КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В Авід 5 жовтня 1998 р. N 1598
Київ
Про затвердження Порядку визначення митноївартості товарів та інших предметів у разі
переміщення їх через митний кордон України
З метою запобігання порушенням митного законодавства під час
визначення митної вартості товарів та інших предметів у разі
переміщення їх через митний кордон України Кабінет Міністрів
України п о с т а н о в л я є:
Затвердити Порядок визначення митної вартості товарів та
інших предметів у разі переміщення їх через митний кордон України
(додається).
Прем'єр-міністр України В.ПУСТОВОЙТЕНКО
Інд. 52
ЗАТВЕРДЖЕНОпостановою Кабінету Міністрів України
від 5 жовтня 1998 р. N 1598
ПОРЯДОКвизначення митної вартості товарів та інших предметів
у разі переміщення їх через митний кордон України
1. Згідно з цим Порядком провадиться визначення митної
вартості товарів та інших предметів, які переміщуються через
митний кордон України (далі - товари).
2. У разі коли митному органу надаються документальні
підтвердження ціни (рахунки-фактури (інвойси), рахунки-проформи) і
зазначені в них відомості не викликають сумніву щодо їх
достовірності, митна вартість товарів визначається на підставі
поданих документів. Під час визначення митної вартості до неї включаються ціна
товару, зазначена в рахунку-фактурі (рахунку-проформі), і фактичні
витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури (рахунку-проформи)
- залежно від умов поставки цих товарів згідно з Правилами
ІНКОТЕРМС (у редакції 1990 року) ( v0a23697-90 ): а) на навантаження, розвантаження, перевантаження,
страхування та транспортування до пункту перетинання митного
кордону України; б) комісійні та брокерські; в) плата за використання об'єктів інтелектуальної власності,
які належать до даних товарів, що повинна бути внесена імпортером
(експортером) прямо чи опосередковано як умова ввезення
(вивезення).
3. У разі неможливості визначення митної вартості товарів на
основі поданих документів митна вартість визначається на підставі
ціни на ідентичні товари, митне оформлення яких здійснювалося
раніше, з урахуванням таких вимог: а) ідентичними вважаються товари, які мають однакові ознаки з
товарами, що підлягають оцінці, в тому числі: призначення та характеристики; якість, наявність одного й того ж товарного знака та
репутація на ринку; країна походження; виробник; б) незначні відмінності в зовнішньому вигляді не можуть бути
підставою для відмови в розгляді товарів як ідентичних, якщо за
іншими ознаками такі товари відповідають вимогам цього пункту. За наявності одного і того ж товарного знака товари,
виготовлені різними виробниками, можуть вважатися ідентичними,
якщо у декларанта та в органі митної служби відсутні відомості про
ідентичні товари, виготовлені виробником, товари якого підлягають
оцінці; в) якщо ідентичні товари ввозилися в іншій кількості або на
інших умовах поставки згідно з Правилами ІНКОТЕРМС (у редакції
1990 року), ніж товари, митна вартість яких визначається,
проводиться відповідне коригування їх ціни з урахуванням цих
розбіжностей.
4. У разі неможливості визначення митної вартості товарів на
підставі поданих документів та за відсутності інформації щодо
ввезення ідентичних товарів митна вартість визначається на
підставі ціни на подібні товари, митне оформлення яких
здійснювалося раніше, з урахуванням таких вимог: а) подібними вважаються товари, які не є ідентичними, але
мають подібні характеристики і складаються з подібних компонентів,
що дає змогу використовувати їх з тією ж метою, що й товари, які
підлягають оцінці, та бути комерційно взаємозамінними. Для визначення подібності товарів враховуються: призначення та характеристики; якість, наявність товарного знака та репутація на ринку; б) якщо подібні товари ввозилися в іншій кількості або на
інших умовах поставки згідно з Правилами ІНКОТЕРМС (у редакції
1990 року), ніж товари, митна вартість яких визначається,
проводиться відповідне коригування їх ціни з урахуванням цих
розбіжностей.
5. У разі коли визначена з урахуванням вимог пункту 2 митна
вартість товарів менша за мінімальну митну вартість (якщо вона
передбачена законодавством), для справляння встановлених податків
і зборів застосовується мінімальна митна вартість.
6. Заявлена декларантом митна вартість і дані, що стосуються
її визначення, повинні грунтуватися на достовірній і документально
підтвердженій інформації. У разі потреби для підтвердження
достовірності заявленої митної вартості можуть бути використані
такі документи: рахунки-фактури (інвойси) або рахунки-проформи; специфікації, коносаменти, товарно-транспортні накладні; ліцензії; картки реєстрації контрактів; сертифікати походження; банківські документи щодо розрахунків за контрактом, які
повинні містити всі необхідні реквізити для ідентифікації їх з
поставкою, митне оформлення якої здійснюється (копія платіжного
доручення з відміткою банку про виконання операції та виписка
(копія) з особового рахунку організації, завірена керівником і
головним бухгалтером даної організації); копія експортної вантажної митної декларації країни
відправлення; договори (угоди) на поставку; договори про спільну діяльність; контракти з третіми особами, які мають відношення до договору
(угоди) на поставку; рахунки за платежами третім особам на користь продавця; ліцензійні чи авторські угоди; договори доручення, комісії; агентські та брокерські угоди; рахунки за комісійні та брокерські послуги, що відносяться до
товарів, митна вартість яких визначається; замовлення на поставку; договори перевезення та страхування; прайс-листи виробника та продавця товару; відповідна бухгалтерська документація; калькуляція фірми - виробника товару (у разі згоди фірми
надати її українському покупцю); інші матеріали, які можуть бути використані для підтвердження
митної вартості товарів, заявлених у вантажній митній декларації.
7. У разі відсутності достовірної інформації органи митної
служби вправі використовувати цінову інформацію, що міститься в їх
базі даних, в каталогах торгівельних фірм та інших довідниках, а
також інформацію організацій, які проводили відповідну експертизу.
Ці дані використовуються лише як орієнтовна, довідкова інформація
для попереднього порівняння із заявленою до митного оформлення
ціною товару. У кожному конкретному випадку здійснюється
коригування митної вартості з урахуванням технічних,
функціональних та якісних характеристик товару, сортності, умов
угоди, сезонних коливань цін, витрат на транспортування та
страхування тощо. Висновки організацій, які проводять експертизу щодо
визначення вартості товарів, використовуються тільки як допоміжний
матеріал. Відповідальність за прийняття рішення щодо митної
вартості товарів несе посадова особа органу митної служби, до
компетенції якої належить визначення цієї вартості.
8. Для визначення митної вартості товарів, які експортуються
і підпадають під дію режиму квотування чи ліцензування або щодо
яких запроваджено реєстрацію контрактів, вирішальною є ціна
товару, зазначена у ліцензії чи у картці реєстрації (обліку)
контракту (якщо умови поставки цього товару відповідають тим
умовам, відповідно до яких визначається митна вартість). У разі встановлення індикативних цін на товари, які
експортуються і зовнішньоекономічні угоди щодо яких підлягають
реєстрації чи передбачають отримання ліцензії в МЗЕЗторзі,
відповідність цін на зазначені товари індикативним цінам визначає
МЗЕЗторг. Ціна товару зазначається в картці реєстрації (обліку)
контракту чи ліцензії і додаткове її обгрунтування експортером не
проводиться. У разі встановлення індикативних цін на товари,
зовнішньоекономічні угоди щодо яких не підлягають реєстрації чи не
передбачають отримання ліцензії в МЗЕЗторзі, ціни на зазначені
товари повинні відповідати індикативним цінам, установленим на
момент здійснення зовнішньоторгівельної операції. Якщо ціна,
обумовлена в угоді, відрізняється від індикативної, для митного
оформлення таких товарів необхідно подати лист-погодження, виданий
МЗЕЗторгом.
9. Надана органу митної служби інформація, заявлена як
комерційна таємниця або як конфіденційна, може використовуватися
лише для цілей митного оформлення і не може розголошуватися,
використовуватися посадовими особами органу митної служби в
особистих цілях, передаватися третім особам (включаючи інші
державні органи) без спеціального дозволу особи, яка надала таку
інформацію (за винятком випадків, передбачених законодавством).
