УХВАЛА
18 жовтня 2019 року
Київ
справа №9901/520/19
адміністративне провадження №П/9901/520/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Шишова О.О.,
суддів: Бевзенка В.М., Данилевич Н.А., Дашутіна І.В., Мартинюк М.М.,
перевіривши
позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювас Брокер»
до Президента України
третя особа - Рада Національної безпеки і оборони України,
про визнання протиправним та скасування Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 19 березня 2019 року №82/2019 в частині введення в дію рядка 169 додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)»,-
установив:
ТОВ «Ювас Брокер» звернулося до Верховного Суду, як суду першої інстанції, з позовом до Президента України, в якому просить визнати протиправним та скасувати в частині Указ Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 19 березня 2019 року №82/2019 (далі по тексту - Указ Президента).
Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.
Позивачу надано 10 (десять) днів для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення з позовом із зазначенням інших причин пропуску такого строку та подання доказів їх поважності.
09 жовтня 2019 року на адресу Верховного Суду від позивача надійшла заява про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.
В обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач зазначив, що оскаржуваний Указ Президента до відома скаржника не доводився, жодного доказу обізнаності скаржника про існування Указу Президента не існує.
Також, скаржник вказує на те, що оскаржуваний Указ є нормативно-правовим актом та в силу положень ч. 3 ст. 264 КАС України може бути оскаржений до адміністративного суду протягом всього строку його чинності.
З огляду на викладене, вважає, що строк на звернення до суду із даним позовом не є пропущеним та просить відкрити провадження у справі та, за необхідності, поновити строк звернення до суду із позовом.
Дослідивши доводи клопотання скаржника про поновлення строку звернення до суду із позовом, колегія суддів зазначає таке.
Як вірно зазначено позивачем, частиною третьою статті 264 КАС України встановлено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом усього строку їх чинності.
Згідно підпункту 19 частини першої статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.
Натомість, індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщують індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише у письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.
З огляду на вказане, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує дію фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин.
Зважаючи на наведені вище положення КАС України та загальновідомі ознаки, властивості нормативно-правового й індивідуального актів, оскаржений Указ є актом індивідуальної дії, оскільки:
- не містить загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачає індивідуалізовані приписи;
- адресований фізичним особам (перелік яких визначено в додатку 1) та юридичним особам (перелік яких визначено в додатку2);
- не регулює певний вид суспільних відносин, а спрямований на припинення та виникнення конкретних правовідносин щодо скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій);
- не розрахований на багаторазове застосування.
З огляду на те, що Указ Президента не є нормативно-правовим актом, Суд не приймає до уваги посилання заявника про застосування ч. 3 ст. 264 КАС України, щодо можливості оскарження нормативно-правового акту протягом всього строку його дії, оскільки спірний Указ Президента є індивідуально-правовим актом.
Твердження заявника про те, що з оскаржуваним Указом Президента він ознайомився 08 квітня 2019 року з інформації викладеній на офіційному сайті «офіційний вісник Президента України», Суд не приймає до уваги, оскільки даний Указ Президента був опублікований в газеті "Урядовий кур`єр", видання від 21 березня 2019 року № 55 (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/82/2019).
Частиною другою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, за змістом наведеної процесуальної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Таким чином, при належному добросовісному відношенні позивач не був позбавлений можливості подати адміністративний позов в межах строку, встановленого статтею 122 КАС України, проте таким правом не скористався.
До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 9901/300/19 від 11 вересня 2019 року.
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17 липня 1997 року) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Разом з тим, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності від 30 серпня 2006 року (справа "Каменівська проти України"), "право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду..., не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності".
Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс та інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Отже, заява про поновлення строку є необґрунтованою.
Жодних інших підстав, які б давали можливість дійти висновку про поважність причин пропуску строку звернення до суду із зазначеним позовом позивачем не вказано.
Згідно з частинами першою та другою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для поновлення строку, що має наслідком повернення позовної заяви.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 123, 169, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
у х в а л и в :
1. Відмовити Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювас Брокер» у задоволенні заяви про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
2. Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Ювас Брокер» до Президента України третя особа - Рада Національної безпеки і оборони України, про визнання протиправним та скасування Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 19 березня 2019 року №82/2019 в частині введення в дію рядка 169 додатку 2 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 березня 2019 року «Про застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» - повернути позивачу.
3. Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її прийняття.
Суддя-доповідач О.О. Шишов
Судді В.М. Бевзенко
Н.А. Данилевич
І.В. Дашутін
Н.М. Мартинюк
