ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 [email protected]
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"26" серпня 2021 р. Справа№ 910/17870/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Агрикової О.В.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021
у справі № 910/17870/20 (суддя Котков О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиса-ДДК»
до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
про розірвання додаткової угоди
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тиса-ДДК» (далі - ТОВ «Тиса-ДДК», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - ПрАТ «АК «Київводоканал», відповідач) про розірвання додаткової угоди до договору від 30.09.2015 на водовідведення додаткового об`єму стічних вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливо-приймачі та люки каналізаційних колодязів до Договору №14206/5-08 від 19.08.2015 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі, посилаючись на відсутність строку дії такої угоди, істотне порушення її умов, невиконання додаткової угоди відповідачем через об`єктивні обставини, оскільки відповідач ніколи не надавав та фізично не мав можливості надавати вищезазначені послуги, адже не прокладав, не будував власних дощоприймачів для відведення поверхневих стічних вод, що утворюються внаслідок опадів на території позивача.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/17870/20 позовні вимоги задоволено повністю.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що за відсутності доказів надання послуг з водовідведення додаткового об`єму стічних вод від об`єкта абонента за адресою: м. Київ, вул. Кільцева, 4-б, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів в періоди дощів та сніготанення, прийняття їх самостійно позивачем, а також наявність в останнього власних очисних споруд, призначених для очищення поверхневих стічних вод), які повинні потрапляти в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі (дощоприймачі), вимога позивача про розірвання додаткової угоди від 30 вересня 2015 року є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи та недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що судом було надано неправильну оцінку правовідносинам, що склались між сторонами з огляду на приписи статей 651, 652 ЦК України, оскільки закон пов`язує можливість розірвання сторонами договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України; також судом не враховано, що при виконанні спірної додаткової угоди до договору на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі порушує співвідношення майнових інтересів сторін та позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні додаткової угоди; суд не врахував, що Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №190 від 27.06.2008 є обов`язковими для всіх юридичних осіб незалежно від форм власності та підпорядкування, фізичних осіб-підприємців, що мають у власності чи у господарському віданні або оперативному управлінні об`єкти системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення, з якими виробником укладено договори на отримання питної води, скидання стічних вод; судом проігноровано, що оспорювана додаткова угода укладена для конкретизації істотної умови договору, а саме, для визначення способу нарахувань за відведення води з території позивача, на якій вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів, та які є складовою частиною стічної води, послуги з приймання якої надає відповідач; суд, ухвалюючи рішення в частині задоволення вимог щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, порушив норми статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 126 ГПК України, з огляду на недоведеність понесення позивачем таких витрат.
Одночасно в апеляційній скарзі скаржником викладено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, обґрунтоване отриманням оскаржуваного рішення засобами поштового зв`язку 29.03.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі № 910/17870/20 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.
Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 25.05.2021 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.05.2021 поновлено ПрАТ «АК «Київводоканал» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі № 910/17870/20, відкрито апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено на 07.07.2021, встановлено ТОВ «Тиса-ДДК» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі № 910/17870/20.
Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшли: 15.06.2021 від позивача - відзив на апеляційну скаргу; 07.07.2021 від позивача - заява щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу, позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі № 910/17870/20 залишити без змін, а в заперечення на таку вказав на її безпідставність та необґрунтованість. Як зазначив у відзиві на апеляційну скаргу позивач, мало місце істотне порушення умов Додаткової угоди від 30.09.2015 до Договору № 14206/5-08 від 19.08.2015, відповідач ніколи не надавав та не мав можливості надавати послугу, вказану в Додатковій угоді від 30.09.2015; при цьому позивач сплачує вартість послуг, які не отримує. Водночас, позивач послався на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2021 у справі № 911/2978/19, якою встановлено факт ненадання послуги, а також факт відсутності об`єктів інфраструктури, за допомогою яких відповідач міг би надавати відповідну послугу позивачеві за Додатковою угодою від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015; позивач вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на доказах в матеріалах справи і доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 910/17870/20 було оголошено перерву до 26.08.2021.
В судовому засіданні 26.08.2021 представник скаржника вимоги апеляційної скарги підтримав, просив таку задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає апеляційну скаргу безпідставною, а судове рішення -законним та обгрунтованим.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників учасників справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як правильно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 19.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тиса-ДДК» (надалі - Позивач, абонент) та Публічним акціонерним товариством «Акціонерна компанія «Київводоканал», яке перейменовано у Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (надалі - Відповідач, постачальник) укладено договір №14206/5-08 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі.
30.09.2015 сторонами було укладено додаткову угоду до вищевказаного договору на водовідведення додаткового об`єму стічних вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів, відповідно до абз. 2 п. 1 якої, постачальник надає абоненту послуги з водовідведення додаткового об`єму стічних вод від об`єкта Абонента за адресою: м. Київ, вул. Кільцева, 4-б, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів в періоди дощів та сніготанення в порядку, передбаченому Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190, згідно зі змінами до цих Правил користування, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку та житлово-комунального господарства України від 27.03.2012 № 131; Правила приймання стічних вод абонентів у систему каналізації м. Києва від 12 жовтня 2011 року № 1879; Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України від 19 лютого 2002 року № 37 та даними гідрометеослужби і паспорту водного господарства абонента.
Вартість послуг розраховується постачальником щомісячно (в інших випадках на квартал або рік) в залежності від об`ємів відведених стічних вод та на підставі тарифів на послуги з водовідведення, встановлених уповноваженими органами згідно з чинним законодавством України, і величини рівня атмосферних опадів за даними Гідрометцентру України.
В п. 4 додаткової угоди від 30.09.2015 визначено, що ця угода набирає чинності з моменту її підписання обома сторонами і є невід`ємною частиною договору.
13.12.2019 позивач направив відповідачеві листа № 206 від 13.12.2019 про розірвання додаткової угоди від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015 у зв`язку з ненаданням послуг з приймання стічних вод, які потрапляють в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі (докази направлення містяться в матеріалах справи).
06.08.2020 позивач направив відповідачеві пропозицію про розірвання додаткової угоди від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015 та припинення дії додаткової угоди з 01.10.2020, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, з вказаною пропозицією позивач звернувся в порядку п. 7.1. договору, оскільки у додатковій угоді не визначено строку її дії. Разом з пропозицією було направлено проект угоди про розірвання додаткової угоди від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015.
Листом № 6607/8/8/02-20 від 02.09.2020 відповідач відмовив у розірванні додаткової угоди від 30.09.2015, вказуючи на відсутність правових підстав для її розірвання та зазначаючи, що положення п. 7.1. договору стосуються строку дії договору, а не додаткової угоди, а тому підстави для розірвання додаткової угоди згідно п. 7.1. договору суперечить договору та чинному законодавству. При цьому в наведеному листі відповідач зазначив, що строк дії додаткової угоди відповідає строку дії основного договору.
Водночас, судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.08.1997 Державним комунальним об`єднанням по експлуатації автомобільних шляхів та споруд «Київміськгідрошляхміст» позивачеві було надано Технічні умови на підключення до мережі дощової каналізації та влаштування автопід`їзду № 229-5, пунктом 1.2 яких передбачено будівництво водовідводу з території забудови у вигляді закритої системи з підключенням до існуючої дощової каналізації по прийому поверхневих стічних вод діаметром 1500 мм, що прокладається між Кільцевою дорогою та річкою Нивка (а.с.34).
У 1998 році позивачем було отримано завдання на проектування будівництва на території підприємства, в тому числі очисних споруд (а.с.35-39).
11.05.2000 Державним управлінням екологічної безпеки в Київській області ТОВ «Тиса-ДДК» було надано Екологічний висновок № 06-12/1115 від 14.06.2000 року по проекту автосервісного обслуговування в с. П.П.Борщагівка Києво-Святошинського району, у якому зазначено зокрема, що дощові та талі стічні води першої очистки перед відведенням їх з території центру проходять очистку на очисних спорудах дощових вод, а дощові та талі стічні води другої очистки відводяться з території в мережу дощової каналізації. Очисні споруди дощових стічних вод складаються із двох секцій. В першій секції передбачено осідання завислих речовин нафтопродуктів. Касетні фільтри першої ступені завантажуються гідрофобним сорбентом, а касетний фільтр другої ступеня - вугільним сорбентом (а.с.40-42).
04.09.2003 Державною технічною комісією було підписано Акт про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію, яким встановлено факт виконання ТОВ «Тиса-ДДК» будівельно-монтажних робіт згідно з проектом та виданими технічними умовами, у зв"язку з чим вказаною комісією було прийнято рішення про прийняття збудованого об`єкту в експлуатацію, в тому числі очисних споруд (а.с.55-56).
За викладених вище обставин, позивач стверджує, що відповідач ніколи не надавав та фактично не мав можливості надавати позивачеві послуги з приймання поверхневих стічних вод, що утворюються внаслідок опадів - дощу та снігу, які повинні потрапляти в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі (дощоприймачі), у зв`язку з відсутністю у відповідача на території підприємства позивача таких дощоприймальних пристроїв, тощо, для відведення поверхневих стічних води, що утворюються внаслідок опадів, які начебто повинні були потрапляти в міську каналізацію.
Як у позовній заяві так і в ході судового розгляду справи, позивач наголошував на тому, що відповідач ніколи не будував та не прокладав свої дощоприймачі для відведення поверхневих стічних вод, що утворюються внаслідок опадів на території ТОВ «Тиса-ДДК». Натомість, позивачем було побудовано та введено в дію власні очисні споруди, локальні (автономні) очисні споруди та пристрої, що призначені для очищення поверхневих стічних вод абонента перед їх скиданням у річку Нивка.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає необгрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога про розірвання додаткової угоди від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015, де підставами позову зазначено ненадання відповідачем послуг з прийому поверхневих стічних вод через відсутність в останнього об`єктів інфраструктури (зливоприймачів та каналізаційних люків) для їх прийому, самостійне виконання позивачем даної послуги, за яку відповідачем вимагається плата.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору від №14206/5-08 від 19.08.2015, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції стосовно того, що укладений сторонами договір є договором про надання послуги.
У відповідності до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. При цьому кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
В силу приписів частини 1 статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до частини другої статті 651 ЦК України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Отже, однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.
Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 927/877/17.
З аналізу змісту статті 651 ЦК України слідує, що йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 910/3568/18, від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.
Крім того, оцінка істотного порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.
Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі № 910/6381/18 та від 28.08.2019 у справі № 910/5381/18.
Із вказаного вбачається, що для встановлення можливості розірвання спірного договору необхідно визначити чи були допущені відповідачем саме істотні порушення умов такого договору, чи наявна шкода і її розмір внаслідок дій (бездіяльності) Відповідача, а також співвіднести очікуваний результат від укладеного договору та фактичні обставини внаслідок неналежного його виконання.
Таким чином, звертаючись із позовними вимогами щодо розірвання додаткової угоди до договору, на позивача покладався обов`язок зазначити істотні порушення умов спірного договору та шкоду, яка завдана йому відповідачем.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що наявність критерію істотності порушення відповідачем Додаткової угоди від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015, як обов`язкової передумови для розірвання Додаткової угоди від 30.09.2015 на вимогу позивача за рішенням суду з підстав порушення іншою стороною його умов, є підставою для задоволення позову.
Так, позивач вказав у чому полягає шкода, завдана у зв`язку з невиконанням покладеного на Відповідача обов`язку, передбаченого спірною Додатковою угодою від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015 і яким чином такі дії (або бездіяльність) порушують права позивача, що є істотним порушенням умов Додаткової угоди від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015, та є підставою для її розірвання.
Як у відзиві на апеляційну скаргу так і в судовому засіданні під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, представник позивача наголошував на тому, що обставини ненадання відповідачем послуги з прийому поверхневих стічних вод через відсутність в останнього об`єктів інфраструктури (зливоприймачів та каналізаційних люків) для їх прийому та самостійне виконання позивачем даної послуги, за яку відповідачем вимагається плата, були встановлені у постанові Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2021 у справі 911/2978/19 за позовом ПрАТ «АК «Київводоканал» доТОВ «Тиса-ДДК» про стягнення заборгованості.
Як вбачається з мотивувальної частини вищевказаної постанови суду апеляційної інстанції у справі 911/2978/19, підставою для відмови у задоволенні позову був висновок суду про недоведеність ПрАТ «АК «Київводоканал» факту надання послуг за спірною додатковою угодою до договору, зокрема у постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що «…матеріали справи не містять жодного доказу, що за Додатковою угодою від 30.09.2015 у спірний період з 01.01.2018 по 30.06.2019 позивачем надавались будь-які послуги. Так, матеріали справи не містять доказів, зокрема, що на території 4,3 га, якою користується відповідач перебувають будь-які інфраструктурні об`єкти, передбачені для прийому поверхневих вод (талої чи дощової води) належні на праві власності чи користування позивачу, шляхом прийому до яких позивач мав би можливість фактично надавати послуги відповідачу, передбачені Додатковою угодою від 30.09.2015. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять жодного доказу, наявності будь-яких інфраструктурних об`єктів передбачених для прийому поверхневих вод (талої чи дощової води), які б були підключені до міської системи водовідведення, за рахунок яких позивач мав би можливість надати відповідачу послуги, за які він вимагає оплату у даній справі. В матеріалах справи відсутні також докази обслуговування об`єктів, передбачених для прийому поверхневих вод (талої чи дощової води) на території, яка перебуває у користуванні відповідача».
В свою чергу, ПрАТ «АК «Київводоканал» під час розгляду справи №910/17870/20 не навів належним чином відповідних аргументів, які б могли бути оцінені судом та на підставі яких можна було дійти висновку про відсутність підстав для розірвання Додаткової угоди від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015.
Таким чином, посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що оспорювана додаткова угода сторонами була укладена для конкретизації істотної умови договору від 19.08.2015 не спростовує висновків суду першої інстанції про ненадання відповідачем обумовленої угодою послуги.
Отже, місцевим господарським судом встановлено факт невиконання відповідачем Додаткової угоди від 30.09.2015 до договору №14206/5-08 від 19.08.2015.
Колегія суддів зауважує, що з урахуванням положень ст. 651 Цивільного кодексу України мало місце, порушення відповідачем договірного зобов`язання, що спричиняє позивачу значної шкоди, що ним в установленому порядку належними доказами підтверджено, тобто наявна істотна різниця між тим, на що мав право розраховувати позивач, укладаючи Додаткову угоду від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015, і тим, що в дійсності він отримав, а тому констатує наявність істотного порушення умов Додаткової угоди від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015 та достатніх правових підстав для дострокового розірвання її в судовому порядку.
З огляду на встановленні місцевим господарським судом обставини, за відсутності доказів надання послуг з водовідведення додаткового об`єму стічних вод від об`єкта абонента за адресою: м. Київ, вул. Кільцева, 4-б, які потрапляють до комунальної каналізаційної мережі міста через зливоприймачі та люки каналізаційних колодязів в періоди дощів та сніготанення, прийняття їх замовником, а також наявність у позивача власних очисних споруд, що призначені для очищення поверхневих стічних вод), які повинні потрапляти в комунальну каналізацію м. Києва через зливоприймачі (дощоприймачі), місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що вимога позивача про розірвання додаткової угоди від 30.09.2015 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Враховуючи викладене, оскаржуване рішення щодо задоволення позову про дострокове розірвання Додаткової угоди від 30.09.2015 до договору № 14206/5-08 від 19.08.2015 року, є законним та обґрунтованим.
Доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення витрат на правничу допомогу, колегія суддів находить необґрунтованими та такими, що підлягають відхиленню судом, враховуючи наступне.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом, у позовній заяві позивачем наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, в якому позивач вказав, що поніс витрати на правничу допомогу в розмірі 8 700,00 грн.
В обґрунтування понесених витрат позивач надав копію договору № 1/10 про надання правничої допомоги від 01.10.2020, укладений між ТОВ «Тиса-ДДК» та адвокатом Гайдамаченко В.Г.; копію додаткової угоди від 01.10.2020 до договору № 1/10 про надання правничої допомоги; акт приймання-передачі наданих послуг (надання правничої допомоги) від 04.11.2020.
Матеріалами справи підтверджено, що представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Тиса-ДДК» у даній справі здійснювалося адвокатом Гайдамаченко В.Г.
На підтвердження наявності у Гайдамаченко В.Г. статусу адвоката надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4646/10 від 27.10.2011, а також до матеріалів справи надано ордер серії КС № 138775 від 27.01.2021.
Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції, що відсутність доказів фактичного понесення відповідних витрат не може бути підставою для відмови у їх стягненні, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічні правові висновки висловлені у пункті 6.5. постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, а також у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 910/3437/19 та 17.08.2020 у справі № 925/1067/19.
Відповідачем заяв про неспіврозмірність заявлених вимог або зменшення їх розміру суду подано не було.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду, про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи.
У відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Згідно зі статтею 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який тим не менш, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 909/452/19, 02.11.2020 у справі № 922/3548/19 та 18.11.2019 у справі № 923/1121/17.
Посилання апелянта на те, що позовна заява була підписана безпосередньо директором позивач, а не відповідним адвокатом, що, на його думку, свідчить про ненадання доказів підготовки від імені клієнта позовної заяви, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що надання такої послуги адвокатом позивачеві підтверджується підписаним між ними актом приймання-передачі наданих послуг (надання правничої допомоги) від 04.11.2020 до договору № 1/10 про надання правничої допомоги.
Крім того, колегія суддів враховує, що договір про надання правничої допомоги було укладено між адвокатом Гайдамаченко В.Г. та позивачем 01.10.2020, а позовна заява підписана 10.11.2020, тобто після підписання такого договору, що виключає сумніви у наданні вказаної послуги саме на виконання його умов.
При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що до переліку виконаних адвокатом робіт, витрати щодо яких заявлені позивачем, були включені виключно ті роботи, що були необхідними для розгляду даної справи місцевим господарським судом. Витрати по жодним іншим роботам адвоката не включалися позивачем до розрахунку судових витрат.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позову та про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
При цьому, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/17870/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків місцевого господарського суду не спростовують, отже підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/17870/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі №910/17870/20 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 09.03.2021 у справі № 910/17870/20.
4. Матеріали справи №910/17870/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 30.08.2021.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді М.Г. Чорногуз
О.В. Агрикова
