Єдиний державний реєстр судових рішень
Справа № 757/35562/18-ц Головуючий 1 інстанція- Батрин О.В.
Проваження № 22-ц/824/13528/2020 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
П О С Т А Н О В А
іменем України
10 грудня 2020 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 15 червня 2020 року у справі за скаргою боржника ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (м.Київ) Лисенко Оксани Вікторівни, стягувачка: ОСОБА_1 , боржник: ОСОБА_2 ,-
в с т а н о в и в:
У вересні 2019 року боржник ОСОБА_2 звернувся до суду із скаргою на дії головного державного виконавця Шевченківського районного відділу ДВС у м.Києві ЦМУ МЮ (м.Київ) Лисенко О.В., яку мотивував тим, що на примусовому виконані у головного державного виконавця перебуває виконавчий лист, виданий на підставі рішення Печерського районного суду м.Києва від 28 листопада 2018 року, зміненого постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року, про стягнення з нього на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 2008 року народження у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Виконавче провадження № 59164770 за вказаним виконавчим листом відкрите постановою головного державного виконавця Лисенко О.В. від 22 травня 2019 року.
Вказував, що на виконання вимог постанови державного виконавця він 26 червня 2019 року надав копії квитанцій про сплату аліментів, копію податкової декларації та повідомив державного виконавця, що єдиним джерелом його доходів є доходи, отримані ним від здійснення ним підприємницької діяльності в організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця, платника єдиного податку, а тому аліменти мають визначатися відповідно до положень ст.195 СК України виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Однак, незважаючи на наведене, державний виконавець 22 липня 2019 року склав довідку-розрахунок заборгованості по аліментах у виконавчому провадженні, відповідно до якої його заборгованість зі сплати аліментів за 2018 рік обрахована шляхом визначення 1/6 частки у загальному річному обсязі доходів, вказаних в його податковій декларації фізичної
- 2 -
особи-підприємця платника єдиного податку за 2018 рік, а не із середньої заробітної плати працівника у м.Києві. Оскільки довідка-розрахунок отримана ним поштою 01 серпня 2019 року, а 10 та 11 серпня 2019 року були вихідними днями, то подання цієї скарги в перший робочий день 12 серпня 2019 року відбулось в межах встановленого законом строку на оскарження дій державного виконавця.
У зв`язку з наведеним просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця Шевченківського районного відділу ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Лисенко О.В щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати ним аліментів на користь сина ОСОБА_3 за 2018 рік у виконавчому провадженні № 59164770 та зобов`язати головного державного виконавця Лисенко О.В. провести перерахунок заборгованості зі сплати ним аліментів на користь сина ОСОБА_3 за 2018 рік у виконавчому провадженні № 59164770, виходячи із середньої заробітної плати працівника для м.Києва відповідно до вимог ч.2 ст.195 СК України.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 15 червня 2020 року скарга задоволена. Визнано неправомірними дії головного державного виконавця Шевченківського районного відділу ДВС у м.Києві ЦМУ Міністерства Юстиції (м.Київ) Лисенко О.В. щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржником ОСОБА_2 на користь сина ОСОБА_3 за 2018 рік у виконавчому провадженні № 59164770 та зобов`язано головного державного виконавця Лисенко О.В. провести перерахунок заборгованості зі сплати аліментів аліментів боржником ОСОБА_2 на користь сина ОСОБА_3 за 2018 рік у виконавчому провадженні № 59164770, виходячи із середньої заробітної плати працівника для м.Києва відповідно до вимог ч.2 ст.195 СК України.
Не погоджуючись із ухвалою, стягувачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі, посилаючись на незаконність ухвали, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована тим, що згідно ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.195 СК України у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір вирішується судом у порядку позовного провадження із дотриманням процедури, визначеної процесуальним законом, а не шляхом подачі скарги на дії державного виконавця. Суд прийшов до неправильних висновків про те, що розмір заборгованості боржника за аліментами має визначатися із середньої заробітної плати працівника для м.Києва. Суд не врахував, як зміст поняття доходу, так і те, що аліменти обраховуються як від заробітку, так і від будь-якого іншого доходу після сплати податків (обовязкових платежів). Судом не врахована правова позиція у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц та від 29 травня 209 року у справі № 682/2133/14-ц. Суд не звернув уваги, що згідно п.13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, враховується дохід особи вцілому. Суд не вахував положень ст.1291 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду. Боржник ОСОБА_2 згідно поданої декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2018 рік отримав дохід у сумі 1486320 грн., а відтак зобов`язаний сплатити аліменти у розмірі 1/6 частини від вказаного доходу.
Боржник ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд
- 3 -
першої інстанції прийняв законне та обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його скаргу, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції представник стягувачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив скаргу задоволити та скасувати ухвалу Печерського районного суду м.Києва як незаконну.
Решта учасників - боржник ОСОБА_2 і головний державний виконавець Лисенко О.В. належним чином повідомлені про час розгляду справи, що стверджується повідомленнями про направлення на їх електронну адресу судових повісток, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст.1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст.451 ЦПК України у разі встановлення обгрунтованості скарги визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу ДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Печерського районного суду м.Києва від 28 листопада 2018 року, зміненим постановою Київського апеляційного суду від 08 квітня 2019 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 2008 року народження у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 20 липня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
08 травня 2019 року Печерським районним судом м.Києва було видано виконавчий лист № 757/35562/18-ц про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 .
За вказаним виконавчим листом постановою головного державного виконавця Шевченківського районного відділу ДВС у м.Києві Лисенко О.В. від 21 травня 2019 рокувідкрите виконавче провадження № 59164770.
Також судом встановлено, що на виконання вимог постанови про відкриття
- 4 -
виконавчого провадження від 21 травня 2019 року боржник ОСОБА_2 26 червня 2019 року подав державному виконавцю копії квитанцій про сплату аліментів за період із вересня 2018 року по червень 2019 року, а також копію податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця за 2018 рік. У листі боржник також повідомив, що єдиним джерелом його доходів є доходи, отримані ним від здійснення підприємницької діяльності в організаційно-правовій формі фізичної особи-підприємця платника єдиного податку, а тому аліменти згідно закону мають визначатися виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
22 липня 2019 року державний виконавець склав довідку-розрахунок заборгованостіборжника ОСОБА_2 по аліментах, відповідно до якої заборгованість зі сплати аліментів за 2018 рік була вирахувана шляхом визначення 1/6 частки у загальному річному обсязі доходів фізичної особи-підприємця, вказаних в податковій декларації фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 як платника єдиного податку за 2018 рік відповідно до положень ч.5 ст.183 СКУкраїни.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що дії державного виконавця щодо складання довідки-розрахунку заборгованості боржника ОСОБА_2 по аліментах є неправомірними і суперечать закону.
При цьому суд виходив з того, що заборгованість зі сплати аліментів за 2018 рік помилково обрахована держаним виконавцем шляхом визначення 1/6 частки у загальному річному обсязі доходів фізичної особи-підприємця, вказаних в податковій декларації ФОП ОСОБА_2 як платника єдиного податку, а не за правилами ч.2 ст.195 СК України.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Згідно ч.1 ст.2 цього Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням в тому числі таких засад, як: верховенства права, обов`язковості виконання рішень та законності.
Згідно ч.ч.1 та 3 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження»порядок стягнення аліментів визначається законом. Визначення суми заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частки від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому СК України.
Спірні правовідносини врегульовані ст.195 СК України, відповідно до ч.1 якої заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.
Згідно ч.2 ст.195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості. Згідно ч.2 ст.195 СК України
З огляду на те, що при обрахуванні розміру заборгованості боржника
ОСОБА_2 за аліментами за 2018 рік державним виконавцем допущено порушення приписів ч.2 ст.195 СК України, суд першої інстанції вірно задоволив скаргу та зобов`язав державного виконавця провести перерахунок.
Доводи апеляційної скарги про те, що згідно ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» та ст.195 СК України у разі незгоди заінтересованої особи з визначеним (обчисленим) державним виконавцем розміром заборгованості за аліментами спір має вирішуватися судом у порядку позовного провадження, а не шляхом подачі скарги на дії державного виконавця, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Згідно з ч.8 ст.71 Закону України «Про виконавче провадження» спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Відповідно до положень ч.3 ст.195 СК України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.
Право сторони виконавчого провадження звернутися до суду із скаргою, якщо вона вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного чи приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи передбачене ст.447 ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц викладений правовий висновок, згідно з яким, оскільки скаржник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів у порядку контролю за виконанням судового рішення, така скарга має розглядатися за правилами цивільного судочинства. У цій справі спір вирішувався саме шляхом подання скарги на дії державного виконавця щодо розрахунку аліментів, з чим погодилася Велика Палата .
Аналогічна правова позиція про те, що спір про визнання незаконними дій виконавців по здійсненню розрахунку заборгованості зі сплати аліментів може розглядатись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду, зокрема: від 01 квітня 2020 року у справі № 401/3734/16-ц; від 22 квітня 2020 року у справі № 523/7815/18; від 26 серпня 2020 року у справі № 693/1065/19; від 09 вересня 2020 року у справі № 569/1662/18; від 05 серпня 2020 року у справі №464/6206/18.
Отже, посилання скаржниці ОСОБА_1 на те, що спір у цій справі щодо розрахунку заборгованості зі сплати аліментів підлягає вирішенню судом лише у порядку позовного провадження і що саме це є підставою для відмови у задоволенні скарги на дії державного виконавця невірні.
Доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновків суду про необхідність визначення розміру заборгованості боржника ФОП ОСОБА_2 за аліментами із середньої заробітної плати працівника для м.Києва, оскільки судом не враховано як змісту поняття доходу, так і те, що аліменти обраховуються як від заробітку, так і від будь-якого іншого доходу після сплати податків згідно п.13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, а тому боржник має сплатити аліменти у розмірі 1/6 частини частини його доходу як ФОП за 2018 рік, який становить 1486320 грн., не грунтуються на вимогах закону.
Судом незаперечно встановлено, що боржник ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем і платником єдиного податку, тобто перебуває на спрощеній системі оподаткування.
Відповідно до приписів ч.2 ст.195 СК України заборгованість за аліментами платника, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і
- 6 -
перебуває на спрощеній системі оподаткування, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Аналіз змісту даної норми свідчить про те, що вона є спеціальною по відношенню до інших норм, оскільки законодавець виокремив особливості сплати аліментів ФОП, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, порівняно з іншими платниками. А відтак саме дана норма має застосовуватися при обрахунку заборгованості по аліментам боржника, а не ст.ст.181, 183 СК України та п.13 Порядку, як помилково вважає скаржниця.
Така правова позиція міститься числених постановах Верховного Суду, в тому числі у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18, де залишаючи без змін судові рішення, якими визнано неправомірними дії державного виконавця щодо складання розрахунку заборгованості по алментах та зобов`язано усунути таке порушення, Верховний Суд зазначив, що боржник ФОП, який перебуває на спрощеній системі оподаткування, має сплачувати аліменти саме виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості згідно ч.2 ст.195 СК України, а не із його доходу згідно поданої податкової декларації.
Посилання у скарзі на неврахування судом правової позиції у постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц та від 29 травня 209 року у праві № 682/2133/14-ц колегія суддів відхиляє як безпідставні, оскільки у наведених справах мають місце інші фактичні обставини.
Зокрема у справі 682/2133/14-ц стягувач вважала, що до доходу боржника слід включити вартість отриманих ним у спадок земельних ділянок та орендної плати за них, а у справі № 760/4569/18-ц боржник оскаржив врахування державним виконавцем до його доходу процентів отриманих за банківським вкладом. Питання щодо правильності обрахування доходу боржника ФОП, який перебуває на спрощеній системі оподаткування у наведених скаржницею справах судом не вирішувалося.
Доводи скарги про те, що суд не вахував положення ст.1291 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду безпідставні.
По-перше, виконання судового рішення має здійснюватися виключно у спосіб, передбачений законом, на що прямо вказує ч.1 ст.2 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої виконавче провадження здійснюється з дотриманням в тому числі таких засад, як: верховенства права, обов`язковості виконання рішень та законності.
Визнаючи неправомірними дії головного державного виконавця суд керувався положеннями закону, а саме - ч.2 ст.195 СК України, що є правильним.
По-друге, системний аналіз рішень ЄСПЛ свідчить про те, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу (стягувачу), а й іншій стороні - відповідачу (боржнику), права якого мають бути дотримані при здійсненні примусового виконання, що в тому числі гарантує цивільний ироцесуальний закон (ст.447 ЦПК України).
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України» "Проніна проти України"). Отже, питання, чи
- 7 -
виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
п о с т а н о в и в:
Апеляційнускаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 15 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді:
