З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про національні меншини в Україні
( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 36, ст.529 )
( Вводиться в дію Постановою ВР
N 2495-XII ( 2495-12 ) від 25.06.92, ВВР, 1992, N 36, ст.530 )
Верховна Рада України виходячи із життєвих інтересів
української нації та всіх національностей в справі розбудови
незалежної демократичної держави, визнаючи нерозривність прав
людини і прав національностей, прагнучи реалізувати Декларацію
прав національностей України ( 1771-12 ), дотримуючись
міжнародних зобов'язань щодо національних меншин, приймає цей
Закон з метою гарантування національним меншинам права на вільний
розвиток.
Стаття 1. Україна гарантує громадянам республіки незалежно
від їх національного походження рівні політичні, соціальні,
економічні та культурні права і свободи, підтримує розвиток
національної самосвідомості й самовиявлення. Усі громадяни України користуються захистом держави на рівних
підставах. При забезпеченні прав осіб, які належать до національних
меншин, держава виходить з того, що вони є невід'ємною частиною
загальновизнаних прав людини.
Стаття 2. Громадяни України всіх національностей зобов'язані
дотримувати Конституції та законів України, оберігати її державний
суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, культури,
традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та
всіх національних меншин.
Стаття 3. До національних меншин належать групи громадян
України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття
національного самоусвідомлення та спільності між собою.
Стаття 4. Відносини, які виникають з приводу реалізації
громадянами України прав і свобод, пов'язаних з їх належністю до
національних меншин, регулюються Конституцією України ( 888-09 ),
цим Законом, прийнятими на їх підставі іншими законодавчими
актами, а також міжнародними договорами України.
Стаття 5. У Верховній Раді України, в разі необхідності - в
місцевих Радах народних депутатів, діють постійні комісії з питань
міжнаціональних відносин. В місцевих органах державної виконавчої
влади можуть створюватися відповідні структурні підрозділи. При місцевих Радах народних депутатів можуть утворюватися і
функціонувати на громадських засадах дорадчі органи з
представників національних меншин. Порядок формування цих органів
визначається відповідними Радами народних депутатів. Центральним органом державної виконавчої влади у сфері
міжнаціональних відносин є Міністерство у справах національностей
України. При Міністерстві функціонує як дорадчий орган Рада
представників громадських об'єднань національних меншин України.
Стаття 6. Держава гарантує всім національним меншинам права
на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною
мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або
через національні культурні товариства, розвиток національних
культурних традицій, використання національної символіки,
відзначення національних свят, сповідування своєї релігії,
задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової
інформації, створення національних культурних і навчальних
закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному
законодавству. Пам'ятки історії і культури національних меншин на території
України охороняються законом.
Стаття 7. Держава вживає заходів для підготовки педагогічних,
культурно-просвітницьких та інших національних кадрів через мережу
навчальних закладів. Державні органи на основі міждержавних угод
сприяють національним меншинам у підготовці спеціалістів в інших
країнах.
Стаття 8. У роботі державних органів, громадських об'єднань,
а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях,
де більшість населення становить певна національна меншина, може
використовуватися її мова поряд з державною українською мовою.
Стаття 9. Громадяни України, які належать до національних
меншин, мають право відповідно обиратися або призначатися на
рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої,
виконавчої, судової влади, місцевого і регіонального
самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і
організаціях.
Стаття 10. Держава гарантує національним меншинам право на
збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й
сучасного розселення. Питання про повернення на територію України
представників депортованих народів вирішуються відповідними
законодавчими актами та договорами України з іншими державами.
Стаття 11. Громадяни України мають право вільно обирати та
відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї
національності не допускається.
Стаття 12. Кожний громадянин України має право на національні
прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни мають право у встановленому порядку відновлювати
свої національні прізвище, ім'я та по батькові. Громадяни, в національній традиції яких немає звичаю
зафіксовувати "по батькові", мають право записувати в паспорті
лише ім'я та прізвище, а у свідоцтві про народження - ім'я батька
і матері.
Стаття 13. Громадяни, які належать до національних меншин,
вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм
чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через
відповідні державні органи та створювані громадські об'єднання. Участь або неучасть громадянина України, який належить до
національної меншини, у громадському об'єднанні національної
меншини не може служити підставою для обмеження його прав.
Стаття 14. Державні органи сприяють діяльності національних
громадських об'єднань, які діють відповідно до чинного
законодавства. Національні громадські об'єднання мають право висувати своїх
кандидатів у депутати на виборах органів державної влади
відповідно до Конституції України ( 888-09 ), законів про вибори
народних депутатів України і депутатів місцевих Рад народних
депутатів.
Стаття 15. Громадяни, які належать до національних меншин,
національні громадські об'єднання мають право у встановленому в
Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв'язки з
особами своєї національності та їх громадськими об'єднаннями за
межами України, одержувати від них допомогу для задоволення
мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності
міжнародних неурядових організацій.
Стаття 16. У державному бюджеті України передбачаються
спеціальні асигнування для розвитку національних меншин.
Стаття 17. Україна сприяє розвиткові міжнародного
співробітництва у забезпеченні й захисті прав та інтересів
національних меншин, зокрема шляхом укладання й реалізації
багатосторонніх і двосторонніх договорів у цій сфері.
Стаття 18. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод
громадян за національною ознакою забороняється й карається
законом.
Стаття 19. Якщо міжнародним договором України встановлено
інші положення ніж ті, які містяться в законодавстві України про
національні меншини, то застосовуються положення міжнародного
договору.
Президент України Л.КРАВЧУК
м. Київ, 25 червня 1992 рокуN 2494-XII
