Справа № 369/12184/19
Провадження № 2/369/1150/20
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
13.10.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.,
секретаря Одинцов О.С.
за участі позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
третьої особи ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредіт Інвестмент Груп», треті особи акціонерне товариство «Імексбанк», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Імексбанк» Матвієнко Андрій Анатолійович, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова-інвест», приватний нотаріус Києво-Святошинського районного округу Київської області Апишкова Зінаїда Іванівна про визнання недійсним договору іпотеки,
в с т а н о в и в :
У вересні 2019 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що 24 травня 2007 року між АКБ «Імексбанк» в особі заступника голови правління директора філії АКБ «Імексбанк» у м. Києві Кузьменко Володимиром Михайловичем та ОСОБА_4 , який діяв на підставі довіреності від її імені укладено договір іпотеки. В іпотеку передано земельну ділянку площею 0,1211 га, яка належить їй на праві власності. Договором іпотеки забезпечено вимогу ПАТ «Імексбанк», що випливає з договору кредиту №49-07 від 17.05.2007 року, укладеного між ПАТ «Імексбанк» та ТОВ «Нова-Інвест». Вказала, що про укладений договір іпотеки та кредитний договір вона на була обізнана, а дізналася лише після подання позовної заяви ПАТ «Імексбанк» щодо звернення стягнення на майно. Вважає, що договір іпотеки не відповідає вимогам законодавства і має бути визнаний недійним, оскільки він укладений на підставі довіреності, яка не надавала права укладати договір іпотеки відносно житла позивачки. Вказала, що довіреність була видана 05.06.2006 року для посвідчення договору-купівлі продажу земельної ділянки 06.06.2006 року, ніякої згоди щодо укладання договору іпотеки вона не надавала. Також вважає, що договір іпотеки укладений з перевищенням повноважень та у власних інтересах ОСОБА_3 , який на час укладення мав частку в товаристві. Саме за рахунок її іпотеки було надано кредит товариству.
Просила суд визнати недійсним договір іпотеки, укладений 24 травня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Імексбанк» в особі заступника голови правління директора філії АКБ «Імексбанк» у м. Києві Кузьменко В.М. та ОСОБА_3 від імені ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Апишковою З.І., за реєстровим номером 3140.
20.02.2020 року було залучено в якості відповідача ТОВ «Кредит Інвестмент груп».
11.02.2020 року від приватного нотаріуса Апишкової З.І. надійшли заперечення проти позовної заяви в своїх запереченнях вказала, що договір іпотеки був з дотриманням вимог чинного законодавства.
У судовому засіданні позивач та її представник вимоги позову підтримали, просили задоволити в повному обсязі.
Третя особа ОСОБА_3 вимоги позову підтримав, просив суд задоволити їх.
Інші учасники в судове засідання не з`явилися. Причини неявки суду не повідомили. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Відзиви, пояснення по суті позовних вимог, клопотань про забезпечення доказів до суду не надходило. Причини неможливості подати також суду не повідомили.
Суд, перевіривши матеріали справи, та зібранні в ній докази, знаходить, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що 17.05.2007 року між АКБ «Імексбанк» та ТОВ «Нова-інвест» укладено договір кредитної лінії №49-07.
24.05.2007 року між АКБ «Імексбанк» в та ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності, посвідченої Пановою О.П., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 05.06.2006 року за реєстровим №891, від імені ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Апишковою З.І., зареєстрований в реєстрі за №3140. Відповідно до договору в якості забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №49-07 від 17.05.2007 року , було передано в іпотеку: земельну ділянку площею 0,2401 га, що знаходиться в АДРЕСА_1 ; житловий будинок загальною площею 254,6 кв.м., житловою площею 79,9 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .
Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю від 25.07.2001 року власником земельної ділянки, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.07.2005 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3 .
Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
05.06.2006 року ОСОБА_1 надала довіреність ОСОБА_3 .
Відповідно до довіреності позивач надала ОСОБА_3 вчиняти від її імені всі дозволенні законом правочини щодо управління та розпорядження всім її майном, з чого б воно не складалося і де б воно не знаходилось, купувати, продавати, приймати в дар, міняти, заставляти та приймати в заставу споруди та інше майно, провадити розрахунки по укладеним угодам, передавати майно в користування.
В судовому засіданні позивачка вказала, що дану довіреність було надано для посвідчення договору купівлі-проваджу земельної ділянки, однак нотаріусом було відмолено в посвідченні договору, тому 06.06.2006 року було укладено договір купівлі продажу земельної ділянки між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 .
Дані обставини підтвердив свідок ОСОБА_3 , який був допитаний у судовому засіданні. Також свідок суду показав, що на той час він самостійно повторно використав довіреність без згоди позивача для отримання кредиту на товариство, де він мав частку. Будь-якого погодження ні до укладення договору іпотеки, ні після укладення від ОСОБА_1 не отримував, остання не надавала свою згоду виступити майновим поручителем по кредитному договору.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки могли бути один або декілька об`єктів нерухомого майна; об`єкт нерухомого майна, яке стане власністю Іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що Іпотекодавець може документально підтвердити право набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому; частина об`єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об`єкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом; предметом іпотеки могли бути право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти чи відчужувати об`єкт нерухомого майна. Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.
Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.
З статуту ТОВ «Нова-Інвест» вбачається, що ОСОБА_3 належить частка в розмірі 6 970 грн. або 34% статутного капіталу.
Зважаючи на подані суду докази, покази допитаного в судовому засіданні свідка, суд приходить до висновку, що договір іпотеки був вчинений в інтересах ОСОБА_3 , оскільки він надав можливість підприємству, в якому учасником є ОСОБА_3 отримати кошти за кредитним договором. Будь-яких доказів на підтвердження наступного схвалення вчиненого правочину позивачем матеріали справи не містять.
Крім того, суд враховує, що наданою довіреністю надавалось право ОСОБА_3 на розпорядження майном. Разом з тим, передання майна в іпотеку по своїй суті є зобов`язанням, на що довіреністю не надавалось такі повноваження.
Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Таким чином, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, допитавши в судовому засіданні ОСОБА_3 в якості свідка, виходячи із засад цивільного судочинства - справедливості, добросовісності та розумності і з урахуванням балансу інтересів, вважає за необхідне задовольнити позов. Відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, приймаючи участь в судовому засіданні, будь-яких доказів, відзиву на позов не подав, не повідомив про причини неможливості подати такі докази, зважаючи на обов`язок відповідача доводити свої заперечення, подавати докази на спростування доказів, поданих іншою стороною.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 83, 258, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд -
в и р і ш и в :
Позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Кредіт Інвестмент Груп», треті особи акціонерне товариство «Імексбанк», уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Імексбанк» Матвієнко Андрій Анатолійович, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова-інвест», приватний нотаріус Києво-Святошинського районного округу Київської області Апишкова Зінаїда Іванівна про визнання недійсним договору іпотеки задоволити.
Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 24 травня 2007 року між акціонерним комерційним банком «Імексбанк» та ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Апишковою З.І., за реєстровим номером 3140.
Заочне рішення може бути переглянуто Києво-Святошинським районним судом Київської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя
