ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
16 жовтня 2019 року
м. Дніпро
справа № 160/4276/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 р. (суддя Віхрова В.С., м. Дніпро) у справі №160/4276/19
за позовом ОСОБА_1
до начальника Тернівського відділення поліції Головного управління Національної поліції Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича
про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
встановив:
У квітні 2019 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність начальника Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульги Анатолія Вікторовича, яка виявилася у не надані зазначених документів згідно заяви від 24.10.18 р. відповідно принципам ст. 3, 22, 34, 68 Конституції України;
- зобов`язати начальника Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульгу Анатолія Вікторовича протягом 15-ти днів не порушувати правовий режим ст. 18,19 ЗУ “Про звернення громадян” при розгляді заяви від 24.10.18 р. і надати запрошення для позивача з повідомленням про повноваження осіб, дату, час і місце розгляду його заяви;
- захистити права позивача бути присутнім при розгляді заяви від 24.10.18 р. для відстоювання своїх прав і законних інтересів шляхом їх визнання окремим пунктом рішення зазначивши закон чи інший нормативно-правовий, акт вимоги яких порушено начальником Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області Шульгою Анатолієм Вікторовичем згідно ст. 249 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 р. відмовлено у відкритті провадження. Також позивачу роз`яснено, що розгляд такої справи віднесено до компетенції суду загальної юрисдикції в порядку кримінального судочинства.
Ухвала мотивована тим, що вимоги позивача не належать до юрисдикції адміністративного суду, оскільки не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади. Перевірка вказаних у позовній заяві порушень може бути здійснена лише у порядку, встановленому КПК України, оскільки процесуальна діяльність посадових осіб правоохоронних органів має свої особливості та не віднесена до сфери управлінської діяльності.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач оскаржив її в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Ухвала суперечить правовій позиції ст. 22, 64, 129 Конституції України, не відповідає вимогам закону ст. 1, 3, 13, ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» ,ч.1-4 ст. 242 КАС України, зміст якого не відповідає ст. 248 КАС України та підлягає скасуванню.
Суд не встановив організаційно-правову форму відповідача з урахуванням ст. 78 ГК України, як наслідок віднесення спору до норм КПК України.
Факт чи зміст звернення позивача від 19.04.2018 р. відповідає вимогам Закону України «Про звернення громадян» не може бути визначальним, бо саме ця заява була розглянута відповідно Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про інформацію». Відповідач не надав нормативно-правовий акт по закінченню розгляду заяви позивача. Повноваження відповідача закріплені саме в ст. 3, 19, 34, 60, 68 Конституції України, ст. 9, 29, 33, 45 Закону України “Про інформацію”. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскарження бездіяльності розпорядника інформації здійснюється відповідно до КАС України і, в тому числі й у разі, якщо таким розпорядником є не суб`єкт владних повноважень.
Заява розглядалася відповідачем, який здійснює владні управлінські функції відповідно Закону України «Про звернення громадян» і цей факт суддя відмовився визнати. Пунктом 25 рішення Європейського суду з прав людини у справі №63566\00 від 18.06.06р «Проніна проти України» визначено, що суд зобов`язаний оцінити специфічний, доречний та важливий аргумент по справі, а інакше суд не виконує свої зобов`язання щодо п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд відмовився захистити права позивача бути присутнім при розгляді заяви від 19.04.2018 р. і не звернув уваги, що вимоги позову стосуються визнання протиправною бездіяльності щодо не надання відповіді та порушення правового режиму розгляду запиту, захисту фундаментального права, пов`язаного з інформацією. Неправильне застосовування норми права є очевидним. Якщо суд вважає, що позов поданий не до того суду то повинен зазначити в ухвалі і передати справу за підсудністю іншому суду. Згідно з ч. 8 ст. 29 КАС України передача адміністративної справи з одного суду до іншого ... в разі подання апеляційної скарги здійснюється після залишення її без задоволення. Слід вважати правильною практику суддів, які не залишають позов без надання належної правової оцінки у цих правовідносинах, а направляють за призначенням. Наведене відповідає ч. 2 ст. 5 КАС України. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У змісті ухвали не зазначено місця її постановлення, дата підписання її суддею. В описовій частині не зазначенні усі клопотання, не зазначені мотиви відхилення кожного аргументу, викладеного в позові, також вона не містить норми права, на які позивач посилався, та мотиви їх незастосування щодо наведених правових підстав, мотиви відхилення кожного аргументу, викладених в клопотаннях.
Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти рішення відповідно до 249 КАС України.
Відзиву на апеляційну скаргу позивача до суду не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 24.10.2018 р. звернувся до Тернівського відділення поліції ГУ НП Дніпропетровської області із заявою про злочин (повідомлення про злочин відповідно до ст. 172, ст. 173 Кримінального кодексу України).
Інформація щодо стану розгляду заяви відсутня.
У зв`язку з тим, що позивач не отримав відомостей щодо розгляду його заяви, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у цій справі, оскільки:
- відповідно до ч. 1 ст. 306 КПК України скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318 - 380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави;
- відповідно до п. 4.2 рішення Конституційного Суду України №6-рп/2001 від 23.05.2001 року кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не можуть бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості, не належить до сфери управлінської;
- відповідно до рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 року у справі № 19-рп/2011 правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб`єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Таким чином, органи досудового розслідування під час перевірки заяви про злочин та її вирішення, здійснення заходів під час досудового розслідування в кримінальних провадження виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції;
- відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції;
- відповідно до п.2 ч.2 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства (пункт 2 частини 2 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до матеріалів справи, спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку зі зверненням позивача із заявою про злочин від 24.10.2018 р., в якій позивач просив відповідача внести відомості до Єдиного державного реєстру судових розслідувань щодо злочину відповідно до ст. 172 та ст. 173 КК України.
Відповідно до статті 12 Закону України "Про звернення громадян" дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України, законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про виконавче провадження".
За приписами ч. 1 ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Повідомлення та заяви про злочин вирішуються відповідно до вимог статті 214 КПК України.
Стаття 303 КПК України визначає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора на досудовому провадженні, які можуть бути оскаржені в порядку КПК України, зокрема, оскарженню підлягає бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Статтями 303-307 КПК України визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора під час досудового розслідування, відповідні скарги подаються до слідчого судді.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні взаємовідносини не можуть бути вирішені в порядку адміністративного судочинства, оскільки вирішення таких спорів здійснюється відповідно до норм та в порядку, встановленому КПК України, а у відкритті провадження у цій справі слід відмовити.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В п. 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (Заява N63566/00) Європейський суд з прав людини нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені в апеляційній скарзі позивача, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, та ухвалив судове рішення без порушення норм матеріального і процесуального права; доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2019 р. у справі №160/4276/19 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до статей 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Панченко
Суддя С .М. Іванов
Суддя В.Є. Чередниченко
