Правова позиція
Великої Палати Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 вересня 2026 року
у справі № 990/77/25[1]
Адміністративна юрисдикція
Щодо процесуального наслідку оскарження рішення ВККС України до його розгляду ВРП
ФАБУЛА СПРАВИ
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія) про визнання протиправним та скасування рішення.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням в задоволенні позову відмовив.
ОЦІНКА СУДУ
Пунктом 1 частини першої статті 238 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Частиною першою статті 319 КАС України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі з підстав, установлених статтею 238 цього Кодексу.
Частина восьма статті 101 Закону № 1402-VIII встановлює основоположне та безумовне правило: рішення Комісії щодо надання рекомендацій можуть бути оскаржені тільки разом із рішенням, ухваленим за відповідною рекомендацією.
Зазначена норма не містить і ніколи не містила жодного застереження на кшталт «крім випадків, коли рішення оскаржується з процесуальних підстав» у будь-якій редакції Закону № 1402-VIII. Виняток із процесуального правила, що визначає момент виникнення права на судове оскарження, має випливати з чіткого й недвозначного законодавчого формулювання, а не виводитися шляхом розширеного тлумачення лаконічної норми.
За формою, змістом, спрямованістю та юридичними наслідками рішення Комісії про невідповідність судді займаній посаді та внесення до ВРП подання про його звільнення є актом, який підпадає під поняття рекомендаційного рішення Комісії у розумінні частини восьмої статті 101 Закону № 1402-VIII.
Правова кваліфікація акта суб'єкта владних повноважень визначається його об'єктивними ознаками - місцем у процедурі та його наслідками, а не тим, на яку з обставин ухвалення цього акта позивач вирішив послатися в позові. Отже, один і той самий документ не може одночасно бути «рекомендацією», що не підлягає самостійному оскарженню без попереднього рішення ВРП, коли оспорюється його обґрунтованість по суті, і «остаточним рішенням із самостійними правовими наслідками», коли оспорюється додержана під час його прийняття процедура.
Створення можливості різноспрямованої правової оцінки акта (з підстав оскарження по суті (його вмотивованості) чи з процедурних аспектів), що змінюється залежно від обраних позивачем підстав оскарження рішень Комісії, не узгоджується з вимогою об`єктивного визначення юрисдикції та принципом правової визначеності.
Те, що рішення ВККС України про невідповідність судді займаній посаді має рекомендаційний, а не остаточний характер, підтверджується і практикою ВРП, яка неодноразово не погоджувалася з висновками Комісії та відмовляла у задоволенні подань про звільнення суддів за результатами кваліфікаційного оцінювання.
Законодавець передбачив не ізольоване здійснення ВРП повноважень після завершення відповідного етапу діяльності Комісії, а взаємопов`язаність повноважень ВРП і Комісії в межах єдиної процедури кваліфікаційного оцінювання. Повноваження ВРП визначити стадію, з якої Комісія має продовжити оцінювання, за своєю природою передбачає можливість встановлення обставин, що зумовлюють необхідність продовження провадження з попередньої стадії, у тому числі пов`язаних із недодержанням установленої законом процедури на попередніх етапах.
Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої ВРП наділена законом повноваженням визначити стадію продовження кваліфікаційного оцінювання, але позбавлена можливості оцінити обставини, які зумовлюють необхідність такого продовження.
Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що розмежування доводів позову на «процесуальні» та «змістовні» саме по собі не може бути підставою для виключення останніх із предмета судової оцінки. Практично будь-яке заперечення щодо результатів кваліфікаційного оцінювання може бути сформульоване як довід про неповноту дослідження інформації, неналежне мотивування чи інше процесуальне порушення.
Водночас поділ доводів, які суд вправі розглядати, на «процесуальні» та такі, що нібито стосуються виключно змісту оцінювання і тому не підлягають розгляду судом до ухвалення відповідного рішення ВРП, призводить до однобічного визначення підстав позову та фактичного позбавлення учасника справи можливості на власний розсуд обґрунтовувати свою позицію щодо оскаржуваного рішення, що не узгоджується з принципом змагальності судового процесу.
Частину восьму статті 101 Закону № 1402-VIII належить застосовувати з урахуванням того, що межі судового контролю не можуть визначатися підставами позовних вимог чи класифікацією наведених у них доводів.
Визнання передчасним оскарження рішення ВККС про невідповідність судді займаній до розгляду ВРП не применшує гарантованого статтею 55 Конституції України права на судовий захист, а визначає належну послідовність його реалізації з урахуванням стадійності процесу кваліфікаційного оцінювання та участі у ньому у визначених законом випадках як ВККС, так і ВРП.
Межа між «процесуальним» і «змістовним» оскарженням на практиці є нечіткою навіть для суду, який добросовісно намагається її провести, а тому не може слугувати надійним юрисдикційним критерієм. Застосування правового підходу, який залежить від того, як суд кваліфікує один і той самий за своїм змістом довід (як такий, що стосується процедури, або як такий, що стосується змісту оцінювання), - не відповідає вимозі правової визначеності.
ВИСНОВКИ: якщо позов про оскарження рішення ВККС України подано до того, як таке рішення стало предметом розгляду ВРП, суд закриває провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки на цій стадії справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: спори з ВККС, межі повноважень ВККС, повноваження ВРП, порядок оцінювання судді, припинення судового провадження
