КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/8837/2020
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 липня 2020 року місто Київ
справа №236/985/19-ц
Київський апеляційний судв складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Яворського М.А.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Остапчук Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, винагороди за 2016 рік, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати та відшкодування моральної шкоди,-
В С Т А Н О В И В:
В березні 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила стягнути з ПАТ «Українська залізниця» на її користь:
7114,79 грн. - заборгованості по заробітній платі за період березень-квітень 2017 року разом з грошовою компенсацією за невикористану щорічну відпустку;
1531,91 грн. - суму винагороди за підсумком роботи за 2016 рік;
76590 грн. - розмір середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати;
1200,94 грн. - компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати;
5000 грн. - відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування вимог посилалася на те, що вона згідно з наказом №77/ос від 23 листопада 2015року працювала на посаді юрисконсульт у ПАТ «Українська залізниця».
Вказувала, що відповідно до наказу ПАТ «Українська залізниця» від 25 квітня 2017 року №35/ос вона звільнена на підставі п.1 ст.36 КЗпП України за угодою сторін.
Зазначала, що в день звільнення у порушення ст.116 КЗпП України їй не були виплачені всі належні суми, а саме заробітну плату за березень та квітень 2017 року разом з грошовою компенсацією за невикористану щорічну відпустку.
Посилалася на те, що у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати роботодавець зобов`язаний сплатити їй середній заробіток за період з 26 квітня 2017 року по 30 листопада 2018 року.
Вказувала, що своїми діями відповідач завдав їй моральної шкоди.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнутоз АТ«Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 5022,33грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 26 квітня 2017 року по 30 листопада 2018 року без утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів у розмірі 76590 грн.
Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 925,13 грн.
Стягнутоз АТ«Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 500 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Стягнутоз АТ«Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у розмірі 830,37 грн.
Частково не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач АТ «Українська залізниця» подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення в частині задоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити у задоволенні вказаних позовних вимог.
В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що розрахунки заробітної плати та довідка про заборгованість за спірний період, які надала позивач, не можуть розглядатися належними письмовими доказами у розумінні п.5.27 ДСТУ 4163-2003 та п.4 ст.95 ЦПК України, оскільки вони є неналежно оформленими.
Вказував, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам і доказам відповідача, а саме - довідці від 27 травня 2019 року №438 ДН/ДОН про доходи позивача за період березень-липень 2017 року, яка видана структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця».
Зазначав, що відсутність у висновку ТПП України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року назви «сертифікат» не свідчить про те, що цей доказ є неналежним.
Посилався на те, що позивач не навела в позовній заяві жодних обставин та не надала доказів щодо прояву у неї моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, які вимагають прояву додаткових зусиль для організації її життя і не обґрунтувала свої вимоги щодо нанесення їй моральної шкоди.
Від представника позивача до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначав, що апеляційна скарга є необґрунтована, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1, 2 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України не виплатив позивачу заборгованість із заробітної плати за березень та квітень 2017 року у загальному розмірі 5022,33 грн. При цьому, суд першої інстанції критично оцінив посилання відповідача на існування форс-мажорних обставин, які унеможливили здійснити розрахунок з позивачем та не взяв до уваги Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, оскільки такий не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні». Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції визначений, виходячи з розрахунків, наданих позивачем, з урахуванням положень ст.235 КЗпП України та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. Також суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 925,13 грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 грн.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та копії трудової книжки позивача, наказом №77/ос від 23 листопада 2015 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу до ДП «Донецька залізниця» Вагонне депо Ясинувата на посаду юрисконсульта.
Відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року №4442-IV, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року №200 ДП «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Згідно з наказами ПАТ «Українська залізниця» від 15 квітня 2016 року №303 та від 06 липня 2016 року №1/ос Вагонне депо Ясинувата ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Ясинуватське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».
Наказом виробничого підрозділу «Ясинуватське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 21 березня 2017 року №107 позивачу було підвищено посадовий оклад на 25%.
25 квітня 2017 року ОСОБА_1 відповідно до наказу виробничого підрозділу «Ясинуватське вагонне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» від 25 квітня 2017 року №35/ос звільнена на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України за угодою сторін.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказувала на те, що в день звільнення їй не була виплачена заборгованість із заробітної плати за березень 2017 року у розмірі 3279,19 грн. та за квітень 2017 року разом з грошовою компенсацією за невикористану щорічну відпустку у розмірі 3835,60 грн. Зазначала, що у зв`язку з затримкою виплати заробітної плати роботодавець зобов`язаний сплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку та компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України передбачено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Отже, виходячи з положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов'язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності.
Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 12, частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, при з'ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов'язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.
Згідно положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов'язку доведення наявності права на отримання певних сум.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77, частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18 червня 2015 року, на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності).
Позивач на підтвердження своїх вимог посилалась на розрахунки заробітної плати за березень-квітень 2017 року, довідку-розрахунок невикористаних днів відпустки, за які надається компенсація під час звільнення, довідку про заборгованість, табелі обліку використання робочого часу за березень 2017 року, квітень 2017 року.
Заперечуючи проти позову, відповідач вказував на те, що заробітна плата за період з другої половини березня 2017 року по 25 квітня 2017 року не нараховувалася позивачу через відсутність первинних документів.
Разом з тим, надані позивачем на підтвердження своїх вимог розрахунки заробітної плати, розрахунок оплати відпустки, табелі обліку використання робочого часу не є належними доказами наявності заборгованості із виплати заробітної плати у відповідача перед позивачем,оскільки вони не містять штампу підприємства, дату, вихідний номер довідки.
Крім того, з довідки про доходи від 27 травня 2019 року №438ДН/ДОН, виданої структурним підрозділом «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця» вбачається, що ОСОБА_1 за березень 2017 року було нараховано 1988,61 грн., до видачі - 1581,31 грн.
При цьому з вказаної довідки вбачається, що дохід позивача за квітень 2017 року становить 0,00 грн., тобто, у вказаний період позивачу не нараховувалася заробітна плата. Довідка містить підпис начальника ОСОБА_2 та скріплена печаткою підприємства (а.с.89).
Відповідно до видаткового касового ордеру №80 від 16 січня 2018 рокупозивачу виплачено 1581,31 грн. заробітної плати.
При цьому, в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості щодо ОСОБА_1 , індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5 та відомості з центральних баз даних Державного реєстру фізичних осіб про доходи позивача.
А відтак, колегія суддів приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні належні докази, які могли б підтвердити розмір заробітної плати позивача за спірний період.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національної безпеці України», введеного в дію Указом Президента від 15 березня 2017 року №62/2017, нарахування заробітної плати працівникам підприємства було припинено. Наслідком вищевказаного рішення є відсутність зв'язку з виробничими підрозділами структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Українська залізниця», а також відсутність передачі з непідконтрольної території первинних документів, які є підставою бухгалтерського обліку господарських операцій.
Сам по собі факт звільнення позивача з АТ «Українська залізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.
Вказане узгоджується з правовимивисновками, викладенимиВерховнимСудому постановахвід 11 квітня 2018 року у справі №761/12893/16-ц, від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц.
Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Заперечуючи проти позову відповідач посилався на Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця».
Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02 вересня 2014 року №1669-VII не скасовує обов'язків роботодавця, визначених статтями 47, 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі №243/2071/18 (провадження №61-48088сво18) вказано, що зважаючи на вимоги позивача - виплата заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, компенсацію за затримку видачі трудової книжки та середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, а також встановлені форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), застосуванню підлягають положення трудового і цивільного законодавства. Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, і ця подія завдала збитків. Відповідно до статті 117 КЗпП України підставою відповідальності власника за затримку розрахунку при звільненні є склад правопорушення, який включає два юридичних факти: порушення власником строку розрахунку при звільненні та вина власника.
Згідно зі статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»)».
У постанові від 24 жовтня 2019 року у справі №266/4637/18 (провадження №61-7583св19) Верховний Суд зазначив, що встановивши, що у трудових правовідносинах між позивачем та відповідачем з 20 березня 2017 року виникли обставини, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, та у період існування яких останній об'єктивно, з незалежних від нього причин був позбавлений можливості виконати зобов'язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників, у тому числі щодо позивача, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність вини ПАТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Донецька залізниця» у несвоєчасній виплаті заробітної плати, у зв'язку з чим правильно відмовив у задоволенні позову.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановахВерховногоСудуУкраїни від 11 листопада 2015 року у справі №6-2159цс15, від 23 березня 2016 року у справі №6-364цс16, від 11 травня 2016 року у справі №6-383цс15, в яких були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини.
Відповідно до Науково-правового висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форм-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця» засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі у місті Донецьк.
У п.7 розділу VI вказаного висновку зазначено, що втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» до виробничих потужностей та іншого майна, що знаходиться адресою: АДРЕСА_1 та Луганська АДРЕСА_2 , у тому числі до: трудових книжок працівників, оригіналів наказів; особових справ працівників; посадових інструкцій; табелів обліку робочого часу; примірників звітів, що подавалися до контролюючих органів, комп`ютерної техніки із встановленим програмним забезпеченням трудових відносин з працівниками, починаючи з 20 березня 2017 року щодо структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» та з 12 квітня 2017 року щодо структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень», коли фактично вийшло з під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями позбавило можливості ПАТ «Українська залізниця» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» виконати зобов`язання перед вивільненими працівниками згідно з ст.ст.47, 83, 115 і 116 КЗпП України, а саме: кожному звільненому працівнику структурних підрозділів «Донецька дирекція залізничних перевезень» і «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» видати належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок.
Отже, встановлено, що у трудових правовідносинах, які склалися між позивачем та відповідачем АТ «Українська залізниця» з 20 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, які відповідач не міг передбачити чи відвернути, що завдали збитків як підприємству в цілому, так і його працівникам, у період існування яких відповідача об`єктивно, з незалежних від нього причин було позбавлено можливості виконати зобов`язання, передбачені умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язки згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників.
Аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 02 березня 2020 року у справі №233/4474/19, від 23 березня 2020 року у справі №369/28/19, 02 квітня 2020 року у справі №610/2068/19, від 29 квітня 2020 року у справі №323/3736/18.
А відтак, колегія суддів вважає, що невиконання відповідачем обов`язків передбачених ст.ст.47, 83, 115 та 116 КЗпП України відбулось не з вини ПАТ «Українська залізниця», а були викликані обставинами непереборної сили, які підтверджені висновком Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року.
Щодо посилання представника позивача на те, що Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2 не є сертифікатом у розумінні статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а відтак має інформаційний характер та не є належним доказом колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.
Як зазначено в листі Торгово-промислової палати України від 25 січня 2019 року №182/2/21-7.3 сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) уповноважена особа оформлює лише у тому разі, коли безпосередньо нормативно-правовим актом чи договором (контрактом) передбачено звільнення особи від відповідальності за невиконання або часткове невиконання обов`язків внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Однак, чинне трудове законодавство України не передбачає звільнення від відповідальності, якщо унеможливлення виконання обов`язків роботодавця, спричинене дією форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Отож, підстави для засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з наданням відповідного сертифікату стосовно трудових відносин в уповноважених осіб торгово-промислових палат відсутні.
Разом з цим, згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Відповідно частина перша статгі 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України, до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегулюванні іншими актами законодавства.
З огляду на неврегулюваність трудовим законодавством питань щодо відповідальності за невиконання обов`язків внаслідок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), а ці питання регулюються відповідними положеннями цивільного законодавства, тому в науково-правовому висновку й досліджувалося можливість застосування відповідних положень цивільного законодавства до трудових відносин, оскільки ПАТ «Українська залізниця» потребувало у науково-правових висновках, враховуючи, що в період проведення антитерористичної операції чинне трудове законодавство не зазнало відповідних змін і належним чином не відреагувало на події, які відбуваються в Україні в зоні АТО, що значно ускладнює правове регулювання дій суб`єктів трудових відносин на зазначених територіях.
Експертами обґрунтовано та об`єктивно доведено щодо ПАТ «Українська залізниця», зокрема: Регіональна філія «Донецька залізниця», до складу якої входить Донецька дирекція залізничних перевезень та Луганська дирекція залізничних перевезень, якщо невиконання таких обов`язків, спричинено дією форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зокрема: актами тероризму на територіях Донецької та Луганської областей, вчинених незаконними збройними формуваннями, то вина такого підприємства у невиконані обов`язків, передбачених статтями 47, 83, 116 КЗпП України, відсутня.
Отже, Науково-правовий висновок щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при звільнені працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, на підставі аналізу обставин, що склалися у господарській діяльності ПАТ «Українська залізниця», зокрема: Регіональна філія «Донецька залізниця», до складу якої входить Донецька дирекція залізничних перевезень та Луганська дирекція залізничних перевезень, при звільнені працівників, є компетентною точкою зору Торгово-промислової палати України, яку сформували залучені до цього на договірних умовах науковці як провідні фахівці у відповідній галузі права, оцінку якої має дати суд при вирішені спору.
Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Таким чином, оскільки законодавством України не передбачено видачі сертифікатів про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) у зв`язку із невиконанням чи несвоєчасним виконанням зобов`язань роботодавцем по розрахунку у зв`язку із звільненням працівника, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги Науково-правовий висновок Торгово-промислової палати України від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2, оскільки він є належним доказом, який засвідчує відсутність вини відповідача у невиплаті заробітної плати.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги представник позивача посилався на правові позиції Київського апеляційного суду у справах № 757/36263/18-ц, №757/37795/18-ц, №757/5905/19-ц.
Однак, відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч.7 ст.82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність вини АТ «Українська залізниця» у невиконанні відповідачем обов`язків передбачених ст.ст.47, 83, 115 та 116 КЗпП України, отже відсутні правові підстави для задоволення позову відповідача і в частині відшкодування моральної шкоди.
А відтак, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 колегія суддів не вбачає.
На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 27 січня 2020 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, винагороди за 2016 рік, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий:
Судді:
