КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 квітня 2021 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 754/8750/19
номер провадження: 22-ц/824/644/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,
за участю секретаря - Орел П.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року та за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: публічне акціонерне товариство «Український професійний банк», про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» (далі - ПАТ «Український професійний банк»), у якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову, остаточно просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 329 від 08 лютого 2011 року в загальній сумі 255 183 грн 76 коп., що складається із: строкової основної суми заборгованості по кредиту у розмірі 55 462 грн 03 коп.; простроченої основної суми заборгованості по кредиту у розмірі 69 537 грн 97 коп.; строкових нарахованих процентів у розмірі 2 914 грн 67 коп.; прострочених нарахованих процентів у розмірі 42 571 грн 60 коп.; пені у розмірі 77 969 грн 44 коп.; індексу інфляції за період з 26 березня 2019 року по 01 червня 2019 року у розмірі 5 370 грн 05 коп.; 3% річних за період з 26 березня 2019 року по 01 червня 2019 року у розмірі 1 358 грн 00 коп., що виникла перед ОСОБА_1 , звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , шляхом проведення прилюдних торгів у порядку, визначеному ст.ст. 39, 41, 43 Закону України «Про іпотеку».
Позовні вимоги мотивовані тим, що 08 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк» був укладений кредитний договір №329, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у сумі 300 000 грн 00 коп., зі сплатою процентів за користування кредитними коштами у розмірі 22% на строк до 11 січня 2021 року. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк» був укладений договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за №903, за умовами якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 із узгодженою заставною вартістю у розмірі 544 000 грн 00 коп.
Позивач вказував, що 26 березня 2019 року між ним та ПАТ «Український професійний банк» був укладений договір № 52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором, за яким до нього перейшло право вимоги за кредитним договором №329 від 08 лютого 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк», та іпотечним договором від 08 лютого 2011 року. Згідно з додатком № 1 до договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 26 березня 2019 року загальна сума прав вимоги становить 248 455 грн 71 коп., що складається із: строкової основної суми заборгованості по кредиту у розмірі 55 462 грн 03 коп.; простроченої основної суми заборгованості по кредиту у розмірі 69 537 грн 97 коп.; строкових нарахованих процентів у розмірі 2 914 грн 67 коп.; прострочених нарахованих процентів у розмірі 42 571 грн 60 коп. та пені у розмірі 77 969 грн 44 коп.
Зазначав, що банківською випискою ПАТ «Український професійний банк» від 25 березня 2019 року підтверджено розмір заборгованості ОСОБА_2 та внесення ним останнього платежу за кредитом 11 грудня 2018 року у розмірі 5 000 грн 00 коп. Вказував, що він надіслав на адресу ОСОБА_2 письмову вимогу про усунення порушень виконання зобов`язань за кредитним договором, в якій попередив останнього про звернення стягнення на предметом іпотеки, однак ОСОБА_2 залишив його вимогу без задоволення.
Вказував, що станом на 26 березня 2019 року борг ОСОБА_2 за кредитним договором становить 248 455 грн 71 коп. Зазначав, що оскільки ОСОБА_2 кошти за кредитним договором не сплачував, то за період з 26 березня 2019 року по 01 червня 2019 року на борг відповідача було нараховано інфляційні втрати у розмірі 5 370 грн 05 коп. та 3% річних у розмірі 1 358 00 грн коп., а відтак загальна сума заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 лютого 2011 року становить 255 183 грн 76 коп. З наведених підстав ОСОБА_1 просив його позовні вимоги задовольнити.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ПАТ «Український професійний банк», в якому просив визнати недійсним договір № 52 від 26 березня 2019 року про відступлення (купівлі - продажу) права вимоги за кредитним договором № 329 від 08 лютого 2011 року, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 , визнати припиненим з 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк», що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 903.
Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що 26 травня 2015 року між ПАТ «Український професійний банк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Аурум Фінанс» (далі - ТОВ «ФК Аурум Фінанс») був укладений договір про відступлення права вимоги, за умовам якого банк відступив ТОВ «ФК Аурум Фінанс» права грошової вимоги та всіх пов`язаних з нею прав за кредитним договором №329 від 08 лютого 2011 року та іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, укладених між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк». Вказував, що з моменту отримання повідомлення про відступлення права вимоги у червні 2015 року він своєчасно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, а саме, у період з 10 червня 2015 року по 05 травня 2017 року він сплатив на рахунок ТОВ «ФК Аурум Фінанс» 71 985 грн 00 коп., з яких: 21 042 грн 51 коп. - тіло кредиту, 50 943 грн 11 коп. - відсотки за користування кредитом. Крім того, у період з 10 червня 2015 року по 07 березня 2017 року він сплатив на рахунок ТОВ «ФК Аурум Фінанс» 67 785 грн 62 коп.
Вказував, що рішенням Господарського суду міста Києва від 24 травня 2017 року у справі №910/10780/16, яке набрало законної сили 12 червня 2017 року, задоволено позовні вимоги ПАТ «Український професійний банк» та застосовано наслідки недійсності нікчемного договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, який укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс», шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, у тому числі відновлення статусу ПАТ «Український професійний банк», як іпотекодерждателя та/або обтяжувала, визнавши наявність у ПАТ «Український професійний банк» прав майнової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №329 від 08 лютого 2011 року та договорами забезпечення. Зазначав, що на виконання вказаного рішення суду він у період з 08 червня 2017 року по 11 квітня 2019 року на рахунок ПАТ «Український професійний банк» сплатив 93 335 грн 03 коп., з яких: 59 984 грн 98 коп. - тіло кредиту; 33 350 грн 05 коп. - відсотки за користування кредитом. Тому вважав, що сума відступлення прав вимоги за договором №52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року, укладеного між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 , не може складатись із простроченої основної суми заборгованості по кредиту у розмірі 69 537 грн 97 коп. та прострочених нарахованих процентів у розмірі 42 571 грн 60 коп. Також вказує, що оскільки він належним чином виконував зобов`язання за кредитним договором щодо погашення боргу, то у банку не було підстав для нарахування пені у розмірі 77 969 грн 44 коп., та, відповідно, банк не міг відступити новому кредитору право вимоги на вказану суму за договором №52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року.
Вказував, що за договором №52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року ПАТ «Український професійний банк» міг відступити на користь ОСОБА_1 лише суму строкової основної суми заборгованості за кредитом у розмірі 55 092 грн 29 коп. та суму строкових нарахованих процентів у розмірі 1 035 грн 03 коп., а всього - 56 127 грн 32 коп. Тому вважав, що ПАТ «Український професійний банк», у порушення вимог ст.ст.512, 514 ЦК України, передав новому кредиту права вимоги за кредитним договором в обсязі, що не існували на момент відступлення права вимоги. Зазначав, що оскільки на момент укладення договору №52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року не існувало права вимоги за кредитним договором у розмірі 248 455 грн 71 коп., то у вказаному договорі відсутній предмет, а тому цей договір не відповідає вимогам ст.638 ЦК України. Також вказував, що договір №52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року суперечить ст.517 ЦК України, оскільки відповідно до акту прийому - передачі №1 до цього договору банком ОСОБА_1 передавались копії документів - кредитного та іпотечного договорів, що є підставою для визнання вказаного договору №52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року недійсним відповідно до ст.ст.203, 215 ЦК України.
Вказував, що укладений між ПАТ «Український професійний банк» і ОСОБА_1 договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 26 березня 2019 року нотаріально не посвідчений, а тому є нікчемним. У зв`язку з цим ОСОБА_1 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року. Вважав, що 26 березня 2019 року відбулось відступлення права вимоги за основним зобов`язанням (кредитним договором), а за похідним зобов`язанням (іпотечним договором) - не відбулося, а тому відступлення прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року не відбулось одночасно із відступленням прав вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року, як того вимагає ст.24 Закону України «Про іпотеку». Зазначав, що оскільки ПАТ «Український професійний банк» 26 березня 2019 року втратило статус кредитора за кредитним договором, то банк не може мати й прав іпотекодержателя за іпотечним договором, адже похідне зобов`язання не може існувати без основного, а ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що договір №52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 26 березня 2019 року є нікчемним, не набув такого статусу за іпотечним договором. Тому, на думку ОСОБА_2 , договір іпотеки є припиненим з 26 березня 2019 року.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано недійсним договір № 52 від 26 березня 2019 року відступлення права вимоги за кредитним договором № 329 від 08 лютого 2011 року, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1
Визнано припиненим іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 903 з 26 березня 2019 року.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 49 500 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 536 грн 80 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 09 жовтня 2019 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити у повному обсязі, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 - відмовити, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір прав вимоги не впливає на дійсність договору про відступлення права вимоги за кредитним договором. Вказує, що ЦК України не містить підстав для визнання недійсним правочину у зв`язку з не переданням новому кредитору документів за кредитним договором, оскільки це є правом сторін договору, та вони мають значення для доведення факту наявності боргу позичальника. У даній справі боржник ОСОБА_2 визнав наявність у нього зобов`язань за кредитним договором та договір № 52 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року не оскаржував, а тому правомірність цього правочину презюмується в силу ст.204 ЦК України. Вказує, що судом першої інстанції не наведено жодної норми закону, яка б вказувала на нікчемність договору, а ОСОБА_2 таку підставу не заявляв. Звертає увагу, що чинне законодавство не містить спеціальних вимог щодо форми купівлі-продажу майнових прав, нотаріальне посвідчення таких договорів законодавцем не вимагається і може бути здійснено за бажанням сторін договору. Вказує, що зважаючи на норми ст.ст.12, 177, 190, 656 ЦК України між ним та ПАТ «Український професійний банк» був укладений договір купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором, для якого нотаріальна форма не вимагається.
Вважає, що суд першої інстанції невірно визначив розмір боргу за кредитним договором та не звернув увагу на те, що позичальнику були належним чином надіслані повідомлення про відступлення права вимоги та письмові вимоги на останню відому адресу реєстрації та місця проживання боржника.
Також ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на додаткове рішенням суду першої інстанції від 11 грудня 2020 року, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимог ОСОБА_2 про розподіл судових витрат відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що при скасуванні судового рішення першої інстанції та відмові у задоволенні вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом, такі судові витрати не підлягають розподілу на користь останнього. Також вказує, що суд першої інстанції у додатковому рішення не поклав судові витрати на іншого відповідача за зустрічним позовом, а саме, на АТ «Український професійний банк».
Представник ОСОБА_2 - адвокат Висіцька І.В. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 09 жовтня 2020 року, у якому зазначає, що суд першої інстанції вірно встановив, що розмір боргу за кредитним договором від 08 лютого 2011 року становить 56 127 грн 32 коп., а не 248 455 грн 71 коп., як вказано у договорі № 52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року та дійшов правильного висновку, що ПАТ «Український професійний банк», у порушення ст.ст. 512, 514 ЦК України, передало новому кредитору - ОСОБА_1 права за кредитним договором в обсязі, що не існували на момент відступлення права вимоги. Вказує, що оскільки укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» договір № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року суперечить ст.ст. 512, 514, 517 ЦК України, то суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання цього договору недійсним. Звертає увагу, що договір № 52/1 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за іпотечним договором від 26 березня 2019 року за своєю суттю є договором про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, який підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню. Тому вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір № 52/1 від 26 березня 2019 року купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року є нікчемним у зв`язку з тим, що він нотаріально не посвідчений. Зазначає, що оскільки ПАТ «Український професійний банк», уклавши 26 березня 2019 року договір № 52 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором, втратив статус кредитора, а відтак й іпотекодержателя, а ОСОБА_1 в силу нікчемності договору № 52/1 від 26 березня 2019 року не набув відповідного статусу за цим же іпотечним договором, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що іпотечний договір від 08 лютого 2011 року є припиненим з 26 березня 2019 року. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесенні ним судові витрати в суді апеляційної інстанції.
Також представник ОСОБА_2 - адвокат Висіцька І.В. подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення суду першої інстанції від 11 грудня 2020 року, в якому вказує, що у суді першої інстанції ОСОБА_1 не заявляв клопотання про неспівмірність понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, що є його процесуальним обов`язком. Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не навів жодного аргументу щодо неспівмірності таких витрат, а лише вказує, що ці витрати мають нерозумний характер. Вважає, що додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року є законним та обґрунтованим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. Також просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати.
ПАТ «Український професійний банк» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційні скарги, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг до апеляційного суду не направило.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та додаткового рішення цього ж суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції від 09 жовтня 2020 року підлягає задоволенню частково, а його апеляційна скарга на додаткове рішення цього ж суду від 11 грудня 2020 року - задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції від 09 жовтня 2020 року зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 08 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк» укладено кредитний договір № 329, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 300 000 грн 00 коп. на придбання квартири АДРЕСА_1 , зі сплатою 22% річних на строк до 11 січня 2021 року.
На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 08 лютого 2011 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк» був укладений іпотечний договір, за яким ОСОБА_2 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , за погодженою сторонами оціночною заставною вартістю 544 000 грн 00 коп. Вказаний іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. та зареєстрований у реєстрі за № 903.
08 лютого 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. накладено заборону на відчуження квартири АДРЕСА_1 , що зареєстровано у реєстрі вчинення нотаріальних дій за №904.
Згідно з довідкою ПАТ «Український професійний банк» від 05 травня 2015 року № 11/5-02/372, за період кредитування з 08 лютого 2011 року по 05 травня 2015 року ОСОБА_2 сплачено 387 040 грн 49 коп., з яких: за основним боргом - 175 000 грн 00 коп.; відсотки за користування кредитом - 212 040 грн 49 коп. Станом на 05 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором № 329 від 08 лютого 2011 року становить 125 000 грн 00 коп. Прострочена заборгованість відсутня (а.с.100, т.1).
По справі встановлено, що 26 травня 2015 року між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс» було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ПАТ «Український професійний банк» відступило ТОВ «ФК Аурум Фінанс» права грошової вимоги та всіх пов`язаних з нею прав до ОСОБА_2 за вказаними вище кредитним та іпотечним договорами. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований в реєстрі за № 6270. Того ж дня до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено зміни, згідно із якими статус іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року внаслідок відступлення права вимоги набуло ТОВ «ФК Аурум Фінанс», що підтверджується наданою представником ОСОБА_2 інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 175145970 від 24 липня 2019 року (а.с.86-89, т.1).
Установлено, що 09 червня 2015 року ОСОБА_2 отримав повідомлення в.о. начальника відділу активних операцій індивідуального бізнесу Управління обслуговування клієнтів ПАТ «Український професійний банк» про відступлення права вимоги за кредитним та іпотечним договорами від 08 лютого 2011 року новому кредитору - ТОВ «ФК Аурум Фінанс» (а.с.90, т.1). Також у червні 2015 року ОСОБА_2 отримав повідомлення про відступлення права вимоги від нового кредитора - ТОВ «ФК Аурум Фінанс» (а.с.91, т.1).
Згідно з ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24 травня 2017 року у справі № 910/10780/16, яке набрало законної сили 12 червня 2017 року, позовні вимоги ПАТ «Український професійний банк» задоволено, застосовані наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 6270, який укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ТОВ «ФК Аурум Фінанс». Цим рішенням суду відновлено становище, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, у тому числі, відновлено статус ПАТ «Український професійний банк» як іпотекодержателя та/або обтяжувача та визнано наявність у ПАТ «Український професійний банк» права майнової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором № 329 від 08 лютого 2011 року та договорами забезпечення. У вказаному рішенні судом встановлено, що у період з 10 червня 2015 року по 07 березня 2017 року ОСОБА_2 сплачено на користь ТОВ «ФК Аурум Фінанс» грошові кошти на загальну суму 67 785 грн 62 коп., що підтверджується копіями відповідних банківських квитанцій. Судом прийнято до уваги, що відповідні платежі були здійснені ОСОБА_2 хоча і на виконання умов кредитного договору від 08 лютого 2011 року, проте одержувачем таких коштів (новим кредитором) було ТОВ «ФК Аурум Фінанс» саме на виконання умов договору відступлення від 26 травня 2015 року. Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимоги ПАТ «Український професійний банк» про стягнення з ТОВ «ФК Аурум Фінанс» грошових коштів, набутих останнім внаслідок укладення нікчемного правочину, що сплачувались позичальником ОСОБА_2 в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідно до кредитного договору № 329 від 08 лютого 2011 року у розмірі 67 785 грн 62 коп. (а.с.29-36, т.1). Тому вказані обставини не підлягають доказуванню відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України.
Також судом першої інстанції встановлено, що у зв`язку із введенням тимчасової адміністрації та подальшою ліквідацією ПАТ «Український професійний банк» 06 березня 2019 року на виконання рішення виконавчої дирекції ФГВФО № 160 від 08 лютого 2019 року було проведено електронний аукціон № UA-EA-2019-02-12-000045-b, предметом якого (лотом) було право вимоги за кредитним договором №329 від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 на користь ПАТ «Український професійний банк», та майнові права на предмет забезпечення: квартиру АДРЕСА_1 . На цьому аукціоні ОСОБА_1 запропоновано найвищу ціну (33 164 грн 44 коп.) та його оголошено переможцем лоту F77GL40927 (а.с.37, т.1).
На підставі вказаного вище протоколу електронного аукціону, 26 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» був укладений договір № 52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором № 329 від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк».
Згідно з додатком № 1 до цього договору загальна сума прав вимоги кредитора до ОСОБА_2 становить 248 455 грн 71 коп., що складається із: строкової основної суми заборгованості по кредиту у розмірі 55 462 грн 03 коп., простроченої основної суми заборгованості по кредиту у розмірі 69 537 грн 97 коп., строкових нарахованих процентів у розмірі 2 914 грн 67 коп., прострочених нарахованих процентів у розмірі 42 571 грн 60 коп. та пені у розмірі 77 969 грн 44 коп.
Також 26 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» був укладений договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, який укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк». Вказаний договір купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором укладений у простій письмові формі та не посвідчений нотаріально (а.с.41-42, т.1).
Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у вказаному реєстрі іпотекодержателем квартири АДРЕСА_1 за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року станом на 24 липня 2019 року є ТОВ «ФК Аурум Фінанс», а не ПАТ «Український професійний банк» чи ОСОБА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та, задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим, суд першої інстанції виходив із того, що за оспорюваним договором №52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року ПАТ «Український професійний банк», у порушення вимог ст.ст. 512, 514 ЦК України, передало новому кредитору - ОСОБА_1 права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк», в обсязі, що не існували на момент відступлення права вимоги. Також, у порушення ст.517 ЦК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», ПАТ «Український професійний банк» передало ОСОБА_1 копії документів - кредитного та іпотечного договорів від 08 лютого 2011 року, а не оригіналів цих документів. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» договір № 52 про відступлення (купівлі-продаж) права вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року суперечить ст.ст. 512, 514, 517 ЦК України, а тому є недійсним відповідно до ч.1 ст.203, ст. 215 ЦПК України.
Суд дійшов висновку, що договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 26 березня 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк», є нікчемним, оскільки вказаний договорів нотаріально не посвідчений. У зв`язку з цим ОСОБА_1 на підставі цього договору не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, який укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_2 , а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню.
Також суд першої інстанції зазначив, що оскільки договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 26 березня 2019 року є нікчемним, то відступлення прав вимоги за іпотечним договором не відбулось одночасно із відступленням прав вимоги за кредитним договором, як того вимагає ст. 24 Закону України «Про іпотеку». Тому, враховуючи, що ПАТ «Український професійний банк», уклавши 26 березня 2019 року договір № 52 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором втратив статус кредитора, а також іпотекодержателя, а ОСОБА_1 в силу нікчемності договору № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 26 березня 2019 року не набув статусу іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що іпотечний договір від 08 лютого 2011 року є припиненим з 26 березня 2019 року.
Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов`язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину.
Згідно з ч.ч.2,3 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Чинним законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості та не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги.
Сам по собі факт укладення договору відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, у постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 924/1014/18, у постанові від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18 та у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 639/4836/17.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Однак суд першої інстанції у порушення вимог ст.263 ЦПК України наведених вище вимог закону та правових висновків Верховного Суду не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність підстав для визнання недійсним договору №52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року з тих підстав, що ПАТ «Український професійний банк» передало новому кредитору права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року в обсязі, що не існували на момент відступлення права вимоги.
Також не є передбаченою законом підставою для визнання недійсним договору №52 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року і та обставина, що згідно з актом прийому-передачі № 1 до цього договору ПАТ «Український професійний банк» передало ОСОБА_1 копії кредитного та іпотечного договорів від 08 лютого 2011 року, а не оригінали цих документів.
При цьому апеляційний суд враховує, що ні ПАТ «Український професійний банк», ні ОСОБА_1 не заперечували факт передачі банком ОСОБА_1 документів, передбачених ч.1 ст.517 ЦК України, згідно з якою первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для визнання недійсним договору № 52 про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року, оскільки судом у порушення ст.263 ЦПК України не враховано наведених вище вимог закону та правових висновків Верховного Суду.
Згідно з ч.4 ст.203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до ч.3 ст.24 Закону України «Про іпотеку» правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Згідно з ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Установлено, що 26 березня 2019 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Український професійний банк» було укладено договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, який укладений між ПАТ «Український професійний банк» і ОСОБА_2 . Предметом іпотеки за вказаним іпотечним договором є квартира АДРЕСА_1 .
Вказаний договір купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором укладений у простій письмовій формі та не посвідчений нотаріально.
Отже, установивши, що договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 26 березня 2019 року нотаріально не посвідчений, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про нікчемність цього договору.
Доводи апеляційної скарги про те, що чинним законодавством не вимагається обов`язкова нотаріальна форма для укладення договору купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки правовий аналіз ч.3 ст.24 Закону України «Про іпотеку» свідчить про те, що нотаріальному посвідченню підлягає буд-який правочин про відступлення прав за іпотечним договором, у тому числі договір купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором. Крім того, відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачено умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
Враховуючи, що ОСОБА_1 на підставі нікчемного договору № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором від 26 березня 2019 року не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки за їх безпідставністю.
Разом з тим, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що іпотечний договір від 08 лютого 2011 року є припиненим з 26 березня 2019 року.
Так, згідно з ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Установлено та не заперечується ОСОБА_2 , що зобов`язання за кредитним договором від 08 лютого 2011 року, на забезпечення виконання якого між ОСОБА_3 та ПАТ «Український професійний банк» був укладений іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, не припинені та строк дії іпотечного договору від 08 лютого 2011 року не закінчився.
Нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором, за умови чинності самого іпотечного договору, не є передбаченою ст.17 Закону України «Про іпотеку» підставою для припинення іпотеки, яка є видом забезпечення виконання зобов`язання за основним договором.
Однак суд першої інстанції наведених вище вимог закону та обставин справи належним чином не врахував, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про визнання припиненим іпотечного договору від 08 лютого 2011 року, який укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Український професійний банк» з 26 березня 2019 року.
Посилання ОСОБА_2 у зустрічному позові на те, що Вищий господарський суд України у постанові від 10 жовтня 2017 року у справі №910/3556/17 дійшов до аналогічного висновку про припинення іпотечного договору, є необґрунтованими, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №910/3556/17 не є подібними. До того ж Вищий господарський суд України у вказаній постанові визнав припиненими правовідносини за договором іпотеки, а не визнав припиненим сам правочин - договір іпотеки.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з ч.2 ст.376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором та визнання іпотечного договору припиненим, то колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не в повному обсязі відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим - відмовити, з наведених вище підстав.
Тому апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції від 09 жовтня 2020 року підлягає задоволенню частково.
З матеріалів справи вбачається, що додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 49 500 грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 1 536 грн 80 коп.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 ч.3 ст.133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача (ч.2 ст.141 ЦПК України).
Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 , то з урахуванням положень ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України у суду першої інстанції були відсутні правові підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, які були понесені ОСОБА_2 у суді першої інстанції.
За таких обставин додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року не може бути залишене в силі та підлягає скасуванню.
Представник Ступака О.І. - адвокат адвокатського об`єднання «Єфімов та партнери» (далі - АО «Єфімов та партнери») Висіцька І.В. під час апеляційного розгляду справиподалазаяву про відшкодування судових витрат, в якій просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 000 грн 00 коп., понесені ОСОБА_2 при апеляційному розгляді справи (а.с.36-39, т.3).
З матеріалів справи вбачається, що 23 липня 2019 року між ОСОБА_2 (замовник) та АО «Єфімов та партнери» в особі адвоката Єфімова О.М. (виконавець), було укладено договір про надання правової допомоги №211/2019, за умовами якого виконавець зобов`язався надавати замовнику правову допомогу та представляти інтереси замовника у судах, а замовник зобов`язався приймати та належним чином оплачувати надані послуги (а.с.136-138, т.1).
Відповідно до акту приймання наданих послуг відповідно до договору про надання правової допомоги №211/2019 від 23 липня 2019 року АО «Єфімов та партнери» в особі адвоката Єфімова О.М. надав, а ОСОБА_2 прийняв такі адвокатські послуги під час апеляційного розгляду справи: ознайомлення із апеляційною скаргою на рішення суду від 09 жовтня 2020 року та на додаткове рішення суду від 11 грудня 2020 року тривалістю 0,2 години, вартістю 500 грн 00 коп.; підготовка та подання до Київського апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду від 09 жовтня 2020 року тривалістю 1,8 години, вартістю 4 500 грн 00 коп.; підготовка та подання до Київського апеляційного суду апеляційної скарги на додаткове рішення суду від 11 грудня 2020 року тривалістю 1 година, вартістю 2 500 грн 00 коп. Всього вартість наданих адвокатських послуги під час апеляційного розгляду справи становить 7 500 грн 00 коп. Крім того, враховуючи, що згідно з пунктом 3.1 договору про надання правової допомоги вартість наданих послуг оплачується замовником без урахування ПДВ, в акті приймання наданих послуг погоджено, що всього замовник має сплатити виконавцю суму з урахуванням ПДВ, тобто 9 000 грн 00 коп. (а.с.46, т.3).
02 квітня 2021 року АО «Єфімов та партнери» в особі адвоката Єфімова О.М. надав ОСОБА_2 рахунок №444/2021 на оплату 9 000 грн 00 коп., які були сплачені останнім 06 квітня 2021 року, що підтверджується платіжним дорученням №99 від 06 квітня 2021 року (а.с.44 - 45, т.3).
Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин 1-6 ст.137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розподіляючи витрати, понесені ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи договірпро надання правової допомоги №211/2019 від 23 липня 2019 року, акт приймання наданих послуг відповідно до договору про надання правової допомоги №211/2019 від 23 липня 2019 року, рахунок №444/2021 від 02 квітня 2021 року на оплату 9 000 грн 00 коп. і платіжне доручення №99 від 06 квітня 2021 року, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.
З матеріалів справи вбачається, що адвокат АО «Єфімов та партнери» Висіцька І.В. підготувала лише два процесуальні документ, а саме, відзиви на рішення суду від 09 жовтня 2020 року та на додаткове рішення суду від 11 грудня 2020 року. Її клопотання у цих відзивах про залишення без змін цих судових рішень не були задоволені апеляційним судом. До того ж адвокат Висіцька І.В. представляла інтереси ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції в одному судовому засіданні 22 квітня 2021 року, яке тривало 26 хвилин.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що зазначені адвокатом Висіцькою І.В. витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 90 00 грн 00 є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципам співмірності та розумності розподілу судових витрат.
Враховуючи наведене, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн 00 коп.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим - відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року задовольнити.
Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року скасувати.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн 00 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді:
