ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2019 року
Луцьк
Справа № 140/2233/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Дмитрука В.В.,
при секретарі Гринчук Я.О.,
за участю представника позивача Драюка М.С. ,
представників відповідача Ярошика Т.В., Сургента В.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Панхім» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Панхім» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.07.2019 №007391405 про застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у сумі 50 824 796грн.20коп.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним:
- висновки, викладені в акті перевірки про порушення платником податків ведення обліку товарних запасів у місці їх реалізації на підставі не пред`явлення платником податків журналу обліку надходження нафтопродуктів (за формою 6-НП), є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи;
- під час фактичної перевірки ревізорами-інспекторами не було виявлено жодного факту здійснення позивачем розрахункової операції у визначенні Закону № 265/95-ВР, а в Акті фактичної перевірки жодна операція, яка перелічена в абз.4 ст.2 вказаного Закону не описана;
- за місцем проведення фактичної перевірки ревізорами-інспекторами встановлено лише факт зберігання пального позивача і не виявлено жодного факту його реалізації та приймання позивачем від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо;
- перевіркою не виявлено необлікованого товару, в зв`язку з чим, застосування податковим органом до платника податків фінансової санкції згідно ст.20 Закону № 265/95-ВР за реалізацію необлікованого товару є необґрунтованим та безпідставним;
- у вимозі про надання документів не зазначено журналу обліку надходження нафтопродуктів за формою 6-НП, відтак його не пред`явлення платником податків під час фактичної перевірки не може вважатись порушенням ведення обліку товарних запасів у місці їх реалізації;
- журнали обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою №6-НП заповнюється матеріально-відповідальною особою щодо нафтопродуктів, які надійшли підприємство в залізничних цистернах, однак час фактичної перевірки не встановлено та в акті перевірки не описано факт надходження на підприємство нафтопродуктів в залізничних цистернах, в зв`язку з чим необґрунтованим та безпідставним є висновок відповідача про порушення платником податків ведення обліку товарних запасів у місці їх реалізації на підставі не пред`явлення платником податків журналу обліку надходження нафтопродуктів (за формою 6-НП);
- відповідачем неправомірно визначено вартість необлікованих, на його думку, нафтопродуктів, не за ціною їх реалізації, оскільки час фактичної перевірки контролюючий орган визначив кількість нафтопродуктів платника податків на підставі складеного останнім акту інвентаризації станом на 24.05.2019, в той час як їх вартість ревізори-інспектори визначили на підставі видаткових накладних від 20.05.2019 щодо інших нафтопродуктів, які були реалізовані раніше і не зазначені в акті інвентаризації;
- фактична перевірка є незаконною, оскільки не надано будь-яких доказів наявності підстав для проведення перевірки позивача, що визначені статтею 80 ПК України.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження.
Представник відповідача у відзиві на адміністративний позов від 08.08.2019 вимог товариства не визнав та просив відмовити у їх задоволенні з тих підстав, що фактичною перевіркою встановлено порушення ТзОВ «Компанія Панхім» вимог п.12 ст.3 Закону №265/95-ВР, яке полягає в тому, що товариством не забезпечено належне ведення обліку товарних запасів за місцем реалізації.
В ході перевірки встановлено, що пальне, яке належить ТзОВ «Компанія Панхім», зберігається за адресою Луцький район, с.Рованці, вул.Промислова, 17 у сталевих вертикальних резервуарах (ємність 400 м куб). В ході перевірки було вручено вимогу щодо проведення інвентаризації та надання первинних документів на товар, журналу надходження пального, інформації про надходження та залишки пального згідно даних бухгалтерського обліку. За результатами інвентаризації складено акти інвентаризації залишків пального за формою №24-НП та №30-НП, в яких відображено фактичні залишки пального, яке належить позивачу, а також належить ТзОВ «НОВАКОЙЛ» та ТзОВ «Нафта-Панхім» і перебуває на відповідальному зберіганні ТзОВ «Компанія Панхім». В ході проведення інвентаризації залишків пального встановлено, що у ТзОВ «Компанія Панхім» знаходиться паливно-мастильні матеріали загальною вартістю 25 412 398грн10коп., яка визначена за цінами станом на 20.05.2019, оскільки посадовими особами ТзОВ «Компанія Панхім» не було надано ціну реалізації ПММ станом на 24.05.2019.
Жодних документів, що підтверджують дані бухгалтерського обліку, до перевірки надано не було, відтак ГУ ДФС у Волинській області зроблено висновок про порушення товариством вимог п.12 ст.3 Закону №265/95-ВР.
Крім того, представник відповідача зазначив, що контролюючим органом дотримано вимоги податкового законодавства в частині призначення фактичної перевірки відповідно до наказу №1724 від 15.05.2019, оскільки остання призначена на підставі доповідної записки №863/03-20-12-04-13 від 08.05.2019 управління податків і зборів з юридичних осіб.
Ухвалою суду, постановленою в судовому засіданні 19.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
В поданій до суду відповіді на відзив від 25.09.2019 представник позивача зазначив, що наведені відповідачем у відзиві заперечення необґрунтовані та безпідставні. Так, зокрема, податковим органом не доведено, що саме доповідна записка №863/03-20-12-04-13 від 08.05.2019 та наявна в ній інформація слугували підставою для прийняття наказу про фактичну перевірку, оскільки в останньому відсутнє посилання на вищевказану доповідну записку. Крім того, в доповідній записці вказано, що системний ріст товарних залишків, може свідчити про ймовірний ризик реалізації ТМЦ за готівкові кошти без відповідного відображення в податковому обліку, однак під час фактичної перевірки та у відзиві на позовну заяву податковий орган стверджує протилежне, тобто про наявність у платника податків необлікованого товару. Відповідач в акті фактичної перевірки та у відзиві на позов не обґрунтував, яким чином не пред`явлення платником податків журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою 6-НП свідчить про порушення платником податків обліку товарних запасів за місцем їх реалізації.
В запереченні від 04.10.2019 відповідачем зазначено про відсутність підстав для визнання обґрунтованими аргументів, наведених у відповіді на відзив, посилаючись на обставини, що вже були викладені у відзиві на позов.
В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив, та просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог товариства з підстав, викладених у відзиві, запереченнях, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.
Ухвалою суду від 17.10.2019 задоволено клопотання представника Головного управління ДФС у Волинській області та замінено відповідача - Головне управління ДФС у Волинській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Волинській області.
В судовому засіданні 17.10.2019, яке було продовжено після перерви 21.10.2019 представники сторін підтримали власні позовні вимоги та заперечення проти них, викладені у позовній заяві та в заявах по суті справи.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає до задоволення, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що на підставі наказу від 15.05.2019 №1724 та направлень від 15.05.2019 №№260, 261, виданих ГУ ДФС у Волинській області, відповідачем в період з 15.05.2019 по 24.05.2019 проведено фактичну перевірку нафтобази ТзОВ «Компанія Панхім», яка розташована за адресою: Луцький район, с.Рованці, вул.Промислова, 17, за результатами якої складено акт перевірки від 24.05.2019 №03/124/40-03/42114337.
Згідно з висновками акту перевірки від 24.05.2019 №03/124/40-03/42114337 позивачем, зокрема, встановлено порушення порядку обліку товарних запасів за місцем їх реалізації, а саме: не пред`явлено журнал обліку надходження нафтопродуктів (за формою №6-НП), чим порушено п.12 ст.3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» №265/95-ВР від 06.07.1995, п.п.14.4, 14.5 пункту14 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, п.1 ст.2, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік в Україні», ст.44 Податкового кодексу України. Загальна сума вартості ПММ, що зберігаються на ТзОВ «Компанія Панхім» станом на час проведення інвентаризації (зняття залишків ПММ) 24.05.2019 становить 25 412 398грн.10коп.
На підставі акту фактичної перевірки від 24.05.2019 №03/124/40-03/42114337 ГУ ДФС у Волинській області 02.07.2019 прийнято податкове повідомлення-рішення №0007391405, яким до позивача застосовані штрафні (фінансові) санкції (штраф) в сумі 50 824 796грн.20коп.
Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд зазначає наступне.
Правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначає Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР (далі - Закон України №265/95-ВР), дія якого поширюється на усіх суб`єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб`єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
У статті 2 Закону України №265/95-ВР наведено наступне трактування термінів:
розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця;
місце проведення розрахунків - місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.
Згідно із пунктом 12 статті 3 Закону України №265/95-ВР суб`єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для подальшого її переказу зобов`язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, здійснювати продаж лише тих товарів (послуг), що відображені в такому обліку.
Згідно зі статтею 20 Закону України №265/95-ВР до суб`єктів господарювання, що здійснюють реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, застосовується фінансова санкція у розмірі подвійної вартості необлікованих товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання, за цінами реалізації, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, з вищенаведених положень Закону України №265/95-ВР вбачається, що дія вказаного Закону поширюється на суб`єктів господарювання, які використовують реєстратори розрахункових операцій при здійсненні таких операцій в готівковій та безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо), і відповідальність за порушення вимог даного Закону покладається саме на таких суб`єктів господарювання.
Як вбачається з акту фактичної перевірки, в ході її проведення встановлено, що пальне, яке належить ТзОВ «Компанія Панхім», а також ТзОВ «НОВАКОЙЛ» та ТзОВ «Нафта Панхім» і перебуває на відповідальному зберіганні ТзОВ «Компанія Панхім» відповідно до договорів зберігання №№ 1 та 2 від 02.01.2019, зберігається за адресою: Луцький район, с.Рованці, вул.Промислова, 17, у сталевих вертикальних резервуарах ємністю 400 м3.
На підставі п.п.20.1.9 п.п.20.1.6 п.20.1 ст.20 ПК України працівниками ГУ ДФС у Волинській області було вручено лист-вимогу щодо проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та надання первинних документів на товар, журналу надходження пального, інформації про надходження та залишки пального згідно даних бухгалтерського обліку.
24.05.2019 було проведено інвентаризацію фактичних залишків пального у присутності працівників ГУ ДФС у Волинській області, за результатами якої складено акти інвентаризації залишків пального за формою №24-НП та №30-НП, в яких відображено фактичні залишки пального, що належать ТзОВ «Компанія Панхім» та перебувають на зберіганні в останнього, а саме:
- акт форми 30-НП інвентаризації нафтопродуктів (нафти), які належать ТзОВ «НОВАКОЙЛ» і перебувають на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 02.01.2019 №2, в кількості 88 181 кг дизельного палива Євро5-ВО;
- акт форми 30-НП інвентаризації нафтопродуктів (нафти), які належать ТзОВ «Нафта Панхім» і перебувають на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 02.01.2019 №1, в кількості 170 901 кг дизельного палива Євро5-ВО;
- акт форми №24-НП інвентаризації №24-05-19/1 від 24.05.2019, відповідно до якого встановлена наявність 1 055 023 кг дизельного палива Євро5-ВО, 40 988 кг бензину А-92, 75 130 кг бензину А-95.
Розбіжності між даними бухгалтерського обліку та фактичними даними залишків дизельного палива по актах форми 30-НП не встановлено, по акту №24-05-19/1 форми №24-НП встановлено нестачу 29 кг дизельного палива, 16 кг бензину А-95 та надлишок бензину А-92 - 59 кг.
Оскільки посадовими особами не було надано ціну реалізації дизельного палива, бензину А-92 та А-95 станом на 24.05.2019, реалізацію палива визначено наступним чином: дизельного пального - 27грн.35коп. (видаткова накладна від 20.05.2019 №000000017, покупець ТзОВ «НОВАКОЙЛ»), бензину А-92 - 32грн.80коп. (видаткова накладна від 20.05.2019 №000000016, покупець ТзОВ «Нафта Панхім»), бензину А-95 - 30грн.60коп. (видаткова накладна від 20.05.2019 №000000016, покупець ТзОВ «Нафта-Панхім»).
Суд вважає, що висновки акту фактичної перевірки ТзОВ «Компанія Панхім» не ґрунтуються на вимогах Закону України№265/95-ВР та спростовуються наступним.
07.09.2018 між ТзОВ «Компанія Панхім» як постачальником та ТзОВ «НОВАКОЙЛ» і ТзОВ «Нафта Панхім» як покупцями укладено договори поставки №3/18 та №4/18 відповідно, предметом яких є поставка нафтопродуктів.
Згідно з видатковими накладними від 20.05.2019 позивач поставив ТзОВ «НОВАКОЙЛ» дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 226514 кг на загальну суму з ПДВ 6195157,90 грн., а ТзОВ «Нафта Панхім» - в кількості 277 955 кг на загальну суму з ПДВ 7 560 376грн. Якість даного нафтопродукту підтверджено відповідним сертифікатом відповідності терміном дії з 30.06.2017 по 29.06.2019.
За наслідками господарських операцій з поставки нафтопродуктів ТзОВ «Компанія Панхім» подано до контролюючого органу акцизні накладні від 20.05.2019 №№ 149, 150, а також складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні на суму поставки від 20.05.2019 №№ 16, 17.
Проведення розрахунків за поставлений товар підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що 02.01.2019 між ТзОВ «Компанія Панхім» як зберігачем та ТзОВ «НОВАКОЙЛ» і ТзОВ «Нафта Панхім» як поклажодавцями укладено договори зберігання №№1, 2, відповідно до умов яких зберігач зобов`язується зберігати нафтопродукти, в подальшому іменовані - майно, передане йому поклажодавцями, і повернути це майно в цілості на умовах, визначених даними договорами. Майно, що передається зберігачу, є власністю поклажодавця і вважається переданим на зберігання з моменту підписання акту приймання-передачі майна або прихідно-розхідної накладної.
Станом на 24.05.2019 на зберіганні у ТзОВ «Компанія Панхім» знаходилось належне ТзОВ «НОВАКОЙЛ» дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 88181,150 кг, та належне ТзОВ «Нафта Панхім» дизельне пальне Євро5-ВО в кількості 170 901,820 кг про що свідчать акти звірки по руху нафтопродуктів на зберіганні на ТзОВ «Компанія Панхім» за період з 15.05.2019 по 23.05.2019 та оборотно-сальдова відомість по рахунку 023 за період з 15.05.2019 по 23.05.2019.
Залишок нафтопродуктів, які належать ТзОВ «НОВАКОЙЛ» і ТзОВ «Нафта Панхім», та знаходились на відповідальному зберіганні на ТзОВ «Компанія Панхім» станом на 24.05.2019 в кількості 88181 кг та 170 901 кг також підтверджено актами інвентаризації, що проведена в ході фактичної перевірки.
Водночас матеріалами справи підтверджено також придбання та зберігання позивачем власних нафтопродуктів, а також їхню подальшу реалізацію оптом, даними бухгалтерського обліку, актом приймання нафти або нафтопродуктів за кількістю, реєстром виданих акцизних накладних тощо.
Факт здійснення позивачем оптової торгівлі нафтопродуктами не заперечувався представником відповідача в судовому засіданні.
Отже, матеріалами справи підтверджується та обставина, що ТзОВ «Компанія Панхім» здійснює оптову торгівлю нафтопродуктами та не проводить розрахункові операції за місцем реалізації товару, що в свою чергу вимагає застосування реєстратора розрахункових операцій, а відтак вимоги Закону України №265/95-ВР на позивача не поширюються.
Суд не бере до уваги посилання представника відповідача на ту обставину, що відповідач здійснює безготівкові розрахунки, а тому повинен дотримуватись вимог Закону України №265/95-ВР, оскільки в даному випадку безготівкові розрахунки оптові покупці нафтопродуктів проводять шляхом здійснення банківського переказу, а не шляхом проведення через реєстратор розрахункових операцій платежу за нафтопродукти з безготівковій формі із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо, як, наприклад, на автозаправних станціях.
З врахуванням досліджених в судовому засіданні доказів в їх сукупності суд дійшов висновку, що викладені в акті фактичної перевірки порушення ТзОВ «Компанія Панхім» вимог пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР не знайшли свого підтвердження, а тому застосування до позивача штрафних санкцій на підставі статті 20 даного Закону є безпідставним.
Що стосується доводів позивача про незаконність проведеної перевірки, то суд зазначає наступне.
Так, згідно підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України платник податків має право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).
Виходячи з наведеного, платниками податків до суду можуть бути оскаржені рішення, дії, бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які порушують права, свободи та інтереси. При цьому, ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Отже, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.
Згідно позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.12.2010 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Foods and Goods L.T.D.» до Державної податкової інспекції у Калінінському районі м. Донецька, третя особа - Державна податкова адміністрація в Донецькій області, про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій, платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до проведення перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.
Відтак, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.
В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп в справі № 3/35-313 вказано, що «…за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.»
В пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акту індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.
Таким чином, наказ є актом одноразового застосування та вичерпує свою дію фактом його виконання, а відтак, оскільки допуск до проведення перевірки відбувся, і предметом даного судового розгляду є правомірність винесеного на підставі проведеної перевірки податкового повідомлення-рішення, а не наказу щодо проведення такої перевірки, судом не приймаються до уваги аргументи позивача щодо неправомірності дій контролюючого органу при призначенні такої перевірки, як такі, що можуть вплинути на законність винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Частинами першою та другою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач - ГУ ДФС у Волинській області як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте законно, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для його прийняття.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 02.07.2019 №0007391405 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги позивача задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області на користь ТзОВ «Компанія Панхім» слід стягнути судовий збір в сумі 19 210 грн, сплачений відповідно до платіжних доручень від 18.07.2019 №383 та від 24.06.2019 №331.
Крім того, враховуючи заяву представника позивача від 17.10.2019, вирішення питання про розподіл витрат позивача на професійну правничу допомогу відбудеться після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 02 липня 2019 року №0007391405.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Панхім» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області судові витрати у розмірі 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В.Дмитрук
