У Х В А Л А
Справа № 200/20321/18
Провадження № 2/932/1452/20
02 квітня 2021 року м. Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді - Куцевола В.В.,
за участі секретаря судового засідання Громовика Д.О.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Бєліка А.С..,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі справу за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває цивільна справа за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала та наполягала на їх задоволенні. Пояснила, що стягнути збитки, спричиненні відповідачем при проходженні публічної служби можливо лише у порядку цивільного судочинства, оскільки нормами КАС України відшкодування збитків не передбачено та позовні вимоги до відповідача не ґрунтуються на нормах КзПП України, а обґрунтовані виключно нормами ЦК України.
Представник відповідача позовні вимоги визнав частково, у розмірі 25260 грн., посилаючись на норми законодавства, що визначають обсяг матеріальної відповідальності військовослужбовців, до яких прирівняний відповідач. Вважав спір цивільно-правовим та не вбачав підстав для закриття провадження у справі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі за наступних підстав.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, з 07.11.2015 року відповідач проходить служби в Національній поліції України.
Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 21.06.2017 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні 19.05.2017 року, при керуванні службовим автотранспортним засобом, дорожньо-транспортної пригоди. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобіль марки «Тойота», моделі «Пріус», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , отримав механічні ушкодження.
У грудні 2018 року позивач звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування завданої пошкодження транспортного засобу майнової шкоди, посилаючись при цьому на норми ст.ст. 1166, 1187 ЦК України.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria» (заява № 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР, що було чинне на час виникнення підстави позову, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України. За вказаним Положенням відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
На цейчас чиннимє ЗаконУкраїни «Проматеріальну відповідальністьвійськовослужбовців таприрівняних доних осібза шкоду,завдану державі»,згідно ізст.2якого діяцього Законупоширюється навійськовослужбовців підчас виконанняними обов`язківвійськової служби,військовозобов`язаних тарезервістів підчас проходженняними зборів,а такожосіб рядовогота начальницькогоскладу правоохороннихорганів спеціальногопризначення,Державної службиспеціального зв`язкута захистуінформації України,Міністерства внутрішніхсправ України,Національної поліціїУкраїни,сил цивільногозахисту,Державної кримінально- виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань.
Згідно з вимогами ч. 1, ч.2 ст. 3 цього Закону, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність. Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Правилами статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.
Пунктами 1, 2 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Пунктами 1, 2, 8 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Статтею 17 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліцейським є громадянин України, який склав присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Стаття 60 Закону України «Про Національну поліцію» визначає, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
За пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Таким чином, відповідач ОСОБА_2 , перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, завдав шкоду державі в особі Департаменту патрульної поліції, шляхом пошкодження майна у період здійснення ним повноважень, пов`язаних із виконанням його службових обов`язків.
Вказаний висновокузгоджується ізправовою позицією,висловленою упостанові ВеликоїПалати ВерховногоСуду від05грудня 2018року усправі №818/1688/16(провадження№ 11-892апп18).Так,у вказанійпостанові зазначено,що з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб`єкта владних повноважень, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, викладених у постановах від 10 квітня 2018 року у справі № 533/934/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15, від 03 жовтня 2018 року у справі № 755/2258/17, виходячи з таких міркувань. У випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Суд не вбачає можливим застосувати до спірних правовідносин правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 15.04.2020 року по справі № 203/3237/16 та від 18.11.2020 року по справі № 760/15085/18, виходячи з наступного.
Згідно з вимогами ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В силу вимог ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У зазначених постановах Верховного Суду від 15.04.2020 року по справі № 203/3237/16 та від 18.11.2020 року по справі № 760/15085/18, які ухвалені у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду та у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду, зазначено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04 червня 2003 року № 848 «Про впорядкування використання легкових автомобілів бюджетними установами та організаціями», всі транспортні засоби органів поліції використовуються виключно в службових цілях, для забезпечення оперативної і господарської діяльності. Патрульна служба, відповідно до покладених на неї завдань, здійснює, зокрема, цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення належної охорони громадського порядку, громадської безпеки та контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки. Джерело підвищеної небезпеки (службовий транспортний засіб) експлуатується працівником патрульної поліції виключно в службових цілях. Працівник поліції наділений правами здійснювати експлуатацію службового транспортного засобу (об`єкт державної власності), застосовувати передбачені законом заходи примусу з використанням автомобіля, в результаті чого може бути завдана шкода. Співробітник поліції, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони пошкодження та знищення майна будь-якої особи. Той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий. Правомірність дій поліцейського доведенню не підлягає, оскільки неправомірність його дій встановлена в іншому провадженні, тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби. У зв`язку з чим, предметом розгляду у цій справі є лише стягнення шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 403 ЦПК України, суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Таким чином, судові палати касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду законом не уповноважені на відступлення від висновків про застосування норм права, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду. У зазначеній постанові Верховного Суду від 18.11.2020 року по справі № 760/15085/18 міститься посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а, яка прийнята раніше, ніж постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Частиною 2 цієї статті визначено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.
Згідно з вимогами ст. 256 ЦПК України, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про закриття провадження у справі у зв`язку з тим, що спірні правовідносини не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства, а мають вирішуватись окружним адміністративним судом за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 260, 261, 352-355 ЦПК України, -
У Х В А Л И В:
Провадження у справі за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП закрити.
Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикціїадміністративних судів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, протягом 15 днів з дня її складення.
Повний текст ухвали суду складено 07.04.2021 року.
Суддя В.В. Куцевол
