Правова позиція
Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 20 серпня 2026 року
у справі № 910/9573/25
Господарська юрисдикція
Щодо відсутності у господарського суду дискреції не застосовувати передбачений ч. 4 ст. 45 КУзПБ наслідок пропуску строку заявлення конкурсних вимог
Фабула справи: у справі про банкрутство ТОВ "Нікморсервіс Ніколаєв" (Боржник) введено процедуру розпорядження майном і мораторій на задоволення вимог кредиторів.
До господарського суду надійшла заява Державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" (далі - ДП "ММТП", Порт) про визнання грошових вимог до Боржника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва, зокрема, визнано грошові вимоги ДП "ММТП" на загальну суму 26145805,07 грн, з яких 4844,80 грн - вимоги першої черги, 26084930,17 грн - вимоги четвертої черги, 56030,10 грн - вимоги шостої черги.
Постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу господарського суду залишено без змін. Апеляційний господарський суд погодився з тим, що направлення заяви 21.10.2025 до Господарського суду Київської області не є зверненням до належного господарського суду у справі №910/9573/25, а до Господарського суду міста Києва заява подана лише 23.10.2025 - після закінчення строку для її подання.
Мотивація касаційної скарги: ДП "АМПУ" стверджує, що 21.10.2025 сформував, підписав кваліфікованим електронним підписом і направив заяву через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі - ЄСІТС), але через технічну помилку під час вибору адресата зазначив Господарський суд Київської області замість Господарського суду міста Києва. За доводами скаржника, пункти 28, 39, 40 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) ЄСІТС зобов`язували канцелярію Господарського суду Київської області зареєструвати заяву, після чого питання про її процесуальну долю мав вирішити суддя. Порт уважає, що надсилання документа через ЄСІТС фіксує дату звернення особи до держави за судовим захистом, а Господарський суд Київської області та Господарський суд міста Києва є елементами єдиної судової системи. Тому матеріали, на думку скаржника, підлягали передачі за ст. 31 ГПК України зі збереженням дати первинного подання.
Правова позиція Верховного Суду: для вирішення спору належить визначити правове значення направлення документа через підсистему "Електронний суд" до господарського суду, який не розглядає відповідну справу про банкрутство.
Порядок функціонування підсистеми "Електронний суд" урегульовано Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17.08.2021 №1845/0/15-21 (далі - Положення).
Відповідно до п. 24 Положення підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість користувачам створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя. За п. 26 Положення електронні документи створюються шляхом заповнення форм, підписуються кваліфікованим електронним підписом і надсилаються засобами відповідної підсистеми ЄСІТС. Згідно з п. 28 Положення дата та час підписання документа в Електронному суді, а також дата та час його надсилання автоматично зберігаються і не підлягають корегуванню.
Пунктом 39 Положення визначено строки та загальні правила реєстрації документів, що надійшли через Електронний суд. За п. 40 Положення відповідальний працівник перед реєстрацією повинен переконатися, що документ доступний для перегляду; якщо відкрити (переглянути) його неможливо, документ не реєструється, про що складається відповідний акт. Відповідно до п. 41 Положення в разі реєстрації документа користувачу автоматично надсилається відповідне повідомлення, а в іншому випадку - повідомлення із зазначенням причини відмови в реєстрації.
Наведені приписи розмежовують надсилання документа користувачем, його надходження до обраного адресата та подальшу реєстрацію цим адресатом. Вони не надають документу, направленому одному господарському суду, статусу документа, поданого до іншого господарського суду.
Згідно з ч. 7 ст. 116 ГПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку. Ця норма визначає момент учинення процесуальної дії, але не змінює обраного заявником суду-адресата.
Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 21.10.2025 ДП "ММТП" направило заяву до Господарського суду Київської області, а до Господарського суду міста Києва, який розглядає справу №910/9573/25 про банкрутство Боржника, звернулося 23.10.2025.
Наявна в матеріалах справи заява, яка подана до Господарського суду міста Києва, містить системну відмітку про її формування в підсистемі "Електронний суд" 23.10.2025. Водночас картка руху електронного документа фіксує, що адресатом відправлення 21.10.2025 був Господарський суд Київської області. Отже, зміст заяви, сформованої 23.10.2025, не підтверджує її направлення до Господарського суду міста Києва 21.10.2025.
З огляду на встановлену господарськими судами хронологію та правила функціонування підсистеми "Електронний суд" Верховний Суд погоджується з висновком господарських судів попередніх інстанцій: для цілей ч. 1 ст. 45 КУзПБ датою звернення Порту до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, є 23.10.2025, а не 21.10.2025.
Те, що Порт після отримання повідомлення про відмову невідкладно, 23.10.2025, звернувся до належного господарського суду, не змінює дати цього звернення.
Стаття 31 ГПК України регулює передачу господарським судом справи на розгляд іншого господарського суду на підставі відповідної ухвали. Установлений цією нормою процесуальний механізм у цьому випадку не застосовувався: матеріали не передавалися до Господарського суду міста Києва за ухвалою, а 23.10.2025 Порт самостійно сформував і подав заяву належному господарському суду. Стаття 31 ГПК України не встановлює правила, за яким дата направлення документа іншому господарському суду автоматично переноситься на нове звернення у вже відкритій справі про банкрутство.
Висновки: ч. 4 ст. 45 КУзПБ не надає господарському суду дискреції не застосовувати встановлений нею наслідок залежно від тривалості прострочення, причин помилки чи оперативності повторного подання.
Ключові слова: електронне судочинство, порядок виявлення кредиторів, строки заявлення кредиторських вимог
