Номер провадження: 22-ц/813/4331/21
Номер справи місцевого суду: 522/19426/20
Головуючий у першій інстанції Чернявська Л. М.
Доповідач Таварткіладзе О. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.01.2021 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Таварткіладзе О.М.,
суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.
за участю секретаря судового засідання: Гавриленко М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шкрібляк Майї Іванівни на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Заявник просить видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та покладення на них обов`язків:
- заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , перебувати в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з постраждалими особами ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строком на шість місяців.
- заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , наближатися не ближче ніж на 30 метрів до місяця проживання постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_1 , а також до будь-якого іншого місця перебування постраждалих осіб, строком на шість місяців.
Заява мотивована тим, що вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_5 , в якому народилася дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Подружні стосунки між подружжям не склалися у зв`язку з чим, у квітні 2019 року шлюб між нею та ОСОБА_5 було розірвано. Після розірвання шлюбу, донька залишилася проживати разом з матір`ю у квартирі АДРЕСА_2 , яка на праві спільної часткової власності належить по Ѕ ОСОБА_1 та ОСОБА_5 23 жовтня 2020 року коли ОСОБА_1 з донькою не було вдома, ОСОБА_3 (колишня свекруха) та ОСОБА_4 (чоловік ОСОБА_3 , вітчим її колишнього чоловіка) самовільно вселилися в квартиру та звинувативши її шахрайкою повідомили, що в цій квартирі тепер будуть жити й вони. У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 (колишня свекруха) та ОСОБА_4 (чоловік ОСОБА_3 , вітчим її колишнього чоловіка) постійно ображають ОСОБА_1 у присутності малолітньої дитини, погрожують, залякують, провокують сварки, кричать, у неї та її доньки погіршився психологічний стан. Через систематичне психологічне насильство, нервові зриви, донька неодноразово відвідує психолога та постійно перебуває у пригніченому стані. У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продовжують пригнічувати психологічний стан заявника та її доньки, вона змушена звернутися з цією заявою до суду.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , яка діє у власних інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_2 , відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 адвокат Шкрібляк Майя Іванівна подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року скасувати, а її заяву задовольнити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи на 19.01.2021 року на 15-30 г. сторони у справі в умовах обмеженого доступу до Одеського апеляційного суду у зв`язку з поширенням на території України коронавірусної інфекції «СОVID-19», своє право на участь в судовому засіданні у режимі відео конференції не реалізували, заяв та клопотань про відкладення розгляду справи до суду апеляційної інстанції від апелянта та її представника не надійшло, в той час, як представник відповідача ОСОБА_3 подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.
Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Усім зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що:
-21 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було зареєстровано шлюб, про що міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції було складено актовий запис №1972, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 ;
- ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мають спільну дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , яке видано Другим відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси і було складено актовий запис № 621;
-09 квітня 2019 року на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі № 522/14690/18 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , зареєстрований 21.10.2006 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського обласного управління юстиції, актовий запис № 1972 розірвано;
-після припинення шлюбних відносин донька ОСОБА_2 залишилася проживати разом із матір`ю, з якою вона проживає за адресою: АДРЕСА_3 ;
-квартира у якій проживають ОСОБА_1 разом з донькою, належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 по Ѕ частці кожному, що підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер майна: 32940802, номер запису 3425 в книзі: 768пр-122, дата внесення в реєстр запису про право власності: 18.02.2011 року;
-після розірвання вказаного шлюбу ОСОБА_1 звернулась до суду про стягнення з ОСОБА_5 аліментів на утримання спільної дитини (справа № 522/14691/18). Згідно рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2020 року ОСОБА_1 отримує від ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 серпня 2018 року;
-наприкінці 2015 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вітчимом ОСОБА_5 виник спір щодо права власності на вказану квартиру за адресою: АДРЕСА_4 . Наразі справа перебуває на розгляді в Одеському апеляційному суді та спір між сторонами, який триває протягом п`яти років, ще не врегульований;
-заявник зазначає, що мати ОСОБА_5 - ОСОБА_3 із вітчимом ОСОБА_5 - ОСОБА_4 вчиняють проти неї та малолітньої доньки ОСОБА_2 домашнє насильство, психологічно тиснуть на них, а ОСОБА_5 - батько малолітньої дитини усунувся від вирішення цього спору;
-згідно з копією протоколу психологічного обстеження неповнолітньої ОСОБА_2 від 27.10.2020 року, виниклий конфлікт пов`язаний з вселенням у квартиру матері ОСОБА_5 - ОСОБА_3 із вітчимом ОСОБА_5 - ОСОБА_4 порушує звичне життя дитини, яка не відчуває себе у безпеці, що дуже схоже на психологічне насилля, як це вважає по відношенню до себе і сама дитина;
-згідно з довіреністю від 22.11.2018 року від колишнього чоловіка заявниці та співвласника квартири ОСОБА_5 , останній уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатись усім його майном та майном, яке буде придбано у майбутньому, а також відповідно довіреності від 26.10.2020 року, ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з питань, серед іншого, які будуть стосуватись управління, розпорядження та експлуатації усім його майном.
З оглянутих в судовому засіданні відеозаписів, представлених кожною із сторін щодо подій, які мали місце в період жовтня 2020 року під час спільного проживання заявника та заінтересованих осіб у спірній квартирі вбачається, що дійсно у зазначений в заяві період часу між учасниками процесу відбувались непорозуміння з приводу порядку користування квартирою. З вказаних записів вбачалось, що дійсно заінтересованою особою ОСОБА_3 були висловлені образи в адресу заявника ОСОБА_1 , які корелювались зневажливим ставленням під час суперечок, з боку заявника, хоча й без вираження словесних образ на чиюсь адресу.
Відмовляючи у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції виходив з того, що:
-конфліктна ситуація у квартирі, де мешкає ОСОБА_1 з неповнолітньою дитиною штучно створена обома сторонами (заявником та заінтересованими особами), оскільки вони мають один до одного майнові претензії стосовно нерухомого майна і не вирішений по суті спір перебуває в суді;
- заявник не навела та не надала докази, які свідчать про порушення вимог Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» або Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».
Проте повністю погодитися з усіма такими висновками районного суду не можна, виходячи з такого.
Законом визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Суд під час вирішення такої заяви має надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-УІІІ «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Згідно з пунктами 2, 7 частини другої статті 3 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: колишнє подружжя; батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Відповідно до пунктів 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Згідно з частиною третьою статті 26 цього Закону рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
У пункті 9 частини першої статті 1 згаданого Закону оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і ОСОБА_4 існує конфліктна ситуація та невирішений судовий спір щодо права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_4 .
Як вбачається на квартиру претендує ОСОБА_4 , який стверджує, що квартира придбана за його особисті кошти, які він виділяв пасинку ОСОБА_5 . В свою чергу ОСОБА_5 в поданому ним позові стверджує, що ОСОБА_1 протиправно оформила право власності на Ѕ частину квартиру на себе, в той час, як квартира придбана ним за кошти, які йому виділяв його відчим ОСОБА_4 .
В квартирі під час спору фактично проживала ОСОБА_1 з дочкою. ОСОБА_5 через конфлікт з ОСОБА_1 до вирішення спору по суті у квартирі не проживає. Порядок користування квартирою між учасниками спору не вирішувався.
Як вбачається з оглянутих відеозаписів, 23.10.2020 року під час відсутності у квартирі ОСОБА_1 та її дочки, фактично вселилися ОСОБА_3 та її чоловік ОСОБА_4 , а також мати ОСОБА_3 (бабуся ОСОБА_5 ) і на свій розсуд зайняли кімнату, в якій проживала ОСОБА_1 і почали користуватися меблями та посудом, який знаходився у квартирі і яким користувалася ОСОБА_1 з дочкою.
Заставши у квартирі матір та вітчима свого колишнього чоловіка, а також його бабусю, та побачивши, що вони на власний розсуд встановили порядок користування без врахування думки та згоди ОСОБА_1 , остання в свою чергу ініціювала виклик працівників поліції, по приїзду яких ОСОБА_3 мотивуючи своє знаходження у квартирі та знаходження ОСОБА_4 пред`явила від співвласника квартири - свого сина ОСОБА_5 довіреність на право користування належним йому нерухомим майном.
Суд з посиланням на досліджені відеозаписи, які були оглянуті і колегією суддів, вірно встановив, що сторони зважаючи на життєву ситуацію не проявили один до одного належної поваги і толерантності.
Разом з тим, зневажливе ставлення з боку ОСОБА_1 не супроводжувалося вираженням словесних образ на чиюсь адресу, той час, як ОСОБА_3 дійсно були висловлені словесні образи в адресу заявника ОСОБА_1 .
В розумінні ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство може полягати у словесних образах.
Заява про застосування обмежувального припису подана ОСОБА_1 , як у власних інтересах, так і в інтересах неповнолітньої дитини, яка мешкає разом з нею у спірній квартирі.
Таким чином, факт психологічного насильства у відношенні ОСОБА_1 мав місце при вселенні в квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , кожен з яких має власне житло.
Колегія суддів звертає увагу, що само по собі вселення за наявності відповідної довіреності від співвласника квартири не є фактом домашнього насильства. Але дії та вчинки, якими супроводжується вселення, зокрема словесні образи на іншого співвласника квартири, яка там проживає з дочкою підпадають під кваліфікуючу ознаку психологічного насильства, як однієї з форм домашнього насильства.
Колегія суддів не погоджується з обґрунтуванням відмови у видачі обмежувального припису, наведеними у рішенні суду першої інстанції, а саме що неповнолітня ОСОБА_2 на вказаних відеозаписах з`являлась лише декілька разів в присутності працівників правоохоронних органів, та не була присутня при з`ясуванні відносин між заявницею і заінтересованими особами, тобто конфлікт виник та відбувається саме між заявником ОСОБА_1 та ОСОБА_3 і тому не вплинув на емоційний і психологічний стан дитини.
Судова колегія вважає, що та лише обставина, що неповнолітня ОСОБА_2 періодично потрапляла в об`єктив зйомки сторін, не свідчить, що будучи присутньою у квартирі під час конфлікту сторін щодо права на житло у квартирі та щодо порядку користування квартирою, дитина не могла чути словесних образ на адресу її матері і тим самим відчувати психологічний дискомфорт і напругу, оскільки сама дитина стверджувала про це психологу та вказувала у переписці зі своїм батьком - ОСОБА_5 , яку вела у соціальних мережах.
Проте фактично встановивши зазначені обставини, як щодо заявниці так і щодо неповнолітньої дитини, суд зосередився на оцінці встановлених обставин виключно в контексті існуючого судового спору з приводу права власності на квартиру, обмежившись посиланням на те, що це конфлікт дорослих, який ними самими же і спровокований і тому, як зазначив суд не може враховуватися емоційний та психологічний стан дитини та прийматися до уваги словесні образи на адресу заявниці.
При цьому суд не навів достатніх і належних обґрунтувань висновку, яким чином за наявності встановлених у справі обставин психологічного насильства щодо заявниці (словесні образи) і неповнолітньої дитини (яка вказує психологу про перебування у стресі через сварки між матір`ю та бабусею і погрози від останньої на адресу матері), існуючий конфлікт між заявницею та заінтересованими особами і незакінчений між ними судовий майновий спір можуть бути достатньою підставою для звільнення від застосування передбаченого Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» такого спеціального заходу щодо протидії домашньому насильству, як обмежувальний припис стосовно кривдника.
Колегія суддів вважає, що визначальним в даному випадку є не сама конфліктна ситуація, що виникла і не сам існуючий судовий майновий спір, а виключно поведінка однієї людини (людей) до іншої (інших) і чи містить така поведінка, дія, бездіяльність ознаки домашнього насильства в будь-якій формі, передбаченій Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».
Фактично встановивши факт словесних образ на адресу заявниці та пригніченість емоційного стану та психологічний стрес дитини, що вбачається з висновку психолога, суд не вжив в якості протидії домашньому насильству такий передбачений захід, як обмежувальний припис.
Крім того, судова колегія не погоджується з висновком районного суду про недоведеність домашнього насильства у зв`язку з ненаданням заявницею постанови про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП та/чи/або винесення термінового заборонного припису стосовно осіб, права яких просить обмежити заявник, з яких би суд виходив при вирішенні питання щодо наявності спричинення насильства дитині або її матері.
Відсутність постанови суду про визнання винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 ч. 1 КУпАП та відсутність факту притягнення до відповідальності за вчинення домашнього насильства і не набуття таким чином статусу «кривдника», не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі №404/5203/19.
Згідно з ч. ч.1, 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника мають: 1) постраждала особа або її представник; 2) у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьки або інші законні представники дитини, родичі дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування; 3) у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікун, орган опіки та піклування.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Враховуючи вкрай неприязні стосунки, які склалися між заявницею, яка до вирішення спору про право власності на квартиру проживає у спірній квартирі разом з неповнолітньою дочкою з одного боку та матір`ю і вітчимом іншого співвласника квартира - колишнього чоловіка заявниці - ОСОБА_5 з іншого боку, кожен з яких має на праві власності власне житло, оцінюючи ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції про відмову у видачі обмежувального припису не може залишатися в силі і підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про видачу обмежувального припису, яким:
- заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , перебувати в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , з постраждалими особами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 наближатися не ближче ніж на 30 метрів до місця проживання постраждалих осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 , а також до будь-якого іншого місця перебування постраждалих осіб.
Згідно з ч. 4 ст. 26 зазначеного Закону обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Виходячи з встановлених у справі обставин та з урахуванням оцінки ризиків при обранні заходів тимчасового обмеження, апеляційний суд вважає достатнім видати обмежувальний припис строком на 4 місяці.
Таким чином апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
На підставівикладеного ікеруючись ст.ст.367,374,376,381,383ЦПК України,апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Шкрібляк Майї Іванівни - задовольнити частково
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задовольнити.
Видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 :
Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , перебувати в квартирі за адресою: АДРЕСА_4 , з постраждалими особами ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , строком на чотири місяці.
Заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , наближатися не ближче ніж на 30 метрів до місця проживання постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_4 , а також до будь-якого іншого місця перебування постраждалих осіб, строком на чотири місяці.
В решті заяви - відмовити.
Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено: 25.01.2021 року.
Головуючий О.М. Таварткіладзе
Судді: А.П. Заїкін
О.В. Князюк
