Єдиний державний реєстр судових рішень
печерський районний суд міста києва
Справа № 757/42192/20-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 січня 2021 року Печерський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Литвинової І. В.,
при секретарі судових засідань Чепізі Є. І.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Летич І. А.,
розглянувши у відкритому судовому засідання у м. Києві у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості із заробітної плати,
ВСТАНОВИВ:
I. Позиції учасників справи.
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з 01 квітня 2020 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 2 868 680, 00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач працював за трудовим контрактом у відповідача, згідно з яким посадовий оклад був визначений у розмірі 546 000, 00 грн до вирахування всіх податків і зборів, проте з 01 квітня 2020 року відповідачем стали порушуватися умови контракту, а саме розмір посадового окладу був змінений відповідачем без згоди позивача до 109 200, 00 грн у квітні та до 47 230, 00 грн у травні та серпні 2020 року.
Відповідач позов не визнав і у відзиві заперечував законність позовних вимог, просив відмовити у його задоволенні, зазначаючи, що Верховною Радою України 13 квітня 2020 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ, який набрав чинності 18 квітня 2020 року і передбачав обмеження щодо розміру винагороди за працю за деякими категоріями посад - пунктом 10 розділу II «Прикінцеві положення» - керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки).
II. Процесуальні дії та рішення суду.
29 вересня 2020 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої визначено суддю у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), та передано, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
05 жовтня 2020 року ухвалою судді відкрито провадження у справі у загальному порядку /а. с. 60-61/.
18 листопада 2020 року представником відповідача подано суду відзив на позов.
Також 18 листопада 2020 року ухвалою суду закрито підготовче провадження і призначено справу до розгляду по суті.
У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі і просив задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на позов.
Суд, заслухавши обґрунтування і заперечення сторін, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
III. Фактичні обставини справи.
18 лютого 2019 року рішенням Наглядової ради призначено на посаду члена правління (з питань інформаційних технологій) АТ КБ «Приватбанк».
04 березня 2019 року сторонами у справі укладено трудовий контракт, відповідно до якого 1.1 розділу 1 контракту він є угодою між сторонами, за якою позивач зобов`язується виконувати обов`язки, визначені цим контрактом, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовою інструкцією, внутрішніми документами банку, а відповідач зобов`язується виплачувати позивачу заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи та передбачені законодавством про працю, внутрішніми документами банку та цим контрактом /а. с. 17-31/.
Відповідно до пункту 2.5 розділу 2 контракту цей контракт є строковим трудовим договором, який регулює трудові відносини між сторонами.
Розділом 3 контракту визначені обов`язки сторін. Відповідно до підпункту 3.1.3 пункту 3.1 розділу 3 відповідач зобов`язаний своєчасно, в обсязі та порядку, передбаченому цим контрактом, та внутрішніми документами банку, виплачувати позивачу винагороду - заробітну плату, обчислену у грошовому виразі, за виконану ним роботу.
Розділ 7 контракту визначає умови матеріального забезпечення позивача. Відповідно до пункту 7.1 розділу 7 контракту за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, позивачу встановлюється заробітна плата, яка складається з основної заробітної плати - посадового окладу, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат. посадовий оклад позивача на момент укладання контракту становить 546 000, 00 грн до вирахування всіх податків і зборів.
Згідно з пунктами 7.3 та 7.4 розділу 7 контракту посадовий оклад може бути переглянутий за згодою сторін, а заробітна плата виплачується відповідно до строків, визначених внутрішніми документами банку.
Відповідно до пункту 13.1 розділу 13 контракту зміни та доповнення до цього контракту дійсні лише за умови, якщо вони викладені письмово та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін та є невід`ємною частиною цього контракту.
З довідки про заробітну плату і про доходи з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року, вих. № 20.1.0.0/7-153252 від 31 серпня 2020 року вбачається, що у квітні 2020 року відповідачем здійснено нарахування заробітної плати у сумі 109 200, 00 грн, у травні та червні - по 47 230, 00 грн, у липні - 182 957, 53 грн, а у серпні - 170 509, 12 грн /а. с. 34/.
IV. Позиція суду та оцінка аргументів сторін.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обме¬ження будь-яким строком.
Зазначені правовідносини є трудовими регулюються нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» та безпосередньо цим Контрактом.
Одночасно статтею 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та гос¬подарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним роз¬міром не обмежується.
Відповідно до статті 97 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, вста¬новлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Згідно з статтею 20 Закону України «Про оплату праці» оплата праці за контрактом визначається за угодою сторін на підставі чинного законодавства, умов колективного договору і пов`язана з виконанням умов контракту.
Стаття 22 Закону України «Про оплату праці» зазначає, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і ко¬лективним договором.
Разом з тим Верховною Радою України 13 квітня 2020 року був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ, який набрав чинності 18 квітня 2020 року, згідно з положеннями якого були запроваджені обмеження щодо розміру винагороди за працю за деякими категоріями посад. А саме, пунктом 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону було передбачено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, місячна винагорода і заробітна плата керівникам, членам виконавчих органів та наглядових рад суб`єктів господарювання державного сектору економіки (включаючи державні банки), управління якими здійснюється відповідно до законодавства про управління об`єктами державної власності (включаючи Закон України «Про банки і банківську діяльність»), визначається у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності та оплата щорічної відпустки.
Кабінет Міністрів України, відповідно до згаданих положень Закону № 553-ІХ, зобов`язаний вжити заходів щодо виконання цього пункту.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність», державний банк - це банк, 100 відсотків статутного капіталу якого належить державі. Єдиним акціонером державного банку є держава. Функції з управління корпоративними правами держави у державному банку здійснює Кабінет Міністрів України. Орган, що здійснює управління корпоративними правами держави у державному банку, також виконує функції вищого органу управління державного банку. Іншими органами управління державного банку є наглядова рада державного банку та правління державного банку. Виконавчим органом державного банку, що здійснює поточне управління діяльністю державного банку, є правління державного банку.
Статутом Банку (пункти 1 та 7), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року № 594 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2019 року № 712), визначено, що Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» є державним банком. Єдиним акціонером Банку, якому належить 100 відсотків акцій статутного капіталу Банку, є держава.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 477-р-1, з посиланням на норми Закону № 553 наглядовій раді Банку було рекомендовано на Період карантину, забезпечити в межах власних повноважень виплату голові та членам правління Банку заробітної плати у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної тати, встановленої на 01 січня 2020 року. Крім того, членам наглядової ради Банку було визначено забезпечити вжиття заходів, спрямованих на отримання сум винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
Враховуючи викладене, Банк, маючи статус державного банку, є суб`єктом, на якого поширюються як процитована вище норма пункту 10 розділу II «Прикінцеві положення» Закону № 553, так і норми Розпорядження № 477.
Зазначеною нормою імперативно визначено розмір, до якого зменшується заробітна плата членів правління державних банків, а також встановлено, що таке зменшення відбувається одразу, оскільки безпосередньо дано вказівку застосовувати норму Закону № 553 вже у квітні 2020 року.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.
Таким чином Закон № 553 запровадив щодо відповідача спеціальне регулювання процедури зміни умов оплати праці, оскільки його механізми не допускають та не передбачають додаткових можливостей та гарантій, що встановлені загальними нормами (зокрема, попереднє повідомлення про зміну умов оплати праці чи внесення відповідних змін до трудових контрактів).
Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини першої ст. 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання умов праці найманих працівником шляхом, в тому числі, встановлення розміру та умов оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній власності. При цьому законодавство не встановлює, що таке своє право держава повинна реалізовувати в якому-небудь спеціальному порядку (наприклад, згода співробітника або попереднє повідомлення). Отже ухвалення Парламентом Закону № 553 є прикладом реалізації такого права на встановлення розміру оплати праці.
Також відповідно до п. 8 роз`яснення Мінекономрозвитку України (відповідального за сферу трудових відносин) щодо виплати заробітних плат відповідно до Закону № 5532, яке було поширене листом від 23 квітня 2020 року № 3502-06/26135-01 та оприлюднене на офіційній веб-сторінці Мінекономрозвитку України, визначено, що положеннями статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та пункту 10 прикінцевих положень Закону № 553 не вносяться зміни до умов оплати праці, тому попередження працівників про запровадження нових або про зміну діючих умов оплати праці у бік погіршення не застосовується (ст. 103 КЗпП і ст. 29 Закону України «Про оплату праці»)».
Таким чином, норми Закону № 553 та підзаконних актів, виданих на його виконання, щодо членів Правління розпочинають свою дію відразу від прийняття та не передбачають процедури внесення змін до контрактів членів Правління Банку.
Отже, Закон № 553 передбачає спеціальну, обов`язкову для окремих суб`єктів, до яких відноситься і Банк, процедуру зміни винагороди (зміни розміру заробітної плати), що стосується позивача та яка в імперативному порядку вимагає зменшення розміру винагороди, передбаченої загальними нормами, на які посилається позивач.
Відповідно, норми Закону № 553, що прийняті на як тимчасовий захід на період до завершення карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, повинні застосовуватись як спеціальні по відношенню загальних норм, що регулюють загальну процедуру зміни розміру оплати праці.
Тож Наглядовою радою Банку приймалося рішення про виплату винагороди членам правління у зменшеному розмірі на виконання пункту 10 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» /а. с. 32/.
Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, оскільки визначення та нарахування позивачу заробітної плати у зменшеному розмірі у період дії карантинних обмежень є законною дією відповідача і передбачена чинними та обов`язковими для виконання положеннями Закону № 553, Розпорядження № 477, які мають спеціальний характер по відношенню до загальних норм законодавства про оплату праці.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись
ст. ст. 3, 8, 21, 24, 43, 55, 68, 129, 129-1 Конституції України,
ст. ст. 1-22 Цивільного кодексу України,
ст. ст. 94, 97, 103, 233 Кодексу законів про працю України,
ст. ст. 8, 20, 22, 29 Закону України «Про оплату праці»,
ст. ст. 1, 7 Закону України «Про банки і банківську діяльність»,
п. 10 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»,
ст. ст. 1-18, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості із заробітної плати, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 29 січня 2021 року.
Суддя І. В. Литвинова
