Правова позиція
Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 грудня 2024 року
у справі № 160/14683/22
Адміністративна юрисдикція
Щодо вимог до рішення про відмову в перетинанні державного кордону України
ФАБУЛА СПРАВИ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, начальника 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3» (тип Б) лейтенанта ОСОБА_2, у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, від 23.08.2022, винесене відділом прикордонної служби "ІНФОРМАЦІЯ_3" ІНФОРМАЦІЯ_2, яким відмовлено у перетинанні державного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 (НОМЕР_3 прикордонний загін) ІНФОРМАЦІЯ_1 надати дозвіл на перетинання державного кордону України громадянину України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5.
Рішенням окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено частково.
Постановою апеляційного адміністративного суду рішення окружного адміністративного суду залишено без змін.
ОЦІНКА СУДУ
Обґрунтовуючи відмову в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 23.08.2022 зазначив, що ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду з України згідно з розпорядженням Голови Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22 на виконання пункту 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/20/22 «Про введення воєнного стану в Україні» щодо введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтею 33 Конституції України, з метою забезпечення запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
В оскарженому рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач покликався на розпорядження Голови Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22, водночас Верховний Суд зауважує, що відповідно до листа від 03.04.2022 №23-7913/0/6-22 Голова Держприкордонслужби проінформував органи Держприкордонслужби, що його розпорядження, зокрема, від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22, не застосовується.
Отже, станом на момент прийняття спірного рішення в посадової особи Держприкордонслужби не було жодних підстав для зазначення розпорядження Голови Держприкордонслужби від 17.03.2022 №23-6855/0/6-22 як підстави для відмови позивачу в перетинанні державного кордону, а тому спірне рішення не містить конкретної норми законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
До того ж, пункт 3 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/20/22, про який згадується в тексті спірного рішення як підстави тимчасового обмеження у праві позивача виїзду за кордон, містить лише загальні положення про введення тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема передбачених статтею 33 Конституції України, та не конкретизує особливостей застосування таких обмежень.
Також оскаржене рішення від 23.08.2022 не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої реалізується наявне в позивача право виїзду за кордон, у зв`язку з чим було відмовлено в перетинанні державного кордону.
З огляду на вказане Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що рішення посадової особи військової частини НОМЕР_1 від 23.08.2022 не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості, чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії та породжує його неоднозначне трактування, що протиправно втручається в можливість реалізації конституційного права позивача вільно залишати територію України та не відповідає частині другій статті 2 КАС України, що узгоджується з висновками судів попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях.
ВИСНОВКИ: рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: наслідки введення воєнного стану, правила перетину кордону, оскарження відмови у перетині кордону
