Провадження: 2/484/92/20
Справа: 484/2781/19
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2020 року Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого судді Закревського В.І.
при секретарі Фартушняк Ю.М.
позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Первомайська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,
ВСТАНОВИВ:
11.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, в якому просив визнати недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, а саме висловлювання: "Останньою крапкою діяльності ОСОБА_1 стало замах на життя голови фракції "Батьківщина" - ОСОБА_2 пов`язує з власною помстою Глушка з метою ліквідування доказів його корупційних діянь, що були потім оприлюднені в засобах ЗМІ.." поширену 24.04.2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання "Батьківщина". Також просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду в сумі 50000 грн. та судові витрати по справі.
В обгрунтування позовних вимог вказав, що 24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання "Батьківщина" за участю відповідача ОСОБА_2 , у виступі якого йшлося про те, що позивачем ОСОБА_1 був здійснений замах на його життя з власної помсти, за викриття відповідачем корупційних діянь позивача, які були оприлюднені в засобах масової інформації. Позивач вважає, що таке твердження відповідача є недостовірною інформацією, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, та становить наклеп, оскільки розповсюджена серед необмеженого кола осіб та принижує його в очах партійців, депутатів та громадян територіальної громади міста Первомайська. Позивач, будучи депутатом Первомайської міської ради Миколаївської області, зазнав від таких дій відповідача моральних страждань та переживань, оскільки постійно був змушений виправдовуватися перед друзями, знайомими, виборцями у своїй невинуватості.
Більше того, особисті твердження ОСОБА_2 спростовуються листом Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області від 22.05.2019 року №Г-203/7019, згідно якого у провадженні СВ Первомайського ВП ГУНП відносно позивача відсутні відкриті кримінальні провадження, окрім кримінального провадження №12019150110000638 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, в якому позивача допитано в якості свідка.
Враховуючи зазначене та керуючись ст.ст. 23, 201, 277, 297, 299, 1167 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ від 31.05.1995 року "Про судову практику про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", Постановою Пленуму ВСУ від 28.09.1990 року № 7 "Про застосування судами законодавства, що регулюють захист, честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" (з подальшими змінами та доповненнями), позивач просить позовні вимоги задовольнити та вважає, що розмір моральної шкоди за розповсюдження недостовірної інформації щодо себе відповідачем в сумі 50 тис. гривень буде достатнім для її відшкодування.
Ухвалою суду від 15.07.2019 року відкрите провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.
14.08.2019 року на адресу суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 , в обгрунтування якого вказано, що відповідно до п.п 15, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 08 липня 1986 року у справі "Лінгенс проти Австрії").
Конституційний Суд України у своєму рішенні №2-рп/2012 від 20 січня 2012 року зазначив, що перебування особи на посаді, пов`язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів - суб`єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві. У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його честі, гідності чи ділової репутації, повинен ураховувати положення ст.ст. 3, 4, 6 Декларації, а також рекомендації, що містяться у Резолюції від 25.12.2008 року №1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість особистого життя.
У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Враховуючи, що інформація, яка є предметом спору, містить оціночні судження, має суспільний інтерес до позивача, який є публічною особою, то в даному випадку не мало місце поширення неправдивих відомостей. Доказів того, що оспорювана інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивачем не надано, а є лише його припущенням. Таким чином, відсутні підстави для стягнення моральної шкоди, а тому відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
11.12.2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено до судового розгляду по суті.
Позивач в судовому засіданні підтримав позов в повному обсязі та просив його задовольнити.
В судове засідання відповідач не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, до суду надіслав відзив, згідно якого позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві.
Заслухавши позицію позивача, дослідивши матеріали, на які сторони посилаються як на підставу позову та відзиву, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Однак ч.1 ст. 68 Конституції України застерігає, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 270, 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права, зокрема, права на повагу до гідності та честі, на недоторканість ділової репутації, порушених у зв`язку з поширенням про особу інформації, що завдала їй моральної шкоди, шляхом відшкодування спричиненої шкоди.
Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Lingens v. Austria, De Haes and Gijsels v. Belgium, Goodwin v. The United Kingdom), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.
Положенням абзацу шостого пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003 зазначено, що проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ. Межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то вони повинні бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.
Позивач є депутатом Первомайської міської ради Миколаївської області, обраний від Всеукраїнського об`єднання "Батьківщина", був членом бюро Первомайської міської партійної організації вказаного об`єднання, а отже межа допустимої критики щодо нього як публічної особи є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом суспільного інтересу.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, 24 квітня 2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання "Батьківщина" згідно порядку денного було розглянуто два питання, в тому числі "2. Аналіз дій депутата міської ради, члена бюро Глушко Т.В.", що підтверджується копією протоколу №4 бюро Первомайської МПО ВО "Батьківщина" (а.с. 6-7).
Під час розгляду другого питання порядку денного виступив голова фракції "Батьківщина" у Первомайській міській раді Миколаївської області Барський В.В., відповідач по справі, у якому йшлося про те, що " ОСОБА_2 , проаналізувавши доповідь ОСОБА_3 підтвердив вище викладене та нагадав присутнім неодноразове загравання ОСОБА_1 з політичними опонентами "ВО "Батьківщина" всупереч рішенням бюро та фракції. Останньою крапкою діяльності ОСОБА_1 стало замах на життя голови фракції "Батьківщина" - ОСОБА_2 пов`язує з власною помстою ОСОБА_4 з метою ліквідування доказів його корупційних діянь, що були потім оприлюднені в засобах ЗМІ...". На підставі цих висловлювань відповідач запропонував виключити з лав партії позивача. Керуючись Статутом партії "ВО "Батьківщина" шістьма голосами "за" прийнято рішення про виключення з лав партії ОСОБА_1 ..
Аналіз змісту досліджуваної судом інформації дозволяє визначити її наступні характеристики: ОСОБА_1 прямо називається та пов`язується у свідомості однопартійців з кримінальними діями стосовно відповідача по справі. Виступає у заяві відповідача на засіданні бюро як аморальна, жорстока, бездушна особа, котра з власної помсти з метою ліквідації доказів своїх корупційних діянь може здійснити навіть замах на вбивство голови фракції.
Вказана інформація не містить будь-яких припущень, викладена в стверджувальній формі, оскільки розповідається автором від свого імені, як особи, яка постраждала в даній ситуації та приклала не мало зусиль в розголошенні корупційних схем позивача у ЗМІ, що робить цю інформацію ще більш достовірною перед членами бюро.
Згідно ч. 2 ст. 6 Конвенції, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може грунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
В судовому засіданні позивачем доведено факт поширення вказаної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права. Відповідач у відзиві на позов погодився, що саме ним цю інформацію було поширено серед однопартійців на бюро партійної організації, інших доказів, які б спростовували твердження позивача, відповідачем не надано. Посилаючись у відзові лише на відсутність у його діях складу цивільного правопорушення, відповідач жодним чином не оспорював сам розмір моральної шкоди, який заявлено позивачем за порушення його особистих немайнових прав.
Крім цього, в судовому засіданні не добуто ніяких доказів того, що депутат міської ради ОСОБА_1 скоїв замах на життя голови фракції "ВО "Батьківщина", депутата міської ради ОСОБА_2 , в тому числі з власної помсти з метою ліквідації доказів своїх корупційних діянь, хоча за ст. 81 ЦПК України, такий обов`язок покладено саме на відповідача.
Більше того, особисті твердження ОСОБА_2 спростовуються листом Первомайського ВП ГУНП в Миколаївській області від 22.05.2019 року №Г-203/7019, згідно якого у провадженні СВ Первомайського ВП ГУНП відносно позивача відсутні відкриті кримінальні провадження, окрім кримінального провадження №12019150110000638 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, в якому позивача допитано в якості свідка (а.с.8).
Відповідно до викладеного, а також практики Європейського Суду по справі «Брюне-Лекомт та інші проти Франції», в яких вказано, що висловлювання відносно дій які є караними за кримінальним законом, хоча не встановлено факту таких злочинів за рішеннями суду, є твердженнями, а не оцінюючими судженнями і є неприйнятними та недостовірними.
Отже, спірна інформація, з урахуванням прямо вказаного імені ОСОБА_1 , є недостовірною, оскільки не відповідає дійсності, соціально образливою для будь-якої особи, є негативною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, була доведена і поширена ОСОБА_2 до відому необмеженого кола осіб.
Оскільки, розповсюджена інформація про ОСОБА_1 є недостовірною, містить пряме обвинувачення у неправомірній поведінці позивача, то немає підстав для звільнення відповідача від відповідальності.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги про визнання недостовірною та такою, що не відповідає дійсності та порочить честь, гідність і ділову репутацію ОСОБА_1 , інформації, публічно поширеної ОСОБА_2 на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання "Батьківщина", яке відбулось 24 квітня 2019 року в приміщенні Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання "Батьківщина", а саме: "Останньою крапкою діяльності ОСОБА_1 стало замах на життя голови фракції "Батьківщина" - ОСОБА_2 пов`язує з власною помстою Глушка з метою ліквідування доказів його корупційних діянь, що були потім оприлюднені в засобах ЗМІ..", доведені і підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі і у приниженні честі та гідності фізичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частиною 2 статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.
Оскільки, поширена відповідачем інформація про позивача є недостовірною та розповсюджена серед необмеженого кола осіб внаслідок протиправної поведінки відповідача, тому суд, враховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості, вважає, що позовна вимога про стягнення з ОСОБА_2 50000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди є доведеною, та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача, слід стягнути понесені позивачем витрати по сплаті судового збору, в сумі 2716,29 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 10-13, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації задовольнити у повному обсязі.
Визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, а саме висловлювання: "Останньою крапкою діяльності ОСОБА_1 стало замах на життя голови фракції "Батьківщина" - ОСОБА_2 пов`язує з власною помстою Глушка з метою ліквідування доказів його корупційних діянь, що були потім оприлюднені в засобах ЗМІ.." поширену 24.04.2019 року на засіданні бюро Первомайської міської партійної організації Всеукраїнського об`єднання "Батьківщина".
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , моральну шкоду в сумі 50000 (п`ятдесят тисяч) гривень та судовий збір в розмірі 2716 (дві тисячі сімсот шістнадцять) гривень 29 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення строк апеляційного оскарження обчислюєтьсчя з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 27.02.2020 року.
Місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 .
Місце проживання ОСОБА_2 : АДРЕСА_2 .
СУДДЯ:
