ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
13 травня 2020 року
м. Чернігів
Унікальний номер справи № 745/993/19
Головуючий у першій інстанції - Смаль І. А.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/617/20
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючої-судді Шитченко Н.В.,
суддів Бобрової І.О., Мамонової О.Є.,
із секретарем Шкарупою Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави,
місце ухвалення судового рішення - смт Сосниця,
час проголошення рішення суду - 10 год. 24 хв.,
дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 17 лютого 2020 року.
У С Т А Н О В И В:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив в рахунок погашення заборгованості відповідачки за договором позики від 05 грудня 2017 року звернути стягнення на предмет застави - автомобіль марки LAND-ROVER, модель RANGE ROVER, 2011 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого ЦЕНТР 7441 21 вересня 2017 року, шляхом визнання за ним права власності на указаний транспортний засіб з правом вчинення подальших дій, пов`язаних з перереєстрацією права власності в Регіональному сервісному центрі МВС у Чернігівській області на його ім`я та наділивши його правом зняття з обліку транспортного засобу та постановлення на облік.
У мотивування заявлених вимог зазначав, що за укладеним 05 грудня 2017 року договором позики він передав відповідачці 1 400 000 грн, які остання зобов`язалась повернути через рік. Проте ОСОБА_2 свої зобов`язання щодо повернення визначених договором коштів належним чином не виконала.
Указував, що з метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань щодо повернення коштів був укладений договір застави, предметом якого є належний ОСОБА_2 на праві власності автомобіль марки LAND-ROVER. Він звертався до останньої з вимогою передати йому автомобіль, проте з`ясувалося, що транспортний засіб знаходиться під арештом та вилучений в рамках кримінального провадження, у зв`язку з чим відповідачка не має змоги передати йому предмет застави.
Рішенням від 10 лютого 2020 року Сосницький районний суд у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити заявлені вимоги у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обрання позивачем невірного способу захисту порушених прав, безпідставно указавши, що звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності на нього заставодержателем є позасудовим способом захисту та суперечить умовам договору застави.
Позивач зазначає, що звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання права власності в судовому порядку є належним способом захисту, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 910/21156/16.
Указує, що з метою досудового врегулювання спору він двічі звертався до ОСОБА_2 з письмовою вимогою повернути грошові кошти, і оскільки кошти повернуті не були, він вимагав у останньої передати йому транспортний засіб, який, як з`ясувалось згодом, знаходиться під арештом в рамках кримінального провадження. Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 05 березня 2019 року у задоволенні його клопотання про скасування арешту майна було відмовлено.
Відповідачем відзив на апеляційну скаргу у встановлений термін не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав як звернення стягнення на предмет застави шляхом визнання за ним права власності на заставне майно не є належним способом захисту, оскільки даний спосіб сторони передбачили як спосіб звернення у позасудовому порядку.
Суд зазначив, що положення ЗУ «Про заставу» не містять можливості визнання права власності на предмет застави за заставодержателем за рішенням суду. З урахуванням п. 1 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передача заставодержателю права власності на предмет застави є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що 05 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно з умовами якого позивач передав відповідачці у власність грошові кошти у розмірі 1 400 000 грн, що є еквівалентом 50 000 доларів США, зі сплатою 1 % річних з кінцевим строком повернення до 05 грудня 2018 року (а.с. 11).
З метою забезпечення виконання грошового зобов`язання 05 грудня 2017 року між сторонами був укладений договір застави, предметом якого був належний відповідачці на праві власності на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 21 вересня 2017 року автомобіль марки LAND-ROVER, модель RANGE ROVER, 2011 року випуску, д.р.н. НОМЕР_1 . На день підписання договору вартість предмету застави, як визначили сторони, становила 1 400 000 грн (а.с. 12-13).
Статтею 4 договору застави визначений порядок звернення стягнення на предмет застави. За змістом п. 4.1 договору заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у випадках, передбачених договором кредиту, цим договором та законодавством, в тому числі у разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем умов цього договору та/або договору кредиту (повністю або частково), зокрема, але не виключно, якщо в строки, встановлені договором кредиту, цим договором, заставодавець не поверне (повністю або частково) заставодержателю кошти, та/або не сплатить проценти, та/або не сплатить інші платежі та/або іншу заборгованість, неустойки (пені, штрафи), що передбачені та/або випливають із договором кредиту, цим договором, а також в інших випадках, а також якщо будь-яка з гарантій/запевнень або будь-який документ, надані заставодавцем у відповідності з цим договором, виявляться (стануть) недійсними.
Згідно з п. 4.3 договору застави заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави будь-яким способом, не забороненим законодавством, у тому числі:
4.3.1 за рішенням суду у встановленому законодавством та цим договором порядку;
4.3.2 одним із наступних способів звернення стягнення в позасудовому порядку, передбачених цим договором, а саме : передача предмета застави у власність заставодержателя в рахунок виконання зобов`язання, що забезпечується цим договором; продаж/передача заставодержателем предмета застави третій особі-покупцю будь-яким не забороненим законодавством способом; іншими способами, передбаченими законодавством на момент звернення стягнення та умовами цього договору.
На підтвердження отримання грошової позики та визначення строку її повернення 05 грудня 2017 року ОСОБА_2 написала відповідну розписку, яка була засвідчена підписами двох свідків (а.с. 14).
Факт неповернення грошових коштів у визначений у договорі позики строк не заперечувався відповідачкою під час розгляду справи в суді першої інстанції.
06 грудня 2018 року та 19 червня 2019 року на адресу ОСОБА_2 позивачем були надіслані вимоги про негайне повернення грошових коштів у сумі 1 400 000 грн згідно з договором позики від 05 грудня 2017 року. Указані письмові вимоги отримані особисто відповідачкою, проте залишились без відповідного реагування з її боку (а.с. 19, 20).
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою слідчого судді від 09 лютого 2018 року (справа № 554/839/18) у кримінальному провадженні №12017170000000564 було накладено арешт на рухоме майно, яким володіє на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме: транспортний засіб марки LAND ROVER RENGE ROVER, 2011 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 .
У березні 2019 року ОСОБА_1 звертався до суду з клопотанням про зняття арешту на зазначений автомобіль (а.с. 16-17). Ухвалою Київського районного суду м. Полтави від 05 березня 2019 року (справа № 552/6585/18) у задоволенні клопотання було відмовлено (а.с. 17-18).
Відповідно до звіту про оцінку № 059 від 10 грудня 2019 року ринкова вартість автомобіля LAND ROVER RENGE ROVER, д.р.н. НОМЕР_1 становить 480 000 грн (а.с.21-24).
Звернувшись з даним позовом до суду, ОСОБА_1 стверджував про недотримання відповідачем зобов`язань, визначених умовами договору позики, який був застережений заставою, у зв`язку з чим, у відповідності до положень ст.ст. 572, 590 ЦК України та ст. 20 ЗУ «Про заставу», в рахунок погашення заборгованості просив звернути стягнути на предмет застави шляхом визнання за ним права власності на транспортний засіб.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1 ЗУ «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Відповідно до ст. 20 ЗУ «Про заставу» одним зі способів захисту прав та інтересів заставодержателя є звернення стягнення на предмет застави. Приписами даної норми визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави.
Тобто законодавцем передбачені чітко визначені способи звернення стягнення на предмет застави в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого заставою зобов`язання.
Договір про задоволення вимог заставодержателя, яким також вважається відповідне застереження в договорі застави, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет застави відповідно до цього закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог заставодержателя не перешкоджає заставодержателю застосувати інші встановлені цим законом способи звернення стягнення на предмет застави.
Заставодержатель може задовольнити забезпечену заставою вимогу шляхом набуття права власності на предмет застави. Правовою підставою для реєстрації права власності заставодержателя на майно, яке є предметом застави, є договір про задоволення вимог заставодержателя або відповідне застереження в договорі застави, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу заставодержателю права власності на предмет застави в рахунок виконання основного зобов`язання.
Договір про задоволення вимог заставодержателя або відповідне застереження в договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу заставодержателю права власності на предмет застави у рахунок виконання основного зобов`язання; право заставодержателя від свого імені продати предмет застави будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт порушення його прав як заставодержателя, отже висновок районного суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави за наявністю для цього законних підстав ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.
Так, з договору застави від 05 грудня 2017 року вбачається, що сторони у п. 4.3 погодили, що заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави будь-яким способом, не забороненим законодавством, у тому числі у позасудовому порядку шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателя в рахунок виконання зобов`язання, що забезпечується цим договором (п.п. 4.3.2).
За умовами п.п. 4.3.3 договору застави спосіб звернення стягнення на предмет застави обирається заставодержателем на власний розсуд.
Отже сторони в договорі застави передбачили можливість як передачі заставодержателю права власності на предмет застави в позасудовому порядку, так і надання йому права від свого імені продати предмет застави на підставі відповідного застереження в договорі застави.
Позивач, звернувшись до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет застави, обрав судовий спосіб захисту порушених прав кредитодавця щодо виконання позичальником грошових зобов`язань, забезпечених заставою, та просив суд звернути стягнення на предмет застави шляхом визнання за ним права власності на транспортний засіб з правом вчинення подальших дій, пов`язаних з перереєстрацією права власності в Регіональному сервісному центрі МВС у Чернігівській області на його ім`я та наділивши його правом зняття з обліку транспортного засобу та постановлення на облік.
Разом із тим, є правильним висновок суду першої інстанції про те, що передача предмета застави у власність заставодержателя в рахунок виконання зобов`язання, відповідно до умов договору застави, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог заставодержателя шляхом передачі йому у власність предмета застави, як правильно зазначив суд першої інстанції, є виключно позасудовим способом урегулювання спору, який сторони встановили самостійно у договорі застави. Твердження апеляційної скарги про визначену договором можливість для позивача обрати спосіб звернення стягнення на предмет застави на власний розсуд цих висновків не спростовує.
При цьому позивач не позбавлений можливості, відповідно до ст. 20 ЗУ «Про заставу» та умов договору застави від 05 грудня 2017 року, звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Крім цього, в ході судового розгляду відповідачка повністю визнавала заявлений до неї позов, отже спір з приводу власника заставного майна між сторонами відсутній, і суд першої інстанції правильно послався на те, що передача заставодержателю права власності на предмет застави є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
Посилання ОСОБА_1 на відповідь приватного нотаріуса (а.с. 99), яка додана до апеляційної скарги, не свідчить про неможливість передачі заставодержателю права власності на предмет застави, оскільки у ній йдеться про неможливість посвідчити договір відчуження спірного автомобіля з огляду на те, що він перебуває під забороною відчуження на підставі даного договору застави та на підставі ухвали слідчого судді від 09 лютого 2018 року у кримінальному провадженні.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду посилання ОСОБА_1 на те, що задовольнити вимоги за рахунок заставного майна він позбавлений можливості через накладення арешту на спірний автомобіль у кримінальному провадженні, оскільки з мотивів ухвали Київського районного суду м. Полтави від 05 березня 2019 року, якою позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про зняття арешту із заставного транспортного засобу, вбачається, що стороною заявника суду не було надано у повному обсязі документів, які б дозволили проаналізувати виконання або невиконання умов договору застави, наявність або відсутність права вимоги, відповідного судового рішення з цього приводу, тощо, тобто фактично суд указав на недостатню обґрунтованість заявленого ОСОБА_1 клопотання.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави у спосіб, який визначений договором застави як позасудовий, і, відповідно, для реалізації якого необхідні тільки воля та вчинення дій з боку заставодержателя, у зв`язку з чим обрав неналежний спосіб захисту його прав, як заставодержателя, оскільки сторони передбачили у договорі застави застереження, згідно з яким позивач має можливість самостійно звернути стягнення на предмет застави шляхом його продажу третій особі.
Ураховуючи наведені обставини в сукупності, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 10 лютого 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 травня 2020 року.
Головуюча: Судді:
