ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 810/1724/18 Суддя (судді) першої інстанції: Брагіна О.Є.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 жовтня 2019 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В. В.,
суддів Костюк Л. О., Степанюка А. Г.,
за участю секретаря Кірієнко Н.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелеус» про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неоприлюднення порядку денного 17 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2016 р.; проектів рішень, винесених на 17 сесію 7 скликання; рішень, прийнятих на 17 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 22.12.2016 р., а також бездіяльності, яка виявилась у невиконанні у встановлені законом спосіб, порядку та строки обов`язку інформування через засоби масової інформації мешканців с. Віта-Поштова про план перспективного розвитку територій і населених пунктів розміщення важливих містобудівних об`єктів - багатоквартирних житлових будинків.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року закрито провадження у вказаній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення №17-72 від 22.12.2016 р. «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ТОВ «Мелеус».
Не погоджуючись з зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В судове засідання з`явився представник апелянта, просив апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідача будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <�…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <�…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Закриваючи провадження в частині позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спір, пов`язаний з укладенням, зміною, виконанням і розірванням усіх господарських договорів між суб`єктами господарювання й органами державної влади, місцевого самоврядування, зокрема, договори про передачу державного або комунального майна в оренду, мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
Як убачається з матеріалів справи, 14.10.2006 р. між відповідачем та третьою особою було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений нотаріусом та зареєстрований у Державному реєстрі прав та обтяжень нерухомого майна 22.12.2006 №040632900258.
За цим договором була передбачена оренда двох земельних ділянок: площею 0,6 га та 2,5 га, розташованих у с. Віта-Поштова для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.
Рішенням 17 сесії 7 скликання Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області №17-22 від 22.12.2016 «Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, укладеного з ТОВ «Мелеус» були внесені зміни до п.п.1.2 договору оренди від 11.10.2006 р., яким вказана мета договору надання в оренду землі для розміщення житлової багатоквартирної забудови с. Вита-Поштова по обидві сторони автомагістралі Київ-Одеса.
Пунктом 4 оскаржуваного рішення, ТОВ «Мелеус» надано дозвіл на виготовлення детального плану території на орендованій земельній ділянці для розміщення житлової забудови.
Отже, предметом спору в цій справі є рішення органу місцевого самоврядування про внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині порядку її використання.
Слід зазначити, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Відповідно до ст. 5 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.
Орган місцевого самоврядування, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до ст. 5 ЗК України має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими він вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб`єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб`єкт владних повноважень - орган місцевого самоврядування - владних управлінських функцій не здійснював.
Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Аналіз зазначених обставин даної справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, а стосується захисту його приватних інтересів шляхом припинення та/або зміни цивільних прав і обов`язків іншої особи, що унеможливлює оцінку відносин сторін у цій справі як таких, що ґрунтуються на управлінських чи контролюючих функціях однієї сторони стосовно іншої, отже, суд першої інстанції прийшов правильного висновку що справа не має визначених КАС України ознак адміністративного позову в цій частині позову.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Віто-Поштової сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Мелеус» про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльності - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 січня 2019 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя -доповідач: В. В. Кузьменко
Судді : Л. О. Костюк
А. Г. Степанюк
Повний текст постанови виготовлено 15.10.2019
