Справа № 753/10028/18 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3160/2019 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.ч.1 ст.286 КК України
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 листопада 2019 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5
із участю
прокурора ОСОБА_6
потерпілого ОСОБА_7
представника потерпілого ОСОБА_8
захисника ОСОБА_9
обвинуваченого ОСОБА_10
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_9 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року, яким
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Буча Київської області, громадянина України, українця, неодруженого, з середньою технічною освітою, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, -
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 8500 (вісім тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Відповідно до положень ч.5 ст.74 КК України звільнено ОСОБА_10 від основного та додаткового покарань за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_7 до ОСОБА_10 , ПрАТ «СК «Брокбізнес» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково; стягнуто з ПрАТ «СК «Брокбізнес» (ЄДРПОУ 20344871) на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 15 085 (п`ятнадцять тисяч вісімдесят п`ять) грн. 32 коп.; моральну шкоду в сумі 754 (сімсот п`ятдесят чотири) грн. 00 коп.; з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) грн. 00 коп.; процесуальні витрати в сумі 13 000 (тринадцять тисяч) грн. 00 коп. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Цим же вироком вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати.
Згідно вироку суду ОСОБА_10 засуджено за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, вчиненого за наступних обставин.
13.03.2016 близько 18 год. 30 хв. ОСОБА_10 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 , допустив порушення вимог п.12.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі ПДР), а саме:
п. 12.3 ПДР України - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.
Порушення вищевказаних вимог ПДР з боку ОСОБА_11 виразилось в тому, що він, керуючи вищевказаним транспортним засобом, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча повинен був і міг їх передбачити, маючи технічну можливість уникнути даної дорожньо- транспортної пригоди шляхом виконання вимог вищевказаного пункту Правил, рухаючись на ділянці проїзної частини вулиці Ревуцького в м. Києві, а саме: неподалік будинку № 11, у середній смузі руху, зі швидкістю приблизно 50 км/год, своєчасно не виявив на проїзній частині пішохода - ОСОБА_12 , який рухався з права на ліво відносно траєкторії руху вказаного транспортного засобу, та являвся для водія ОСОБА_11 перешкодою та небезпекою для руху, яку він об`єктивно спроможний був виявити, після чого негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, почав здійснювати гальмування вказаного транспортного засобу із запізненням, а тому не зміг своєчасно зупинитись і здійснив наїзд вказаним транспортним засобом на пішохода ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого останньому спричинене середньої тяжкості тілесне ушкодження.
В даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля марки «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_11 з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам вищевказаного пункту ПДР, а порушення цих вимог з боку останнього, відповідно, знаходиться в причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, які настали, а саме: із заподіянням пішоходу ОСОБА_13 тілесного ушкодження середньої тяжкості, яке виразилося у вигляді: закритої травми правого плеча у вигляді перелому хірургічної шийки правої плечової кістки зі зміщенням уламків.
Не погоджуючись із вказаним рішенням захисником обвинуваченого ОСОБА_10 адвокатом ОСОБА_9 подано апеляційну скаргу, у якій він просить вирок Дарницького районного суду м. Києва від 03.09.2019 скасувати у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, дослідити матеріали кримінального провадження, допитати експертів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.
Свої вимоги мотивує тим, що у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції послався на докази, які не можна вважати належними та допустимими. Так, потерпілий ОСОБА_7 пояснив, що після вжиття алкогольних напоїв перетинав проїзну частину поза межами надземного пішохідного переходу в прискореному темпі. Свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_17 повідомили, що у той час, рухаючись на надземному пішохідному переході вони зупинились на середині, після чого почувши звук гальм позаду та обернувшись побачили момент наїзду на їхнього друга ОСОБА_18 . Однак, згідно відеозапису з реєстратора автомобіля ОСОБА_10 перед початком переходу проїзної частини у недозволеному для цього місці, потерпілий навіть не звернув увагу на транспортний засіб, що наближався, а свідки не зупинялись на середині пішохідного переходу, а обернулись вже на протилежному боці пішохідного переходу. Крім цього, показання потерпілого з приводу обставин ДТП протягом досудового розслідування та судового розгляду постійно змінювалися, що дає підстави сумніватися у їхній правдивості. Із рапорту інспектора УПС МВС в м. Києві від 13.03.2016 вбачається лише настання ДТП за участі водія ОСОБА_11 та пішохода ОСОБА_19 . Протоколом огляду місця ДТП від 13.03.2016 зафіксоване місце події та сталі орієнтири на ньому. Водночас, як вбачається з протоколу огляду місця події водій ОСОБА_20 після наїзду на потерпілого ОСОБА_12 зупинив свій транспортний засіб перед надземним нерегульованим пішохідним переходом. Отже, при умові перетину пішоходом проїзної частини безпосередньо по пішохідному переходу очевидно наїзд на нього не відбувся б.
На думку апелянта, щодо достовірності висновку експерта №12-1/742-9/200 від 24.05.2018 є сумніви, адже на кожне із поставлених питань стороною захисту експерт ухилився від відповіді, експертом самостійно вибирались вихідні дані для проведення дослідження, що є порушенням вимог п.2.3. «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», що затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №1950/5 від 26.12.2012; експерт працює в системі МВС України, отже опосередковано відноситься до сторони обвинувачення. Експерт ОСОБА_14 зазначив, що використаний ним момент виникнення небезпеки для водія ОСОБА_21 є однією з можливих альтернатив. Цей момент виникнення небезпеки для водія йому задав слідчий, самостійно він його не обирав. Отже слідчим на власний розсуд задано момент виникнення небезпеки для руху водія ОСОБА_10 , - момент початку бігу пішохода ОСОБА_22 , тобто з тієї секунди як потерпілий вступив на проїзну частину. Втім складно погодитись з такою позицією слідчого, враховуючи дорожню обстановку, умови недостатньої видимості, темну пору доби, темних одяг пішохода, темп «бігу» потерпілого та вихід його у забороненому для переходу місці. Посилання місцевого суду на протокол проведення слідчого експерименту від 08.09.2016 є неприпустимим, адже у ході допиту у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_22 змінив надані ним під час вказаної слідчої дії показання. Оцінюючи лист директора КП «Київміськсвітло» від 12.04.2018, районним судом не враховано, що він датований 2018 роком, тобто через два роки після аварії.
При цьому, судом першої інстанції необґрунтовано відкинуто висновок комплексної автотехнічної та фототехнічної експертизи КНДІСЕ №7268/16-52/7269/16-35 від 17.05.2016,
Допитаний в ході судового розгляду експерт ОСОБА_15 пояснив, що у даній дорожній ситуації дії потерпілого спричинили виникнення цієї ДТП, а невідповідностей в діях водія ОСОБА_10 вимогам ПДР не вбачається. Крім цього з урахуванням дорожньої обстановки, часу доби, раптовості виходу на проїзну частину пішохода, тощо, моментом виникнення небезпеки для водія ОСОБА_10 правильним є момент виходу пішохода на смугу руху автомобіля. Саме з цих об`єктивних причин, у своєму дослідженні він не приймав момент виникнення небезпеки для водія - як момент початку бігу пішохода.
На думку захисника, заявлені ОСОБА_7 позовні вимоги не можуть бути задоволені, адже шкода завдана з вини самого потерпілого; згідно протоколу узгодження характеру доручення і розміру винагороди, який є додатком до договору про надання правової допомоги, укладеного між потерпілим та адвокатом ОСОБА_8 , сплата гонорару здійснюється на розрахунковий рахунок в Ощадбанку, але квитанції, долучені до позовної заяви, мають відношення до Приватбанку; даних про те, що ці кошти сплачені ОСОБА_23 або від його імені квитанції Приватбанку не містять, також не надано доказів того що цей рахунок належить адвокату ОСОБА_8 ; сума за квитанціями Приватбанку є меншою ніж просить стягнути потерпілий за майнову шкоду, що вказана у позовній заяві; частину суми він просить стягнути за роботу адвоката щодо оскарження бездіяльності органу досудового розслідування до якої ОСОБА_10 не має відношення; потерпілий надавав неправдиві показання, чим вводив слідчого в оману та затягував досудове розслідування; подана потерпілим заява про збільшення та уточнення позовних вимог від 19.08.2019 не передбачена КПК України, не відповідає вимогам ст.128 КПК, оскільки цивільний позов пред`являється до початку судового розгляду.
Предстаником потерпілого ОСОБА_7 адвокатом ОСОБА_8 подано заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить залишити без задоволення апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_9 , а вирок суду першої інстанції без змін.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що вирок районного суду є законним та обґрунтованим. Всі обставини судом першої інстанції встановлено вірно, на підставі зібраних та досліджених у суді доказів, а наведені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, необґрунтованими та не відповідають дійсності. Так, захисник обвинуваченого в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що потерпілий ОСОБА_7 постійно змінював свої покази під час досудового розслідування, таку ж позицію він висловлював у суді першої інстанції. Однак така позиція захисника не ґрунтується на положеннях ст.23 КПК України, оскільки суд першої інстанції брав до уваги покази потерпілого надані ним виключно в судовому засіданні, які узгоджувались з іншими матеріалами кримінального провадження. Також суд першої інстанції цілком об`єктивно надав оцінку показам свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , які безпосередньо були присутні під час дорожньо-транспортної пригоди. Доводи захисника обвинуваченого про те, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини потерпілого ОСОБА_7 , в результаті порушення ним правил дорожнього руху, вважає такими що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. А причиною дорожньо-транспортної пригоди, було порушення обвинуваченим ОСОБА_10 п. 12.3 ПДР України, що в повній мірі підтверджується дослідженими судом першої інстанції доказами. Крім того, представник потерпілого вважає, що судом першої інстанції цілком вірно надано оцінку висновкам експертів, що містяться в матеріалах кримінального провадження. Також, є незрозумілим критичне відношення захисника обвинуваченого до листа КП «Київміськсвітло» від 12.04.2018 року, з якого вбачається, що в ділянка дороги, на якій сталася дорожньо-транспортна пригода в момент аварії була освітлена, адже вказаний факт також підтверджується іншими доказами, зокрема фотографіями зробленими під час огляду місця події. Цивільні позови було вирішено виключно на підставі наданих доказів та з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_9 на підтримку поданої апеляційної скарги, доводи прокурора, потерпілого ОСОБА_7 та його представника ОСОБА_8 , які не вбачали підстав для задоволення апеляційної скарги та вважали вирок суду першої інстанції законним, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого задоволенню не підлягає із наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону місцевим судом було дотримано в повній мірі.
Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, прийшов до правильного висновку щодо обсягу та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_10 , правильно кваліфікувавши його дії за ч.1 ст.286 КК України.
В оскаржуваному вироку районний суд навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст.91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених у судовому засіданні доказів із зазначенням підстав, із яких приймає одні докази та відкидає інші.
Так, вина ОСОБА_10 у скоєнні інкримінованого правопорушення підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені у районному суді.
Обвинувачений ОСОБА_10 у суді першої та апеляційної інстанції свою вину у вчиненні інкримінованого правопорушення не визнав та пояснив, що дійсно 13.03.2016 приблизно о 18 год. 30 хв. він рухався на автомобілі «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 по вул. Ревуцького в бік станції метро «Харківська» з дозволеною швидкістю приблизно 50-60 км/год. Неподалік буд. № 9 на проїзну частину вибіг потерпілий ОСОБА_7 . Застосувавши екстрене гальмування, йому все ж не вдалось уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 , від якого останній впав на проїзну частину. Таким чином, ОСОБА_10 вважав винним у ДТП виключно потерпілого, який вибіг на проїзну частину поза межами пішохідного переходу, тобто в недозволеному для цього місці, будучи крім того в стані алкогольного сп`яніння, та одягнутий в темний одяг, що ускладнювало його вчасне виявлення на проїзній частинні. Просив ухвалити виправдувальний вирок у зв`язку із відсутністю в його діях складу злочину.
Незважаючи на невизнання, вина ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, повністю доводиться зібраними та дослідженими доказами.
Потерпілий ОСОБА_7 в суді першої інстанції пояснив, що 13.03.2016 у вечірній час він відпочивав разом з друзями біля озера «Сонячне», вживаючи в ході відпочинку алкогольні напої. Приблизно о 18-30 год. він разом з друзями направились до магазину «АТБ» неподалік місця відпочинку. Друзі йшли попереду нього, а він їх наздоганяв. Переходячи проїзну частину вул. Ревуцького в прискореному темпі, він почув писк гальм та побачив автомобіль «Opel Astra», який, рухаючись ліворуч від нього, скоїв на нього наїзд на другій смузі проїзної частини. Наїзд відбувся в ліве стегно, внаслідок чого він впав та отримав ушкодження правого плеча. Не заперечував, що перетинав проїзну частину поза межами пішохідного переходу.
Свідок ОСОБА_16 в суді першої інстанції пояснив, що 13.03.2016 у вечірній час він відпочивав у компанії друзів, серед яких був потерпілий ОСОБА_7 . Приблизно о 18 год. 30 хв. він разом з ОСОБА_17 направились до магазину «АТБ» по вул. Ревуцького. Перетинаючи проїзну частину вул. Ревуцького по пішохідному переходу, вони зупинились на середині проїзної частини на розділовій смузі, очікуючи можливість продовжити рух. Почувши звук гальм позаду, він повернувся та побачив момент наїзду автомобіля «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 на потерпілого ОСОБА_7 , якого від удару відкинуло та потерпілий впав на землю.
Свідок ОСОБА_17 в суді першої інстанції пояснив, що 13.03.2016 він святкував свій день народження разом із компанією дітей та дорослих, серед яких був потерпілий ОСОБА_7 . Приблизно о 18 год. 30 хв. він разом з ОСОБА_16 вирішили піти в магазин. Для цього вони почали перетинати проїзну частину вул. Ревуцького по пішохідному переходу на протилежний бік вулиці. Дійшовши до середини проїзної частини, він почув скрегіт гальм та, повернувшись, побачив позаду потерпілого, який лежав на землі внаслідок наїзду на нього автомобіля «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 .
Крім того, вина ОСОБА_10 у вчиненому підтверджується письмовими доказами, наявними у матеріалах кримінального провадження.
З рапорту інспектора УПС МВС в м. Києві від 13.03.2016 року вбачається, що до Дарницького УП ГУНП у м. Києві надійшло повідомлення про те, що за адресою: м. Київ, вул. Ревуцького, 11 був скоєний наїзд автомобіля «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_10 на потерпілого ОСОБА_7 , який був госпіталізований (а.п. 103 т.1).
Протоколом огляду місця ДТП від 13.03.2016 р. зафіксована ділянка проїзної частини по вул. Ревуцького, 11, де відбулась ДТП із зображенням на схемі автомобіля Опель та зафіксованим гальмівним шляхом цього автомобіля (а.с. 104-111 т.1).
Дослідженням в суді першої інстанції висновку комплексної судової автотехнічної та фототехнічної експертизи № 12-1/742-9/200 від 24.05.2018 року встановлено, що в даній дорожній ситуації водій автомобіля «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 обвинувачений ОСОБА_10 з моменту виникнення небезпеки для руху мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода шляхом застосування екстреного гальмування. З технічної точки зору, причиною даної ДТП-наїзду на пішохода є невідповідності дій водія автомобіля «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_10 вимогам п. 12.3 ПДР України (а.п. 222-241 т.2).
В суді першої інстанції експерт ОСОБА_14 повністю підтримав складений ним вказаний експертний висновок.
Дослідженням в суді першої інстанції висновку судово-медичної експертизи № 1521/Е від 26.08.2016 року встановлено, що внаслідок порушення обвинуваченим п. 12.3 Правил дорожнього руху України та наїзду на потерпілого ОСОБА_7 останньому було спричинена закрита травма правого плеча у вигляді перелому хірургічної шийки правої плечової кістки зі зміщенням уламків. Дана травма була віднесена експертом до середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я на строк понад 21 добу.
Також, експертним шляхом встановлено, що в крові ОСОБА_7 був виявлений етиловий спирт в концентрації 1,0%, що свідчить про те, що на момент транспортної травми він знаходився в стані алкогольного сп`яніння (а.с. 154-157 т.1).
В ході проведення 08.09.2016 року слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_7 , останній вказав на місце, де саме він розпочав переходити проїзну частину вул. Ревуцького та де він розпочав рух. Також потерпілий вказав місце наїзду на нього автомобіля «Опель». Згідно зроблених замірів відстань від місця початку руху і до місця наїзду склала 10,2 м. (а.п. 159-164 т.1).
З листа директора КП «Київміськсвітло» від 12.04.2018 р. вбачається, що з 18-25 год. до 19-00 год. 13.03.2016 р. зовнішнє освітлення на проїзній частині по вул. Ревуцького біля буд. № 9-11, працювало в режимі 100% включення (а.п. 187 т.1).
З відтвореного та дослідженого в судовому засіданні суду першої інстанції відеозапису з відеореєстратора, встановленого в автомобілі «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 вбачається, що на цьому відеозаписі зафіксований момент наїзду автомобіля «Опель» під керуванням обвинуваченого на пішохода - потерпілого ОСОБА_7 . На 18:37:10 хв. зафіксовано, як по проїзній частині рухається потерпілий ОСОБА_7 , а о 18:37:13 зафіксований наїзд передньою частиною автомобіля «Опель» в лівий бік тулуба потерпілого ОСОБА_7 , від чого останній падає на проїзну частину (а.п. 243 т.2).
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, районний суд обґрунтовано не прийняв до уваги позицію обвинуваченого та його захисника, про те, що причиною виникнення ДТП слід вважати виключно дії пішохода ОСОБА_7 , який порушив ПДР України, вибігши на проїзну частину в недозволеному місці, оскільки зазначена позиція спростовується сукупністю вищенаведених досліджених в судовому засіданні доказів, у тому числі висновком комплексної судової автотехнічної та фототехнічної експертизи № 12-1/742-9/200 від 24.05.2018 р., де експертами констатовано, що з технічної точки зору, причиною даної ДТП-наїзду на пішохода є невідповідності дій саме водія автомобіля «Opel Astra», д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_10 вимогам п. 12.3 ПДР України.
Також при оцінці дій обвинуваченого, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги та не визнав належним доказом відсутності в діях водія невідповідностей вимогам ПДР України досліджений в судовому засіданні районного суду висновок експертів за результатами проведення комплексної автотехнічної та фототехнічної експертизи № 7268/16-52/7269/16-35 від 17.05.2016 року з наступних підстав. Так, в дослідницькій частині цього висновку для вирішення питання про наявність або відсутність у водія ОСОБА_10 технічної можливості уникнути наїзду на пішохода було порівняно величину зупиночного шляху автомобіля з відстанню, на якій цей автомобіль знаходився від місця наїзду на пішохода в момент виходу пішохода ОСОБА_7 на смугу руху автомобіля «Опель». Тобто висновок про те, що водій ОСОБА_10 не мав технічної можливості застосуванням екстренного гальмування керованого ним автомобіля уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 був визначений з моменту виходу пішохода на смугу руху автомобіля (а.п.13 т.2), тоді як в дослідницькій частині висновку № 12-1/742-9/200 від 24.05.2018 р. моментом виникнення небезпеки для руху водію ОСОБА_10 був визначений момент появи силуету людини на рівні правого краю проїзної частини (відносно напрямку руху автомобіля «Опель») ( а.п. 235 т.1). Таким чином, висновок експертів у експертизі № 12-1/742-9/200 від 24.05.2018 р. щодо наявності технічної можливості водія ОСОБА_24 уникнути наїзду на пішохода був складений на підставі дослідження можливості водія уникнути зіткнення саме з моменту появи пішохода на проїзній частині, та поява якого на проїзній частині відображена на дослідженому відеозаписі, що свідчить про те, що водій об`єктивно був спроможний виявити появу даного пішохода на проїзній частині з урахуванням пори доби та освітлення, яке згідно листа директора КП «Київміськсвітло», на даній ділянці дороги працювало в режимі 100% влючення, що також вбачається з відеозапису, проте у висновку № 7268/16-52/7269/16-35 від 17.05.2016 р. момент появи пішохода на початку проїзній частині не досліджувався, а був взятий за основу дослідження момент появи пішохода на смузі руху автомобіля, оскільки, як конкретизував в судовому засіданні експерт ОСОБА_15 момент виникнення небезпеки для водія досліджувався лише з часу появи пішохода в межах світла фар автомобіля, та не досліджувався за інших обставин, у тому числі за обставин вуличного освітлення. Також судом першої інстанції обгрунтовано враховано обсяг вихідних даних, які використовувались під час проведення обох досліджених експертиз. Так, у висновку № 7268/16-52/7269/16-35 від 17.05.2016 р. досліджувався лише відеозапис з відеореєстратора, тоді як висновок № 12-1/742-9/200 від 24.05.2018 р. був складений за наявності більш широкого спектру вихідних даних, у тому числі при складенні цього висновку враховувались покази обвинуваченого, потерпілого, свідків щодо обставин та механізму виникнення ДТП.
Таким чином, суд першої інстанції зробив належний висновок про необхідність взяти за основу в якості належного доказу наявності невідповідностей дій водія ОСОБА_10 вимогам п. 12.3 ПДР України саме висновок комплексної судової автотехнічної та фототехнічної експертизи № 12-1/742-9/200 від 24.05.2018 року, оскільки цей висновок відповідає встановленим обставинам, був складений з урахуванням більш широкого обсягу вихідних даних, та в частині визначення моменту небезпеки для водія узгоджується із дослідженим відеозаписом ДТП, на якому зафіксована поява пішохода на проїзній частині значно раніше, ніж в момент його появи на смузі руху автомобіля «Опель», що було предметом дослідження експертизи за заявою захисника. При цьому, районний суд врахував покази експерта ОСОБА_14 , який в суді першої інстанції роз`яснив, що момент виникнення небезпеки для водія був визначений відповідно до методології правильності визначення моментів небезпеки для руху водіїв і цей момент є можливим для використання та дослідження технічної можливості водія уникнути зіткнення у разі виявлення небезпеки.
Із огляду на зазначене, невизнання вини ОСОБА_10 щодо обставин події ДТП апеляційний суд розцінює, як обрану лінію захисту обвинуваченого із метою уникнення ним відповідальності, а тому ставиться до його показань критично.
У ході аналізу доводів апеляційних скарг підстав для виправдання ОСОБА_10 судом апеляційної інстанції встановлено не було, адже його винуватість підтверджується належними, допустимими, достовірними доказаними, безпосередньо дослідженими та оціненими на основі власного переконання судом першої інстанції.
Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Суд першої інстанції, згідно положень п.п.2,3 ч.1 ст.65 КК України та п.п.1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003 року №7, при призначенні покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_10 , обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
При призначенні покарання обвинуваченому суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.65 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого останнім кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є злочином невеликої тяжкості, скоєним із необережності, його наслідки, дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що у відповідності до ст.66 КК України пом`якшують покарання та згідно з ст.67 КК України обтяжують покарання ОСОБА_10 і прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на один рік.
Однак, враховуючи що з часу вчинення злочину і до набрання вироком законної сили, минуло три роки, суд першої інстанції, дотримуючись вимог п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України, обґрунтовано звільнив ОСОБА_10 від основного та додаткового покарання.
Також, у межах цього кримінального провадження потерпілим ОСОБА_7 заявлено цивільний позов, вимоги за яким в ході судового розгляду було збільшено, в якому він просив стягнути з ОСОБА_10 на його користь моральну шкоду в сумі 49246 грн., процесуальні витрати на правову допомогу в розмірі 21 700 грн., а також стягнути зі страхової компанії «Брокбізнес» на користь ОСОБА_7 матеріальну шкоду в сумі 15085 грн. 32 коп. та моральну шкоду в сумі 754 грн.
Розмір завданої матеріальної шкоди потерпілий ОСОБА_7 обґрунтував понесеними витратами на лікування, зокрема проведення оперативного втручання та перебуванням в лікарні, підтвердженими квитанціями та фіскальні чеками на суму 15085 грн. 32 коп., а також моральну шкоду тим, що внаслідок ДТП отримав тілесні ушкодження та вимушений був тривалий час лікуватися, змінився його нормальний ритм життя, перенесення нервового стресу. Розмір відшкодування процесуальних витрат на правову допомогу ОСОБА_7 обґрунтовував квитанціями.
Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Згідно зі статтею 6 цього Закону страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до абзацу першого п. 24.1 ст. 24 Закону, у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.
Потерпілим ОСОБА_7 в обґрунтування цивільного позову були надані чеки, які підтверджують витрати, які пов`язані з лікуванням потерпілого. Загальний розмір витрат за чеками, долученими до цивільного позову судом розрахований та становить 15085 грн. 32 коп. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги позицію представника страховика про те, що частина позицій в чеках не є належними медичними препаратами для лікування потерпілого, оскільки представником цивільного відповідача не надано належних доказів на підтвердження цієї обставини. Таким чином, районний суд правильно вважав за доцільне стягнути з відповідача ПрАТ «СК «Брокбізнес» на користь потерпілого ОСОБА_7 документально підтверджений розмір матеріальної шкоди, пов`язаної з лікуванням в розмірі 15085 грн. 32 коп.
Відповідно до ст. 26-1 Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.
Оскільки шкода заподіяна здоров`ю потерпілого оцінена в розмірі 15085 грн. 32 коп., районний суд правильно вважав за необхідне стягнути з ПрАТ «СК «Брокбізнес» на користь потерпілого ОСОБА_7 , моральну шкоду в сумі 754 грн. (15085 грн. 32 коп.* 5%).
Як вбачається з ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно з ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Ця шкода полягає, зокрема: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Після спричинених потерпілому ОСОБА_7 внаслідок ДТП тілесних ушкоджень він зазнав стресу, душевних страждань, що обумовило необхідність залучення фізичних, душевних та матеріальних ресурсів на їх подолання і компенсацію. Потерпілий зазнав оперативного втручання, після якого він потребував реабілітації, що безсумнівно змінило його ритм життя. Зазначені обставини в їх сукупності свідчать про заподіяння потерпілому ОСОБА_7 моральної шкоди з вини обвинуваченого. Однак, на думку колегії суддів районним судом цілком обгрунтовано при визначенні розміру моральної шкоди взято до уваги поведінку потерпілого до ДТП, той факт, що його поведінка містила ознаки порушення ПДР та правильно дійшов висновку, що з обвинуваченого на користь потерпілого належить стягнути на відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 25000 гривень.
Відповідно до ч.2 ст.120 КПК України, витрати на правову допомогу несе в тому числі цивільний відповідач.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При вирішенні питання про відшкодування витрат, пов`язаних із наданням цивільному позивачу - потерпілому ОСОБА_7 правової допомоги, районний суд у відповідності зі п.2 ч.3 ст.141 ЦПК України врахував обґрунтованість та розумність розміру таких витрат, та прийшов до правильного висновку про необхідність задоволення цивільного позову потерпілого у частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_10 на його користь процесуальних витрат, пов`язаних із наданням потерпілому правової допомоги у розмірі 13000 грн. 00 коп.
Також, місцевим судом у відповідності до вимог ст.124 КПК України вирішено питання про стягнення процесуальних витрат у дохід держави.
Підсумовуючи зазначене, доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_9 про необґрунтованість позовних вимог не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного розгляду.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог апеляційної скарги захисника обвинуваченого і не знаходить підстав для скасування або зміни вироку, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст.128, 129, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_10 залишити без задоволення.
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 03 вересня 2019 року щодо ОСОБА_10 без змін.
Головуючий :
Судді :
