ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 4 від 25.03.88м.Київ
vd880325 vn4
( Постанова втратила чинність на підставі Постанови ПленумуВерховного Суду України
N 16 ( v0016700-98 ) від 12.06.98 )
N 16 ( v0016700-98 ) від 12.06.98 )
Про практику розгляду судами справ про розірвання шлюбу
( Із змінами, внесеними згідно з Постановою ПленумуВерховного Суду України
N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )
Обговоривши матеріали узагальнення практики розгляду судами
України справ про розірвання шлюбу, Пленум Верховного Суду України
відмічає, що переважна більшість їх вирішується правильно. Проте в
останні роки суди послабили увагу до цих справ, у ряді випадків
проявляють поспішність, недодержують вимог закону, що регламентує
порядок прийняття позовних заяв і підготовки справ, нерідко вони
розглядаються у відсутності одного, а іноді і обох дружин, тому
дійсні мотиви розлучення не з'ясовуються. Не всі суди виконують
покладений на них законом обов'язок вживати заходів до збереження
сім'ї і не використовують з цією метою такий ефективний засіб як
відкладення справ для примирення подружжя. Деякі рішення не
містять вказівок про час припинення шлюбних відносин. Часто
залишаються без реагування судів факти негідної поведінки
подружжя, ухилення батьків від виховання та утримання дітей.( Преамбула із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 )
Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання
вимог закону при розгляді справ про розірвання шлюбу і вжиття
заходів до усунення зазначених недоліків, маючи на увазі, що суд
всією своєю діяльністю покликаний активно сприяти зміцненню сім'ї,
захисту прав і законних інтересів подружжя та їх дітей. 2. Судам слід мати на увазі, що позовна заява у справах про
розірвання шлюбу має відповідати вимогам ст.137 ЦПК ( 1502-06 ) і
містити всі необхідні дані, зазначені у п.2 постанови Пленуму
Верховного Суду України від 31 серпня 1979 р. N 8 ( v0008700-79 )
"Про судову практику в справах про розірвання шлюбу". Якщо позовна
заява не відповідає зазначеним положенням, слід застосовувати
правила ст.139 ЦПК України ( 1502-06 ).( Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 ) 3. З врахуванням вимог закону про необхідність повного
установлення дійсних мотивів розлучення, з'ясування фактичних
взаємин подружжя і вжиття заходів до їх примирення суди
зобов'язані виключити з практики факти поспішного розгляду справ,
вживати заходів до забезпечення участі у судовому розгляді обох
дружин, частіше використовувати відкладення справ для їх
примирення, в необхідних випадках у межах шестимісячного строку
вдаватися до повторного відкладення справи, надаючи подружжю
можливість самим урегулювати конфлікт. При цьому слід мати на
увазі, що сам по собі факт недосягнення примирення не є підставою
до розірвання шлюбу, коли є можливість зберегти сім'ю. Особливу
увагу слід приділяти сім'ям, в яких є неповнолітні діти.( Пункт 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 ) 4. Висновок суду про задоволення позову про розірвання шлюбу
має бути обгрунтований на всебічно перевірених доказах,
відповідати ст.40 КпШС ( 2006-07 ) і роз'ясненням, що містяться у
п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 серпня
1979 р. N 8 ( v0008700-79 ).( Пункт 4 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України N
13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 ) 5. Рішення суду у справі про розірвання шлюбу має відповідати
вимогам статей 202, 203 ЦПК ( 1502-06 ). Обов'язковою є вказівка у
рішенні про час припинення шлюбних відносин. ( Абзац перший
пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду України N 13 ( v0013700-92 ) від 25.12.92 ) Проголошуючи рішення і роз'яснюючи відповідно до ст.212 ЦПК
( 1502-06 ) його зміст, порядок і строк оскарження, суд, крім
того, роз'яснює подружжю, яке розлучається, що той з батьків, який
живе окремо від дітей, повинен брати участь у їх вихованні, а
другий з батьків не має права йому в цьому перешкоджати. Зазначені
дії суду слід відображати у протоколі судового засідання. 6. При вирішенні у шлюборозлучному процесі спорів про майно
судам слід з'ясовувати обставини, пов'язані з джерелом і часом
придбання майна, встановлювати обсяг спільно нажитого майна, що
було на час фактичного припинення ведення спільного господарства.
Вартість майна визначається, виходячи з цін, що діяли на день
постановлення рішення. 7. Необхідно гостріше шляхом винесення окремих ухвал
реагувати на встановлені при розгляді шлюборозлучних справ факти
негідної поведінки подружжя у сім'ї, невиконання ними батьківських
обов'язків, ведення паразитичного способу життя, пияцтва й інші
негативні явища. 8. З метою посилення нагляду за діяльністю по розгляду справ
про розірвання шлюбу у народних судах обласним і Київському
міському судам необхідно систематично аналізувати стан цієї роботи
і вживати заходів до своєчасного усунення недоліків. 9. Внести у постанову Пленуму Верховного Суду України від
31 серпня 1979 р. N 8 ( v0008700-79 ) "Про судову практику в
справах про розірвання шлюбу" такі доповнення: а) п.6 доповнити абзацом сьомим такого змісту: "При
досягненні примирення подружжя провадження у справі закривається
на підставі поданої позивачем (обома дружинами) заяви про відмову
від позову. В разі, якщо після спливу наданого подружжю строку
заява про закриття справи не надійшла і сторони у судове засідання
не з'явилися, суд з врахуванням правил статей 172, 173 ЦПК залишає
позов без розгляду на підставі п.4 ст.229 ЦПК ( 1502-06 )"; б) абзац другий п.7 постанови доповнити таким реченням: "У такому ж порядку розглядаються і позови самих засуджених
на строк не менше трьох років позбавлення волі"; в) абзац перший п.9 постанови після слів "... законом не
передбачено" доповнити таким реченням: "Не підлягає також розгляду
в шлюборозлучному процесі позов одного з дружин про витребування
особистого майна, за винятком випадків, коли воно включено до
складу спільного майна, але інший з дружин цю обставину оспорює"; г) п.11 постанови доповнити абзацом третім такого змісту: "При недодержанні цих умов суддя відмовляє у прийнятті
позовної заяви на підставі п.1 ст.136 ЦПК, а якщо вона була
прийнята, суд закриває провадження у справі відповідно до п.1
ст.227 ЦПК України ( 1502-06 )".
