Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 лютого 2020 року
у справі № 911/1164/13
Господарська юрисдикція
Щодо виникнення у суб`єкта господарювання нових зобов'язань зі сплати єдиного внеску після прийняття постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури
Фабула справи: Головне управління Державної фіскальної служби у області (далі - ГУ ДФС) звернулося до господарського суду із заявою про визнання грошових вимог до банкрута ТОВ "Поліс" на суму 98 494,66 грн.
Грошові вимоги ГУ ДФС обґрунтовано заборгованістю ТОВ "Поліс" зі сплати єдиного соціального внеску в сумі 98 494,66 грн.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін постановою апеляційного господарського суду, ГУ ДФС визнано кредитором ТОВ "Поліс" з грошовими вимогами у розмірі 99 239,06 грн, з яких: 3 842,00 грн судового збору, що підлягають задоволенню в першу чергу, а 95 397,06 грн - в другу чергу. Кредиторські вимоги ГУ ДФС на суму 3 097,60 грн відхилено.
Мотивація касаційної скарги: ГУ ДФС зазначає, що наведені судами попередніх інстанцій мотиви відхилення кредиторських вимог суперечать приписам ст.ст. 6, 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на обов'язкове державне соціальне страхування", оскільки: єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника, позаяк обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом є конституційним; у суб`єкта господарювання після прийняття постанови про визнання банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури можуть виникати нові зобов'язання зі сплати податків і зборів, отже спірна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску є невід'ємною складовою адміністративних витрат та її можна вважати витратами ліквідаційної процедури.
Правова позиція Верховного Суду: відповідно до ч. 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на обов'язкове державне соціальне страхування", єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов`язань перед іншими кредиторами, зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
Водночас, правовідносини, що виникають з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство, зокрема у зв`язку з визнанням та задоволенням вимог кредиторів врегульовані нормами спеціального Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).
Спеціальний закон визначає банкрутство як визнану господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури (абз. 3 ч. 1 ст. 1 Закону про банкрутство).
Отже, з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.
Така правова позиція стосовно пріоритетного застосування норм Закону про банкрутство у справах про банкрутство є усталеною та послідовно викладена у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 915/2069/15, від 04.09.2018 у справі № 922/4379/16, від 30.01.2019 у справі № 912/2185/16(912/3192/17), від 18.06.2019 у справі № 918/756/13, від 24.07.2019 у справі № 908/6183/15, від 27.08.2019 у справі № 913/982/14, від 22.10.2019 у справі № 904/10560/17.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 38 Закону про банкрутство, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
- господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо;
- строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав;
- у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів)), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.
Висновки: законодавець чітко встановив, що поточні вимоги кредитора - це неоплачені боржником вимоги, які виникли в процедурах банкрутства, за період після порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство і до винесення постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора. З моменту визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування регулюється Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Вимоги, які за даними контролюючого органу виникли після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, тобто нові грошові зобов'язання, в силу ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у ТОВ не виникають.
Ключові слова: процедура банкрутства, порядок сплати єдиного внеску, правові наслідки визнання боржника банкрутом, податкові зобов’язання банкрута
