ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Головуючий суддя у першій інстанції : Смокович В.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 грудня 2019 року
Львів
№ 857/8344/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М.
за участю секретаря судового засідання: Бедрій Х.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у справі № 140/648/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління культури, з питань релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації, Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішень, розпорядження –
ВСТАНОВИВ:
12.03.2019р. позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Управління культури, з питань релігії та національностей Волинської обласної державної адміністрації, Волинської обласної державної адміністрації про визнання протиправними та скасування рішення № 11811070004000678 від 07.03.2019р. «Про внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах», розпорядження № 122 від 07.03.2019р. «Про реєстрацію статуту релігій громади у новій редакції», рішення № 11811050005000678 від 07.03.2019р. «Державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи (зміна повного найменування, зміна скороченого найменування)».
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18.03.2019р. відмовлено у відкритті провадження у зв`язку з тим, що позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Не погоджуючись із даною ухвалою, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Апелянт просить суд, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18.03.2019р. скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
16.12.2019р. на адресу суду надійшло клопотання від представника апелянта Сидун О.С. про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням його у відпустці.
Проте , колегія суддів не приймає до уваги клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки апелянт не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.
Неможливість такої заміни та неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах. Проте, доказів такої неможливості апелянтом не надано.
Отже , враховуючи розумні строки розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку, що наведені у клопотанні мотиви не можуть вважатись поважними причинами за яких суд зобов`язаний відкласти розгляд справи по суті, а тому розглядає справу за наявними матеріалами справи.
Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
24.12.1991р. проведено державну реєстрацію релігійної організації «Свято-Миколаївська громада Української православної церкви» із місцезнаходженням у селі Скобелка Горохівського району Волинської області, у зв`язку із чим вона набула статусу юридичної особи.
Згідно відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг №1005095825 від 10.03.2019р.) із 17.02.2019р. керівником вказаної релігійної організації є Янчук ОСОБА_2 І.
На підставі розпорядження голови Волинської обласної державної реєстрації №122 від 07.03.2019р. «Про реєстрацію статуту релігійної громади у новій редакції» суб`єкт державної реєстрації - Управління культури, з питань релігій та національностей Волинської обласної державної адміністрації (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії) 07.03.2019р. провів реєстраційну дію №11811050005000678: державну реєстрацію змін до установчих документів юридичної особи в частині зміни повного і скороченого найменувань.
Отже , юридичну особу «Свято-Миколаївська громада Української православної церкви» перейменовано на «Релігійна організація Свято-Миколаївська релігійна громада Православної церкви України села Скобелка» (повне найменування), «Свято-Миколаївська релігійна громада ПЦУ села Скобелка» (скорочене найменування).
Крім того, 07.03.2019р. суб`єктом державної реєстрації проведено реєстраційну дію №11811070004000678: внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах в частині зміни керівника юридичної особи, зміни складу підписантів.
ст .124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.
В ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
ст .19 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.
Так , як видно з матеріалів справи, позивач у даній справі є членом релігійної громади та суспільні відносини у сфері утворення, реєстрації, діяльності та припинення такої організації врегульовано Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».
Із змісту ст.7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» видно, що релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).
Релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.
Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст.14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого ст.18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим (ст.8 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
ст .12 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачено, що відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст.14 вказаного Закону.
Згідно ч.1 ст.14 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України (ч.21 ст.14, ч.2 ст.15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»).
Отже , чинним законодавством встановлено предметну юрисдикційність спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.
Зокрема , спір, який виник у даній справі, стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації та стосуються питань участі позивача у створенні та діяльності релігійної громади.
З огляду на вказане, колегія суддів дійшла висновку, що дані правовідносини є пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а тому юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин слід визначати відповідно до ч.21 ст.14 та ч.2 ст.15 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».
ст .15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Із змісту ч.4 ст.11 Цивільного кодексу України видно, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відмовляючи у відкритті провадження дійшов вірного висновку, що позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки порушені правовідносини є предметом захисту цивільного судочинства.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи які викладені в апеляційних скаргах не спростовують висновки колегії суддів.
В ст.242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст . 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у справі № 140/648/19 – без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Строк оскарження постанови, в якій оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення обчислюється з дня складення постанови у повному обсязі.
Суддя Н .В. Бруновська
Суддя С.М. Кузьмич
Суддя З .М. Матковська
Постанова складена в повному обсязі 27.12.2019р.
