Єдиний державний реєстр судових рішень
23 вересня 2021 року Справа № 991/3440/20
Провадження №11-сс/991/476/21
ОКРЕМА ДУМКА
судді ОСОБА_1
щодо ухвали від 23.09.2021 у кримінальному провадженні №11-сс/991/476/21, кримінальна справа № 991/3440/20
Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.04.2020 клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України, погоджене прокурором, задоволено частково, обрано підозрюваній ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Постановлено після затримання підозрюваної і не пізніше ніж через 48 годин з часу її доставки до місця кримінального провадження розглянути питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід.
Захисник ОСОБА_3 , який діє в інтересах підозрюваної ОСОБА_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив суд апеляційної інстанції ухвалу слідчого судді від 30.04.2020 скасувати та постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 23.09.2021 апеляційне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_3 , поданою на ухвалу слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30 квітня 2020 року щодо застосування до підозрюваної ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, закрито. Апеляційну скаргу разом із доданими до неї матеріалами повернуто ОСОБА_3 .
Вважаю за необхідне висловити окрему думку з приводу незгоди з прийнятим рішенням. Так, дійсно на даний час є дві позиції Верховного Суду щодо апеляційного перегляду ухвал, постановлених у прядку ч.6 ст. 193 КПК України. Одна про те, що вказана ухвала підлягає апеляційному перегляду (постанова від 13.12.2018 у справі № 483/1186/16-к), а інша - ні (постанова від 20.09.2021 у справі № 991/5913/21).
На мою думку, ухвали, які постановлені в порядку ч.6 ст.193 КПК України підлягають апеляційному перегляду виходячи з такого.
Рішенням КС України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України від 13.06.2019 № 4-р/2019 справа № 3-208/2018(2402/18), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини другої статті 392 Кримінального процесуального кодексу України щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті. Одним із мотивів прийнятого рішення зазначено :
"Європейська Комісія „За демократію через право" (Венеційська Комісія) в ухваленому на 118-му пленарному засіданні Резюме amicus curiae від 18 березня 2019 року № 939/2018 (CDL-AD(2019)001) (далі - Резюме) зазначила, що „національний (конституційний) законодавець може передбачити можливість апеляційного оскарження тимчасових заходів, як наприклад, тримання під вартою за рішенням суду першої інстанції та надати апеляційному органові повноваження вирішити це питання" (§ 49).
Розглядаючи питання, чи таке апеляційне оскарження має вирішуватись невідкладно або ж з підстав процесуальної ефективності в його розгляді може бути затримка поки не буде вирішено справу по суті, Венеційська Комісія, спираючись на панівну практику європейських держав, вважає бажаним, щоб окреме апеляційне оскарження було вирішене негайно з огляду на таке: „на відміну від розгляду клопотань щодо звільнення, поданих пізніше, розгляд апеляційної скарги іншим суддею - що не брав участі в ухваленні рішення про тримання під вартою й через це позбавлений упередженості на користь такого рішення - надає можливість виправити помилки, які могли бути допущено при ухваленні рішення про тримання під вартою підозрюваного або про подовження такого тримання"; „у питаннях такої ваги, як позбавлення волі, кращим є додатковий завчасний контроль, аніж контроль ex-poste, можливість якого наставатиме тоді, коли звільнення вже є неможливим, а його наслідком може бути лише відшкодування" (§ 50 Резюме).
На думку Венеційської Комісії, для того, щоб такі апеляційні оскарження не спричинили уповільнення судочинства й тим самим не призвели до процесуальності неефективності, законодавець може стосовно них запровадити суворі часові обмеження (§ 51 Резюме).
У частині другій статті 392 Кодексу зазначено, що ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених Кодексом; заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 Кодексу. Таким чином в оспорюваних положеннях Кодексу фактично встановлено, що право на апеляційне оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою у суді першої інстанції може бути реалізовано лише з відстрочкою на невизначений термін до оскарження рішення у справі.
Конституційний Суд України вважає, що неможливість своєчасного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою унеможливлює ефективну та оперативну (дієву) перевірку правомірності обмеження конституційного права особи на свободу на стадії судового розгляду. Неможливість оскарження особою чи її захисником в апеляційному порядку ухвали суду про продовження строку тримання під вартою створює умови, за яких помилкове рішення суду першої інстанції, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для зазначеної особи у вигляді безпідставного обмеження її конституційного права на свободу.
Надання особі права на апеляційний перегляд судового рішення про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження є проявом гарантії виконання державою міжнародних зобов`язань зі створення умов із забезпечення кожному підозрюваному, обвинуваченому (підсудному) дієвого юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, потрібною гарантією відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, додатковим механізмом усунення помилок, допущених судом першої інстанції під час розгляду кримінальних справ до ухвалення рішення по суті.
Наведене узгоджується з частиною четвертою статті 5 Конвенції щодо права кожного, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Крім того, можливість апеляційного оскарження та перегляду апеляційним судом рішення про тримання під вартою, ухваленого судом першої інстанції, має на меті, насамперед, уникнення свавільного позбавлення свободи.
Конституційний Суд України також зазначає, що положення статей 3, 21, 29 Конституції України у системному зв`язку з частиною першою її статті 55 зобов`язують орган законодавчої влади при здійсненні регулювання обмеження права особи на свободу та особисту недоторканність у кримінальному судочинстві гарантувати такій особі право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку будь-яких форм та способів обмеження її конституційного права на свободу та особисту недоторканність, з обов`язковим збереженням справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, дотриманням вимог процесуальної дієвості, ефективності, швидкості процесу тощо.
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини другої статті 392 Кодексу в частині неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, 29, частини першої статті 55 Основного Закону України."
Якщо згідно рішення суду щодо надання дозволу на затримання з метою приводу (ч.3 ст.187 КПК України), у відповідності до ч.1 ст.191 КПК України, затримана на підставі ухвали слідчого судді, суду особа не пізніше тридцяти шести годин з моменту затримання повинна бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу, то у випадку затримання особи на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої у порядку ч.6 ст.193 КПК України, такі гарантії в затриманої особи відсутні та залежать від законодавства країни, в якій він перебуває, а також часу його екстрадиції. У зв`язку з чим, вважаю, що вказана ухвала має бути предметом апеляційного перегляду судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1
