Єдиний державний реєстр судових рішень
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/9600/20
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2020 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Бужак Н. П.
Суддів: Костюк Л.О., Кобаля М.І.
За участю секретаря: Гайворонського В.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року, суддя Шулежко В.П., у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-
У С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Державної міграційної служби України, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 08.07.2011 року про скасування рішення ГУ МВС України в Донецькій області від 19.12.2007 року про встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням вимог Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 року №215 та Закону №2235-ІІІ, оскільки станом на момент прийняття рішення про оформлення набуття позивачем громадянства ГУ МВС України в Донецькій області перевірялись надані документи, будь-яких порушень законодавства встановлено не було. Позивач також зазначив, що при зверненні із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням ним до МВС України було надано всі необхідні документи, що передбачені Законом №2235-ІІІ.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 03 липня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав для задоволення клопотання про вихід із письмового провадження та проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що УГІРФО ГУ МВС України в Донецькій області прийнято рішення від 19.12.2007 про оформлення набуття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцем міста Руставі Республіки Грузія, громадянства України за територіальним походженням відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №2235-ІІІ, а також оформлено довідку №222 від 19.12.2007 про належність ОСОБА_1 до громадянства України, на підставі якої Червоногвардійським РВ Макіївського МУ ГУ МВС України в Донецькій області 25.12.2007 на ім`я ОСОБА_1 видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .
Згідно з даними висновку за результатами службового розслідування, 08.07.2011 ГУ МВС України в Донецькій прийнято оскаржуване рішення про скасування рішення УГІРФО ГУ МВС України в Донецькій області від 19.12.2007 про оформлення набуття ОСОБА_1 громадянства України та довідки №222 від 19.12.2007 про належність ОСОБА_1 до громадянства України.
Дізнавшись про наявність оскаржуваного рішення з листа ДМС України в Донецькій області від 15.04.2020 №1401.2.2-5259/14.2-20 та не погодившись з ним, ОСОБА_1 через свого представника звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про громадянство України» №2235-ІІІ (у редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.
За змістом ст. 5 Закону документами, що підтверджують громадянство України, є: 1) паспорт громадянина України.
Згідно ст. 6 Закону громадянство України набувається: 3) внаслідок прийняття до громадянства.
Відповідно до ст. 6 Закону №2235-ІІІ іноземець або особа без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.
Умовами прийняття до громадянства України є:
1) визнання і дотримання Конституції України та законів України;
2) подання декларації про відсутність іноземного громадянства (для осіб без громадянства) або зобов`язання припинити іноземне громадянство (для іноземців).
3) внаслідок прийняття до громадянства;
4) внаслідок поновлення у громадянстві;
5) внаслідок усиновлення;
6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров`я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім`ю або передачі на виховання в сім`ю патронатного вихователя;
7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8) у зв`язку з перебуванням у громадянстві України одного чи
обох батьків дитини;
9) внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.
Відповідно до ст. 8 Закону особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" ( 1543-12 ), або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.
Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215. Відповідно до даного Указу Презмидента України цей Порядок відповідно до Закону України "Про громадянство України" (далі - Закон) визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України.
Відповідно до п. 7 Порядку встановлення належності до громадянства України стосується: а) громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, в тому числі: осіб, які за станом на 13 листопада 1991 року проходили строкову військову службу на території України і після її проходження залишилися проживати на території України; б) осіб, які за станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року не досягли повноліття і батьки яких належать до категорій, зазначених у підпункті "а" цього пункту.
Перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
За змістом пункту 8 Порядку 8 для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону ( 2235-14) особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка органу внутрішніх справ про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала у громадянстві колишнього СРСР;
в) рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Згідно п. 24 Порядку для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України" (1543-12 ), або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, ЗакарпатськоїУкраїни, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону (2235-14 ), подає:
а) заяву про набуття громадянства України за територіальним
походженням;
б) дві фотокартки (розміром 35 х 45 мм);
в) один із таких документів:
- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;
- зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разоміз документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;
- заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;
г) копію свідоцтва про народження або інший документ, що підтверджує факт народження особи на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.
Відповідно до пункту 88 Порядку № 215 (в редакції, чинній на момент скасування рішення про набуття позивачем громадянства України) для скасування рішень про оформлення набуття громадянства України відповідно до статті 21 Закону органами внутрішніх справ, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України готуються такі документи:
а) подання про скасування рішення про оформлення набуття громадянства України;
б) документи, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням (стаття 8 Закону або була поновлена у громадянстві України (стаття 10 Закону шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянства України (довідка органу внутрішніх справ, дипломатичного представництва чи консульської установи про те, що іноземець, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, не подав документ про припинення цього громадянства, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації його громадянином України, а незалежні від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства не існують (частина п`ята статті 8 та частина друга статті 10 Закону; інформація органу внутрішніх справ України про те, що іноземець, який подав декларацію про відмову від іноземного громадянства, не повернув паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави (частина восьма статті 8 та частина сьома статті 10; інформація про те, що на момент реєстрації громадянином України існували підстави, за наявності яких особа не поновлюється у громадянстві України (частини перша та друга статті 10 з урахуванням частини п`ятої статті 9 Закону; частина п`ята статті 10 Закону; інформація про інші неправдиві відомості та фальшиві документи, які були подані для набуття громадянства України відповідно до статей 8 та 10 Закону, або інформація про приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Крім того, встановленню підлягають також факти, підтверджуючі провину або злочинний намір, подачу завідомо хибних відомостей, обман заявника при отриманні ним паспорта громадянина України.
Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.
Згідно з статтею 1 Закону № 2235-III громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.
Законодавство України про громадянство ґрунтується на принципі єдиного громадянства - громадянства держави Україна (пункт 1 частини першої статті 2 Закону № 2235-III).
З аналізу наведених норм права убачається, що скасування рішення про оформлення набуття громадянства відбувається на підставі подання органів міграційної служби, дипломатичними представництвами чи консульськими установами України та на підставі документів, які підтверджують, що особа набула громадянство України за територіальним походженням шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Тобто, необхідною та обов`язковою умовою для скасування рішення про оформлення набуття громадянства України, відповідно до статті 21 Закону України «Про громадянство України», є встановлення центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, факту набуття особою громадянства України шляхом обману, внаслідок подання свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, приховування будь-якого суттєвого факту, за наявності якого особа не може набути громадянство України.
Вказані обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, які свідчать, зокрема, про факт подання особою свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.
Із матеріалів справи вбачається, що у грудні 2007 року до підрозділу ГІРФО Червоногвардійського відділу Макіївського міського управління Головного управління МВС в Донецькій області з питань перевірки належності до громадянства України звернувся громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Для оформлення справи заявник надав:
- ксерокопію паспорта громадянина Грузії, серія НОМЕР_2 , виданого 08.09.1998 року МВС Республіки Грузія;
- ксерокопію картки форма А, картку форми Б, які підтверджували його постійну реєстрацію на території України за адресою: АДРЕСА_1 з 10.07.1991 року по 11.09.1991 року;
- ксерокопію повідомлення про зняття з реєстраційного обліку з адреси: АДРЕСА_2 .
Зазначені документи направлено для розгляду до УГІРФО ГУ МВС України в Донецькій області.19.12.2007 року прийнято рішення та оформлення довідки №222 про належність ОСОБА_1 до громадянства України на підставі пункту 1 частини 1 ст. 3 Закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Закону громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
25.12.2007 року відповідно до довідки №222 про належність до громадянства України позивачу було видано паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 Червоногвардійським РВ Макіївського МУ ГУ МВС України в Донецькій області.
07.07.2011 року з УБОЗ МВС України в Донецькій області надійшов запит щодо перевірки належності ОСОБА_1 до громадянства України, а також підстав та законності документування його паспортом громадянина України.
03 липня 2011 року складено висновок за результатами службового розслідування за фактом видачі довідоки №222 щодо належності до громадянства України, оформлення паспорту громадянина України ОСОБА_1 , який затверджено ТВО начальника ГУ МВС України в Донецькій області Пожидаєвим К.М. від 08.07.2011 року.
Зі змісту висновку за результатами службового розслідування вбачається, що 06.07.2011 співробітниками УБОЗ в Донецькій області була опитана спеціаліст відділу реєстрації та обліку ТОВ УК "Альянс-Град" ОСОБА_2 , яка повідомила, що у 2007 році до неї звернувся колишній начальник паспортного відділення Червоногвардійського РВ Макіївського МУ ОСОБА_3 (звільнений з ОВС у зв`язку з хворобою 10.02.1997, помер у 2009 році) з проханням заповнити картку форми А на ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Картка була заповнена та повернута ОСОБА_3 .
Згідно з показаннями ОСОБА_2 , у 2007 році після звернення до неї ОСОБА_3 , через деякий час до неї звернувся ОСОБА_1 з проханням надати йому картки форм А та Б для отримання паспорту громадянина України. У зв`язку з тим, що картки форми Б не було, ОСОБА_2 заповнила нову картку форми Б за вищевказаною адресою. Ці картки були надані ОСОБА_1 до Червоногвардійського РВ.
ОСОБА_2 припускає, що ОСОБА_3 мав штампи "прописки" - "виписки" Червоногвардійського РВ та проставив їх до картки форми А.
17.05.2011 року на запит ГУБОЗ МВС України щодо належності до громадянства Грузії ОСОБА_1 була отримана відповідь з посольства Грузії в Україні, що він належить до громадянства Грузії.
07.07.2011 року отримана інформація з МВС Грузії (за №809321), в якій повідомляється, що ОСОБА_1 з 1989 до 1992 року навчався в ПТВ №86 в м. Руставі.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що необґрунтована видача паспорта громадянина України ОСОБА_1 стала можливою внаслідок надання завідомо неправдивих зведень в картках форм А та Б, порушень вимог нормативних документів МВС України щодо здійснення відповідних перевірок з боку посадових осіб СГІРФО Червоногвардійського РВ ( ОСОБА_4 ), неналежної вимогливості до виконавців територіальних підрозділів по якісному вивченню матеріалів з боку співробітника УГІРФО ГУ МВС України в Донецькій області ( ОСОБА_5 ).
Окрім того, мала місце фальсифікування відомостей з боку ОСОБА_2 щодо внесення записів до карток форм А та Б, а також особиста зацікавленість щодо незаконного документування паспортом громадянина України ОСОБА_1 з боку ОСОБА_3 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції послався на принцип "належного урядування" та на правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 20.01.2012 року "Рисовський проти України".
Європейський Суд з прав людини у зазначеному рішення зазначив наступне: «Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. зазначені вище рішення у справах «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, та «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), п. 38)».
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.
Перевіряючи законність прийнятого рішення про скасування рішення від 08.07.2011 року щодо належності ОСОБА_1 до громадянства України, колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.
Відповідно до ст. 1 Закону №2235-ІІІ проживання на території України на законних підставах - проживання в Україні іноземця чи особи без громадянства, які мають у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року відмітку про постійну чи тимчасову прописку на території України, або зареєстрували на території України свій національний паспорт, або мають посвідку на постійне чи тимчасове проживання на території України, або їм надано статус біженця чи притулок в Україні.
Як убачається із матеріалів справи, а саме з висновку за результатати службового розслідування, згідно відповіді з посольства Грузії в Україні, позивач належить до громадянства Грузії. Окрім того, 07.07.2011 року отримана інформація з МВС Грузії (за №809321), в якій повідомляється, що ОСОБА_1 з 1989 року до 1992 року навчався в ПТВ №86 в м. Руставі, Грузія.
Проте, та обставина, що позивач на території України з 1989 року по 1992 роки не міг проживати, так як навчався у м. Руставі, Грузія і фактично був неповновлітнім, позивач не повідомив, як не повідомив, що є громадянином Республіки Грузія.
Окрім того, сам факт фальшування документів працівниками державного органу для отримання позивачем паспорту громадянина України не може вважатись як належним та законним щодо встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства Україна.
Колегія суддів звертає увагу, що фактично позивач достовірно знав, про те, що отримує паспорт за документами, які містять недостовірну інформацію щодо наявності у нього підстав отримання громадянства України, тобто позивач усвідомлював факт подання документів, які містять неправдиві відомості та фальшиві документи.
Також позивачу було достовірно відомо, що він є громадянином іншої країни, а саме громадянином Республіки Грузія.
Колегія суддів вважає, що прийняття рішення ГУ МВС України в Донецькій області від 08.07.2011 року про скасування рішення ГУ МВС України в Донецькій області від 19.12.2007 року про встановлення належності ОСОБА_1 до громадянства України є пропорційним по відношенню до того, що у позивача взагалі були відсутні підстави для отримання громадянства України, а також урахуванням того, у який спосіб оформлялись документи та, що позивач достовірно знав, що такі документи оформляються незаконно і, що інформація, яка в них міститься, є недостовірною. Отже, у даному випадку втручання в право, набуде позивачем у незаконний спосіб, є оправданим, для встановлення не лише справедливості, але і законності.
Колегія суддів, окрім вищевикладених доводів, звертає увагу, що, окрім паспорта на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 25.12.2007 року Червоногвардійським РВ Макіївського СУ ГУМВС України в Донецькій області, та паспорта громадянина України для виїзду за кордон, виданого 31.01.2008 року, позивач має ще один паспорт для виїзду за кордон, виданий Києво-Святошинським РВ ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області 28.01.2019 року на ім`я громадянина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уроженця м. Сухумі, Грузія.
Зазначені обставини підтверджуються обліковими картками особи, що долучені до апеляційної скарги та досліджені судом апеляційної інстанції.
Відповідно до листа Київського НДІ судових експертиз від 06.07.2020 року №8399-20 на підставі проведених досліджень експертами з ідентифікації особи за ознаками зовнішності за матеріальними зображеннями (вищезазначені облікові картки особи,) встановлено, що на вищезазначених зображеннях зафіксована одна і та ж сама особа.
Щодо строків звернення позивача до суду з даним позовом колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про вручення позивачу оскаржуваного рішення, як не надано належних доказів того, що позивачу було достовірно відомо про прийняття такого рішення.
Ті докази, які долучені відповідачем до справи, не свідчать про ту обставину, що позивачу було достовірно відомо про прийняття рішення про скасування рішення від 19.12.2007 року та довідки №222 щодо належності ОСОБА_1 до громадянства України.
Відповідно до листа Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області від 15.04.2020 року адвоката Ігора Самойлова було повілдомлено, що управлінням громадянства і реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України в Донецькій області 19.12.2007 року прийнято рішення та оформлена довідка №222 про належність позивача до громадянства України на підставі якого видано паспорт, що прийнято на підставі завідормо неправдивих відомостей, а тосму довідку №222 від 19.12.2007 ркоу про належність до громадянства скасовано, а виданий на її підставі паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 таким, що підлягає вилученню та знищенню.
З урахуванням вищевикладеного та з метою допуску до правосуддя, підстав для залишення позовної заяви без розгляду колегія суддів не вбачає.
З урахуванням вищевикладених доводів та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, а тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року є помилковим та підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області задовольнити.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 липня 2020 року скасувати та ухвалити у справі постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення відмовити в повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Судя-доповідач: Бужак Н.П.
Судді: Костюк Л.О.
Кобаль М.І.
