ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4666/21 Справа № 212/10842/19 Суддя у 1-й інстанції - Дехта Р. В. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 червня 2021 року м.Кривий Ріг
справа № 212/10842/19
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді: Барильської А.П.,
суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання: Голуб О.О.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року, яке ухвалено суддею Дехтою Р.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 05 лютого 2021 року, -
ВСТАНОВИВ:
В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки однією родиною без реєстрації шлюбу, визнання спірного майна спільним сумісним майном та поділ спільного сумісного майна.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказала, що з відповідачем по справі ОСОБА_2 вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з 2000 року, який 08 вересня 2003 рік був розірваний у встановленому законом порядку. В період перебування сторін у шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 . Після розірвання шлюбу сторони помирились та продовжили спільне проживання та сімейні стосунки, однак без повторної реєстрації шлюбу. Під час спільного подружнього життя сторони мешкали в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , що належала дідові позивача ОСОБА_4 , який мешкав разом зі сторонами до смерті та заповідав цю квартиру позивачу ОСОБА_5 , яку остання успадкувала.
На початку 2013 року відповідач ОСОБА_2 поїхав на заробітки в райони Крайньої півночі (Росія), де перебував до листопада 2013 року та заробив гроші. З метою покращення житлових умов позивач продала належну їй однокімнатну квартиру, додавши зароблені відповідачем гроші сторони сумісно придбали трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , яка була зареєстрована на ім`я відповідача ОСОБА_2 . У зазначеній квартирі оселилась родина ОСОБА_6 - тобто сторони у справі, та їх син ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згодом, ІНФОРМАЦІЯ_3 у сторін по справі народився другий син ОСОБА_8 .
В 2017 році стосунки між сторонами ОСОБА_5 та ОСОБА_2 склалися вкрай неприязні, а з січня 2019 року позивач була вимушена мешкати в орендованій квартирі, оскільки відповідач ОСОБА_2 забрав всі правовстановлюючі документи та технічний паспорт на спірну квартиру та заперечував право позивача на нерухоме майно.
На підставі наведеного вище, уточнивши позовні вимоги, позивач просила суд встановити факт її та ОСОБА_2 спільного проживання без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з 2003 року до січня 2019 року. Визнати нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном , нажитим під час спільного проживання без реєстрації шлюбу. Розділити між нею, та ОСОБА_2 спільне сумісне майно та визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 року позов задоволено.
Встановлено факт спільного проживання без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства з 2003 року до січня 2019 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Визнано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_2 спільним сумісним майном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Розділено між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , спільне сумісне майно та визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2029 гривень 60 копійок.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по справі про відмову в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що спірну квартиру він придбав за кошти, які були зароблені ним особисто в ЗАТ «Артіль старателів «Витим» в Іркутській області Російської Федерації на переведені на його банківський рахунок, однак суд першої інстанції не надав оцінки вказаним обставинам. Зауважує на тому, що оскільки він протягом квітня-грудня 2013 року перебував за межами України, він не міг спільно проживати з позивачем без реєстрації шлюбу та вести спільне сумісне господарство. Зауважує на тому, що твердження позивача про те, що вона продала спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 з метою вкладу коштів у спірну квартиру є надуманими, оскільки остання не приймала матеріальної участі у придбанні спірної квартири, а кошти з продажу своєї особистої квартири витратила на невідомі відповідачу потреби.
Апелянт зауважує на тому, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, оскільки суд дійшов помилкового висновку про переривання строку позовної давності 03.04.2018 року, оскільки в даному випадку 25.12.2013 року відбулась подія, а саме придбання спірної квартири, з якої почався відлік строку позовної давності, і відповідно він сплив 26.12.2016 року.
Крім того відповідач вважає, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, оскільки в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 без відповідної заяви учасника справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване, на її думку, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача ОСОБА_11 та його представника - ОСОБА_12 , які, кожен окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 16 вересня 2000 року до 08 вересня 2003 року, який був розірваний на підставі свідоцтва, яке видано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Петрівського районного управління юстиції у Кіровоградській області, актовий запис № 64 (а.с.8,163).
Під час шлюбу у сторін народився син ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (а.с.12).
Крім того, у сторін по справі народився син ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Відповідно до договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Герасимовою Л.С. та зареєстрованого в реєстрі № 2008 від 25 грудня 2013 року, відповідач ОСОБА_11 придбав у ОСОБА_15 квартиру АДРЕСА_2 (а.с.56-57) та відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, за ОСОБА_11 було зареєстровано право власності на вказану квартиру 25.12.2013 року (а.с.91).
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту спільного проживання чоловіка і жінки однією родиною без реєстрації шлюбу, визнання спірного майна спільним сумісним майном та поділ спільного сумісного майна позивач посилалась на те, що після розірвання 08.09.2003 року шлюбу вони з відповідачем помирились та продовжили спільне проживання та сімейні стосунки, однак без повторної реєстрації шлюбу, тому придбана 25 грудня 2013 року квартира АДРЕСА_2 є їх спільною сумісною власністю.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем по справі доведено факт спільного проживання сторін по справі однією родиною без реєстрації шлюбу з 2003 року по січень 2019 року, тому придбана 25 грудня 2013 року квартира АДРЕСА_2 є спільною сумісною власністю позивача та відповідача, у зв`язку з чим підлягає розподілу між сторонами.
Колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність позивачем по справі факту спільного проживання сторін по справі однією родиною без реєстрації шлюбу та наявність правових підстав для визнання придбаної 25 грудня 2013 року квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю позивача та відповідача, та як наслідок розподілу спірної квартири між сторонами, проте вважає помилковим висновок суду першої інстанції про можливість встановлення факту спільного проживання сторін по справі однією родиною без реєстрації шлюбу з 2003 року, з огляду на наступне.
Так, відповідно до статті 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
Згідно з статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, стаття 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази того, що сторони не перебувають у будь-якому іншому шлюбі, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.
Такий же висновок зроблено у Постанові Верховного Суду від 25.01.2018 року у справі № 337-5266/15-ц.
Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом, законною підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема, права спільної сумісної власності на майно.
Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.
Так, при встановленні факту наявності у осіб спільного побуту доцільно враховувати ознаки, визначені у понятті домогосподарства.
Домогосподарство є сукупність осіб, які спільно проживають в одному житловому приміщенні або його частині, забезпечують себе всім необхідним для життя, ведуть спільне господарство, повністю або частково об`єднують та витрачають кошти.
Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.
Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини.
Зазначені висновки є сталими в судовій практиці та підтверджується позицією, викладеною, зокрема, в Постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 643/6799/17 та Постанові Верховного Суду від 03.11.2020 року у справі № 369/7524/19.
За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст.89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
Слід зауважити, що при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
На думку колегії суддів, позивачем по справі доведено факт спільного проживання сторін по справі однією родиною без реєстрації шлюбу, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, відповідно до Акту, який складено сусідами - мешканцями будинку АДРЕСА_3 , у спірній квартирі АДРЕСА_2 , з 2013 року по січень 2019 року проживали однією см`єю ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , та їх діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_17 (а.с.10).
Відповідно до довідки, наданої Криворізькою об`єднаною міською довідково - вніормаційною службою «НОВА КОМ» 21 січня 2021, у спірній квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_16 , та їх діти - ОСОБА_3 та ОСОБА_17 . Позивач ОСОБА_18 зареєстрована у вказаній квартирі з 06.03.2015 року.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач по справі ОСОБА_2 у період часу з 15 липня 2005 року по 15 лютого 2013 року та з 22 лютого 2013 року по 16 грудня 2013 року був зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 , що раніше належала позивачу по справі ОСОБА_5 та за договором купівлі - продажу від 14 грудня 2013 року була відчуженна ОСОБА_19 (а.с.209).
Також з матеріалів справи слідує, що внаслідок фактичних шлюбних відносин у сторін по справі ІНФОРМАЦІЯ_8 народилась друга спільна дитина - син ОСОБА_20 , про що Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління юстиції у Дніпропетровській області складно відповідний актовий запис №1240, де сторони записані батьками.
Крім того, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_9 в судовому засіданні в суді першої інстанції підтвердили той факт, що сторони по справі, до і після розлучення, проживали в квартирі по АДРЕСА_3 , що належала позивачу, а згодом, в 2013 році, вирішили придбати більшу квартиру і придбали її в 2013 році
А свідок ОСОБА_21 в судовому засіданні в суді першої інстанції пояснив, що є старшим по будинку АДРЕСА_3 . ОСОБА_2 та ОСОБА_22 разом заселялись в квартиру АДРЕСА_2 . Друга дитина в них народилась, коли вони мешкали разом. Було таке враження, що дружня сім`я. Обидва гуляли з дітьми.
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем по справі доведено факт спільного проживання сторін по справі однією родиною без реєстрації шлюбу з 2003 року, однак колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про можливість встановлення факту спільного проживання сторін по справі однією родиною без реєстрації шлюбу з 2003 року, з огляду на наступне.
У зв`язку зі зміною сімейного та цивільного законодавства і введення у дію з 01 січня 2004 року нових Сімейного та Цивільного кодексів України було встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (стаття 3 СК України). Встановлення факту проживання однією сім`єю в період до 01 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім`ю України.
Згідно з частиною 1 статті 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.
Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
Отже, суд першої інстанції принцип дії закону в часі, а саме КЗпШС України та статтю 5 ЦК України не застосовував та дійшов помилкового висновку про встановлення факту проживання позивача і відповідача однією сім`єю без реєстрації шлюбу за період до 01 січня 2004 року.
Колегія суддів, враховуючи надані сторонами докази щодо підтвердження та спростування позовних вимог ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю, а також положення СК України, якими врегульовано відносини між особами, які проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, приходить до висновку, що підлягає встановленню факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.01.2004 року до січня 2019 року.
На підставі наведеного вище колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що квартира АДРЕСА_2 , яка придбана 23 грудня 2013 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Криворізького нотаріального округу Дніпропетровської області Герасимовою Л.С. та зареєстрованого в реєстрі № 2008, придбана під час спільного проживання сторін по справі однією родиною без реєстрації шлюбу, тому є об`єктом спільної сумісної власності сторін по справі.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги відповідача про те, що спірну квартиру він придбав за коши, які були зароблені ним особисто в ЗАТ «Артіль старателів «Витим» в Іркутській області Російської Федерації на переведені на його банківський рахунок, однак суд першої інстанції не надав оцінки вказаним обставинам, оскільки матеріалами справи встановлено, що сторони по справі після розірвання шлюбу 08.09.2003 року продовжували проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, отже кошти, які відповідач заробив працею за межами України, є спільною сумісною власністю сторін по справі.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що оскільки він протягом квітня-грудня 2013 року перебував за межами України, він не міг спільно проживати з позивачем без реєстрації шлюбу та вести спільне сумісне господарство колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки той факт, що відповідач по справі фізично перебував у зазначений час поза межами України з метою заробітку коштів, не може свідчити про відсутність спільного проживання з позивачем без реєстрації шлюбу та ведення спільного сумісного господарства та не спростовує того, що кошти, які він мав на меті заробити, бути витрачені в інтересах родини.
Колегією суддів не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги відповідача що твердження позивача про те, що вона продала спадкове майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 з метою вкладу коштів у спірну квартиру є надуманими, оскільки остання не приймала матеріальної участі у придбанні спірної квартири, а кошти з продажу своєї особистої квартири витратила на невідомі відповідачу потреби, оскільки як вбачається із матеріалів справи, напередодні правочину по придбанню спірної квартири, що мав місце 23.12.2013 року, позивач 14.12.2013 року відчужила належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , що з урахуванням хронології подій, свідчить про те, що кошти, які позивач отримала від відчуження належної їй квартири були витрачені в інтересах сім`ї, оскільки матеріалами справи встановлено, що сторони по справі після розірвання шлюбу 08.09.2003 року продовжували проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції доводи апеляційної скарги відповідача про те, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права, оскільки суд дійшов помилкового висновку про переривання строку позовної давності 03.04.2018 року, оскільки в даному випадку 25.12.2013 року відбулась подія, а саме придбання спірної квартири, з якої почався відлік строку позовної давності, і відповідно він сплив 26.12.2016 року, з огляду на наступне.
Відповідно статей 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
У пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Вирішуючи питання перебігу позовної давності, колегія суддів, виходить з того, що при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити з часу, коли сторона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, при цьому сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.
Аналогічний висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі №533/1001/16-ц, провадження №61-41683св18, Постанові Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №454/2427/16-ц, Постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 345/2962/14-ц, провадження № 61-2361ск20, Постанові Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/12236/17, провадження № 61-12878св20.
Як вбачається з матеріалів справи, про порушення свого права позивач дізналась в 2017 році, коли у сторін по справі склались неприязні відносини, а з позовом до суду позивач звернулась 29 грудня 2019 року, що свідчить про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що помилковість висновку суду першої інстанції про те, що строк позовної давності слід рахувати з 04 квітня 2018 року, тобто з моменту складання відповідачем розписки про те, що останній прийняв на себе зобов`язання сплатити ОСОБА_5 аліменти у розмірі 60 000 грн. та передати квартиру АДРЕСА_2 , тобто фактично визнав свій обов`язок передати майно співвласнику ОСОБА_5 , не впливає на правильність висновків колегії суддів про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, оскільки в судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 без відповідної заяви учасника справи колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки питання щодо можливості допиту в якості свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було вирішено в судовому засіданні в суді першої інстанції 27.10.2020 року за клопотання представника позивача (а.с.114-зворот).
На підставі наведеного вище, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає змінити в частині визначення початку періоду встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2003 року, із встановленням факту спільного проживання без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.01.2004 року.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне доповнити рішення суду абзацом наступного змісту: «визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62,22 кв.м, житловою площею 45,4 кв.м» у зв`язку з тим, що відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, в той час як судом першої інстанції визнано тільки за ОСОБА_23 право власності на 1/2 частку спірної квартири.
В іншій оскаржуваній частині рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 01 лютого 2021 рокузмінити в частині визначення початку періоду встановлення факту спільного проживання без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 2003 року, встановивши факт спільного проживання без реєстрації шлюбу та ведення спільного господарства ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з 01.01.2004 року.
Доповнити рішення суду абзацом наступного змісту: «визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 62,22 кв.м, житловою площею 45,4 кв.м».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 30 червня 2021 року.
Головуючий:
Судді:
