ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 8 від 28.09.73м.Київ
vd730928 vn8
Про практику застосування судами законодавства прозвільнення від відбуття покарання засуджених, які
захворіли на тяжку хворобу
( Із змінами, внесеними згідно з Постановою ПленумуВерховного Суду України
N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )
Розглянувши матеріали узагальнення судової практики про
звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на
тяжку хворобу, Пленум Верховного Суду України відмічає, що суди
України в основному правильно, відповідно до вимог ст.109 ВТК
( 3325-07 ) і ст.408 КПК ( 1003-05 ), звільняють від відбуття
покарання осіб, які захворіли на хронічну душевну або іншу тяжку
хворобу, яка перешкоджає відбуттю покарання. Поряд з цим у
практиці застосування згаданих норм закону мають місце серйозні
недоліки. Всупереч вимогам закону, який допускає звільнення від
дальшого відбуття покарання тільки тих засуджених, які захворіли
на тяжку хворобу, під час відбуття покарання, деякі суди
звільняють від покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу до
постановлення вироку. При вирішенні питання про звільнення від відбуття покарання
осіб, які захворіли на тяжку хворобу, крім осіб, які захворіли на
хронічну душевну хворобу, окремі суди не з'ясовують чи перешкоджає
хвороба дальшому відбуттю покарання, а виходять лише з висновку
лікарської комісії про стан здоров'я засудженого. Суди не завжди враховують характер і тяжкість вчиненого
злочину, дані про особу засудженого та інші обставини, що
призводить до необгрунтованого звільнення від відбуття покарання
через хворобу осіб, які вчинили тяжкі злочини, неодноразово
судилися, є особливо небезпечними рецидивістами. Нерідко суди приймали від органів, які відають виконанням
вироків, подання про звільнення від відбуття покарання за мотивами
тяжкого захворювання без даних, необхідних для правильного
вирішення цього питання. Окремі суди допускають різні спрощення процесу при розгляді
матеріалів про звільнення засуджених від дальшого відбуття
покарання через хворобу. В порушення вимог ст.411 КПК ( 1003-05 ),
яка встановлює порядок розгляду цих матеріалів, їх часто
розглядають без участі прокурора, без представника лікарської
комісії, яка дала висновок про хворобу, а також без участі
засудженого, який міг бути присутнім у судовому засіданні. У постановах не завжди наводяться мотиви, на підставі яких
суд дійшов до висновку щодо необхідності звільнення від відбуття
покарання. ( Абзац сьомий преамбули із змінами, внесеними згідно
з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 ( v0003700-93 ) від
04.06.93 ) Суди по різному вирішують питання про право оскарження
постанови судді, винесеної відповідно до ст.408 КПК. Копії цих
постанов не завжди надсилаються до суду, який постановив вирок.
( Абзац восьмий преамбули із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду N 3 ( v0003700-93 ) від
04.06.93 ) З метою усунення зазначених недоліків і у зв'язку з
виникненням у судовій практиці питань, що потребують роз'яснення,
Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Звернути увагу судів на необхідність суворого додержання
вимог ст.109 ВТК ( 3325-07 ) і ст.408 КПК ( 1003-05 ) про
звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на
хронічну душевну або іншу тяжку хворобу. При вирішенні питання про
звільнення від відбуття покарання через хворобу суди мають
забезпечити індивідуальний підхід до кожного засудженого. 2. Відповідно до вимог ст.109 ВТК і ст.408 КПК факт
захворювання засудженого на тяжку хворобу сам по собі не тягне
обов'язкового звільнення від відбуття покарання. Звільнення від відбуття покарання через хворобу з місць
позбавлення волі може бути застосоване судом лише до тих
засуджених, які захворіли під час відбуття покарання і ця хвороба
перешкоджає відбувати покарання, тобто у випадках, коли дальше
утримання в місцях позбавлення волі загрожує їх життю або може
призвести до серйозного погіршення здоров'я чи інших тяжких
наслідків. ( Абзац третій пункту 2 виключено на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 )
3. Вирішуючи питання про звільнення від дальшого відбуття
покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, крім осіб, які
захворіли на хронічну душевну хворобу, суд має виходити не тільки
з висновку лікарської комісії, а й враховувати тяжкість вчиненого
злочину, поведінку засудженого під час відбуття покарання,
ставлення до праці, ступінь його виправлення, чи не ухилявся він
від призначеного лікування, а також інші обставини. При виникненні сумнівів щодо правильності висновку лікарської
комісії суд вправі призначити судово-медичну експертизу. 4. Якщо суддя виносить постанову про звільнення засудженого
від дальшого відбуття покарання за мотивами хронічної душевної
хвороби і доходить висновку про необхідність застосування до нього
примусових заходів медичного характеру або передачі його на
піклування органів охорони здоров'я, про це слід вказати у
постанові судді з наведенням відповідних мотивів. У тому разі,
коли засуджений потребує примусового лікування, у постанові, з
врахуванням вимог ст.13 КК ( 2001-05 ), необхідно також вказати,
до якого типу лікувальної установи його має бути вміщено. ( Пункт
4 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного
Суду N 3 ( v0003700-93 ) від 04.06.93 ) 5. Суди не повинні приймати до свого провадження подання про
звільнення від відбуття покарання засуджених, які захворіли на
тяжку хворобу, без копії вироку, історії хвороби, висновку
лікарської комісії, даних, що характеризують особу засудженого,
відомостей про минулі судимості, відшкодування збитків, заподіяних
злочином державним або громадським організаціям, та інших
відомостей, необхідних для прийняття правильного рішення. 6. Звернути увагу судів на недопустимість спрощення
кримінального процесу при розгляді матеріалів про звільнення від
відбуття покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу. Розгляд цих матеріалів у судовому засіданні має проводитись з
суворим додержанням вимог ст.411 КПК ( 1003-05 ). 7. Постанова про звільнення засудженого від відбуття
покарання через тяжку хворобу або про відмовлення в цьому судом
має бути мотивована і містити докладне обгрунтування висновків, до
яких дійшов суд внаслідок розгляду подання. ( Пункт 7 із змінами,
внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3
( v0003700-93 ) від 04.06.93 ) 8. Роз'яснити судам, що постанова, винесена суддею в порядку,
передбаченому ст.408 КПК України ( 1003-05 ), оскарженню не
підлягає, але може бути опротестована прокурором. ( Пункт 8 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3
( v0003700-93 ) від 04.06.93 ) 9. Суди повинні копію постанови про звільнення засудженого
від відбуття покарання через хворобу надсилати до суду, який
постановив вирок, для приєднання до справи. ( Пункт 9 із змінами,
внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 3
( v0003700-93 ) від 04.06.93 )
