УХВАЛА
27 травня 2020 року
м. Київ
Справа № 910/7186/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кондратова І.Д. (головуючий), Стратієнко Л.В., Ткач І.В.,
за участю секретаря судового засідання Півень А.Л.,
представників учасників справи:
представника позивача Мостепанюка В.І. - адвокат,
представника відповідача -2 Архіпова О.Ю. - адвокат,
представника відповідача -5 Гука О.О. - адвокат,
представника третьої особи Таболіна О.С. - адвокат,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до якої приєдналося Публічне акціонерне товариство "Дельта банк"
на ухвалу Господарського суду міста Києва
(суддя Демидов В.О.)
від 16.09.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду
(головуючий - Ходаківська І.П., судді - Владимиренко С.В., Корсак В.А.)
від 27.11.2019
у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до 1) ОСОБА_1 ,
2) ОСОБА_2 ,
3) ОСОБА_3 ,
4) ОСОБА_4 ,
5) ОСОБА_5 ,
6) ОСОБА_6 ,
7) ОСОБА_7 ,
8) ОСОБА_8 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Дельта банк"
про відшкодування шкоди у розмірі 19 827 913 290,22 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог.
1.1. У червні 2019 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до: 1) ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 ; 3) ОСОБА_9 ; 4) ОСОБА_4 ; 5) ОСОБА_5 ; 6) ОСОБА_6 ; 7) ОСОБА_7 ; 8) ОСОБА_8 ; третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" про відшкодування шкоди у розмірі 19 827 913 290,22 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі, як пов`язані з ПАТ "Дельта банк" особи (керівники банку, члени комітетів правління банку, особи, які мають істотну участь у банку), допустили вчинення банком протягом 2012 - 2014 років кредитування за 12 кредитними операціями, які є збитковими та направлені на виведення коштів банку і задоволення потреб групи компаній, пов`язаних з керівниками та власниками істотної участі банку, що призвело до втрати банком ліквідності, неможливості виконання зобов`язань перед вкладниками, визнання банку неплатоспроможним та завдання Банку, вкладникам та іншим його кредиторам шкоди на загальну суму по всім 12-ти кредитним договорам в розмірі 19 827 913 290,22 грн.
1.3. Фонд стверджує, що відповідно до реєстру акцептованих вимог кредиторів розмір зобов`язань банку перевищує оціночну (ринкову) вартість ліквідаційної маси ПАТ "Дельта банк" (недостатність майна банку на суму 36 556 260 053,67 грн), у зв`язку з цим вважає, що відповідачі згідно з вимогами частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частини 11 статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 1190 Цивільного кодексу України, статті 89 Господарського кодексу України несуть солідарну відповідальність за завдану шкоду в розмірі 19 827 913 290,22 грн.
2. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.
2.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 позовну заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) до ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 ; ОСОБА_9 ; ОСОБА_4 ; ОСОБА_5 ; ОСОБА_6 ; ОСОБА_7 ; ОСОБА_8 про стягнення солідарно шкоди у розмірі 19 827 913 290,22 грн залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки після відкриття провадження судом було з`ясовано, що позивачем порушено правила об`єднання позовних вимог.
2.2. Суд першої інстанції, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2019 у справі № 916/2733/18 та у постанові від 15.02.2019 у справі № 910/11811/18, щодо застосування частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку, що:
вимоги про стягнення шкоди за кожною із кредитних операцій (за дванадцятьма договорами кредитної лінії, укладеними між АТ "Дельта Банк" та позичальниками, за якими виникла прострочена заборгованість, а також договорами поруки) є самостійними вимогами, які не пов`язані ні підставами виникнення, ні поданими доказами та не є основними і похідними одна від одної, і сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені статтею 195 Господарського процесуального кодексу України;
кожна кредитна операція є самостійним правовідношенням, що є підставою для виникнення у сторін цього правовідношення цивільних прав і обов`язків. У випадку наявності порушень, які були допущені як під час укладення відповідного кредитного договору, так і при його виконанні, утворюють окремий склад цивільно-правового прововідношення, що характеризуються самостійними цивільно-правовими наслідками. Встановлення обставин вчинення кожної з цих операцій засвідчується доказами, які не є пов`язаними між собою (різні кредитні договори, договори забезпечення тощо);
критерії пов`язаності позичальників між собою та схожості переважної більшості забезпечень цих кредитів, що наводить позивач в обґрунтування об`єднання вимог в одному позові, не є достатніми для застосування правил об`єднання позовів у розумінні статті 173 Господарського процесуального кодексу України;
об`єднання позовних вимог може мати негативні наслідки. Сумісний розгляд декількох вимог, навіть тісно пов`язаних і однорідних, розширює предмет доказування у справі, збільшує коло учасників процесу, ускладнює розгляд та вирішення справи. Об`єднання позовів є правом, а не обов`язком суду.
2.3. 27.11.2019 суд апеляційної інстанції ухвалив постанову, якою залишив без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2019, погодившись з висновками суду першої інстанції, що:
позивач порушив правила щодо об`єднання позовних вимог, оскільки позовні вимоги ґрунтуються на підставі різних кредитних договорів з окремими до них договорами забезпечення виконання зобов`язання (поруки), які є різними за предметом, обсягом зобов`язань та строками виконання, а також на різних рішеннях, які приймались пов`язаними з банком особами окремо по кожному із 12 кредитних договорів, що має наслідком дослідження окремо кожного рішення, договору та окремо - заборгованості, яка виникла з різних підстав, що повинно підтверджуватися окремими, не пов`язаними між собою доказами;
сумісний розгляд таких позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво ускладнить вирішення спору в межах однієї справи та у строки, передбачені статтею 195 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про порушення правил об`єднання позовних вимог.
2.4. Суд апеляційної інстанції відхилив аргументи Фонду стосовно того, що позивачем заявлено одну позовну вимогу до відповідачів - стягнути солідарно шкоду в розмірі 19 827 913 290, 22 грн, і суд першої інстанції невірно визначив характер спірних правовідносин у даній справі, зробивши висновок про необхідність дослідження кожної кредитної операції, які є самостійними правовідношеннями.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що у позовній заяві позивачем наведені обставини видачі кредитних коштів за договорами кредитної лінії з визначенням групи пов`язаних осіб, які брали участь у прийнятті рішень щодо вчинення конкретної кредитної операції, тобто визначено окремий суб`єктний склад за кожною кредитною операцією, яка на думку позивача, призвела до завдання шкоди, зазначені різні суми завданої шкоди за кожною з кредитних операцій, і без надання правової оцінки кожному правовідношенню з метою встановлення наявності вини та умислу у діях відповідачів, що завдали шкоду банку та його вкладникам, неможливо вирішити спір по суті та встановити розмір завданих збитків.
2.5. Доводи Фонду стосовно того, що відповідно до пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, лише за наявності одночасно двох обставин: (1) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статті 173 цього Кодексу; (2) позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк, про що свідчить вживання законодавцем єднального сполучника "і", апеляційний господарський суд відхилив, зазначивши, що порушення правила об`єднання позовних вимог, встановлених у статті 173 Господарського процесуального кодексу України, не є підставою для залишення позовної заяви без руху відповідно до статті 174 цього Кодексу, тому у суду відсутній обов`язок залишати заяву, подану без дотримання правил об`єднання позовних вимог - без руху, з встановленням строку на усунення таких недоліків, а під поняттям "усунення недоліків" треба розуміти самостійне роз`єднання позивачем своїх позовних вимог, що не передбачає попередньо залишення судом без руху такої заяви.
2.6. Суд апеляційної інстанції не погодився з доводами Фонду, що судом першої інстанції проігноровано положення частини 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суду надано право з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька у самостійне провадження, зазначивши, що норма цієї статті встановлює саме право, а не обов`язок суду на роз`єднання позовних вимог.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та виклад позиції інших учасників справи.
3.1. У касаційній скарзі Фонд просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, зокрема, статей 11, 543, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, статті 42 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та порушення норм частини 1 статті 5, статті 14, частин 1, 2 та 6 статті 173, частини 1 статті 174, пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.
3.2. В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що
3.2.1. суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив зміст норми, що закріплений у пункті 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, зазначивши, що під поняттям "усунення недоліків" слід розуміти як самостійне роз`єднання позивачем своїх позовних вимог. Скаржник вважає, що вживання законодавцем єднального сполучника "і" означає, що залишення позову без розгляду з підстав порушення правил об`єднання позовних вимог (без додержання вимог, викладених у статті 173 Господарського процесуального кодексу України) можливе виключно у разі неусунення позивачем недоліків позовної заяви у строк, установлений судом;
3.2.2. суди неправильно застосували на стадії підготовчого позовного провадження частину 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України, якою врегульовано питання, пов`язані з можливістю відкриття провадження у справі;
3.2.3. суди не врахували, що відповідно до висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений у пункті 18 постанови від 22.01.2019 у справі № 910/16706/17, залишення позову без розгляду на підставі пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України з підстав неусунення позивачем недоліків позовної заяви у встановлений судом строк є безпідставним, оскільки місцевим господарським судом ухвалою було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання, при цьому не було встановлено недоліків позовної заяви, як і не було встановлено способу та строку їх усунення. У справі, що переглядається, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2019 було залишено позовну заяву без руху з підстав несплати позивачем судового збору за подання позовної заяви та ненадання доказів, що підтверджують обставини обґрунтування позовних вимог, засвідчених належним чином, і не було встановлено такого недоліку позовної заяви, як порушення правил об`єднання позовних вимог;
3.2.4. суди порушили та проігнороваали норму частини 6 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, яка надає суду право з власної ініціативи до початку розгляду справи по суті роз`єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об`єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання господарського судочинства;
3.2.5. суди неправильно визначили характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, зробили помилковий висновок про необхідність дослідження кожної вказаної у позовній заяві кредитної операції/операції з надання поруки, яка є самостійним правовідношенням. Фонд звертає увагу, що предметом спору у цій справі є солідарне відшкодування шкоди, заподіяної посадовими особами банку, внаслідок прийняття останніми необґрунтованих і недобросовісних рішень у складі колегіальних органів управління АТ "Дельта Банк" (кредитний комітет та спостережна рада банку), і предметом доказування є оцінка актів (рішень) органів суб`єкта господарювання (спостережної ради/кредитного комітету АТ "Дельта Банк"), їх посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, а не цивільно-правових угод з кредитування та надання банком майнового поручительства. На думку скаржника, аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 року у справі № 757/75149/17-ц;
3.2.6. суди порушили норму статті 14 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, та не застосували норми статей 543, 1166, 1190 Цивільного кодексу України, статті 42 Закону України "Про банки та банківську діяльність", відповідно до яких Фонд має право на звернення до суду з позовом до усіх боржників щодо відшкодування шкоди солідарно;
3.2.7. суди не врахували висновків Верховного Суду, що сформульовані у постанові колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2019 у справі № 905/1729/18, що наявність тільки однієї вимоги виключає можливість порушення правил об`єднання позовних вимог в одній позовній заяві, а також - у постанові колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2019 у справі № 905/1246/18, зокрема, стосовно того, що згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд;
3.2.8. суди безпідставно керувалися висновками Верховного Суду, що викладені у постановах колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.07.2019 у справі № 916/2733/18, від 15.02.2019 у справі № 910/11811/18, оскільки не брали до уваги, що спірні правовідносини у цих справах та у справі, що переглядається, не є подібними. Так, у цій справі, на відміну від справ № 916/2733/18 та № 910/11811/18, питання про залишення позову без розгляду вирішувалось вже після відкриття провадження у справі. Окрім того, у справі № 910/7186/19 заявлена одна вимога про стягнення шкоди солідарно з відповідачів, натомість у справі № 910/11811/18 було заявлено 10 однорідних позовних вимог до 10 груп відповідачів, і в цій справі Верховний Суд зазначив, що кожна вимога має бути пред`явлена окремо до кожної із груп відповідачів.
3.3. Окрім того, у касаційній скарзі Фонд заявив клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки на законодавчому рівні існує колізія між положеннями частин 1, 2 статті 174, частин 11, 13 статті 176 та пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України щодо усунення недоліків у встановлений судом строк у випадку порушення правил об`єднання позовних вимог, і існує потреба у наданні Великою Палатою Верховного Суду висновку щодо правильності застосування положень статті 173 Господарського процесуального кодексу України у справах, ініційованих Фондом у порядку частини 5 статті 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
3.4. Заявник наголошує, що ця проблема наявна не в одній справі, а вже існує у 25 справах (пред`явлено 25 позовів, з яких у 15 відкрито провадження), і можуть виникнути в інших справах, оскільки загальна кількість банків, виведення з ринку яких здійснювалось (здійснюється) становить 95. При цьому, Фонд наголошує, що у 4 справах суди ухвалили рішення по суті, що свідчить про неоднакову судову практику та породжує проблему правової визначеності.
3.5. У лютому 2020 року ПАТ "Дельта Банк" звернулося до Верховного Суду із заявою про приєднання до касаційної скарги Фонду, просить скаргу задовольнити.
3.6. Банк звертає увагу, що на сьогодні у провадженні Великої Палати Верховного Суду розглядається справа за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що діє як ліквідатор Публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укоопспілка" (далі - ПАТ "АБ "Укоопспілка") про стягнення 76 929 136,71 грн шкоди, заподіяної пов`язаними особами. У межах цієї справи суд вирішив спір по суті, хоча розмір шкоди визначено за 5 окремими договорами купівлі-продажу цінних паперів.
3.7. Банк також зазначає, що відповідно висновків, сформульованих у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 757/75149/17-ц, предметом перевірки національними судами у цій справі є акти (рішення) органів управління банку та їх посадових і службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, а не цивільно-правових угод, на підставі яких банк здійснював активні операції, як помилково вважали суди, залишаючи без розгляду позов Фонду у цій справі.
3.8. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити ухвалу та постанову без змін, а скаргу -без задоволення, зазначаючи, що суд першої інстанції законно та обґрунтовано залишив позов без розгляду відповідно до пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позовна заява була подана без додержання вимог, викладених у 173 цього Кодексу, і позивач фактично не міг усунути зазначені недоліки позовної заяви (процедури встановлення та усунення недоліків у зв`язку з порушенням правил об`єднання у Кодексі не передбачено).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосоване законодавство.
4.1. Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172, 173 цього Кодексу, і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.
4.2. Статтею 173 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в одній заяві об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги). Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
4.3. Отже, судом може бути встановлено порушення правил об`єднання позовних вимог, якщо в одному провадженні об`єднані кілька самостійних вимог, що (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами; або (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна. Водночас, така обставина, як "сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з`ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору", що раніше була передбачена у статті 63 Господарського процесуального кодексу України (в редакції до 15.12.2017), у чинному Господарському процесуальному кодексі України взагалі не передбачена, як кваліфікуюча ознака, для перевірки дотримання позивачем правила об`єднання позовних вимог, і відповідно повернення (залишення без розгляду) з цих підстав.
4.4. Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права (див. постанову колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 910/9302/19).
4.5. Відповідно до частини 1, пунктів 4 та 5 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
4.6. Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який одночасно є способом захисту порушеного права (див. пункт 17 постанови колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 914/2191/18).
4.7. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України, зокрема, такими можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8).
4.8. Суд може захистити цивільне право або інтерес також іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України). Зокрема, у частині 1 статті 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
4.9. Відповідно до частини 1 статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. Позивач у позовній заяві, як на підставу виникнення у відповідачів солідарного обов`язку щодо відшкодування шкоди, посилається на частину 19 статті 42 Закону України "Про банки і банківську діяльність", в редакції Законів України від 04.07.2014 № 1587-VII (набрав чинність 15.01.2015), від 06.11.2017 № 2210-VIII (набрав чинність 06.01.2018), відповідно до якої керівники банку несуть відповідальність перед банком за збитки, завдані банку їхніми діями (бездіяльністю), згідно із законом. Якщо відповідальність згідно з цією статтею несуть декілька осіб, їх відповідальність перед банком є солідарною.
4.10. Отже при єдиному солідарному обовґязку декількох боржників перед кредитором, саме останній на власний розсуд обирає, чи буде пред`явлено позов до всіх солідарних боржників або до будь-кого з них окремо, повністю чи частково. Цей вибір відповідає принципу диспозитивності, що закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.
4.11. Слід зазначити, що процесуальна співучасть та об`єднання позовних вимог - це самостійні процесуальні інститути. Водночас, об`єднання кількох позовних вимог в одній позовній заяві не завжди має наслідком виникнення співучасті, і навпаки.
4.12. Так, статтею 47 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права або обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки. У такому разі, суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов`язок чи право стягнення є солідарним (частина 7 статті 238 Господарського процесуального кодексу України).
4.13. Таким чином, якщо кредитор (позивач у справі) у позові заявляє одну вимогу до всіх відповідачів, як солідарних божників, то має місце процесуальна співучасть (предметом спору є спільні обов`язки відповідачів).
4.14. Верховний Суд звертається до своєї практики, відповідно до якої наявність тільки одної вимоги виключає можливість порушення правил об`єднання позовних вимог в одній позовній заяві (див. постанову колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.01.2019 у справі № 905/1729/18).
4.15. У справі, що переглядається, позивачем заявлено лише одну вимогу до різних відповідачів про стягнення з них солідарно шкоди, завданої банку їхніми діями (бездіяльністю) при прийнятті рішень щодо здійснення кредитних операцій.
4.16. З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що у справі, що переглядається, має місце обов`язкова процесуальна співучасть, що обумовлено матеріально-правовою вимогою заінтересованої особи (позивача у справі) до кількох боржників та природою солідарного обов`язку, а не об`єднання позовних вимог, що виключає висновок про порушення правил об`єднання позовних вимог в одній позовній заяві.
4.17. Відповідно до частини 1 статті 302 та частини 1 статті 303 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій-четвертій статті 302 цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п`ятій або шостій статті 302 цього Кодексу.
4.18. Зважаючи на викладене, колегія суддів передає справу на розгляд палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів на підставі частини 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, раніше висловлених колегії суддів з цієї ж палати у постанові від 25.07.2019 № 916/2733/18, щодо застосування норми права (частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України) у подібних правовідносинах.
4.19. Водночас, колегія суддів не вбачає підстав для відступлення від висновку колегії суддів з цієї ж палати, викладеного у постанові від 15.02.2019 у справі № 910/11811/18, щодо застосування положень частини 1 статті 173 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у вказаній справі були заявлені 10 однорідних позовних вимог до 10 груп відповідачів, натомість, у справі № 910/7186/19, що переглядається, заявлена лише одна вимога про стягнення шкоди солідарно з відповідачів.
Керуючись статтями 234, 235, частиною 1 статті 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Справу № 910/7186/19 разом із касаційною скаргою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, до якої приєдналося Публічне акціонерне товариство "Дельта банк" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.09.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 передати на розгляд палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо корпоративних спорів, корпоративних прав і цінних паперів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий І. Кондратова
Судді Л. Стратієнко
І. Ткач
