ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2020 року м. Чернівці
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Чернівецького апеляційного суду у складі:
Головуючого ОСОБА_1
Суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі
судового засідання ОСОБА_4
за участі сторін судового провадження:
прокурора ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
потерпілого ОСОБА_9
представників
потерпілого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за №12018260040002519 від 26.10.2018 року за апеляційними скаргами: обвинуваченого ОСОБА_6 , потерпілого ОСОБА_9 на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2019 року щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,громадянина України,уродженця с.КорманьСокирянського районуЧернівецької області,який зареєстрованийза адресою: АДРЕСА_1 ,та проживаєза адресою: АДРЕСА_2 ,не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, -
ВСТАНОВИЛА:
Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2019 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, та призначено йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень в дохід держави.
ЄУНСС:727/1209/19
НП:11-кп/822/139/20 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_12
Категорія: ч. 1 ст.296 Суддя-доповідач: ОСОБА_1
КК України
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 задоволено частково.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 спричинену матеріальну шкоду у розмірі 7051 (сім тисяч п`ятдесят одну) 45 копійок.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 спричинену моральну шкоду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень.
Вирішено долю речових доказів та судових витрат у даному кримінальному провадженні.
На вказаний вирок обвинувачений ОСОБА_6 та потерпілий ОСОБА_9 , кожен окремо, подали апеляційні скарги.
У своїй апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_9 , не заперечуючи правильності кваліфікації та доведеності вини обвинуваченого, просить поновити строк на апеляційне оскарження вироку районного суду та скасувати його й ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України та призначити йому максимальне покарання, передбачене санкцією вказаної статті. Також просить стягнути з Дикого понесені матеріальні витрати на лікування у сумі 7517,80 грн. та судові витрати на правову допомогу у сумі 15000,00грн, а також моральну шкоду 40000,00 грн.
Доводи в частині поновлення строку на апеляційне оскарження обґрунтовує тим, що в судовому засіданні під час проголошення вироку він не був, а про прийняте рішення він дізнався від своїх представників 17 січня 2020 року, а тому вважає, що пропустив строк на оскарження вироку з поважних причин.
Щодо решти апеляційних доводів зазначає, що призначене покарання є занадто м`яким та недостатнім для виправлення ОСОБА_13 .
Вважає, що моральна шкода стягнута на його користь не рівноцінна понесеним ним моральним стражданням та переживанням.
Вказує і на те, що судом першої інстанції не стягнуто понесених судових витрат в розмірі 15000,00 грн., які були заявлені в цивільному позові та підтверджені поданим договором про надання правової допомоги з адвокатом з зазначенням суми правових витрат.
У своїй апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 просить вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2019 року щодо нього скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі п.3 ч.1 ст. 284 КПК України.
Апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що висновки, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом допущено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, а тому вирок суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.
Зазначає, що кваліфікація його дій за ч.1 ст.296 КК України є невірною, оскільки причиною конфлікту були неприязні стосунки, конфлікт був небезпричинний. Крім того, не було зірвано роботу навчальних закладів, установ тощо. Не встановлено безпосередніх очевидців даного конфлікту, а тому, на думку апелянта, його дії, за допустимості зібраних доказів, повинні бути кваліфіковані за ч.2 ст.125 КК України.
Також обвинувачений ОСОБА_6 вказує на те, що усі докази у даному кримінальному провадженні є неналежними та недопустимими, оскільки були зібрані слідчими СВ УСБУ в Чернівецькій області, які втратили право на розслідування даного злочину, підслідного ДБР.
Інших апеляційних скарг від учасників судового провадження не надходило.
Згідно вироку суду першої інстанції, 25 жовтня 2018 року приблизно о 13год. 37 хв. оперуповноважений відділу протидії хабарництву та організованим формам злочинності у сфері економіки управління захисту економіки в Чернівецькій області Департаменту захисту економіки Національної поліції України ОСОБА_6 припаркував на тротуар автомобіль марки «БМВ» темного кольору з номерними знаками Республіки Польщі « НОМЕР_1 », який перебував у його користуванні, біля приміщення корпусу №2 юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича зі сторони вул.Г.Сковороди міста Чернівці, тобто в громадському місці. Приблизно через хвилину потерпілий ОСОБА_9 на автомобілі марки «Рено Канго» жовтого кольору, д.н.з. НОМЕР_2 , що належить йому на праві власності, під`їхав по цій же вулиці до приміщення корпусу №2 юридичного факультету Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича і припаркував свій транспортний засіб позаду автомобіля під керуванням ОСОБА_6 .
ОСОБА_6 , побачивши незручності, які створив йому потерпілий, припаркувавшись за ним, звернувся до ОСОБА_9 , який вже направлявся в сторону навчального корпусу юридичного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича, з вимогою прибрати свій автомобіль, який, на думку ОСОБА_6 , заважав йому виїхати на дорогу. При цьому ОСОБА_6 безпричинно, задля приниження людської гідності ОСОБА_9 , почав нецензурно висловлюватись на його адресу, вимагаючи в того в агресивній манері перемістити свій транспортний засіб для надання можливості вільного виїзду його автомобіля. На це потерпілий ОСОБА_9 , вважаючи, що наявного вільного місця достатньо для здійснення ОСОБА_6 виїзду з місця паркування, повідомив йому, що наміру забирати автомобіль не має, та попрямував в сторону навчального корпусу. Однак, почуті від ОСОБА_6 погрози змусили потерпілого повернутись на місце конфлікту.
Після цього ОСОБА_6 , перебуваючи на вулиці Г.Сковороди в місті Чернівці неподалік будівлі корпусу №2 юридичного факультету ЧНУ ім. Ю. Федьковича, в обідній час, о 13 год. 39 хв., тобто в період, коли в цьому громадському місці перебуває велика кількість студентів, нехтуючи нормами моралі та встановленими законом нормами поведінки, які йому достеменно відомі і які він, як працівник правоохоронного органу, зобов`язаний дотримуватись та охороняти, байдуже та зверхньо ставлячись до цих правил та норм, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та протиправний характер своїх дій, діючи умисно, з мотивів явної неповаги до суспільства, прагнучи принизити людську гідність потерпілого та довести свою зверхність, некараність та вседозволеність, грубо порушуючи громадський порядок, створюючи небезпеку громадському спокою, діючи зухвало, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, діючи цілеспрямовано на спричинення потерпілому ОСОБА_9 негативних наслідків, наніс йому декілька ударів кулаком в область обличчя. Після того, як потерпілий від завданих ударів зігнувся, ОСОБА_6 , подолавши супротив ОСОБА_9 , повалив його спиною на землю, продовжуючи наносити удари. Від одержаних ударів та ушкоджень потерпілий втратив свідомість, цим самим опинившись у безпорадному стані.
Незважаючи на перебування потерпілого у безпорадному стані та на його неможливість в зв`язку з цим чинити будь-який опір, задля самоствердження та демонстрації перед перехожими та водіями автомобілів, що проїжджали поряд з ним, своєї сили, безкарності, вседозволеності та зверхності не тільки над потерпілим та оточуючими, а й над встановленим та охоронюваним законом громадським порядком, ОСОБА_6 , продовжуючи свої хуліганські дії, демонструючи свою явну неповагу до суспільства, нехтуючи загальновизнаними правилами поведінки і моральності, наносити удари потерпілому не перестав, а навпаки продовжив їх наносити не тільки руками, а й ногами по різних ділянках тіла. Після чого відтягнув безпорадне тіло в сторону та знову наніс удари ногами та руками ОСОБА_9 , знущаючись у такий спосіб над безпорадним потерпілим. Після цього, бажаючи настання негативних наслідків здоров`ю ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , з метою спричинення йому більшої кількості тілесних ушкоджень, розуміючи протиправний характер своїх дій, підняв останнього за одяг, кинув на тротуар та наніс удар ногою в область голови потерпілого.
Після того, як на такі хуліганські дії наявні неподалік місця конфлікту люди почали до нього підходити, щоб припинити його злочинні дії, він залишив побиття потерпілого, сів у транспортний засіб марки «БМВ» темного кольору з номерними знаками Республіки Польщі « НОМЕР_1 » та виїхав на ньому з місця описаних подій.
Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_9 було спричинено синці в ділянці повік обох очей, перенісся, волосистої частини голови, садно в ділянці перенісся, струс головного мозку. Вказані тілесні ушкодження згідно висновку експерта №946екс відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров`я.
Заслухавши доповідь судді, який виклав суть вироку та вимоги поданих апеляційних скарг, обвинуваченого ОСОБА_6 та діючих в його інтересах захисників адвокатів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити з підстав у ній зазначених, думку потерпілого ОСОБА_9 та його представників, які, в свою чергу, підтримали подану апеляційну скаргу та просили її задовольнити, при цьому заперечили проти задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, міркування прокурора, який підтримав апеляційну скаргу потерпілого та просив її задовольнити, надавши учасникам судового провадження слово в судових дебатах, а обвинуваченому і останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження з підстав зазначених в апеляційних скаргах та обговоривши наведені у них доводи, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Тобто воно повинно бути ухвалене компетентним судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтвердженні доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України, та в якому наведені належні та достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог закону районним судом було дотримано в повному обсязі.
Незважаючи на часткове визнання своєї вини, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 України, тобто у грубому порушенні громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом (хуліганство), повністю доведена показаннями потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,, ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , які були надані ними та досліджені безпосередньо у суді, а також письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, яким суд дав вірну юридичну оцінку, виходячи із принципів їх належності, допустимості, достатності та взаємозв`язку.
Підстав недовіряти показанням вказаних свідків у колегії суддів немає, оскільки вони були попереджені про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, їхні покази узгоджуються між собою, а також із письмовими доказами у справі, та у своїй сукупності та взаємозв`язку спростовують твердження обвинуваченого про неправильність кваліфікації його дій ч.1 ст.296 КК України.
Крім того, показання свідків не оспорюються і в поданих апеляційних скаргах.
На переконання колегії суддів, місцевий суд правильно встановив наявність в діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України.
Так, кримінально каране хуліганство з об`єктивної сторони полягає в посяганні на правоохоронювані цінності громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття, що є безпосереднім об`єктом злочину, передбаченого ст.296 КК України.
При цьому, таке посягання супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом і здійснюється, як правило, у людних або громадських місцях. Обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони даного злочину є мотив явної неповаги до суспільства.
Отже, для наявності складу злочину, передбаченого ст.296 КК України, обов`язковим є поєднання ознак об`єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб`єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
Як роз`яснив Верховний Суд України у Постанові Пленуму від 22.12.2006 р. №10 «Про судову практику у справах про хуліганство», суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних дій.
Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім`ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.
При цьому суб`єктивна сторона злочину, передбаченого ст.125 КК України, характеризується виключно умисною формою вини, тобто умислом винної особи на спричинення потерпілому легких тілесних ушкоджень.
З огляду на встановлені місцевим судом обставини кримінального провадження, протиправні дії обвинуваченого тривалий час не припинялись та носили особливо зухвалий характер й супроводжувались винятковим цинізмом, про що свідчить сама поведінка обвинуваченого під час нанесення ряду тілесних ушкоджень потерпілому.
Крім того, такі дії обвинуваченого відбувалися вдень, в обідній період часу, в громадському місці біля приміщення юридичного факультету Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, де перебуває скупчення студентів. При цьому, як вірно було зазначено місцевим судом, в цей же період часу по проїжджій частині дороги проїжджає ряд автомобілів, а по тротуару проходять люди.
Колегія суддів зауважує, що обвинувачений був незнайомий з потерпілим, будь-яких неприязних відносин до цієї події між ними не було, про що зазначали як обвинувачений так і потерпілий.
Вказаним спростовуються доводи ОСОБА_6 про те, що конфлікт відбувся на ґрунті особистих неприязних відносин і не мав ознак хуліганства.
Таким чином, усе вище перелічене свідчить, що для обвинуваченого ОСОБА_6 було очевидним грубе порушення ним громадського порядку та він мав на меті саме продемонструвати свою перевагу над потерпілим. При цьому під час апеляційного розгляду не було встановлено та доведено наявності умислу у ОСОБА_6 саме на спричинення потерпілому легких тілесних ушкоджень.
За наведених підстав апеляційні доводи сторони захисту щодо необхідності перекваліфікації дій ОСОБА_6 з ч.1 ст.296 КК України на ч.2 ст.125 КК України колегія суддів розцінює як обраний спосіб захисту та бажання уникнути кримінальної відповідальності за більш тяжкий злочин.
Що стосується доводів ОСОБА_6 щодо недопустимості наявних в матеріалах кримінального провадження доказів внаслідок порушення, на думку апелянта, правил підслідності, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до абз.2 ч.4 Розділу VI («Прикінцеві та перехідні положення») Закону України «Про Державне бюро розслідувань» від 12.11.2015р. матеріали кримінального провадження, які на день набрання чинності цим Законом перебувають в іншому органі досудового розслідування на стадії досудового розслідування, але відповідно до цього Закону підслідні Державному бюро розслідувань, у тримісячний строк після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування передаються до відповідного підрозділу (органу) Державного бюро розслідувань для продовження провадження.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні було розпочато 26.10.2018 року.
27 листопада 2018 року Державне бюро розслідувань почало здійснювати правоохоронну діяльність з метою запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування злочинів, віднесених до його компетенції.
Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018260040002519 від 26.10.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, щодо ОСОБА_6 було завершено 29 січня 2019 року та того ж дня обвинувальний акт направлено до суду, що підтверджується повідомленням про завершення досудового розслідування (т.2 а.к.п.117).
Враховуючи те, що досудове розслідування було завершено, усі необхідні слідчі (розшукові) дії були проведені до закінчення тримісячного строку після початку здійснення Державним бюро розслідувань функції досудового розслідування, то, на думку колегії суддів, правил підслідності порушено не було.
Статтею 87 КПК України передбачено вичерпний перелік недопустимості доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Обвинуваченим ОСОБА_6 не наведено, в чому саме полягає недопустимість отриманих доказів з урахуванням вимог вказаної статті. Не встановлено таких недопустимих доказів і при апеляційному перегляді вироку районного суду.
Усі процесуальні рішення, прийняті під час здійснення досудового розслідування з 25 жовтня 2018 року, були прийняті в межах чинного кримінального процесуального закону, будь-яких зауважень чи заперечень на досудовому слідстві проти таких стороною захисту подано не було.
Безпідставними та необґрунтованими є твердження сторони захисту щодо нерозкриття судом змісту кваліфікуючих ознак хуліганства.
Так, зі змісту вироку вбачається, що місцевий суд, відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, умисел, мотив вчинення злочину, його наслідки, зазначив дії і роль обвинуваченого та розкрив зміст кваліфікуючих ознак інкримінованого ОСОБА_6 злочину.
Що стосується доводів потерпілого, наведених у його апеляційній скарзі, щодо необхідності призначення більш суворого покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , то колегія суддів вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.
Відповідно до змісту ст.50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз`яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання в межах санкції за ч. 1 ст. 296 КК України, суд першої інстанції навів у вироку відомості про тяжкість вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, та призначив покарання у виді штрафу в максимально передбаченому законом розмірі, вважаючи, що це є достатнім та необхідним для перевиховання та виправлення обвинуваченого.
Разом з тим, суд не надав оцінки тій обставині, що ОСОБА_6 на час розгляду справи в суді, будучи звільнений з правоохоронних органів, не працевлаштувався, не надав будь-яких даних про те, що може сплатити штраф у визначеному розмірі, а тому покарання у виді штрафу, в даному випадку, буде недоцільним.
Також суд не взяв до уваги думку потерпілого, який наполягав на призначенні більш суворої міри покарання. Крім того, невірно вказав про визнання ОСОБА_6 своєї вини та безпідставно визнав обставиною, що пом`якшує покарання: щире каяття, яке не можна визнати щирим, справжнім, оскільки обвинувачений визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання.
Згідно з п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов`язаних із призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.
Вищевказані обставини районним судом враховані не повною мірою, а тому вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного покарання із ухваленням в цій частині нового вироку.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, колегія суддів, керуючись вимогами ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який, відповідно до ст. 12 КК України, є злочином невеликої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який на спеціальних обліках не перебуває, раніше не судимий, та те, що він не визнав свою винуватість у вчиненому кримінальному правопорушенні за ч.1 ст. 296 КК України та не розкаявся.
До наявної в матеріалах провадження характеристики з місця роботи апеляційний суд відноситься критично, оскільки ОСОБА_6 вчинив злочин, будучи працівником правоохоронного органу, одним із головних завдань якого є дотримання прав і свобод людини.
Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, колегією суддів не встановлено.
Поряд з цим, апеляційний суд приймає до уваги усі обставини справи, а також посткримінальну поведінку обвинуваченого, який одразу після вчинення злочину не намагався надати допомогу потерпілому в будь-який спосіб, у суді першої та апеляційної інстанції свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України, не визнав, не розкаявся, не вчинив жодних дій щодо відшкодування завданої шкоди потерпілому.
Також колегія суддів приймає до уваги і те, що ОСОБА_6 вчинив злочин, будучи працівником правоохоронного органу.
Наведені обставини в своїй сукупності свідчать про виняткову суспільну небезпечність вчиненого кримінального правопорушення та особи обвинуваченого, а тому колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 більш суворого виду покарання у виді обмеження волі, оскільки покарання у виді штрафу та арешту буде недостатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів вважає, що лише покарання у виді обмеження волі є співмірним вчиненому протиправному діянню, відповідає принципам справедливості, індивідуалізації, необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, та буде достатнім для досягнення мети покарання.
Виходячи із дискреційних повноважень суду, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, а також вищезазначених обставин, які, в своїй сукупності, не дають підстав для застосування вимог ст. ст.69, 75 КК України.
Крім того, на думку апеляційного суду, застосування ст.ст.69,75 КК України не забезпечить належну поведінку обвинуваченого в майбутньому, який жодних належних висновків не зробив.
Відповідно до ч.2 ст.409 КПК України, підставою для скасування судового рішення є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно зі ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Відповідно до вимог ст. 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі, зокрема, необхідності застосування більш суворого покарання, яке буде, на думку колегії суддів, достатнім та необхідним для перевиховання та виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним в майбутньому нових правопорушень.
Що стосується вимог апеляційної скарги потерпілого, в частині рішення районного суду щодо цивільного позову, то вони не підлягають задоволенню.
Так, судом було вірно стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_6 на користь потерпілого матеріальну шкоду у розмірі 7051,45 грн., що підтверджується відповідними чеками, наявними в матеріалах справи, та моральну шкоду у розмірі 20000грн., що відповідає характеру правопорушення, глибині фізичних та душевних страждань потерпілого та виходить із засад розумності, виваженості й справедливості.
З урахуванням вказаного, апеляційну скаргу обвинуваченого слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу потерпілого задовольнити частково.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 414, 418, 420 КПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без задоволення, а апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2019 року щодо ОСОБА_6 за ч.1 ст.296 КК України скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, і призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 2 (два) роки.
Строк відбуття покарання ОСОБА_6 обчислювати з дня прибуття і постановлення його на облік у виправному центрі.
У решті вирок районного суду залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим ОСОБА_6 з моменту вручення йому копії вироку.
Головуючий ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3
