Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 9901/382/19 (провадження № 11-770заі19)
02 жовтня 2019 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни про визнання протиправним та скасування рішення про звільнення, поновлення на посаді і постановою від 02 жовтня 2019 року апеляційну скаргу залишила без задоволення, оскаржуване судове рішення - без змін.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, як суду першої інстанції, із зазначеним позовом в якому просив зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (далі - ВККС України) та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Денісової Людмили Леонтіївни(далі - Уповноважений ВРУ) поновити його на посаді члена ВККС України, визнати протиправним та скасувати наказ виконувача обов`язків голови ВККС УкраїниБутенка Володимира Івановича від 11 липня 2019 року № 321-к/тр в частині відрахування ОСОБА_1 зі штату ВККС України, визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженого ВРУ від 27 червня 2019 року № 471/к «Про звільнення ОСОБА_1 з посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», визнати протиправним та скасувати наказ Уповноваженого ВРУ від 27 червня 2019 року № 61.15/19 «Про проведення публічного конкурсу з добору кандидатів для призначення членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».
2. Ухвалою судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року позовна заява повернута позивачу на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
3. Постановляючи цю ухвалу суддя Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, виходив з того, що ОСОБА_1 у своїй позовній заяві об`єднав кілька позовних вимог до різних відповідачів, на розгляд яких поширюється юрисдикція адміністративних судів різного інстанційного рівня як судів першої інстанції. Верховному Суду підсудні спори з вимогами до ВККС України, але не до Уповноваженого ВРУ. Наведений у статті 22 КАС України перелік справ, які підсудні Верховному Суду як суду першої інстанції, є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.
3.1. Об`єднання позивачем позовних вимог, на які за суб`єктною та виключною підсудністю поширюється юрисдикція судів різного інстанційного рівня як судів першої інстанції, є недотриманням ним вимог частини п`ятої статті 172 КАС України, відповідно до якої не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
4. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення ухвалене у зв`язку з неповним з`ясуванням всіх обставин справи, що мають значення для справи, та з порушеннями вимог процесуального законодавства, просив скасувати ухвалу судді Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 22 липня 2019 року та прийняти нове рішення пронаправлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
4.1. Зазначає, що суд першої інстанції неправильно вказує про неможливість об`єднання в одній позовній заяві вимог до ВККС України та Уповноваженого ВРУ, оскільки така можливість випливає з положень КАС України. Наголошує, що цей Кодекс не містить заборони на об`єднання позовних вимог до ВККС України і Уповноваженого ВРУ і не перешкоджає Верховному Суду розглядати їх одночасно.
4.2. Суд першої інстанції не врахував правил КАС України, які визначають правила підсудності щодо спорів підсудних судам різних юрисдикцій, проігнорував принцип, за яким у разі підсудності справи судам різних інстанцій (юрисдикцій) її розгляд здійснює суд вищої інстанції, не надав значення доводам позивача, що об`єднання позовних вимог відбулось відповідно до норм глави 2 «Адміністративна юрисдикція» розділу І КАС України та статті 172 цього Кодексу.
4.3. Також судом в повному обсязі не було з`ясовано обставини, викладені у позовній заяві, й не враховано, що ВККС України та Уповноважений ВРУ беруть спільну участь у призначенні члена ВККС України, оскаржені накази є взаємопов`язаними і розгляд позовних вимог в одному провадженні є доцільним, обґрунтованим та виправданим.
4.4. ОСОБА_1 також посилається на те, що через спірність його повноважень як члена ВККС, оскаржені накази Комісії і Уповноваженого ВРУ можуть стати підставами для оскарження інших актів ВККС України і Вищої ради правосуддя, перевірка законності яких інстанційно належить до розгляду Верховного Суду, тому заявлені вимоги за своїми юридичними наслідками найбільш наближені до означених підстав й тому повинні розглядатися Верховним Судом.
5. Велика Палата Верхового Суду розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 погодилася з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду та залишила апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
5.1. Своє рішення Велика Палата Верхового Суду мотивувала тим, щозгідно з частинами першою, четвертою, шостою статті 21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Якщо справа щодо однієї з вимог підсудна апеляційному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) - місцевому адміністративному суду, таку справу розглядає апеляційний адміністративний суд. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
5.2. Положенням цієї процесуальної норми кореспондують правила частини першої статті 172 КАС України про те, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
5.3. Водночас у цій статті в частинах четвертій та п`ятій встановлено заборони об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких закону встановлює особливості порядку їх розгляду. Зокрема, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом (частина четверта цієї статті), а також щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам (частина п`ята цієї статті).
5.4. Поряд з тим закон встановлює умову, за якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може (вправі) до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства і тоді, коли розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, буде продовжувати здійснювати суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (частина шоста статті 172 КАС України).
5.5. За приписами частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.
5.6. Відповідно до частин першої, другої статті 266 КАС України адміністративні справи про законність дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а також законність актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду не менше ніж з п`яти суддів.
5.7. За пунктом 6 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
5.8. Як убачається зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , у цьому зверненні до адміністративного суду позивач об`єднав кілька вимог до різних суб`єктів владних повноважень. Одні з цих вимог, в яких порушується питання незаконності рішення ВККС України, за правилами виключної підсудності належать до компетенції Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, як суду першої інстанції, а інші - вимоги про скасування наказу Уповноваженого ВРУ, цьому суду не підсудні.
5.9. З огляду на викладене та те, що позивач об`єднав в одне провадження кілька вимог, що підсудні різним судам, і немає законних підстав для їхнього роз`єднання в окремі провадження таким чином, щоб після роз`єднання Верховний Суд як суд першої інстанції міг розглядати у самостійному провадженні позовні вимоги до Уповноваженого ВРУ, які цьому суду за правилами виключної підсудності не підсудні, суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про повернення позовної заяви позивачу.
6. Натомість право особи на доступ до правосуддя гарантоване Конституцією України, положення якої є нормами прямої дії. Зокрема, статтею 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.
7. Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
8. Разом з тим питання виключної підсудності (стаття 27, що входить до § 3 (територіальна юрисдикція (підсудність) глави 2 (адміністративна юрисдикція) КАС України) стосується саме територіальної юрисдикції (підсудності), в той час як питання інстанційної юрисдикції визначені статтями 22-24 (§ 2 (інстанційна юрисдикція) глави 2 (адміністративна юрисдикція) КАС України.
9. Територіальна юрисдикція Верховного Суду поширюється на всю територію України, в межах якої Верховному Суду підсудні всі справи в порядку визначення інстанційної юрисдикції відповідно до статей 22?24 КАС України.
10. Пункт 6 частини четвертої статті 169 КАС України передбачає, що позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу). КАС України не визначено такої підстави для повернення позовної заяви, як порушення правил інстанційної юрисдикції, навіть порушення правил територіальної юрисдикції (підсудності) має наслідком застосування положень пунктів 1-3 частини першої статті 29 КАС України.
11. Разом із цим, частиною шостою статті 172 КАС України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог.
12. Отже, задля забезпечення виконання завдань адміністративного судочинства, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду міг застосувати власну ініціативу та роз`єднати позовні вимоги, виділивши вимоги, що підлягають розгляду в іншому суді, та забезпечити розгляд вимог, які належать до виключної підсудності Верховного Суду.
13. З огляду на те, що внаслідок постановлення суддею Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду ухвали від 22 липня 2019 року про повернення позову на підставі частини шостої статті 169 КАС України, окружний адміністративний суд, отримавши зазначений позов ОСОБА_1 , може повернути його з тих же підстав, поставивши під загрозу гарантоване Конституцією України право ОСОБА_1 на судовий захист, виконання завдання адміністративного судочинства та справедливий судовий розгляд судом, встановленим законом, право на який гарантовано Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
14. Ураховуючи викладене, вважаю що позовні вимоги ОСОБА_1 до ВККСУкраїни мали бути розглянуті Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду, як судом першої інстанції, якому підсудні відповідні вимоги, позовні ж вимоги до Уповноваженого ВРУ, за наявності висновку Верховного Суду про порушення щодо них правил інстанційної юрисдикції (чи навіть територіальної юрисдикції), мали бути виділені у самостійне провадження з передачею їх на розгляд до належного адміністративного суду.
15. До прикладу, аналогічний підхід був застосований Великою Палатою Верховного Суду в ухвалах від 12 січня 2018 року у справах № П/800/310/17 (провадження № 11-2сап18), № 800/475/17 (провадження № 11-3сап18), №800/271/17 (провадження №11-12сап18), від 19 лютого 2018 року у справі № 800/475/17 (провадження № 11-3сап18), від 24 травня 2018 року у справі № 11-585сап18, від 23 серпня 2018 року у справі № 9901/687/18 (провадження № 11-864сап18) та від 02 жовтня 2019 року (провадження № 11-1007сап19), а також в численних ухвалах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду.
16. Отже, суддя Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду в оскаржуваній ухвалі від 22 липня 2019 року дійшов неправильного висновку про повернення позовної заяви на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 КАС України, не застосувавши у цій справі, з огляду на необхідність забезпечення права позивача на доступ до правосуддя, вимоги частини шостої статті 172 КАС України, а належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б скасування зазначеної ухвали з одночасним направленням справи до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду справи.
Суддя В. В. Пророк
