ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
іменем України
28 липня 2020 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/72/20
Головуючий у першій інстанції - Олещенко В. І.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/815/20
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючої-судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є.,
із секретарем Шкарупою Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , територіальна громада в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 7 квітня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , територіальної громади в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району про визнання права власності,
місце ухвалення судового рішення - м. Чернігів,
дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - 10 квітня 2020 року.
У С Т А Н О В И В:
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , територіальної громади в особі Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району, в якому просив визнати за ним право власності на 3/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У мотивування заявлених вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_5 , після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить садиба, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 24 січня 1989 року. Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, позивач отримав відмову, мотивовану тим, що правовстановлюючий документ містить інформацію лише про голову колгоспного двору, якою є спадкодавець ОСОБА_5 , проте інформація про інших членів двору у свідоцтві про право власності відсутня. Таким чином, відсутня можливість у позасудовому порядку оформити право власності на належну позивачу частину домоволодіння.
Ухвалою від 12 березня 2020 року Чернігівський районний суд Чернігівської області залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_4 .
Рішенням від 07 квітня 2020 року Чернігівський районний суд Чернігівської області задовольнив частково позов ОСОБА_1 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У задоволенні решти позову відмовив.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи рішення суду в оскаржуваній частині незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи, просить його змінити в частині відмови у задоволенні позовних вимог та задовольнити позов повністю.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішенням Чернігівського районного суду від 17 жовтня 2016 року було визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності за кожною по 1/5 частині спірного житлового будинку, як за колишніми членами колгоспного двору, та відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні таких вимог. Наведеним рішенням суду не вирішувалося питання щодо права власності членів колгоспного двору - ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , в результаті чого залишилося невирішеним питання щодо належності 3/5 частини спірного житлового будинку.
Скаржник стверджує, що єдиними, хто залишився із колишніх членів колгоспного двору, були померла ОСОБА_5 та позивач, а отже 3/5 частини житлового будинку, які не оформлені належним чином після ухвалення Чернігівським районним судом рішення від 17 жовтня 2016року, належать останнім в рівних частинах, а після смерті матері позивача 3/5 частина домоволодіння, як наслідок, належить йому.
Скаржник наголошує на тому, що ОСОБА_4 мав право на 1/5 частину спірного домоволодіння, проте рішенням суду від 17 жовтня 2016 йому було відмовлено у задоволенні таких вимог, а отже на даний час у ОСОБА_4 відсутнє право власності на 1/5 частину домоволодіння, яка залишилася нерозподіленою, а тому, зважаючи на обставини і факти, встановлені судовим рішенням, заявлені вимоги про визнання права власності саме на 3/5 частини домоволодіння.
Учасниками справи відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 та визнаючи за ним право власності на 2/5 частини спірного домоволодіння, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 має право на 1/5 частину будинку, як спадкоємець за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та на 1/5 його частину, як колишній член колгоспного двору. Відмовляючи у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/5 частину будинку, яка належала ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення таких вимог та їх недоведеності позивачем.
З висновком районного суду в оскаржуваній частині погоджується апеляційний суд, оскільки він повністю ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам законодавства, яким регулюються спірні правовідносини.
У справі встановлено, що житловий будинок з господарськими спорудами та будівлями по АДРЕСА_1 та області мав статус колгоспного двору. Свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок від 24 січня 1989 року видано голові колгоспного двору ОСОБА_5 (а.с. 9).
За даними довідки № 1123 від 24 жовтня 2018 року, виданої виконавчим комітетом Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району та області, станом на 01 липня 1990 року та на 15 квітня 1991 року, домогосподарство за адресою: АДРЕСА_1 , відносилось до категорії «колгоспний двір», головою зазначено ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , членами двору - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.10).
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 17 жовтня 2016 року визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по 1/5 частині (за кожним) житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , як за колишніми членами колгоспного двору. ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позовних вимог за пропуском строку позовної давності (а.с. 11-13).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 (а.с. 8), яка за своє життя розпорядилась своїм майном, склавши ІНФОРМАЦІЯ_7 заповіт. Указаним заповітом все майно спадкодавиця заповіла сину ОСОБА_1 (а.с.35).
З довідки Михайло-Коцюбинської селищної ради Чернігівського району та області № 1124 від 24 жовтня 2019 року вбачається, що ОСОБА_5 на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 , разом з сином ОСОБА_1 та невісткою ОСОБА_2 (а.с. 34 зворот).
Приватним нотаріусом Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Петрушиною Л.М. 02 листопада 2018 року була відкрита спадкова справа № 106/2018 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_1 (а.с. 34-37).
За змістом листа приватного нотаріуса Чернігівського районного нотаріального округу Чернігівської області Петрушиної Л.М. від 22 квітня 2019 року оформити в нотаріальному порядку спадщину після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 неможливо, оскільки правовстановлюючий документ свідчить про те, що житловий будинок має статус колгоспного двору, проте зазначено лише голову колгоспного двору ОСОБА_5 , а інформація про інших членів двору відсутня. Дані органу місцевого самоврядування та будинкової книги свідчать про те, що в житловому будинку разом з головою колгоспного двору проживали і інші особи, які також мають право на частину в майні колгоспного двору (а.с. 14).
Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно із ч. 2 ст. 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:
а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);
б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору.
Статтями 1216, 1217, 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи з аналізу наведених норм та врахувавши, що відповідно до статей 120, 123 ЦК УPCP розмір часток усіх членів колгоспного двору становив по 1/5 частині, суд першої інстанції правильно визнав за позивачем право власності лише на 2/5 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , а саме: на 1/5 частину, як за колишнім членом колгоспного двору, та на 1/5 частину, як за спадкоємцем за заповітом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно відмовив у визнанні за позивачем права власності на 1/5 частину будинку, яка належала ОСОБА_4 , за недоведеністю таких вимог. Так, у спірному будинку позивачу належала лише 1/5 частина, оскільки домоволодіння мало статус колгоспного двору і на час припинення правового режиму його існування такий двір складався з 5-х осіб, кожен з яких мав право на його частку. Та обставина, що рішенням Чернігівського районного суду від 17 жовтня 2016 року було відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні вимог за пропуском строку позовної давності, не підтверджує наявність у позивача права на спірну 1/5 частину домоволодіння.
Крім цього, наведеним вище судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 на момент набрання чинності ЗУ «Про власність» були зареєстровані і проживали у спірному господарстві, тобто були членами колгоспного двору на момент припинення його існування і кожен з них мав право на 1/5 частину у майні колгоспного двору. Відмовляючи у задоволенні вимог до ОСОБА_4 , у мотивувальній частині суд зазначив, що останній пропустив трирічний строк позовної давності на витребування частки у майні колишнього колгоспного двору. Резолютивна частина рішення відносно ОСОБА_4 викладена наступним чином: « ОСОБА_4 відмовити у задоволенні позовних за пропуском строку позовної давності». Отже, неможливо чітко визначити, у задоволенні яких вимог відмовив суд першої інстанції щодо ОСОБА_4 .
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку про те, що всі п`ять членів колгоспного двору, в тому числі ОСОБА_4 , мали право на 1/5 частку у його майні на момент припинення існування колгоспного двору, що підтверджено також і судовим рішенням. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 , суд першої інстанції у мотивах вирішував вимогу про витребування частки у майні колгоспного двору, яка, з урахуванням змісту позовних вимог, останнім не заявлялась.
Так, ураховуючи положення ст. 120 ЦК УРСР про те, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності, позивачі звертались з позовом про визнання за ними права власності на свою частку у майні колгоспного двору, тобто фактично просили перетворити сумісну власність на часткову з визначенням розміру такої частки. Як свідчить описова частина рішення та стислий виклад судом позиції позивачів, витребування (виділ) частки у майні колгоспного двору з посиланням на ст.125 ЦК УРСР не було предметом спору.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає хибними доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 свою частку у майні колгоспного двору втратив. Крім цього, суд зважає на те, що законодавством закріплено право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, за тими членами двору, які саме до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні, а не після цієї дати, як наголошує позивач, посилаючись на рішення Чернігівського районного суду від 17 жовтня 2016 року.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з урахуванням рівності часток у майні колгоспного двору, ОСОБА_5 та ОСОБА_1 належало по 1/5 частині майна цього двору, спадщина після смерті ОСОБА_5 відкрилася лише на 1/5 його частину, що разом становить 2/5 частини садиби. Заявляючи вимогу про визнання за ним права на 3/5 часток у спірному будинку, позивач просить перерозподілити частку ще одного члена колгоспного двору, не наводячи для цього жодних правових підстав.
Таким чином, рішення суду в оскаржуваній частині є законним та обґрунтованим. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені в тій частині, яка ґрунтується на законі, підтверджена встановленими обставинами та наданими суду доказами. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для зміни судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 7 квітня 2020 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 3 серпня 2020 року.
Головуюча: Судді:
