ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: [email protected] Код ЄДРПОУ 03499885
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
18 серпня 2020 року Справа № 903/344/20
Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі"
до відповідача: Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "Аверс" Відкритого акціонерного товариства "Корпорація "Аверс"
про захист ділової репутації та стягнення 1,00 грн моральної шкоди,
за участю представників сторін:
від позивача: Гуріна Л. В., довіреність № 3 від 19.06.2020;
від відповідача: н/з.
Права та обов`язки учаснику судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.
Відводу складу суду не заявлено.
Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Суть: Товариство з обмеженою відповідальністю "Цунамі" звернулося до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "Аверс" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "Аверс" в якому просить:
- визнання недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТзОВ "Цунамі" у вигляді фактичних тверджень: "на рожищенській пилорамі де лежать сотні непомаркованих дубів, напали на журналістів»; «сотні дубів без державного маркування наші журналісти зафіксували на деревообробному підприємстві «Цунамі»; «під час проведення відео зйомки в рамках журналістського розслідування про нелегальну вирубку дуба на нашу знімальну групу напали озброєні чоловіки»; «на ТзОВ «Цунамі, яке займається порізкою дуба невідомі озброєні чоловіки напали на журналістів, побили, та відібрали камеру, та викрали мобільний телефон», що поширена Дочірнім підприємством «Телерадіокомпанія «Аверс» відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» (ідентифікаційний код 21755180) з ІНФОРМАЦІЯ_6 року у мережі інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3
- визнати недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТзОВ «Цунамі» (ідентифікаційний код: 31572226) у вигляді фактичних тверджень: «рік тому працівники цього підприємства (Цунамі) на чолі з власником Русланом Деречинським напали на нашу знімальну групу коли вона фіксувала на камеру сотні стовбурів немаркованого дерева»; «саме ці фірми (львівська Тайфун та Волинська Цунамі) виходить вирубали ліси усієї України, в тому числі і Карпати. Під них і організовують аукціони з продажу дерева»; «фірма під яку вирізають ліс зі всієї України», що поширена Дочірнім підприємством «Телерадіокомпанія «Аверс» відкритого акціонерного товариства «Корпорація Аверс» (ідентифікаційний код 277557501) з ІНФОРМАЦІЯ_4 року у мережі інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3;
- зобов`язати ДП «Телерадіокомпанія «Аверс» ВАТ «Корпорація «Аверс» (ідентифікаційний код: 21755180) припинити поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права позивача шляхом публікації резолютивної частини рішення суду та видалення відеоролика «На рожищенській пилорамі де лежать сотні непомаркованих дубів, напали на журналістів» з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5 та відеоролика «ІНФОРМАЦІЯ_2» з вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_3;
- стягнути з ДП "Телерадіокомпанія "Аверс" ВАТ "Корпорація "Аверс" на користь ТзОВ "Цунамі" відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 1,00 грн., а також понесені судові витрати.
Ухвалою суду від 26.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.06.2020, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.
17.06.2020 відповідач через відділ документального забезпечення та контролю подав відзив на позовну заяву в якому позовні вимоги заперечує повністю, при цьому вказуючи, що не заперечує факт поширення щодо позивача зазначеної у позові інформації, однак, заперечує проти визнання такої інформації недостовірною, припинення її поширення та відшкодування моральної шкоди; мотивує свої заперечення тим, що поширена інформація є фактами та подіями, що дійсно мали місце, їх правдивість та правову оцінку встановлено рішеннями по справі № 161/3653/18-ц; вказує, що поширена інформація є оціночним твердженням журналіста, оскільки автор сюжету використовувала слово «виходить», що виражає ймовірність, припущення, а не твердження; вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності
23.06.2020 позивач подав відповідь на відзив в якій вказує, що доводи відповідача наведені у відзиві є необґрунтованими з огляду на факти та закон; інформація поширена відповідачем є фактичним, а не оціночним твердженням; щодо тверджень про встановлення фактів рішенням по справі № 161/3653/18-ц, то даним рішенням не було встановлено фактів, які є предметом спору у справі № 903/344/20.
Ухвалою суду від 23.06.2020 відкладено підготовче засідання на 30.06.2020.
Ухвалою суду від 30.06.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2020, а ухвалою суду від 10.08.2020 повідомлено сторін про проведення судового засідання 18.08.2020.
14.08.2020 позивач подав додаткове пояснення, що стосується правової позиції Верховного Суду при розгляді справ у подібних правовідносинах, а саме постанову від 04.08.2020 у справі № 903/927/19 та клопотання про приєднання до матеріалів справи ухвали слідчого судді Рожищенського районного суду від 29.07.2020, дані судом приєднано до матеріалів справи.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просить позов задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про розгляд справи був повідомлений електронною поштою 10.08.2020.
Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог, суд встановив наступне.
Предметом спору у цій справі є вимога ТзОВ "Цунамі" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, а саме визнання недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію позивача, інформації, зміст якої наведено у позовній заяві, яку поширює відповідач з 26.02.2018 на власній веб-сторінці (каналі) веб-сайту YouTube із заголовком: «На рожищенській пилорамі де лежать сотні непомаркованих дубів, напали на журналістів» та визнання недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію позивача, інформації, зміст якої наведено у позовній заяві, поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 на власній веб-сторінці (каналі) веб-сайту YouTube із заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_2» і зобов`язання відповідача припинити поширення даної інформації.
На підтвердження позовних вимог ТзОВ "Цунамі" надало суду цифровий носій - СD-R диск, із відеозаписом, який, на думку позивача, підтверджує факт поширення неправдивих і таких, що шкодять діловій репутації позивача відомостей (а.с.126). Факт поширення даної інформації фактично відповідачем не оспорюється.
Згідно статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів.
Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2, свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.
У пункті 1 постанови Пленум Верховного Суду України від 27.02. 2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" роз`яснено, що беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
Згідно п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Статтею 94 ЦК України визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
Згідно із ст. 200 ЦК України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями. Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом.
У відповідності до ст. 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
У ч.1 ст. 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Згідно із ч.2 ст. 7 Закону України "Про інформацію", суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
Згідно ст.2 Закону України "Про інформацію" основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією; достовірність і повнота інформації; свобода вираження поглядів і переконань; правомірність одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації; захищеність особи від втручання в її особисте та сімейне життя.
Статтю 30 вказаного Закону встановлено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень (частина 1). Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду (частина 2). Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною (частина 3). Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та іншими (частина 4).
Згідно із статтею 64 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" громадянин або юридична особа мають право вимагати від телерадіоорганізації спростування поширених у її програмі чи передачі відомостей, які не відповідають дійсності та/або принижують честь і гідність особи. Якщо в телерадіоорганізації відсутні достатні докази того, що поширені нею відомості відповідають дійсності, вона зобов`язана терміново їх спростувати. Спростування повинно бути поширено тією ж телерадіоорганізацією і в такій же програмі чи передачі, що й відомості, які не відповідають дійсності, або в інший час за домовленістю з особою, права якої були порушені. У спростуванні має бути зазначено, які відомості не відповідають дійсності, коли і в якій програмі чи передачі вони були поширені телерадіоорганізацією.
Статтею 59 названого Закону передбачено, що телерадіоорганізація зобов`язана, зокрема,: а) дотримуватися законодавства України та вимог ліцензії; в) поширювати об`єктивну інформацію.
За змістом ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст.277 ЦК України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб`єкта (підприємця).
Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутись до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливим у зв`язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Отже, за змістом статей 94, 277 ЦК України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
З огляду на наведене, позивач має право на недоторканість ділової репутації, а також право на відповідь та на спростування недостовірної інформації.
В аспекті визначеного, суд засвідчує, що відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені) (пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").
Частиною другою ст. 34 ГК України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.
Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин (пункт 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи").
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
В даному випадку, інформація, поширена відповідачем про позивача не містить алегорій, сатири, гіпербол тощо, вона не є припущенням чи критикою позивача, її можна перевірити на достовірність, тому вона не є оціночним судженням.
З огляду на зміст поширеної відповідачем інформації щодо позивача: «саме ці фірми (львівська Тайфун та Волинська Цунамі) виходить вирубали ліси усієї України, в тому числі і Карпати. Під них і організовують аукціони з продажу дерева»; «фірма під яку вирізають ліс зі всієї України» в її системному зв`язку з фактичними обставинами справи, позивачем доведено факт поширення про нього негативної та недостовірної інформації, яка принижує його ділову репутацію, і викладене не є оціночним судженням (означене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду при розгляді справ у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 04.08.2020 у справі № 903/927/19.
У відповідності до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Згідно роз`яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009, під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Як встановлено судом, з 26.02.2018 та 23.12.2019 на власній веб-сторінці (каналі) веб-сайту YouTube відповідачем поширено неправдиву інформацію, яка принижує ділову репутацію позивача: "на рожищенській пилорамі де лежать сотні непомаркованих дубів, напали на журналістів»; «сотні дубів без державного маркування наші журналісти зафіксували на деревообробному підприємстві «Цунамі»; «під час проведення відео зйомки в рамках журналістського розслідування про нелегальну вирубку дуба на нашу знімальну групу напали озброєні чоловіки»; «на ТзОВ «Цунамі, яке займається порізкою дуба невідомі озброєні чоловіки напали на журналістів, побили, та відібрали камеру, та викрали мобільний телефон»; «рік тому працівники цього підприємства (Цунамі) на чолі з власником Русланом Деречинським напали на нашу знімальну групу коли вона фіксувала на камеру сотні стовбурів немаркованого дерева»; «саме ці фірми (львівська Тайфун та Волинська Цунамі) виходить вирубали ліси усієї України, в тому числі і Карпати. Під них і організовують аукціони з продажу дерева»; «фірма під яку вирізають ліс зі всієї України».
Таким чином, є встановленим факт поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, та те, що поширена інформація стосується саме позивача в даній справі.
В ході судового розгляду наведені обставини знайшли своє підтвердження в поясненнях та доводах сторін, а, відтак, не потребують додаткового доказування в силу приписів ст. 75 ГПК України, як обставини, які визнаються сторонами з огляду на те, що суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.
Згідно роз`яснень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Аналізуючи наведене твердження у комплексі з конституційним принципом презумпції невинуватості, очевидним є те, що відсутні жодні правові підстави стверджувати, про те що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому процесуальному статусі, має відношення до вчинення правопорушення (злочину), який розслідується. Очевидно, що права та законні інтереси такої особи не можуть піддаватися будь-яким обмеженням у зв`язку з кримінальним провадженням, до якого вона не має відношення.
Практика Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу презумпції невинуватості до суб`єктів, які його порушують, відносить не лише осіб, які здійснюють досудове провадження, судовий розгляд кримінальних справ, а й інших осіб, які вважають особу винною у вчиненні злочину ще до ухвалення обвинувального вироку у кримінальній справі (справа "Аллене Де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995року, п. 33, п.38, п.41).
Проте, ніщо не може завадити відповідним органам надавати інформацію про перебіг розслідування у кримінальній справі, адже це суперечило б праву на свободу вираження поглядів, проголошеному статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Однак він зобов`язує робити це з усією необхідною обережністю та обачністю, щоб дотримати принцип презумпції невинуватості (справа "Аллене Де Рібемон проти Франції" (Allenet de Ribemont, v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 38).
Тому при вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (справа "Дактарас проти Литви" (Dactaras v. Lithuania) від 24 листопада 2000 року, п. п. 41, 43).
В даному випадку, у позивача немає будь-якого процесуального статусу, передбаченого чинним законодавством України, яке б дозволяло розглядати його як сторону кримінального провадження чи іншого учасника кримінального провадження.
Верховним Судом при застосуванні правових норм при розгляді справ у подібних правовідносинах сформовано правову позицію про те, що за відсутності вироку суду стосовно позивача поширення інформації, яка містить фактичні твердження про вчинення позивачем протиправних дій, які мають ознаки злочинів, передбачених КК України порушує презумпцію невинуватості та негативно впливає на немайнові права позивача. Поширена інформація не є оціночними судженнями, а є констатацією фактів, які можуть і мають бути доведені належними доказами (постанова Верховного Суду від 08.05.2019 у справі № 761/37180/17 (провадження № 61-4265св19).
У цьому контексті потрібно враховувати позицію Європейського суду з прав людини щодо різниці між цими поняттями. Як зауважив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Нова Газета і Бородянський проти Росії" від 28 березня 2013 року, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено (пункт 39).
У пункті 75 рішення у справі "Фельдек проти Словаччини" від 12.07.2001 Європейський суд з прав людини також зазначав, що на відміну від оціночних суджень, реальність фактів можна довести.
Таким чином, оскільки поширена інформація є твердженням про факти, яких не існувало, які не були перевірені відповідачем та які не можуть бути підтверджені, оспорювана позивачем інформація підлягає спростуванню.
З огляду на це, вищезазначена інформація про позивача, поширена відповідачем, порушує принцип презумпції невинуватості, який закріплений у ст. 62 Конституції України, ст. 2 Кримінального кодексу України, статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 11 Загальної декларації прав людини і є фактично твердженням про причетність позивача до вчинення злочину, чим створюється негативне уявлення про нього і заподіюється шкода його правам та інтересам.
При цьому, суд засвідчує, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Системний аналіз норм чинного законодавства свідчить про те, що за відсутності доказів достовірності поширеної відповідачем інформації позов про спростування цієї інформації підлягає задоволенню.
Таким чином позовні вимоги про спростування інформації підлягають до задоволення, оскільки в матеріалах відсутні будь-які докази в підтвердження достовірності поширеної в публікації інформації.
Дана правова позиція відображена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі № 910/10429/18.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009, якщо позов пред`явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції. В даному випадку, це є ДП ТРК "Аверс".
Отже, виходячи з вимог приведених вище норм права відповідач перед поширенням інформації повинен її перевірити і пересвідчись, що вона відповідає дійсності. А відтак і в суді надати докази належного виконання своїх обов`язків щодо опублікування і поширення саме достовірної інформації. Тому посилання відповідача на те, що позивач повинен довести недостовірність поширеної відповідачем інформації, безпідставні.
Таким чином обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення недостовірної інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
При цьому, доводи відповідача стосовно їх неналежності, на переконання суду, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
У своєму відзиві, відповідач не заперечує факт поширення про позивача зазначеної у позові інформації, однак, заперечує проти спростування згаданої інформації про Товариство з обмеженою відповідальністю "Цунамі" та відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої заперечення тим, що "поширена інформаці відповідає дійсності та містить оціночні судження», «правдивість яких встановлено в судових засіданнях у цивільній справі « 161/3653/18-ц», що є необґрунтованим з огляду на факти та закон.
Інформація, яка поширена відповідачем щодо позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі" - «саме ці фірми (львівська Тайфун та Волинська Цунамі) виходить вирубали ліси усієї України, в тому числі і Карпати. Під них і організовують аукціони з продажу дерева» сприймається глядачем як візуально так і на слух в повному контексті сюжету, саме Товариством з обмеженою відповідальністю "Цунамі" (а не іншою фірмою) "незаконної порубки або незаконного перевезення, зберігання, збут лісу" (стаття 246 Кримінального кодексу України), тобто поширена відповідачем інформація щодо позивача: «сотні непомаркованих дубів», "саме ці фірми виходить вирубали ліси усієї України, в тому числі і Карпати», - є фактичним (не оціночним) твердженням і може бути витлумачена, як причетність позивача до кримінальної діяльності.
Оскільки відповідачем не зазначено і не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження достовірності поширеної щодо позивача інформації: «сотні непомаркованих дубів», "саме ці фірми виходить вирубали ліси усієї України, в тому числі і Карпати», зокрема доказів відкриття кримінальних проваджень чи вироки судів стосовно службових осіб позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі" (як і стосовно засновника), то така інформація є недостовірною, що об`єктивно, принижує ділову репутацію позивача, а відтак підлягає спростуванню відповідачем.
Щодо вимоги про стягнення з Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "Аверс" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "Аверс" на користь ТзОВ "Цунамі" відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 1,00 грн суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно п.4 ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.
Відповідно до п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 "Про судову практику в справах про (відшкодування моральної (немайнової) шкоди" встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Поширенням відповідачем на веб-сайті YouTube неправдивої інформації про позивача: «сотні непомаркованих дубів», "саме ці фірми виходить вирубали ліси усієї України, в тому числі і Карпати», яка в розумінні положень Кримінального кодексу України, сприймається і розцінюється як причетність позивача до кримінальної діяльності, завдано моральної шкоди позивачу внаслідок приниження ділової репутації через дискредитацію способу ведення його господарської (підприємницької) діяльності, підрив довіри до діяльності підприємства, зниження престижу серед кола споживачів товарів та послуг, у зв`язку з чим, об`єктивно, знижується вартість його нематеріальних активів.
Враховуючи вище викладене, вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 1,00 грн підлягає до задоволення.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Європейський суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.
Доводи відповідача наведені у відзиві про застосування строків позовної давності є безпідставними в силу вимог ст. 268 ЦК України, відповідно до якої позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 8408,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України слід покласти на нього.
На підставі викладеного, керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю "Цунамі" (ідентифікаційний код 31572226) у вигляді фактичних тверджень: у вигляді фактичних тверджень: "на рожищенській пилорамі де лежать сотні непомаркованих дубів, напали на журналістів»; «сотні дубів без державного маркування наші журналісти зафіксували на деревообробному підприємстві «Цунамі»; «під час проведення відео зйомки в рамках журналістського розслідування про нелегальну вирубку дуба на нашу знімальну групу напали озброєні чоловіки»; «на ТзОВ «Цунамі, яке займається порізкою дуба невідомі озброєні чоловіки напали на журналістів, побили, та відібрали камеру, та викрали мобільний телефон», що поширена Дочірнім підприємством «Телерадіокомпанія «Аверс» відкритого акціонерного товариства «Корпорація «Аверс» (ідентифікаційний код 21755180) з ІНФОРМАЦІЯ_6 року у мережі інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_5.
3. Визнати недостовірною, такою, що принижує ділову репутацію, інформацію про ТзОВ «Цунамі» (ідентифікаційний код: 31572226) у вигляді фактичних тверджень: «рік тому працівники цього підприємства (Цунамі) на чолі з власником Русланом Деречинським напали на нашу знімальну групу коли вона фіксувала на камеру сотні стовбурів немаркованого дерева»; «саме ці фірми (львівська Тайфун та Волинська Цунамі) виходить вирубали ліси усієї України, в тому числі і Карпати. Під них і організовують аукціони з продажу дерева»; «фірма під яку вирізають ліс зі всієї України», що поширена Дочірнім підприємством «Телерадіокомпанія «Аверс» відкритого акціонерного товариства «Корпорація Аверс» (ідентифікаційний код 277557501) з ІНФОРМАЦІЯ_4 року у мережі інтернет за адресою ІНФОРМАЦІЯ_3.
4. Зобов`язати ДП «Телерадіокомпанія «Аверс» ВАТ «Корпорація «Аверс» (ідентифікаційний код: 21755180) припинити поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права позивача шляхом публікації резолютивної частини рішення суду та видалення відеоролика «На рожищенській пилорамі де лежать сотні непомаркованих дубів, напали на журналістів» з веб-сайту ІНФОРМАЦІЯ_5 та відеоролика «ІНФОРМАЦІЯ_2» з вебсайту ІНФОРМАЦІЯ_3.
5. Стягнути з Дочірнього підприємства "Телерадіокомпанія "Аверс" відкритого акціонерного товариства "Корпорація "АВЕРС" (ідент.код 21755180) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цунамі" (ідентифікаційний код: 31572226) моральну шкоду у розмірі 1,00 грн, а також 8408,00 грн витрат по судовому збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256 ГПК України.
Повний текст
рішення складено
27.08.2020.
Суддя С. В. Костюк
