ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2021 року
Київ
справа №280/3639/19
адміністративне провадження №К/9901/24503/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Дашутіна І.В.,
суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мотор-Ділер» про ухвалення додаткового рішення у справі № 280/3639/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мотор-Ділер» до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мотор-Ділер» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області, правонаступником якого є Головне управління ДПС у Запорізькій області, (далі - відповідач) від 26 квітня 2019 року: №0005551404, №0005651408 та №0005651408.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року, позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року №0005551404, №0005651408 та №0005641408, прийняті Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, на підставі акту документальної планової виїзної перевірки №145/08-01-14-04/24513000 від 18 березня 2019 року.
Постановою Верховного Суду від 14 грудня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишено без задоволення; рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 07 листопада 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 13 серпня 2020 року у справі № 280/3639/19 - залишено без змін.
28 грудня 2020 року представник позивача звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення в цій справі, просить здійснити розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у розмірі 25 000 грн.
В обґрунтування заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу заявник указав, що в резолютивній частині відзиву на касаційну скаргу зазначено прохання щодо покладення судових витрат на відповідача.
Розглянувши заяву позивача про ухвалення додаткового судового рішення, Верховний Суд дійшов наступних висновків.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (п. 269).
Відповідно до частини 2 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Частини перша та третя статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Положення частин першої та другої статті 134 КАС України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.
За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
За приписами частини першої, третьої-п`ятої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі. Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Як вбачається з матеріалів справи, представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мотор-Ділер» - адвокат Гришко І.В., у встановлений законом строк, звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення.
До вказаної заяви представник позивача надав до суду касаційної інстанції наступні документи: рахунок-фактуру від 03 листопада 2020 року № АО -0000154 в розмірі 25 000 грн., Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № А-0000154 на зазначену суму, копію виписки про рух коштів за інтервалом дат по контрагентам з 02 листопада 2020 року по 04 листопада 2020 року, виданою АТ «КРЕДІАГРІКОЛЬБАНК», опис наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 18 лютого 2020 року №18/02-20.
Крім того, професійна правнича допомога у даній справі надавалась позивачу адвокатським об`єднанням «Аксіома» в особі Голови об`єднання Гришка І.І. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 29 червня 2017 року № 001324) на підставі договору про надання правової допомоги від 18 лютого 2020 року №18/02-20.
Згідно з вказаним договором про надання правової допомоги від 18 лютого 2020 року №18/02-20 розрахунок вартості надання правової допомоги Адвокатського об`єднання здійснювався з розрахунку 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на день оплати за одну годину роботи адвоката.
Як зазначено в описі наданих послуг за договором про надання правової допомоги від 18 лютого 2020 року № 18/02-20, який подав представник позивача, на підготовку та подання відзиву на касаційну скаргу адвокатом витрачено 24 години.
Оплата наданих послуг підтверджується копією виписки АТ «Кредіагрікольбанк», код банку 300614 про рух коштів за інтервалом дат по контрагентам, виданою Адвокатському об`єднанню «Аксіома» на суму 25 000 грн з призначенням платежу сплата гонорару адвоката згідно з рахунком АО-000154 від 03 листопада 2020 року.
Відповідно до частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката та пропорційність витраченого часу обсягу виконаних робіт та наданих послуг.
На переконання колегії суддів Верховного Суду, заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу підтверджені документально, є співмірними зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивача, часом затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та ціною позову.
Касаційний суд звертає увагу на те, що наведені вище положення процесуального законодавства покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такі докази відповідачем не надавалися суду.
За змістом частин першої та третьої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Таким чином, судова колегія Верховного Суду уважає за необхідне задовольнити заяву представника позивача та ухвалити додаткову постанову у справі про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області витрат на професійну правничу допомогу у сумі 25 000 грн.
Керуючись статтями 139, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мотор-Ділер» про ухвалення додаткового рішення у справі № 280/3639/19 задовольнити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, місто Запоріжжя, пр.Соборний 166, код ЄДРПОУ 39396146) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Мотор-Ділер» (69068, місто Запоріжжя, вулиця Омельченка 21, код ЄДРПОУ 24513000) 25 000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткова постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.
Cуддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко
