З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про ветеринарну медицину
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 36, ст.531 )
Цей Закон визначає загальні, правові, організаційні та
фінансові основи ветеринарної медицини. Він регламентує діяльність
в галузі ветеринарної медицини згідно з міжнародними вимогами,
визначає правове положення структур ветеринарії, встановлює
необхідні ветеринарно-санітарні вимоги і основи ветеринарного
контролю.
Розділ 1
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому
значенні: ветеринарна медицина (ветеринарія) - комплекс заходів щодо
профілактики захворювань тварин, їх лікування, скорочення втрат
від хвороб, неплідності і падежу, підвищення якості сировини і
продуктів тваринного походження, попередження та боротьби з
хворобами, спільними для тварин і людей, одержання екологічно
чистих продуктів харчування; спеціалісти ветеринарної медицини - лікарі, фельдшери та
техніки ветеринарної медицини, які здійснюють діагностичні,
профілактичні, оздоровчі, лікувальні роботи у тваринництві,
ветеринарно-санітарну експертизу тваринницької продукції та
надають інші ветеринарні послуги власникам тварин; ветеринарно-санітарна експертиза - комплекс діагностичних і
спеціальних досліджень з метою оцінки якості харчових продуктів,
сировини тваринного та рослинного походження; державний ветеринарний контроль - діяльність органів
державної ветеринарної медицини по виконанню ветеринарних вимог
при виробництві, переробці, зберіганні, транспортуванні тварин та
сировини і продуктів тваринного походження, виробництві та
використанні імунобіологічних, біологічних, рослинних, хімічних,
хіміко-фармацевтичних препаратів, а також додержанню правил
утилізації загиблих тварин; правила ветеринарної медицини - встановлені відповідно до
цього Закону ветеринарні вимоги, які регулюють діяльність фізичних
і юридичних осіб у галузі ветеринарної медицини; засоби ветеринарної медицини - імунобіологічні, біологічні,
рослинні, хімічні, хіміко-фармацевтичні ветеринарні препарати та
кормові добавки, а також інші, необхідні для ветеринарної
діяльності, профілактики хвороб тварин матеріали; обладнання,
прилади, інструменти, спеціальні автомобілі, техніка для цілей
ветеринарної медицини; тварини - сільськогосподарські, домашні, зоопаркові,
лабораторні та інші представники фауни, а також ембріони,
запліднена ікра тощо; продукти тваринного походження - м'ясо і м'ясопродукти,
молоко і молокопродукти, яйця, рибопродукти, продукти
бджільництва, сперма тощо; сировина тваринного походження - шкіра, вовна, волос, хутро,
пух, пір'я, залози внутрішньої секреції, кишки, роги, копита,
кістки, легені, печінка, інші м'якушеві субпродукти, жовч, кров,
вощина тощо.
Стаття 2. Основні завдання ветеринарної медицини
Основними завданнями ветеринарної медицини є: профілактика, діагностика, лікування інфекційних, інвазійних
і незаразних хвороб свійських тварин та дикої фауни; контроль за випуском для реалізації доброякісних у
ветеринарному відношенні продуктів і сировини тваринного
походження; захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей; охорона території України від занесення інфекційних хвороб
тварин з територій інших держав; контроль за переміщенням, експортом та імпортом сировини і
тварин, продукції тваринного походження; ветеринарно-санітарна експертиза продуктів тваринного і
рослинного походження; контроль за якістю виробництва лікувальних, діагностичних,
профілактичних засобів та кормових добавок, призначених для
ветеринарної медицини; радіологічний і токсикологічний контроль продуктів тваринного
і рослинного походження на ринках, м'ясокомбінатах, холодильниках
та базах по заготівлі, зберіганню і реалізації продуктів тощо; проведення незалежної ветеринарно-санітарної експертизи
продуктів, сировини і тварин, продукції тваринного походження,
кормів, препаратів для цілей ветеринарної медицини при їх експорті
та імпорті; контроль за додержанням юридичними та фізичними особами
ветеринарно-санітарних вимог, спрямованих на захист навколишнього
природного середовища; впровадження досягнень ветеринарної науки. Органи ветеринарної медицини будують свою діяльність у
взаємодії з органами державної виконавчої влади та виконавчими
органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та
організаціями, кооперативами та громадянами.
Розділ 2
ВЕТЕРИНАРНА ПРАКТИКА.ПІДГОТОВКА ТА СТАТУС СПЕЦІАЛІСТІВ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
ВЕТЕРИНАРНА ПРАКТИКА.ПІДГОТОВКА ТА СТАТУС СПЕЦІАЛІСТІВ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
Стаття 3. Право на заняття ветеринарною практикою
Ветеринарною практикою дозволяється займатися особам, які
мають віповідну вищу або середню спеціальну освіту. Фельдшер
ветеринарної медицини (технік) може займатись підприємницькою
ветеринарною діяльністю лише під контролем лікаря ветеринарної
медицини. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають
необхідну кваліфікацію, можуть займатися ветеринарною практикою на
території України відповідно до законодавства.
Стаття 4. Кваліфікація спеціалістів ветеринарної медицини
Випускникам ветеринарних навчальних закладів відповідно до
Закону України "Про освіту" ( 1060-12 ) присвоюється
кваліфікація, яку залежно від рівня і обсягу державної освіти
забезпечують: молодшого спеціаліста (фельдшера ветеринарної медицини,
техніка ветеринарної медицини) - відповідні технікуми ветеринарної
медицини чи училища; лікаря ветеринарної медицини - коледжі ветеринарної медицини,
інститути, академії, університети, інші навчальні заклади
еквівалентного рівня; бакалавра ветеринарної медицини - коледжі ветеринарної
медицини, інститути, академії, університети, інші навчальні
заклади еквівалентного рівня; магістра ветеринарної медицини - інститути ветеринарної
медицини, академії, університети, інші навчальні заклади, що мають
відповідний сертифікат. Підготовка спеціалістів ветеринарної медицини провадиться
лише стаціонарно.
Стаття 5. Наукові ступені, вчені звання
Випускникам ветеринарних навчальних закладів, яким присвоєна
кваліфікація бакалавра ветеринарної медицини на основі захисту
кваліфікаційної роботи, рішенням державної екзаменаційної комісії
присуджується науковий ступінь бакалавра. Науковий ступінь
магістра ветеринарних наук присуджується рішенням наукової ради
вищого навчального закладу (факультету) особам, які мають
кваліфікацію магістра або науковий ступінь бакалавра і захистили
наукову кваліфікаційну роботу. Наукові ступені кандидата і доктора ветеринарних наук
присуджуються спеціалізованими вченими радами вищих ветеринарних
навчальних закладів або науково-дослідних ветеринарних інститутів. Вчені звання старшого наукового співробітника, доцента,
професора присвоюються вченими радами вищих навчальних закладів,
науково-дослідних інститутів і затверджуються у встановленому
порядку. Спеціалістам ветеринарної медицини, які мають почесне звання,
науковий ступінь бакалавра, магістра, кандидата або доктора наук і
які працюють за спеціальністю, може встановлюватись грошова
надбавка до посадового окладу.
Стаття 6. Підвищення кваліфікації, перепідготовка таатестація спеціалістів ветеринарної медицини
Підвищення кваліфікації та перепідготовка спеціалістів
ветеринарної медицини здійснюються: лікарів ветеринарної медицини по інфекційних, інвазійних і
незаразних хворобах тварин, спеціалістів лабораторій ветеринарної
медицини з питань лабораторної діагностики інфекційних та інших
хвороб тварин - в інституті удосконалення кваліфікації лікарів
ветеринарної медицини і на факультетах ветеринарної медицини
сільськогосподарських вузів України; фельдшерів ветеринарної медицини, техніків ветеринарної
медицини - у ветеринарних, сільськогосподарських технікумах або
вузах; лікарів ветеринарної медицини загального профілю і фельдшерів
ветеринарної медицини, техніків ветеринарної медицини - у
навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки
кадрів. Оплата за навчання спеціалістів державної ветеринарної
медицини при підвищенні кваліфікації здійснюється за рахунок
коштів державного бюджету установ, підприємств, організацій, а
спеціалістів ветеринарної медицини, що працюють на підприємницьких
засадах, - за рахунок власних коштів. Періодичність підвищення кваліфікації - не рідше одного разу
на 5 років. Спеціалісти ветеринарної медицини підлягають атестації у
порядку, встановленому Статутом ветеринарної медицини України. За
результатами атестації визначаються відповідність працівника
займаній посаді, рівень його кваліфікації, категорійність та
встановлюється відповідна оплата праці.
Стаття 7. Соціальний захист спеціалістів ветеринарноїмедицини
Спеціалісти ветеринарної медицини за власним вибором на
одному з державних підприємств у зоні обслуговування мають право
на приватизацію державного майна на умовах, передбачених для
членів трудового колективу підприємства, що приватизується. Місцеві державні адміністрації, підприємства, установи,
організації, колективні та інші господарства забезпечують
спеціалістам ветеринарної медицини належні виробничі та житлові
умови, медичне обслуговування, транспорт. На спеціалістів ветеринарної медицини поширюється
законодавство про працю, соціальне забезпечення і соціальне
страхування. Спеціалісти ветеринарної медицини підлягають обов'язковому
страхуванню на випадок каліцтва або професійного захворювання,
одержаних при виконанні службових обов'язків, при боротьбі із
зоонозними захворюваннями та при безпосередніх маніпуляціях з
тваринами, за рахунок позабюджетних надходжень. У разі такого каліцтва або професійного захворювання
спеціалістам ветеринарної медицини виплачується одноразова грошова
допомога в розмірі від трирічної до п'ятирічної заробітної плати
залежно від ступеня втрати працездатності. Спеціалістам ветеринарної медицини, які проживають і працюють
за спеціальністю у сільській місцевості, селищах міського типу
(робітничих селищах), відповідно до чинного законодавства
надається право на безплатне користування житлом, опаленням та
освітленням, пільгове кредитування на обзаведення господарством,
на будівництво індивідуальних жилих будинків, придбання худоби.
Вони звільняються від сплати земельного податку. Ці права
зберігаються за спеціалістами ветеринарної медицини -
пенсіонерами, які працювали у сільській місцевості і проживають
там. Спеціалісти ветеринарної медицини забезпечуються спеціальними
службовими транспортними засобами. При використанні особистого
автомобільного транспорту спеціалістами в службових цілях їм
виплачується грошова компенсація у встановлених розмірах.
Стаття 8. Заохочення спеціалістів ветеринарної медицини
Моральне та матеріальне заохочення працівників ветеринарної
медицини здійснюється відповідно до законодавства. Спеціалісти ветеринарної медицини у встановленому порядку
можуть представлятися до присвоєння почесних звань "Заслужений
лікар ветеринарної медицини України" та "Заслужений працівник
ветеринарної медицини України".
Розділ 3
СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ.ПІДПРИЄМНИЦЬКА ВЕТЕРИНАРНА ДІЯЛЬНІСТЬ
СИСТЕМА ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ.ПІДПРИЄМНИЦЬКА ВЕТЕРИНАРНА ДІЯЛЬНІСТЬ
Стаття 9. Система державної ветеринарної медицини
Система державної ветеринарної медицини включає: а) Головне управління ветеринарної медицини з державною
ветеринарною інспекцією Міністерства сільського господарства і
продовольства України з підпорядкованими йому Кримським
республіканським, обласними, Київським та Севастопольським
міськими управліннями державної ветеринарної медицини, Центральною
лабораторією ветеринарної медицини, зональними спеціалізованими
лабораторіями ветеринарної медицини по хворобах тварин,
міжобласними спеціалізованими державними лабораторіями
ветеринарної медицини по хворобах птиці, корпорацією
"Укрзооветпромпостач", підприємствами по виробництву
імунобіологічних, хіміко-фармацевтичних ветеринарних препаратів,
приладів, обладнання, інструментів, лабораторного скла для
ветеринарних цілей, Державним науково-дослідним контрольним
інститутом ветеринарних препаратів і кормових добавок, службами
державної ветеринарної медицини на залізницях та прикордонних
контрольних пунктах ветеринарної медицини, відділеннями відомчої
ветеринарної міліції по забезпеченню карантинних ветеринарних
заходів; б) Кримське республіканське, обласні, Київське та
Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини
з підпорядкованими їм відповідно обласними та міськими державними
підприємствами (лікарнями) ветеринарної медицини, обласними
госпрозрахунковими ветеринарно-санітарними загонами, районними
державними підприємствами (лікарнями) ветеринарної медицини,
обласними та районними державними лабораторіями ветеринарної
медицини, обласними відділеннями корпорації "Укрзооветпромпостач",
районними та міськими державними підприємствами "Ветеринарна
медицина" на госпрозрахунку, відділеннями відомчої ветеринарної
міліції по забезпеченню карантинних ветеринарних заходів; в) районні підприємства (лікарні) державної ветеринарної
медицини з підпорядкованими їм дільничними лікарнями ветеринарної
медицини, дільницями, поліклініками, пунктами, районними
державними лабораторіями ветеринарної медицини та
ветеринарно-санітарної експертизи на ринках; г) міські підприємства (лікарні) державної ветеринарної
медицини з підпорядкованими їм дільничними лікарнями ветеринарної
медицини, дільницями, поліклініками, державними лабораторіями
ветеринарної медицини, лабораторіями ветеринарно-санітарної
експертизи на ринках; д) установи державної ветеринарної медицини на всіх видах
транспорту; е) служби державної ветеринарної медицини на державному
кордоні з підпорядкованими їм прикордонними контрольними пунктами
ветеринарної медицини. Організаційна структура і штатна чисельність мережі державної
ветеринарної медицини визначаються Головним управлінням
ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією
Міністерства сільського господарства і продовольства України та
Кримським республіканським управлінням державної ветеринарної
медицини. Організація роботи, права і обов'язки державної ветеринарної
медицини визначаються цим Законом, Статутом ветеринарної медицини
України та іншими актами законодавства. У своїй діяльності органи управління державної ветеринарної
медицини в областях, містах і районах підпорядковуються
відповідній місцевій державній адміністрації та вищестоящим
органам державної ветеринарної медицини у питаннях, віднесених до
їх компетенції.
Стаття 10. Державні органи управління ветеринарноюмедициною
Управління ветеринарною медициною здійснює Головне управління
ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією
Міністерства сільського господарства і продовольства України, яке
підпорядковується безпосередньо Міністру сільського господарства і
продовольства України. Головне управління очолює начальник -
Головний державний інспектор ветеринарної медицини України, який
призначається на посаду Кабінетом Міністрів України. Положення про
Головне управління затверджується Урядом України. Головний державний інспектор ветеринарної медицини України з
питань державного ветеринарного контролю підпорядковується
безпосередньо Кабінету Міністрів України. Органи і установи державної ветеринарної медицини здійснюють
інспекторський нагляд на обслуговуваній території, незалежно від
відомчої підпорядкованості, відповідно до положення про державний
ветеринарний нагляд. Керівництво ветеринарною медициною Республіки Крим здійснює
Кримське республіканське управління державної ветеринарної
медицини. Кримське республіканське управління очолює начальник,
який призначається на посаду Головним управлінням ветеринарної
медицини з державною ветеринарною інспекцією Міністерства
сільського господарства і продовольства України. Керівництво ветеринарною медициною в областях, містах Києві
та Севастополі здійснюють відповідно обласні, Київське та
Севастопольське міські управління державної ветеринарної медицини.
Обласне, Київське та Севастопольське міське управління очолює
начальник, який призначається на посаду Головним управлінням
ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією
Міністерства сільського господарства і продовольства України за
погодженням з органами місцевої державної адміністрації. Керівництво ветеринарною медициною в районах, містах, районах
в місті здійснюють відповідно районні, міські, районні в місті
підприємства (лікарні) ветеринарної медицини. Вказані підприємства
(лікарні) очолюються начальниками, які є одночасно головними
лікарями ветеринарної медицини районів, міст, районів у місті і
призначаються на посаду начальником Кримського республіканського,
обласного, Київського та Севастопольського міського управління
державної ветеринарної медицини за погодженням з органами місцевої
державної адміністрації. Служби державної ветеринарної медицини на залізницях,
транспортних і прикордонних контрольних пунктах ветеринарної
медицини очолюють начальники, які призначаються на посаду Головним
управлінням ветеринарної медицини з державною ветеринарною
інспекцією Міністерства сільського господарства і продовольства
України. Керівники органів державної ветеринарної медицини України,
Республіки Крим, областей, районів, районів у містах, міст,
залізниць, транспортних і прикордонних пунктів одночасно є
головними державними інспекторами ветеринарної медицини
відповідно України, Республіки Крим, області, району, міста,
району в місті, залізниці, транспортного, прикордонного пункту.
Заступники керівників органів державної ветеринарної медицини за
посадою є заступниками відповідних головних державних інспекторів
ветеринарної медицини.
Стаття 11. Підприємницька ветеринарна діяльність
Юридичні або фізичні особи можуть займатись підприємницькою
ветеринарною діяльністю за умови отримання спеціального дозволу
(ліцензії), який видається Головним управлінням державної
ветеринарної медицини України, Кримським республіканським,
обласними управліннями державної ветеринарної медицини. Міністерства, відомства, підприємства, установи та
організації, колективні та інші господарства, незалежно від форм
власності, в яких працюють спеціалісти ветеринарної медицини, у
своїй діяльності керуються цим Законом, Статутом ветеринарної
медицини України, іншими нормативними актами.
Розділ 4
КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
КОМПЕТЕНЦІЯ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
Стаття 12. Законодавство про ветеринарну медицину
Законодавство про ветеринарну медицину складається з
Конституції України ( 888-09 ), цього Закону, Статуту
ветеринарної медицини України, інших актів законодавства. Правила ветеринарної медицини, видані державними органами
управління ветеринарної медицини в межах їх компетенції, є
обов'язковими для виконання всіма державними органами, а також
підприємствами, організаціями та установами, посадовими особами і
громадянами. Документи, що регулюють діяльність ветеринарної медицини,
підлягають обов'язковому опублікуванню.
Стаття 13. Компетенція органів державної ветеринарноїмедицини
До компетенції органів державної ветеринарної медицини
належить: контроль та організація заходів щодо профілактики,
діагностики, лікування та ліквідації інфекційних, інвазійних і
незаразних хвороб тварин; оцінка епізоотичної ситуації і дача обов'язкових до виконання
розпоряджень щодо здійснення профілактики та ліквідації заразних
хвороб, а також з питань дератизації, дезинфекції, інших заходів; контроль за виробництвом доброякісних у ветеринарному і
санітарному відношенні продуктів і сировини тваринного походження; здійснення на ринках ветеринарно-санітарної експертизи
тваринницької і рослинницької продукції; захист населення спільно з органами охорони здоров'я від
хвороб, спільних для людей і тварин, та здійснення взаємного
обміну інформацією; контроль за охороною території України від занесення з
території інших країн інфекційних хвороб тварин, а також
проведення перевірки ветеринарного стану при експорті-імпорті
тварин, сировини, продуктів тваринного походження, кормів; оцінка ветеринарно-санітарного стану м'ясо-,
молочнопереробних підприємств, боєнь, цехів, тваринницьких ферм,
ярмарків, ринків, складських приміщень для зберігання сировини і
продуктів тваринного походження, кормів і засобів їх
транспортування; аналіз причин захворюваності незаразними хворобами і падежу
тварин та птиці, розробка рекомендацій їх профілактики; виключне право на проведення ветеринарно-санітарної
експертизи м'яса і продуктів забою на м'ясокомбінатах, бойнях, в
цехах та на інших переробних підприємствах і ринках та
передзабійного огляду тварин; проведення ветеринарно-санітарного і екологічного контролю
продуктів харчування тваринного і рослинного походження; контроль і координація діяльності відомчої служби
ветеринарної медицини і спеціалістів у галузі ветеринарної
медицини; видача висновків органам страхування на тварин, вимушено
забитих або загиблих; експертиза проектів планування та будівництва тваринницьких
ферм, будівель, підприємств по забою і переробці тварин і сировини
тваринного походження; проектів відведення земельних ділянок для
усіх видів зазначеного будівництва і забору води для тварин; участь в роботі робочих, державних комісій по прийняттю в
експлуатацію збудованих тваринницьких об'єктів і підприємств по
забою, переробці тварин і сировини тваринного походження; заборона експлуатації або тимчасове припинення функціонування
тваринницьких об'єктів і підприємств по забою та переробці тварин
і сировини тваринного походження у разі порушення ветеринарних
норм і правил; проведення лабораторно-клінічних (вірусологічні,
бактеріологічні, хіміко-токсикологічні, патологоанатомічні,
гістологічні, паразитологічні, радіологічні та інші) досліджень з
метою діагностики хвороб тварин, оцінки продуктів та сировини
тваринного походження, кормів і води. До виключної компетенції Головного управління ветеринарної
медицини належить: видача висновків на нові ветеринарні препарати, прилади,
інструменти, кормові добавки та затвердження нормативно-технічних
документів на них; здійснення контролю за виробництвом, використанням
біологічних, хімічних, фармацевтичних кормових добавок та інших
препаратів вітчизняного виробництва та тих, що надходять по
імпорту, призначених для цілей ветеринарної медицини, оцінка їх
впливу на здоров'я тварин і якість продукції тваринного
походження, розробка та затвердження нормативних актів щодо їх
виробництва та застосування.
Стаття 14. Права органів та посадових осіб державноїветеринарної медицини
Посадові особи державної ветеринарної медицини мають право: безперешкодно відвідувати об'єкти в зоні обслуговування,
вимагати інформацію, необхідну для встановлення епізоотичного
стану, виявлення причин захворювань тварин та оцінки
ветеринарно-санітарної якості продуктів і сировини тваринного
походження; давати обов'язкові для виконання розпорядження щодо
здійснення протиепізоотичних і ветеринарно-санітарних заходів; при встановленні заразних хвороб чи виникненні підозри на
наявність особливо небезпечного захворювання тварин видавати
розпорядження про забій тварин, знезараження продуктів і сировини
тваринного походження, переробку їх чи утилізацію; встановлювати заборону на споживання продуктів тваринного
походження, які не відповідають ветеринарно-санітарним вимогам, а
також забороняти переробку сировини тваринного походження; забороняти будівництво, реконструкцію тваринницьких будівель,
м'ясопереробних підприємств, цехів, складів та інших об'єктів, які
не відповідають ветеринарно-санітарним вимогам; накладати адміністративні стягнення на посадових та інших
осіб за порушення цього Закону, правил карантину тварин та інших
ветеринарно-санітарних вимог. Відволікання спеціалістів ветеринарної медицини для виконання
обов'язків, не пов'язаних з ветеринарним обслуговуванням,
забороняється, за винятком випадків, передбачених чинним
законодавством. Ніякі інші обставини або вказівки посадових осіб не можуть
бути підставою для будь-яких незаконних дій або бездіяльності
спеціалістів ветеринарної медицини чи її окремих працівників.
Стаття 15. Повноваження органів місцевого самоврядування,місцевих органів державної виконавчої влади
в галузі ветеринарної медицини
До повноважень органів місцевого самоврядування, місцевих
органів державної виконавчої влади в галузі ветеринарної медицини
відповідно до законодавства належить: встановлення та відміна на відповідних територіях, у
господарствах і дворах карантину, особливих умов і режимів
господарської діяльності, спрямованих на локалізацію і ліквідацію
небезпечних захворювань тварин; організація контролю за санітарним станом навколишнього
середовища в зоні діяльності тваринницьких ферм, комплексів, інших
підприємств по переробці продукції, сировини тваринного
походження, здійснення заходів щодо запобігання інфекційним
захворюванням тварин, епізоотіям та їх ліквідації, вжиття заходів
до зменшення втрат поголів'я, тваринницької продукції від хвороб,
падежу, зниження якості; сприяння створенню і розвитку підприємств по виробництву
засобів, призначених для цілей ветеринарної медицини, ремонту і
придбанню запасних частин, паливно-мастильних і автотранспортних
засобів для органів управління, установ і спеціалістів державної і
відомчої ветеринарної медицини; прийняття розпоряджень щодо організації профілактики окремих
небезпечних захворювань тварин і боротьби з ними.
Розділ 5
ДЕРЖАВНИЙ ВЕТЕРИНАРНИЙ КОНТРОЛЬ
ДЕРЖАВНИЙ ВЕТЕРИНАРНИЙ КОНТРОЛЬ
Стаття 16. Посадові особи, які здійснюють державнийветеринарний контроль
Організація та здійснення державного ветеринарного контролю
покладаються на головних державних інспекторів ветеринарної
медицини, їх заступників та державних інспекторів ветеринарної
медицини. Ветеринарний контроль на об'єктах Міністерства оборони
України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки
України, Прикордонних військ, Національної гвардії України
здійснюється органами ветеринарної медицини цих міністерств і
відомств. Головним державним інспектором ветеринарної медицини України
можуть бути надані повноваження державних інспекторів ветеринарної
медицини іншим керівникам та спеціалістам ветеринарної медицини.
Стаття 17. Контроль за якістю ветеринарних препаратів
Органи державної ветеринарної медицини здійснюють контроль за
застосуванням ветеринарних препаратів, а також перевірку
зберігання і знешкодження цих препаратів. Забороняється застосовувати медикаменти, спеціальні кормові
добавки, мікроелементи, вакцини, інші біопрепарати і реагенти, не
зареєстровані у фармакопеї або фармакологічній службі чи
виготовлені з порушенням нормативної документації або правил їх
застосування. Забороняється також застосовувати з метою прискорення росту і
збільшення продуктивності (лактації) худоби біологічні стимулятори
і гормони, що мають тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або
гестагенну дію.
Стаття 18. Державний ветеринарний контроль на ринках
Державний ветеринарний контроль є обов'язковим на ринках та в
інших місцях, в яких організовано торгівлю тваринами, продуктами і
сировиною тваринного та рослинного походження. Власники
торговельних об'єктів зобов'язані забезпечити необхідні умови для
діяльності спеціалістів ветеринарної медицини. Лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на ринках мають
клеймо для клеймування м'яса, етикетку для позначення якості
продукції, журнали реєстрації та інші документи, що визначаються
законодавством про ветеринарну медицину. Лікар лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи ринку має
право затримувати продукти (продукцію), визнані непридатними для
харчування людей. Такі продукти власниками торговельних об'єктів
повинні направлятися на утилізацію або переробку.
Стаття 19. Державний ветеринарний контроль при полюванніна дичину
Кожне мисливське товариство, організація чи об'єднання
зобов'язані обладнати майданчики для обробки відстріляної на
полюванні дичини згідно з ветеринарно-санітарними вимогами та
забезпечити проведення ветеринарно-санітарної експертизи дичини,
яка передбачається для використання на харчові цілі.
Стаття 20. Гарантії діяльності осіб, які здійснюютьдержавний ветеринарний контроль
Спеціалісти, які здійснюють державний ветеринарний контроль,
у своїй діяльності є незалежними і керуються цим Законом, Статутом
ветеринарної медицини України, іншими нормативними актами з питань
ветеринарної медицини. Державні виконавчо-розпорядчі органи,
керівники підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян,
громадяни повинні сприяти спеціалістам ветеринарної медицини при
виконанні ними службових обов'язків. Посадові особи державних
органів, підприємств, установ, організацій, незалежно від форм
власності, і громадяни, які перешкоджають законній діяльності
спеціалістів ветеринарної медицини, несуть відповідальність
відповідно до законодавства.
Стаття 21. Обов'язки юридичних та фізичних осіб, діяльністьяких пов'язана з виробництвом, переробкою,
зберіганням, транспортуванням, торгівлею
тваринами, сировиною і продуктами тваринного
походження
Юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана з
виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і
торгівлею тваринами, сировиною і продуктами тваринного
походження, зобов'язані: охороняти здоров'я тварин і забезпечувати виробництво
високоякісної у ветеринарному і санітарному відношенні продукції
та сировини тваринного походження; виконувати технологічні, зоогігієнічні та інші правила
ветеринарної медицини; терміново сповіщати органи державної ветеринарної медицини
про виникнення захворювання тварин, їх загибель або невластиву
поведінку; виконувати вимоги спеціалістів ветеринарної медицини, сприяти
здійсненню карантинних, обмежувальних та інших ветеринарних
заходів; доставляти або пред'являти тварин для ветеринарного огляду,
профілактичних і лікувально-профілактичних обробок, досліджень,
щеплень, забезпечувати їх надійну фіксацію при проведенні
маніпуляцій, а також пред'являти тваринницьку і рослинницьку
продукцію для ветеринарно-санітарної експертизи; сприяти спеціалістам ветеринарної медицини у здійсненні
покладених на них завдань. Відповідні державні органи, підприємства, установи і
організації, юридичні та фізичні особи, діяльність яких пов'язана
з виробництвом, переробкою, зберіганням, транспортуванням і
торгівлею тваринами, сировиною і продуктами тваринного походження,
зобов'язані надавати безоплатно в користування органам управління
і установам державної ветеринарної медицини (в тому числі на
залізничному, водному і повітряному транспорті, прикордонних
контрольних пунктах ветеринарної медицини, митницях, у відділеннях
відомчої ветеринарної міліції, лабораторіях ветеринарно-санітарної
експертизи, на ринках тощо) службові приміщення, необхідне
обладнання, засоби зв'язку, а також компенсувати витрати по їх
експлуатації та орендній платі.
Стаття 22. Відповідальність за порушення чинногозаконодавства з питань ветеринарної медицини
Громадяни та посадові особи, винні в порушенні правил щодо
карантину тварин, інших ветеринарно-санітарних вимог, а також
особи, які займаються незаконною ветеринарно-фармацевтичною
діяльністю, притягуються до відповідальності згідно з
законодавством України. Юридичні особи несуть відповідальність, передбачену
законодавством України. Тридцять процентів від суми адміністративних штрафів, які
накладаються інспекторами державної ветеринарної медицини,
спрямовуються на обов'язкове страхування спеціалістів ветеринарної
медицини, передбачене статтею 7 цього Закону.
Стаття 23. Право інспекторів державної ветеринарноїмедицини накладати адміністративні стягнення у
вигляді штрафів
В порядку, передбаченому чинним законодавством, державні
ветеринарні інспектори можуть накладати такі штрафи: Головний інспектор державної ветеринарної медицини України та
його заступники - штраф на громадян у розмірі до однієї
мінімальної заробітної плати, а на службових осіб - у розмірі до
шести мінімальних заробітних плат; головні державні інспектори ветеринарної медицини Республіки
Крим, областей, міст Києва та Севастополя, головний державний
інспектор ветеринарної медицини на транспорті і державному кордоні
та їх заступники - штраф на громадян у розмірі до половини
мінімальної заробітної плати, на службових осіб - у розмірі до
чотирьох мінімальних заробітних плат; головні інспектори державної ветеринарної медицини міст,
районів, районів у містах, залізниць, транспортних і прикордонних
пунктів - штраф на громадян у розмірі до половини мінімальної
заробітної плати, на службових осіб - у розмірі до трьох
мінімальних заробітних плат; завідуючі дільничними лікарнями державної ветеринарної
медицини, дільницями ветеринарної медицини, начальники
ветеринарного нагляду на дезинфекційно-промивних станціях і
пунктах, завідуючі лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи
на ринках - штраф на громадян у розмірі до половини мінімальної
заробітної плати, а на службових осіб - у розмірі до двох
мінімальних заробітних плат. Службовими особами органів державної ветеринарної медицини
штраф може стягуватися на місці з громадян у розмірі до половини
мінімальної заробітної плати, а з посадових осіб - у розмірі до
однієї мінімальної заробітної плати.
Розділ 6
РАДА З ПИТАНЬ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ,ФАРМАКОЛОГІЧНА КОМІСІЯ.
НАДЗВИЧАЙНІ ПРОТИЕПІЗООТИЧНІ КОМІСІЇ
РАДА З ПИТАНЬ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ,ФАРМАКОЛОГІЧНА КОМІСІЯ.
НАДЗВИЧАЙНІ ПРОТИЕПІЗООТИЧНІ КОМІСІЇ
Стаття 24. Рада з питань ветеринарної медицини
Для розгляду найважливіших питань ветеринарної медицини при
Головному управлінні ветеринарної медицини з державною
ветеринарною інспекцією Міністерства сільського господарства і
продовольства України створюється Рада з питань ветеринарної
медицини. До складу Ради входять спеціалісти Головного управління,
керівники органів державної ветеринарної медицини Республіки Крим,
областей, науково-дослідних ветеринарних інститутів і факультетів
ветеринарної медицини учбових закладів, провідні вчені відповідних
галузей (спеціальностей) відомчої ветеринарної медицини, Асоціації
ветеринарних спеціалістів України. До складу зазначеної Ради
можуть входити представники Міністерства охорони здоров'я
України, інших міністерств і відомств України. Положення про Раду затверджується Головним інспектором
державної ветеринарної медицини України.
Стаття 25. Фармакологічна комісія ветеринарної медицини
При Головному управлінні ветеринарної медицини з державною
ветеринарною інспекцією Міністерства сільського господарства і
продовольства України діє Фармакологічна комісія. Фармакологічна комісія здійснює експертну оцінку ефективності
засобів, призначених для цілей ветеринарної медицини, та їх
реєстрацію в державній реєстраційній книзі і видає відповідні
свідоцтва. Положення про Фармакологічну комісію затверджується Головним
управлінням ветеринарної медицини з державною ветеринарною
інспекцією Міністерства сільського господарства і продовольства
України.
Стаття 26. Надзвичайні протиепізоотичні комісії
Для оперативного керівництва і координації діяльності
організацій, підприємств і громадян щодо попередження і ліквідації
масових захворювань або отруєнь тварин Кабінетом Міністрів України
створюються надзвичайні протиепізоотичні комісії. Положення про надзвичайні протиепізоотичні комісії
затверджується Кабінетом Міністрів України.
Розділ 7
ФІНАНСУВАННЯ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯОРГАНІВ І УСТАНОВ ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
ФІНАНСУВАННЯ ТА МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯОРГАНІВ І УСТАНОВ ДЕРЖАВНОЇ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ
Стаття 27. Фінансування та матеріально-технічнезабезпечення органів і установ державної
ветеринарної медицини
Фінансування та матеріально-технічне забезпечення органів і
установ державної ветеринарної медицини здійснюється за рахунок
коштів державного і місцевих бюджетів, а також за рахунок
позабюджетних коштів. Позабюджетними джерелами фінансування діяльності установ
державної ветеринарної медицини та оплати праці їх працівників є: надходження від підприємств, установ, організацій та громадян
за виконання робіт за договорами і надання платних послуг; частина коштів від сплати адміністративних штрафів; добровільні внески підприємств, установ, громадських
організацій, фондів і громадян; інші, не заборонені законодавством, джерела.
Стаття 28. Фінансування протиепізоотичних заходів
Заходи щодо попередження і ліквідації інфекційних захворювань
тварин, лабораторно-діагностичні та радіологічні дослідження
харчових продуктів і сировини (за переліком, що затверджується
Урядом України), інші ветеринарно-санітарні, протиепізоотичні
заходи, а також невідкладна лікувальна допомога у разі загрози
життю тварин здійснюються за рахунок відповідних бюджетних коштів
і відрахувань від страхових платежів.
Стаття 29. Фінансування інших заходів ветеринарноїмедицини
Заходи щодо попередження і ліквідації хвороб тварин (крім
зазначених у статті 28 цього Закону), лікування хворих тварин,
лабораторні дослідження, ветеринарно-санітарна експертиза
продуктів тваринництва і сировини та всіх видів продукції на
ринках здійснюються власниками тварин, тваринницької продукції за
плату згідно з тарифами.
Стаття 30. Міжнародні відносини
Якщо міжнародними договорами України встановлені інші
правила, ніж ті, що містяться в цьому Законі, то застосовуються
правила міжнародного договору.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 25 червня 1992 рокуN 2498-XII
