Дата документу 12.11.2019 Справа № 317/1209/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №317/1209/19 Головуючий у 1 інстанції: Нікітін В.В.
Провадження № 22-ц/807/3321/19 Суддя-доповідач: Дашковська А.В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
« 12» листопада 2019 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Дашковської А.В.,
суддів: Кримської О.М.,
Кочеткової І.В.,
секретар: Ващенко З.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 серпня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати,
ВСТАНОВИВ:
В квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, вимоги за яким протягом розгляду справи збільшував, до АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 04 березня 2019 року відповідно до наказу №02-13/к він був звільнений з посади заступника генерального директора з розвитку за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України у зв`язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору.
Згідно з наказом №02-14/к від 04 березня 2019 року припинено його повноваження як генерального директора на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Після звільнення з ним не було проведено розрахунку за належними йому виплатами.
На підставі зазначеного остаточно просив стягнути з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», в тому числі з його відокремленого структурного підрозділу - Придніпровське виробниче управління ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на його користь:
- заборгованість з заробітної плати за період з грудня 2018 року по березень 2019 року в розмірі 113 234,74 грн. за вирахуванням податків, зборів та обов`язкових платежів;
- вихідну допомогу при звільненні в розмірі 30 000 грн., в тому числі податки, збори та загальнообов`язкові платежі, що становлять 5850 грн.;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дати звільнення по 22 серпня 2019 року в розмір 365 766,57 грн., в тому числі податки, збори та загальнообов`язкові платежі, що становлять 71324,48 грн.;
- середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку;
- компенсацію втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням строків її виплати відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари й тарифів на послуги з грудня 2018 року по день фактичного розрахунку;
- судові витрати.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 23 серпня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 110 688 гривень 84 копійки нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
Стягнуто з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 258 618 гривень 24 копійки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з моменту звільнення і по день ухвалення рішення суду - по 23 серпня 2019 року включно.
Стягнуто з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 1 660 гривень 33 копійки компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату.
Стягнуто з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 7 500 гривень 00 копійок витрат на правову допомогу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь держави 2 586 гривень 18 копійок судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, витрат на правову допомогу, АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» подало апеляційну скаргу, в якій посилалось на те, що позивача було звільнено в березні 2019 року, тому розрахунок повинен був здійснюватись з врахуванням розрахункового листа за березень 2019 року, позивачем не надано доказів на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.
Просило рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог в сумі 54 779,97 грн., рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимоги, в іншій частині рішення суду залишити без змін.
ОСОБА _1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що відповідач у відзиві на позовну заяву погодився з розміром заборгованості з заробітної плати у розмірі 110 688,84 грн., роботодавець має право здійснити утримання із зарплати тільки у випадку рахункової помилки, відповідачем пропущено строк на подання доказів, матеріали справи містять копію акту виконаних робіт та додаткової угоди, що підтверджує понесення витрат на правничу допомогу.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вказаним вимогам не відповідає.
Ухвалюючи рішення суду в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 110 688,84 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 7500 грн., суд першої інстанції виходив з того, що розмір грошових коштів, які були належні до виплати ОСОБА_1 визначено в розрахунковому листі за лютий 2019 року, розмір витрат на професійну правничу допомогу підтверджено належними доказами.
Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду з огляду та таке.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
За приписами частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 94 КЗпП України).
Аналогічні положення викладені в статті 1 Закону України «Про оплату праці».
Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Відповідно до частини першої статті 127 КЗпП України, частини першої статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України.
Одним із видів відрахувань із заробітної плати є відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв`язку з переходом на пенсію.
Відповідно до статті 22 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року.
За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.
За приписами статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.
Системне тлумачення положень статей 127, 233 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про відпустки» дає підстави зазначити, що роботодавець може звернутися із вимогами про стягнення коштів за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки до суду протягом одного року з дня виникнення права на відрахування відповідних сум.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 16 грудня 2015 року працював в ПАТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на посаді генерального директора, що підтверджується копією наказу № 02-123/к від 22 грудня 2015 року (а.с. 51). Наказом АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» №02-08/к від 28 січня 2019 року ОСОБА_1 надано дозвіл на внутрішнє суміщення посади заступника генерального директора з розвитку з 28 січня 2019 року (а.с. 52).
У 2019 році ОСОБА_1 , як генеральному директору, було надано наступні відпустки:
- на підставі наказу АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про надання відпустки від 25 січня 2019 року №ЗАЛК-19-П0040/04 за робочий рік з 16 грудня 2017 року по 15 грудня 2018 року щорічну відпустку 5 календарних днів, додаткову відпустку 4 календарні дні, всього 9 календарних днів з 28 січня 2019 року по 05 лютого 2019 року включно (а.с.57);
- - на підставі наказу АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про надання відпустки від 25 січня 2019 року №ЗАЛК-19-П0041/04 за робочий рік з 16 грудня 2018 року по 15 грудня 2019 року щорічну відпустку 30 календарних днів, додаткову відпустку 9 календарних днів, всього 39 календарних днів з 06 лютого 2019 року по 17 березня 2019 року включно (а.с.58).
Також у 2019 році ОСОБА_1 як заступнику генерального директора з розвитку було надано наступні відпустки:
- на підставі наказу АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про надання відпустки від 28 січня 2019 року №ЗАЛК-19-П0049/04 за робочий рік з 28 січня 2019 року по 27 січня 2020 року додаткову відпустку 5 календарних днів з 25 лютого 2019 року по 01 березня 2019 року включно (а.с.59);
- - на підставі наказу АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» про надання відпустки від 28 січня 2019 року №ЗАЛК-19-П0043/04 за робочий рік з 28 січня 2019 року по 27 січня 2020 року додаткову відпустку 3 календарні дні з 02 березня 2019 року по 04 березня 2019 року включно (а.с.60).
Наказом АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» від 04 березня 2019 року №02-13/к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника генерального директора з розвитку 04 березня 2019 року за власним бажанням на підставі п. 3 ст. 38 КЗпП України та зазначено про утримання нарахувань за невідпрацьовані 31,47 днів відпустки (а.с. 54). З наказом ОСОБА_1 ознайомлений.
Наказом АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» від 04 березня 2019 року № 02-14/к припинено повноваження генерального директора АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» ОСОБА_1 . згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України та зазначено про утримання нарахувань за невідпрацьовані 19,56 днів відпустки (а.с. 55). З наказом ОСОБА_1 ознайомлений.
Вищезазначені накази про утримання нарахувань за невідпрацьовані дні відпустки ОСОБА_1 не оскаржувались.
Відповідно до розрахункового листка за лютий 2019 року, на який суд першої інстанції послався у рішенні, сума грошових коштів, які були належні до виплати ОСОБА_1 , становить 110 688,84 грн. (а.с. 21).
В той же час заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про неповне з`ясування судом обставин справи, оскільки розрахунковий листок за лютий 2019 року не містить остаточного розрахунку суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати ОСОБА_1 станом на дату звільнення, позивач був звільнений в березні 2019 року.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З метою повного з`ясування обставин справи, з огляду на те, що в суді першої інстанції АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» надавався розрахунок заборгованості з виплати заробітної плати ОСОБА_1 (а.с. 115), колегія судді вважає за необхідне прийняти до уваги долучений до апеляційної скарги на підтвердження вищезазначеного розрахунку розрахунковий листок за березень 2019 року (а.с. 160).
Відповідно до розрахункового листка за березень 2019 року на день звільнення ОСОБА_1 сума нарахованої, але не виплаченої заробітної плати становить 56 179,97 грн. Вказана сума розрахована шляхом відрахувань із заробітної плати за дні відпуски, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року, визначеної наказами про звільнення від 04 березня 2019 року №02-13/к та № 02-14/к.
Згідно з розрахунком заборгованості з виплати заробітної плати ОСОБА_1 24 травня 2019 року було перераховано заборгованість за грудень 2018 року в розмірі 1000 грн., 31 липня 2019 року було перераховано заборгованість за грудень 2018 року в розмірі 400 грн., загальна сума заборгованості становить 54 779,97 грн.
Позивачем вказаний розрахунок не спростовано.
Посилання ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу на неможливість відрахувань із заробітної плати ґрунтується не невірному тлумаченні положень ст. 1212 ЦК України.
Згідно із частиною першою статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За змістом статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Отже , для врегулювання трудових відносин норм ЦК України застосовуються в субсидіарному порядку, тобто до трудових відносин, які не врегульовані трудовим законодавством.
Випадки , у яких можуть здійснюватися відрахування із заробітної плати, передбачені ст. 127 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про відпустки», які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Отже , оскільки спірні правовідносини регулюються трудовим законодавством України, тому відсутні підстави для застосування норм ЦК України.
Саме до аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №332/1433/17-ц.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому, колегія суддів звертає також увагу, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані, зокрема: договір про надання правничої (правової) допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, тощо); документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження, тощо), а також документи на підтвердження надання адвокатом та отримання клієнтом професійної правничої допомоги (акт приймання-передачі), із детальним описом вчинених ним відповідних дій (не тільки щодо участі в судових засіданнях, а інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі, зокрема, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів тощо) Зазначені витрати позивача мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
ОСОБА _1 в суді першої інстанції на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано копії акту наданих послуг від 05 серпня 2019 року до угоди про надання правової допомоги №11/18 від 25 жовтня 2018 року та додаткової угоди № 1 до угоди про надання правової допомоги №11/18 від 25 жовтня 2018 року (а.с. 125, 126).
Колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції при задоволенні вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7500 грн. не звернув увагу та те, що докази, які підтверджують здійснення ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 7500 грн., матеріали справи не містять, та дійшов помилкового висновку про компенсацію таких витрат за рахунок відповідача.
Окрім того, згідно з наданою додатковою угодою № 1 до угоди про надання правової допомоги №11/18 від 25 жовтня 2018 року оплата послуг відбувається після фактичного виконання рішення АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», що також підтверджує ту обставину, що на час ухвалення рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу не були понесені.
На підставі зазначеного, рішення суду першої інстанції згідно з п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України в частині стягнення з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не виплаченої заробітної плати в розмірі 110 688 гривень 84 копійок та в частині стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 7500 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про стягнення з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 54 779 гривень 97 копійок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та про відмову в задоволенні вимог про стягнення з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 7 500 гривень судових витрат на правничу допомогу
В іншій частині рішення суду не оскаржувалось сторонами та не переглядалось в апеляційному порядку.
Згідно з ч.ч. 1, 10, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не було сплачено судовий збір за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 258 618,24, у зв`язку з чим судом першої інстанції судовий збір в розмірі 2586,18 грн. було стягнуто з відповідача на користь держави.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» має право на компенсацію суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги в розмірі 838,70 грн.
Отже, з АТ «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1747,48 грн. (2586,18 грн. - 838,70 грн.).
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» задовольнити.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 23 серпня 2019 року у цій справі в частині позовних вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та про стягнення витрат на правову допомогу скасувати та прийняти в цій частині нову постанову наступного змісту.
Стягнути з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 54 779 гривень 97 копійок нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.
В задоволенні вимог про стягнення з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь ОСОБА_1 7500 гривень судових витрат на правничу допомогу - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» на користь держави судовий збір в розмірі 1747 гривень 48 копійок.
В іншій частині рішення не оскаржувалось та не переглядалось.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 14 листопада 2019 року.
Головуючий
Судді :
