Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/6414/19
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
заочне
16 січня 2020 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.
при секретарі Осадчій А.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням, -
в с т а н о в и в:
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом (в подальшому уточнений в редакції від 06.09.2019 - подано заяву про зміну підстав позову) до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 , яку вона придбала у власність на підставі договору купівлі-продажу квартири від 31.10.2018 року № 2250, укладеного між нею та ТОВ «Юрфактор Сервіс», який посвідчено приватним нотаріусом Черкаського МНО Кондаковою Н.В. Її право власності на зазначене майно також підтверджується відомостями з державного реєстру речових прав на нерухоме майно: номер запису про право власності від 31.10.2018 року (номер запису про право власності: 286731119 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1619815871101). Вказане житло з моменту набуття у власність та по цей час використовується позивачем та членами її сім`ї.
Проте з`ясувалося, що за даними адресної картки за вказаною адресою зареєстрована стороння особа - ОСОБА_2 , який у минулому був власником даної квартири, але в силу положень ст. 346 ЦК України втратив право користування внаслідок припинення його права власності на це майно. Проте, до цього часу відповідач залишається перебувати на реєстраційному обліку в квартирі АДРЕСА_1 , що належить позивачу.
При цьому зазначає, що відповідач не користується цим житлом, жодних угод та погоджень щодо використання цього житла між ними не існує, місцезнаходження відповідача позивачу невідоме. Добровільних дій щодо зняття з реєстрації відповідач не вчинив, хоча й втратив таке право з моменту відчуження квартири. Останній не користується та не проживає в зазначеному житлі. Отже, вона не може належно користуватися даним нерухомим майном, будучи його власником.
За таких обставин, вона звернулася до суду та просить усунути перешкоди у здійсненні користування позивачем - ОСОБА_1 житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання відповідача - ОСОБА_2 таким, що втратив право користування цією квартирою. Судові витрати покласти на відповідача.
Ухвалою суду від 14.08.2019 року прийнято, відкрито провадження по даній справі та призначено її до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження. Під час підготовчого засідання 24.10.2019 року судом прийнято, подану позивачем заяву про зміну підстав позову.
Ухвалою суду від 24.10.2019 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Кірса В.В. не з`явились, подано заяву про розгляд справи без їхньої участі, остаточні позовні вимоги, що подані до суду 06.09.2019 року підтримали та просили задовольнити в повному обсязі. Судовий збір просили залишити за позивачем.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча був належним чином неодноразово повідомлений про дату час та місце розгляду справи. Відзив на позовну заяву подано не було.
Суд, на підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України ухвалив про заочний розгляд справи на підставі наявних в справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Враховуючи думку позивача, дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, на підставі повного, об`єктивного та всебічного дослідження, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини:
встановлено, що згідно договору купівлі-продажу квартири від 31.10.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юрфактор Сервіс» (продавець) передало у власність ОСОБА_1 (покупець) квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Черкаського МНО Кондаковою Н.В. та зареєстровано в реєстрі за № 2250.
Тож, квартира АДРЕСА_1 на праві приватної власності одноосібно належить ОСОБА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 143443547 від 31.10.2018.
Як вбачається з листа Управління з питань державної реєстрації Черкаської міської ради №13442-01-10 від 25.06.2019 відповідно до адресної картки особи за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 24.05.2019 зареєстровані такі особи: - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач по справі).
Крім того, встановлено, що відповідач не проживає у вказаній квартирі з часу продажу квартири, його особистих речей в квартирі немає, добровільно з реєстрації за вказаною адресою він не знявся. Суд вважає, що відповідач повністю втратив зв`язок з помешканням з моменту втрати права власності на неї, оплату за комунальні послуги він не здійснює, не займається утриманням житла. Судом також не встановлено жодних обставин щодо вчинення будь-якими особами перешкод відповідачеві у користуванні житлом, він не є і не був членом сім`ї позивача. Крім того, відсутні об`єктивні дані вважати, що відповідач не проживає в помешканні з поважних причин.
Як передбачено ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 5 ЦПК України).
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3,4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Як визначено статтею 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в т.ч. припинення дії, яка порушує право; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ст. 13 ч.ч.1, 2, 3, 4 ЦК). У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які зазначені вище, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.6 ст.13ЦК).
Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону №475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України, - правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України). Як зазначено у ч. 1 ст. 321 ЦК України, - право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права. Так, відповідно до положень ст. 391 ЦК України, - власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 379 ЦК України).
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (ст. 379 ЦК України).
Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється, зокрема на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Отже, за результатами розгляду справи, судом встановлено, що цивільні права позивача порушуються відповідачем, тобто останнім створені власнику нерухомого майна перешкоди у здійсненні права користування, розпоряджання майном, а тому вони підлягають захисту у спосіб, що обраний позивачем.
Такий висновок суду узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними в постанові від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11. Так, зазначено, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, пред`явивши одну з вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Слід зазначити, що відповідачем не надано до суду жодних належних, допустимих та переконливих доказів в обґрунтування заперечень проти позову.
Договір найму житла між власником квартири ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 відсутній.
Під час розгляду справи встановлено, що з моменту укладення договору купівлі-продажу квартири, у відповідача припинилося право власності на нерухоме майно, він не проживає у квартирі АДРЕСА_1 без поважних причин, його особисті речі в квартирі відсутні, сторони не є членами сім`ї і не були ними, комунальні послуги не сплачує, не приймає участі в утриманні житла. Відсутні будь-які належні, допустимі та переконливі докази про те, що позивач, як власник квартири, вчиняє дії, направлені на перешкоджання відповідачу користуватися житловими приміщеннями. Отже, судом встановлено, що позивач не може користуватися своїми правами щодо користування та розпорядження нерухомим майном, оскільки відповідач чинить йому відповідні перешкоди, враховуючи, що згода позивача на проживання відповідача, відсутня. При цьому, підстав для зняття відповідача з реєстрації у вказаній квартирі немає, враховуючи положення статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в редакції від 06.09.2019 року, а саме, слід усунути позивачеві перешкоди у здійсненні права користування власністю - квартирою АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, що посвідчений приватним нотаріусом Черкаського МНО Кондаковою Н.В. (реєстр № 2250), шляхом визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вказаною адресою.
На підставі викладеного та керуючись Конституцією України, Першим протоколом до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 150 ЖК, ст.ст. 6, 15, 16, 316, 317, 319, 391, 321, 379, 383, розд. ІІ гл. 52 ЦК України, ст.ст.4, 5, 141, 12, 13, 76-81, 259, 353, 354 ЦПК України, суд, -
в и р і ш и в:
Позов задовольнити.
Усунути перешкоди у здійсненні права користування ОСОБА_1 жилим приміщенням, а саме, - квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , код НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) таким, що втратив право користування даною квартирою.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складений 17 січня 2020 року.
Головуючий:
С. М. Позарецька
