи суд встановив, що ТОВ «Славутич-Сервіс» набуло право власності на спірний гараж на підставі договору купівлі-продажу об`єкта приватизації між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Черкаській області та ТОВ «Славутич-Сервіс» від 07.05.1998 року. Право власності на вказане майно виникло у товариства з моменту отримання вказаного майна за актом приймання-передачі. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на спірний гараж суд відмовив.
Також відмовлено в задоволенні позову третіх осіб, що заявили самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_2 та ОСОБА_5
07.07.2016 вказане рішення Звенигородського районного суду від 06.04.2016 набрало законної сили після перегляду в апеляційному порядку (а.с.24-25).
На момент розгляду цієї справи відповідач не надає доступу до спірного майна його власнику - позивачу в цій справі, що обумовило звернення з цим позовом до суду.
Правовідносини, наявні між сторонами справи на підставі вищевикладених фактичних обставин, мають наступне правове рулювання.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки при вирішенні у 2016 році цивільної справи у спорі про право власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та ТОВ «Славутич - Сервіс» на гараж, розташований по АДРЕСА_1 , рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено, що вказане майно правомірно набуте у власність ТОВ «Славутич - Сервіс», а вказані фізичні особи не мають прав щодо нього, апеляційний суд констатує, що вказані обставини не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
Відповідно до виписки з реєстру прав власності на нерухоме майно від 15.03.2005 року ТОВ «Славутич - Сервіс» є власником гаражу з оглядовою ямою за адресою : АДРЕСА_1 загальною площею 40.2 кв.м. (а.с. 17).
Отже апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про те, що відповідачі є власниками спірного гаража (а також про те, що їм належить тільки його частина), а право власності позивача на спірний гараж не підтверджено доказами.
Що стосується вибраного позивачем способу захисту своїх прав, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступне.
Судом встановлено, що ТОВ «Славутич - Сервіс» є власником спірного гаражу.
Також встановлено, що відповідачі не дають можливості користуватись своїм майном, пред`являючи свої права на даний об`єкт.
Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до положень ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Таким чином, судом встановлено, що апелянт претендує на право власності на спірний гараж на підставі договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 14.09.2003 року. Цим договором продавець - Звенигородське виробничо-житлово ремонтно-експлуатаційне управління передав ОСОБА_1 гараж, який йому не належав.
ОСОБА_1 під час розгляду справи та в апеляційній скарзі погодився з тим, що в гаражі знаходиться майно позивача та у ключі від спірного приміщення знаходяться у директора ТОВ «Славутич - Сервіс».
Враховуючи ці обставини, а також те, що спірний гараж перебував у власності позивача та використовувався ним з травня 1998 року, тобто з моменту передачі, то необхідно прийти до висновку про недобросовісність дій ОСОБА_1 під час придбання 13/25 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . разом з гаражем.
Крім того, враховуючи, що позивач, ТОВ «Славутич - Сервіс», не був стороною вказаного вище договору, колегія суддів вважає, що позивач обрав належний спосіб захисту свого права власності шляхом подачі віндикаційного позову.
Отже доводи апеляційної скарги в цій частині підлягають відхиленню.
Апеляційний суд також не погоджується з доводами апелянта про те, що суд вийшов за межі позовних вимог. В остаточній редакції позову, прийнятому судом першої інстанції, ТОВ «Славутич - Сервіс» просило суд витребувати спірне майно у відповідачів та повернути власнику.
Що стосується вказівки в апеляційній скарзі на пропущений строк позовної давності по даному позову, то колегія суддів враховує, що спір між сторонами про те, кому належить право власності на гараж, був остаточно вирішений 07 липня 2016 року після перегляду справі в суді апеляційної інстанції. Суд фактично визнав право власності на спірний гараж за позивачем.
З даним віндикаційним позовом ТОВ «Славутич - Сервіс» звернулось до суду у листопаді 2018 року.
Враховуючи суть позовних вимог ТОВ «Славутич - Сервіс» про витребування майна з чужого незаконного володіння, колегія суддів вважає, що передбачений ст. 257 ЦК України строк позовної давності не пропущений.
Також не можна погодитися з апеляційними доводами про те, що суд відмовив у задоволенні клопотання відповідачів про допит приватного нотаріуса, який посвідчив договір купівлі-продажу частини житлового будинку, що перешкодило справедливому вирішенню спору в справі. Скаржником всупереч вимог ч.1 ст.81 ЦПК України не доведено, яким саме чином допит нотаріуса може вплинути на встановлення фактичних обставин справи.
Що стосується посилання в апеляційній скарзі на те, що судом витребувано з володіння відповідачів лише частина спірного майна, то суд апеляційний суд, керуючись вимогами ст. 13 ЦПК України не вправі виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати у вигляді судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції віднести на рахунок державного бюджету, оскільки скаржника звільнено від сплати судового збору згідно п. 10 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», як громадянина, віднесеного до 1 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 28 травня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 13 вересня 2019 року.
Судді
