УХВАЛА
13 жовтня 2020 року
м. Київ
Справа № 925/1137/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
головуючого - Пількова К. М., суддів: Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
за участю секретаря судового засідання - Жураховської Т. О.,
учасники справи:
позивач - Кисіль Т.В, адвокат;
відповідач - не з`явився.
розглянувши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія)
на рішення Господарського суду Черкаської області (суддя Грачов В. М.) від 05.12.2019
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Мальченко А. О., судді: Козир Т. П., Чорногуз М. Г.) від 29.04.2020 у справі
за позовом Компанії
до Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" (далі - КП)
про стягнення 1 764 707,04 грн,
ВСТАНОВИВ:
Компанія звернулась до Господарського суду Черкаської області з позовом до КП про стягнення 911 431,00 грн пені, 133 222,12 грн 3% річних, 720 053,91 грн інфляційних втрат.
Позовна заява мотивована неналежним виконанням КП умов договору купівлі-продажу природного газу № 3299/15-КП-36 від 26.12.2014 (далі -Договір) в частині своєчасної оплати переданого газу.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.12.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020, у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з Компанії на користь КП 12 450 грн судових витрат.
Рішення судів мотивовані, зокрема, тим, що КП є учасником процедури врегулювання заборгованості, передбаченої Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (далі - Закон), оскільки воно включено до відповідного реєстру, а тому відсутні підстави для нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних; Закон не передбачає подання будь-яких додаткових документів для списання чи ненарахування штрафних санкцій, а лише визначає одну підставу, зокрема, погашення основної заборгованості, у зв`язку з чим вимоги Компанії про стягнення з КП спірних сум задоволенню не підлягають; сума основного боргу КП за Договором підлягала врегулюванню за нормами Закону, зокрема, шляхом реструктуризації на 60 місяців з можливістю дострокового погашення (частина друга статті 5 Закону); сторони у справі не уклали договір про реструктуризацію заборгованості, оскільки заборгованість за Договором була погашена; з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №918/827/18, суд апеляційної інстанції вказав, що КП погасило суму боргу за Договором, що виключає необхідність укладення договору про реструктуризацію заборгованості, у зв`язку з чим у Компанії відсутнє право нараховувати та стягувати з КП пеню, 3% річних та інфляційні втрати після набрання чинності Законом.
Суди встановили, зокрема, що 26.12.2014 Компанія (продавець) та КП (покупець) уклали Договір, за умовами якого продавець передає у власність покупцю у 2015 році природний газ, покупець приймає та оплачує цей природний газ на договірних умовах; за невиконання цього обов`язку покупець несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України, а також зобов`язується сплатити продавцю пеню у встановленому розмірі; на виконання умов Договору Компанія поставила, а КП прийняло в період січень-квітень та жовтень-грудень 2015 року природний газ на загальну суму 3 448 548,57 грн; КП самостійно сплатило заборгованість, а останній платіж за зобов`язаннями грудня 2015 року здійсненило 27.09.2017; наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 173 від 12.07.2017 КП включено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії; Компанія та КП не уклали договір про реструктуризацію заборгованості, оскільки заборгованість за Договором погашена.
19.05.2020 Компанія звернулась з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 05.12.2019 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2020 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що суди неправильно застосували частини третю-четверту статті 5, частину третю статті 7 Закону, оскільки дійшли неправильного висновку про відсутність підстав для нарахування Компанією пені, 3 % річних та інфляційних втрат на заборгованість, яка не була реструктуризована; стаття 5 Закону могла бути застосована лише у разі реструктуризації заборгованості за договором, однак вона була сплачена власними коштами КП, а суди встановили, що сторони не укладали відповідний договір реструктуризації боргу. При цьому суд апеляційної інстанції неправомірно застосував постанову Верховного Суду від 27.08.2019 у справі № 918/827/18, оскільки у цій справі судом зроблено висновок про безпідставність нарахування штрафних та фінансових санкцій з урахуванням того, що сума заборгованості, яка не була сплачена до 30.11.2016, та не погашена станом на 31.12.2016, була підтверджена актами заборгованості і конкретними договорами, підписаними з Компанією, та включена у реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, що не відбулося у цій справі, суди таких обставин не встановлювали.
Ухвалою Суду від 31.08.2020 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Компанії; розгляд справи призначено на 22.09.2020; встановлено строк для подання відзиву до 15.09.2020.
В судовому засіданні 22.09.2020 оголошувалась перерва до 13.10.2020.
Водночас, ухвалою Верховного Суду від 22.06.2020 справу № 911/19/19 за позовом Компанії до Комунального підприємства "Васильківтепломережа" про стягнення 267 186,15 грн 3% річних та 3 481 297,99 грн інфляційних втрат передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Мотивуючи цю ухвалу колегія суддів повністю погодилась з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.08.2019 у справі № 918/827/18, щодо відсутності у позивача підстав для стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат після набрання чинності Законом (30.11.2016), оскільки відповідач погасив суму боргу і це виключало необхідність укладення договору про реструктуризацію заборгованості. Тобто незважаючи на відсутність укладення та належного виконання договору про реструктуризацію заборгованості відсутні підстави для здійснення будь-яких нарахувань на цю заборгованість на підставі частини першої статті 7 Закону, оскільки таке неукладення стало наслідком добровільного погашення заборгованості боржником. Таким чином у позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат після набрання чинності Законом (30.11.2016), оскільки добровільне погашення відповідачем заборгованості після набрання чинності Законом усуває необхідність укладати договір про організацію взаєморозрахунків або договір про реструктуризацію, що суперечитиме загальним засадам цивільного законодавства (справедливість, добросовісність, розумність). Тому судова колегія вважала за необхідне відступити від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у праві №922/939/19 та від 20.11.2019 у справі № 926/34/19, що нарахування штрафних санкцій та виплат, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), відповідно до статей 530, 610, 611, 612 ЦК України, частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України) слід здійснювати з дня, наступного за днем, коли зобов`язання мало бути виконане, оскільки станом на час набрання чинності Законом (30.11.2016) частина заборгованості не була сплачена відповідачем.
02.10.2020 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду прийняла постанову у справі № 911/19/19, якою скасувала оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд, виходячи, зокрема, з встановлених судами обставин, що договір про реструктуризацію заборгованості не укладено, а заборгованість відповідача за отриманий природний газ погашена вже після набрання Законом чинності. Суд здійснив аналіз статей 1, 2, 3, 5, 7 Закону та вказав, що теплопостачальні та теплогенеруючі організації з метою участі у процедурі реструктуризації мають узгодити розмір кредиторської заборгованості із відповідним органом, бути включені до Реєстру та укласти договір про реструктуризацію заборгованості, а укладення договору про реструктуризацію є обов`язковим, та саме на підставі такого договору здійснюється реструктуризація заборгованості; неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню тільки у двох випадках: 1) на реструктуризовану заборгованість за умови повного виконання теплогенеруючими та теплопостачальними організаціями договору про реструктуризацію заборгованості; 2) на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, погашену до набрання чинності цим Законом (до 30.11.2016), а тому відсутні підстави для відступу від правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16.01.2020 у праві №922/939/19 та від 20.11.2019 у справі № 926/34/19. Також Суд звернув увагу, що в оскаржуваних судових рішеннях не зазначено: за який період прострочення та на які суми заборгованості за договором позивачем при зверненні з позовом у цій справі нараховано 3% річних та інфляційні втрати; яка сума заборгованості за договором та коли була погашена підприємством власними коштами та якими доказами це підтверджується; яка сума заборгованості була погашена за договорами про організацію взаєморозрахунків; яка сума заборгованості була сплачена відповідачем до набрання чинності Законом. З`ясування зазначених вище питань і встановлення відповідних обставин, оцінка доказів, зокрема, розрахунку інфляційних втрат та трьох відсотків річних, є необхідним для належного розгляду справи, а тому висновки судів попередніх інстанцій по суті спору є передчасними.
Розглядаючи справу № 904/1210/18, Суд вважає за необхідне відступити від зазначених висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19.
Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.
З огляду на викладене справа № 925/1137/19 підлягає передачі на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Суд
УХВАЛИВ:
Справу № 925/1137/19 за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" про стягнення 1 764 707,04 грн передати на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя К. М. Пільков
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак
