Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 06 серпня 2020 року
у справі № 186/294/16-а
Адміністративна юрисдикція
Щодо розповсюдження дії ст. 41 КЗпП України на посадових осіб місцевого самоврядування
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до виконавчого комітету міської ради, у якому просив:
- визнати протиправними дії Виконавчого комітету міської ради щодо невиплати позивачу грошової допомоги в розмірі 49799,70 грн., а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8299,95 грн.;
- зобов`язати Виконавчий комітет міської ради призначити та виплатити позивачу грошову допомогу у розмірі 49799,70 грн.;
- зобов`язати Виконавчий комітет міської ради виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені у розмірі 8299,95 грн.;
- стягнути з Виконавчого комітету міської ради на користь позивача моральний збиток у розмірі 2000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розпорядженням міського голови відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування» повноваження позивача, як першого заступника міського голови виконавчого комітету міської ради припинені на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України. Позивач звернувся із заявою до відповідача, у якій просив виплатити належну йому суму вихідної допомоги. Листом відповідачем відмовлено позивачу у виплаті вихідної допомоги. Позивач із вказаним листом не згоден, вважає протиправно відмову у виплаті вихідної допомоги при звільнені, у зв`язку з чим просить задовольнити позовну заяву.
Справа переглядалась судами неодноразово.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Виконавчого комітету міської ради щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 49799,70 грн. Зобов`язано Виконавчий комітет міської ради призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу в розмірі 49799,70 грн. У іншій частині позовних вимог відмовлено.
ОЦІНКА СУДУ
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 07 червня 2006 року № 2493-ІІІ «Про службу в органах місцевого самоврядування» (далі - Закон № 2493-ІІІ) посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно з частиною першою статті 3 цього Закону посадами в органах місцевого самоврядування є, зокрема, виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.
Відповідно до частини третьої статті 7 Закону № 2493-ІІІ на посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», цим та іншими законами України (стаття 20 Закону № 2493-ІІІ).
Отже, до правовідносин, пов`язаних з проходженням служби в органах місцевого самоврядування можуть застосовуватися загальні положення трудового законодавства у частині, що не суперечить спеціальним нормам та/або в тій частині, де ці правовідносини спеціальним законодавством не врегульовано.
Стаття 41 КЗпП України визначає додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
Враховуючи викладене та те, що повноваження позивача припинено на підставі пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що припинення повноважень посадової особи місцевого самоврядування є підставою для виплати такій особі вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України, а з урахування відсутності у відповідача жодних правових підстав щодо невиплати позивачу вихідної допомоги, бездіяльність відповідача щодо її не виплати є протиправною.
Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, стосовно неможливості звільнення позивача з посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України і, як наслідок, неможливості застосування наслідків, передбачених статті 44 КЗпП України, суд касаційної інстанції вважає їх неприйнятними, оскільки питання правомірності звільнення позивача з посади у зв`язку з припиненням його повноважень згідно розпорядження голови міської ради не є спірним у даній справі. На час вирішення спору означене вище розпорядження міського голови у встановленому порядку не скасовано, протиправним не визнано.
ВИСНОВКИ: стаття 41 КЗпП України не містить жодних застережень стосовно можливості розповсюдження вимог цієї статті на посадових осіб місцевого самоврядування.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: підстави звільнення, припинення повноважень посадових осіб юридичних осіб публічного права, правовий статус публічних осіб
