ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"23" вересня 2020 р. Справа№ 910/2284/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Шаптали Є.Ю.
Дикунської С.Я.
при секретарі Пнюшкову В.Г.
за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 23.09.2020.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Київської міської ради
на рішення Господарського суду міста Києва
від 07.07.2020 (повний текст складено 08.07.2020)
у справі №910/2284/20 (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промексплуатація"
до Київської міської ради
про визнання укладеною додаткової угоди,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Промексплуатація" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі відповідач, скаржник) про визнання укладеною додаткової угоди про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки від 03.12.2009.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем права позивача, визначеного статтею 33 Закону України "Про оренду землі".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 позов задоволено частково.
Визнано поновленим договір оренди земельної ділянки від 03 грудня 2009 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. 03.12.2009 за реєстровим № 903 та зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 04.12.2009 за № 66-6-00548, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю "Промексплуатація" та Київською міською радою, на той самий строк та на тих самих умовах.
Доповнено статтю 3 договору оренди земельної ділянки від 03 грудня 2009 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. 03.12.2009 за реєстровим № 903 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 04.12.2009 за № 66-6-00548, укладеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Промексплуатація" та Київською міською радою пунктом 3.2 наступного змісту: " 3.2. Дію цього договору продовжено на наступні 10 років відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Київська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 910/2284/20 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не застосував приписи частини п`ятої статті 33 ЗУ «Про оренду землі» у поєднанні з вимогами п. 34 частини першої статті 26 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 29-31 Регламенту Київської міської ради.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.07.2020 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 910/2284/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (судді-доповідача) Куксова В.В., судді Тарасенко К.В., Дикунської С.Я.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 910/2284/20. Призначено справу до розгляду на 09.09.2020.
14.08.2020 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Зазначаючи при цьому, що посилання скаржника на судову практику не стосуються предмету позову.
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2020 у зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/2284/20.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2020 апеляційну скаргу Київської міської ради передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Куксов В.В., судді: Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я.
09.09.2020 апеляційний розгляд справи №910/2284/20 не відбувся у зв`язку з відсутню електропостачання, про що складено відповідний акт щодо знеструмлення електромережі суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність функціонування автоматизованої системи від 09.09.2020.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020 апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 910/2284/20 прийняти до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Шаптали Є.Ю., Дикунської С.Я. Призначено справу до розгляду на 23.09.2020.
В судовому засіданні 23.09.2020 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 910/2284/20 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі
В судовому засіданні 23.09.2020 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням пояснень на апеляційну скаргу поданих під час апеляційного провадження, та просив відмовити в її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі № 910/2284/20 залишити без змін.
В судовому засіданні 23.09.2020 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, 03.12.2009 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОМЕКСПЛУАТАЦІЯ» було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,2729 га., посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. 03.12.2009 за реєстровим № 903 та зареєстрованого Головним чправлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 04.12.2009 за № 66-6-00548 (надалі - Договір) (додаток №1 до цієї позовної заяви)
Відповідно до п.2.1. вищевказаного Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: проспект Возз`єднання, 2 в Дніпровському районі м. Києва і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 8000000000:90:105:0042.
Цільове використання земельної ділянки за Договором для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку.
За умовами пунктів 6.1 та 6.2 договору від 03.12.2009 право оренди виникло у позивача 04.12.2009.
Пунктом 3.1 договору від 03.12.2009 встановлено строком його дії проміжок часу у 10 років. Відповідно, строк дії договору оренди земельної ділянки по проспекту Возз`єднання 2 у Дніпровському районі міста Києва закінчився 04.12.2019.
За актом приймання-передачі земельної ділянки від 04.12.2009, відповідач передав, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:105:0042.
Пунктом 11.7 договору оренди земельної ділянки від 03.12.2009 визначено, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, позивач, за умови належного виконання своїх обов`язків, має переважне право на поновлення договору. У цьому разі позивач повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
01.11.2019 позивачем було подане відповідачу лист-повідомлення про поновлення Договору оренди земельної ділянки із примірниками відповідної Додаткової угоди № 1 про поновлення договору оренди земельної ділянки підписаний та скріплений печаткою орендаря. Позивачем було подано через канцелярію відповідача лист щодо укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди на підставі ч.6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» .
Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради листом від 27.01.2020 за №05716-1508, повідомив позивача про те, що для поновлення договору оренди земельної ділянки потрібно рішення Київської міської ради або висновок постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування про поновлення такого договору. На сьогодні такі документи до Департаменту не надходили, а отже немає підстав для укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки (додаток №5 до цієї позовної заяви).
27.01.2020 позивачем на ім`я Київського міського голови було направлено повторну Заяву № 4/01 щодо підписання у встановленні ст. 33 Закону України «Про оренду землі» терміни Додаткової угоду про поновлення договору оренди земельної ділянки і додаток №6 до цієї позовної заяви).
З огляду на те, що відповідач ухиляється від укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди земельної ділянки позивач звернувся з позовом про поновлення його права, визначеного статтею 33 Закону України "Про оренду землі".
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач посилається на протокол №2/105 від 25.02.2020 однієї з постійних комісій останнього, в контексті того, що наведене дає змогу дійти висновку про наявність у орендодавця заперечень щодо поновлення договору.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що за відсутності заперечення відповідача щодо продовження строку дії договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк до 04.01.2020, договір від 03.12.2009 оренди земельної ділянки розміром 0,2729 га, яка розташована по проспекту Возз`єднання 2 у Дніпровському районі міста Києва, вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог
Розглянувши апеляційну скаргу Київської міської ради, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Приписами ст. 11 Цивільного кодексу України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом приписів ст. ст. 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, зокрема безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється ст. 187 ГК України та ст. 649 ЦК України, згідно яких спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов`язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Виходячи зі змісту вказаних норм і принципу свободи договору, судова колегія дійшла висновку, що можливість розгляду судом спорів про спонукання до укладення договору обумовлюється обов`язковістю договору (за державним замовленням, на підставі правового акту органу державної влади чи місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом).
Приписами ст. ст. 13, 15, ч. ч. 1, 2, 5, 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" (далі - ЗУ "Про оренду землі"/Закон) передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, строк дії договору оренди.
По закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється із, зокрема, уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
Додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов`язковому порядку.
Отже, статтею 33 ЗУ "Про оренду землі" регламентовано поновлення договору оренди землі на новий строк як у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами - частини перша-п`ята цієї статті, так і у випадку, коли орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди - частина шоста цієї статті, тоді як останній порядок є відмінним від передбаченого положеннями частин 1-5 статті 33 Закону, оскільки передбачає право на поновлення договору оренди земельної ділянки, яке виникає після закінчення строку дії відповідного договору оренди земельної ділянки за умови, що орендар продовжує користуватись цією ділянкою, за відсутності протягом одного місяця після закінчення дії договору оренди листа-повідомлення орендодавця про заперечення проти поновлення договору.
Як зазначалось вище, пунктом 11.7 договору оренди земельної ділянки від 03.12.2009 визначено, що після закінчення строку, на який було укладено цей договір, позивач, за умови належного виконання своїх обов`язків, має переважне право на поновлення договору. У цьому разі позивач повинен не пізніше ніж за 3 місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Таким чином, судовою колегією встановлено порушення позивачем визначеного укладеним договором строку надання письмового повідомлення про свій намір.
У той же час, судова колегія звертає увагу, що укладений сторонами договір оренди не встановлює будь-яких прямих правових наслідків порушення визначеного пунктом 11.7 строку, у тому числі і права орендодавця відмовитись від розгляду заяви, втрати прав орендатора тощо.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що при направленні письмового повідомлення позивачем не було порушено граничного строку (не пізніше ніж за місяць до закінчення дії договору), встановленого частиною другою статті 33 Закону України "Про оренду землі".
Враховуючи, що відповідачем не доведено факт існування негативних правових наслідків, що знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку з допущеним порушенням позивачем вимоги пункту 11.7 договору, судом першої інстанції правомірно встановлено відсутність суттєвого впливу на правовідносини сторін у межах заявлених позовних вимог.
У будь-якому випадку, відповідач є носієм прямого позитивно-правового обов`язку, встановленого частиною п`ятою статті 33 Закону України "Про оренду землі", укласти у місячний термін угоду про поновлення договору або направити лист-повідомлення про наявність заперечень. Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судовою колегією, наведені вимоги Закону відповідачем не виконано.
Суть поновлення договору оренди згідно із частиною 6 статті 33 Закону полягає саме у тому, що орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку оренди, а орендодавець, відповідно, не заперечує проти поновлення договору, зокрема у зв`язку з належним виконанням договору оренди землі.
Поряд з тим, обрана законодавцем дефініція "лист-повідомлення орендодавця про заперечення" свідчить про встановлений законом обов`язок орендодавця саме повідомити орендаря про таке своє заперечення проти поновлення договору і саме протягом одного місяця після закінчення строку договору.
Приписами ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ст. ст. 76-79 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доводи апеляційної скарги про неможливість прийняття скаржником рішення у встановлені Законом строки з огляду на вимоги підзаконних нормативних актів, затверджених самим відповідачем, судовою колегією відхиляються на підставі статті 8 Конституції України.
Судова колегія не може погодитись і з твердженням апеляційної скарги з посиланням на протокол №2/105 від 25.02.2020 однієї з постійних комісій скаржника, що наведене дає змогу дійти висновку про наявність у орендодавця заперечень щодо поновлення договору, з огляду на вищевикладені обставини.
Більше того, з протоколу №2/105 від 25.02.2020 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування, на який посилається скаржник, вбачається якраз відсутність фактичних заперечень, оскільки відповідне рішення не було прийнято.
Отже викладені вище обставини свідчать про порушення скаржником місячного строку для повідомлення орендаря про прийняте рішення стосовно заперечення у поновленні договору оренди, що разом із доказово підтвердженими обставинами користування позивачем земельною ділянкою після закінчення договору, належного виконання умов договору та сплати орендної плати, свідчить про підставність та відповідність правовій конструкції ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі" заявленої позивачем вимоги.
Позиція скаржника щодо помилковості застосування позивачем ч. 6 ст. 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки здійснення орендних платежів після закінчення строку дії договору не може розцінюватись як згода орендодавця на пролонгацію договору оренди, є неспроможною в силу того, що проведення позивачем орендних платежів в розумінні конструкції ч. 6 ст. 33 Закону є свідченням продовження користування орендарем земельною ділянкою та належного виконання умов договору.
Стосовно ж посилань скаржника на невикористання позивачем земельної ділянки за цільовим призначенням в розрізі належного виконання договору в цілому, судова колегія зазначає наступне.
Відповідно до приписів ст. ст. 24, 32 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.
На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.
Так, за вказаними вище нормами права встановленому в статті 24 Закону України "Про оренду землі" праву орендодавця вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно договору оренди кореспондує обов`язок орендаря використовувати орендовану земельну ділянку за цільовим призначенням, а тому порушення умов договору оренди щодо цільового призначення може бути підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки згідно з приписами ч. 1 ст. 32 Закону, що ніякого відношення до передбаченого ч. 6 ст. 33 Закону порядку поновлення договору оренди не має.
Водночас, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням означає здійснення на земельній ділянці з певним цільовим призначенням діяльності, яка виходить за межі цього цільового призначення - земельна ділянка використовується з метою, яка передбачає досягнення результату, що відповідає іншому, ніж те цільове призначення, до якого віднесена земельна ділянка.
З огляду на вказане, оскільки нецільове використання земельної ділянки є підставою для розірвання договору, тоді як невикористання орендарем земельної ділянки, у тому числі і для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративного будинку, що визначено за договором як цільове призначення земельної ділянки, не є тотожнім нецільовому використанню земельної ділянки, судова колегія дійшла висновку про неспроможність доводів скаржника щодо невикористання позивачем земельної ділянки для будівництва в розрізі заявлених позивачем предмету та підстав позову.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Саме тому у конкретних правовідносинах, зокрема щодо поновлення договору оренди землі на підставі статті 33 Закону України "Про оренду землі", добросовісність орендодавця по суті становить гарантію дотримання прав менш захищеної сторони, якою у спірних правовідносинах є орендар.
Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.
За приписами частин шостої - дев`ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У цьому випадку укладання додаткової угоди про поновлення договору оренди землі здійснюється з власником земельної ділянки (щодо земель приватної власності), уповноваженим керівником органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування без прийняття рішення органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної або комунальної власності).
За змістом статті 33 Закону законодавчо відокремлене право на укладення договору оренди на новий строк шляхом укладення додаткової угоди, яке має бути реалізовано до спливу строку договору оренди землі, від права вважати продовженим договір оренди землі, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди землі за відсутності протягом одного місяця після спливу терміну дії договору листа - повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні цього договору оренди, визначене у інших частинах цієї статті.
У даному випадку мова йде про право вважати продовженим на той же строк і на тих же умовах договір оренди землі.
Таким чином, враховуючи положення частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі", відповідач (орендодавець - Київська міська рада) мав висловити заперечення щодо продовження строку дії договору оренди на тих самих умовах і на той самий строк до 04.01.2020.
За їх відсутності, договір від 03.12.2009 оренди земельної ділянки розміром 0,2729 га (кадастровий номер 8000000000:90:105:0042), яка розташована по проспекту Возз`єднання 2 у Дніпровському районі міста Києва, вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
Відповідно, у даному випадку суд не може захистити право позивача шляхом визнання наданої ним додаткової угоди до договору оренди укладеною, оскільки остання містить крім строку дії договору і додаткові умови, що не відповідає правовим приписам частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".
На переконання судової колегії, найбільш ефективним та законодавчо можливим способом захисту порушеного права у даному випадку є внесення змін до статті 3 про поновлення строку дії на наступні 10 років договору оренди земельної ділянки від 03 грудня 2009 р. (посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мисан В.І. 03.12.2009 за реєстровим № 903 та зареєстрованого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 04.12.2009 за № 66-6-00548), у зв`язку із чим суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2019 у справі №910/2284/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Київської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/2284/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
П О С Т А Н О В И В
Апеляційну скаргу Київської міської ради - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №910/2284/20 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/2284/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Cуду в порядку та строки, передбачені ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.10.2020.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді Є.Ю. Шаптала
С.Я. Дикунська
