Дата документу 13.04.2020 Справа № 336/133/19
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 336/133/19 Головуючий у 1-й інстанції: Дацюк О.І.
Провадження №22-ц/807/1158/20 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 квітня 2020 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого
, судді-доповідача: суддів:
ПодліяновоїГ.С., Гончар М.С., Маловічко С.В.,
розглянувши
у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів, -
В С Т А Н О В И В:
В січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся доШевченківського районного суду м. Запоріжжя з позовомдо ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 04 грудня 2018 року через термінал ПАТ «КБ «Приват Банк» ним було помилково перераховано на банківську карту, що належить ОСОБА_1 суму в розмірі 35 000 грн. 00 коп. Факт помилки було виявлено не одразу, а тільки тоді, коли він дізнався, що отримувач, якому він перераховував кошти,їх не отримав. 20 грудня 2018 року ОСОБА_3 направив на адресу ОСОБА_1 письмову вимогу про повернення безпідставно набутого майна, однак відповіді не отримав. ОСОБА_1 не надавав позивачу жодних послуг, жодних робіт не виконував, товарів не поставляв. Договорів та/або інших правочинів між ними не укладалось. Повернення коштів відповідачем проведено не було. Вважає, що грошові кошти у розмірі 35 000,00 грн. відповідачем набуті без достатніх правових підстав.
Із урахуванням зазначеного позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в розмірі 35 000 грн. 00 коп.
Судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2020 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти в сумі 35 000 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 768,40 гривень.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його таким, що прийняте з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не правильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів. До позову позивачем не було надано доказів наявності помилки (рахункової помилки), що призвело до постановлення помилкового рішення.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 , адвокат Щербань Д.М., зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обгрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необгрунтованими. В зв`язку з наведеним, посить апеляційну скапгу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2019 року це 192 100 грн. (відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2019 рік" з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 1921 грн. (1921 грн. х 100 = 192 100 грн.)), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам відповідає.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач ОСОБА_1 отримав грошові кошти в сумі 35 000,00 грн., шляхом помилкового перерахування їх ОСОБА_2 на його банківську карту, внаслідок вад зору, без укладення договору позики або надання будь-яких послуг і ці кошти не повернув, тобто ОСОБА_2 доведено отримання від нього коштів ОСОБА_1 без достатньої правової підстави.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають вимогам закону і фактичним обставинам справи.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно дублікату квитанції BASS_8456660378 від 04 грудня 2018 року, ОСОБА_2 було перераховано на банківську карту НОМЕР_1 , одержувач: ОСОБА_1 , призначення платежу: ТСО, Пополнение карты/счета, тридцять п`ять тисяч сто сімдесят п`ять гривень 88 коп. (а.с. 25).
20 грудня 2018 року ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 направив вимогу про повернення безпідставно набутого майна (а.с. 26-27), яка була отримана 22 грудня 2018 року (а.с.29). Вимога обґрунтована тим, що ним було помилково перераховано на банківську карту ОСОБА_1 суму в розмірі 35 000,00 грн., а так як жодних послуг йому не надавалося, робіт не виконувалося, товарів не поставлялося, просив повернути вказану суму коштів.
20 грудня 2018 року ОСОБА_2 на адресу ПАТ КБ «ПриватБанк» направив вимогу про блокування банківської картки ОСОБА_1 у зв`язку з помилковим перерахуванням на його картку 35000 грн (а.с. 28).
Згідно з довідкою медичного центру «Віта Медікал», лікар ОСОБА_4 , ОСОБА_2 встановлено діагноз: початкова катаракта, гіперметропія середнього ступеня обох очей. (а.с.81).
Факт отримання коштів на суму 35 000,00 грн відповідачем не заперечується.
Повернення коштів відповідачем проведено не було.
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньо правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частинами 2, 3 вказаної статті визначено, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За змістом вказаної норми зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 посилався на те, що не знайомий з ОСОБА_1 , вони ніколи не зустрічались та не спілкувались. Крім того, жодних послуг ОСОБА_1 йому не надавав, жодних робіт не виконував та товарів не поставляв. Жодних правочинів між ними не укладалося. Кошти в розмірі 35 000 грн. 00 коп. було ним помилково перераховано на банківську карту, як згодом з`ясувалося, що належить ОСОБА_1 у зв`язку з поганим зором ОСОБА_2 .
Так, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що кошти були перераховані на безповоротній основі, на підтвердження укладення сторонами договору дарування або договору про благодійне пожертвування, або будь-якого іншого договору.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідний платіж було вчинено ОСОБА_2 без будь - якої довіреності та платником зазначався саме ОСОБА_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, позивач направив відповідачу вимогу про повернення коштів /а.с. 8/, відповідач на вимогу про повернення коштів не відповів.
Відповідно до положень статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідач не заперечував отримання ним спірних коштів у визначеному розмірі, тому вказані обставини згідно вимог частини 1 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню
Тобто, правовідносини, що склалися між сторонами, не врегульовані на рівні правочину (довіреності), що не виключає застосування положень статті 1212 ЦК України.
Таким чином, наявні ознаки безпідставного набуття відповідачем майна за рахунок позивача.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції врахувавши фактичні обставини справи, надавши оцінку всім доказам у справі (ст. 89 ЦПК України) дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову за наявності правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів у порядку статті 1212 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 звернувся до правоохоронних органів з заявою про скоєння злочину відносно шахрайських дій позивача, не приймається до уваги, оскільки сам факт звернення до правохоронних органів не доводить винуватості позивача у вчиненні шахрайських дій.
Посилання апелянта про застосування до вказаних правовідносин положень п.1 ч.1 ст. 1215 ЦПК України не заслуговують на увагу у зв`язку з наступним.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Аналіз наведеної норми свідчить про те, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06.02.2019 року по справі №545/163/17, а також у постанові у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11.04.2019 року по справі №150/164/17.
Проте , матеріали справи не містять підтверджень, що перерахування вказаних грошових коштів в розмірі 35 000,00 грн. є результатом рахункової помилки, суть позовної заяви полягала у тому, що позивач взагалі не мав на меті перерахування будь-яких грошових коштів ОСОБА_1 , а вищезазначену суму помилково перерахував на банківську картку апелянта виключно внаслідок вад зору, а не внаслідок рахункової помилки.
Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом першої інстанції обставин, яким дана належна оцінка в мотивувальній частині судового рішення.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених статтею 375 ЦПК України підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл сулдрових витрат.
Оскільки суд залишає рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстав для зміни розподілу судових витрат немає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2020 року у цій справі у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа,яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Повна постанова складена 13 квітня 2020 року.
Головуючий, суддя
Суддя
Суддя
Подліянова Г.С.
Гончар М.С.
Маловічко С.В.
