Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/13316/20 Головуючий у 1 інстанції: Григорович П.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Рагімовій Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2020 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправними дій, визнання відсутності компетенції, зобов`язання утриматись від вчинення дій, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- визнати протиправними дії старшого детектива відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень управління аналітики та обробки інформації Національного антикорупційного бюро України Лобача І.А. щодо складання довідки від 03.06.2019 щодо проведення розрахунку прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії та довідки від 22.07.2019 щодо проведення розрахунку надмірно сплачених коштів за придбану електричну енергію;
- визнати відсутність компетенції у детектива Національного антикорупційного бюро України на складання довідок, що містять ознаки експертного дослідження, на підставі постанови іншого детектива Національного антикорупційного бюро України;
- зобов`язати старшого детектива відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень управління аналітики та обробки інформації Національного антикорупційного бюро України Лобача І.А. утриматись від вчинення у кримінальному провадженні № 52017000000000209 дій, які не входять до кола його повноважень, а саме складання довідок про проведення розрахунків.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2020 у відкритті провадження в адміністративній справі відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати її, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та постановити нову ухвалу, якою направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що даний позов не може бути розглянутий в порядку адміністративного судочинства, а тому у відкритті провадження слід відмовити.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції порушив норми чинного законодавства, оскільки фактично обмежив право позивача на захист своїх прав у судовому порядку, що є підставою для її скасування.
Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» Комісія висловила думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)»
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:
1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;
2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень;
4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів;
5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом;
6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму;
7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації;
8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності;
9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб;
10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб;
11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони", за винятком спорів, пов`язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю;
12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень";
13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні публічно-владних управлінських функцій.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, зокрема, що мають вирішуватись в порядку кримінального судочинства.
Згідно ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
При цьому, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, предметом спору у даній справі є правомірність дій старшого детектива відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень управління аналітики та обробки інформації Національного антикорупційного бюро України Лобача І.А. щодо складання довідки від 03.06.2019 про проведення розрахунку прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії та довідки від 22.07.2019 щодо проведення розрахунку надмірно сплачених коштів за придбану електричну енергію; перевірка компетенції у детектива Національного антикорупційного бюро України на складання довідок, що містять ознаки експертного дослідження, на підставі постанови іншого детектива Національного антикорупційного бюро України та зобов`язання старшого детектива відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень управління аналітики та обробки інформації Національного антикорупційного бюро України Лобача І.А. утриматись від вчинення у кримінальному провадженні № 52017000000000209 дій, які не входять до кола його повноважень, а саме складання довідок про проведення розрахунків.
При цьому, колегія суддів вважає, що під час складання вказаних довідок в межах кримінального провадження детективом відділу детективів по виявленню кримінальних корупційних правопорушень управління аналітики та обробки інформації Національного антикорупційного бюро України Лобачем І.А. вчинялись саме публічно-владні управлінські функції, як суб`єкта владних повноважень, які не регламентуються кримінальним процесуальним законодавством України, а передбачені, зокрема, нормами Закону України «Національне антикорупційне бюро України» та Закону України «Про судову експертизу», та які, станом на час виникнення спірних правовідносин, в контексті положень Кримінального процесуального кодексу України не могли бути оскаржені в порядку кримінального судочинства, а отже суду належить встановити відповідність таких дій вимогам чинного на той час законодавства саме у розрізі здійснення відповідачем своїх функцій, як суб`єкта владних повноважень.
Крім того, КПК України взагалі не встановлює права на оскарження дій особи, залученої в якості спеціаліста, як і не передбачає оскарження постанови слідчого про залучення певної особи в якості спеціаліста під час досудового розслідування.
Таким чином, виходячи з суб`єктного складу сторін по справі і характеру спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку, що розгляд даної справи належить здійснювати у порядку адміністративного судочинства.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
З тексту ст. 6 Конвенції прямо випливає, що доступність правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд. У рішенні по справі «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975р., ЄСПЛ дійшов до висновку, що сама конструкція ст. 6 Конвенції була би безглуздою та неефективною, якби вона не захищала право на те, що справа взагалі буде розглядатися. У рішенні по цій справі Суд закріпив правило, що ч. 1 ст. 6 Конвенції містить у собі й невід`ємне право особи на доступ до суду.
Таким чином, зміст права на захист полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Відповідно до вимог ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що позивач фактично був позбавлений гарантованого Конституцією України, законами та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до правосуддя, що полягає у безперешкодному отриманні судового захисту.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про постановлення ухвали про відмову у відкритті провадження у справі за п. 1 ч. 1 статті 170 КАС України є помилковим.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт надав до суду належні докази, які підтверджують факт протиправності рішення суду першої інстанції.
В свою чергу, відповідно до п. 4 ч. ст. 320 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, є підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 312, 320, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 17.06.2020 - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст постанови виготовлений 03.08.2020.
