І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н ЯКОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду Україниу справі за конституційним поданням 47 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції України
(конституційності) положення частини другої статті 5
Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради
України з прав людини"
(справа про віковий ценз)
м. Київ, 18 квітня 2000 року Справа N 1-12/2000N 5-рп/2000
Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Козюбри Миколи Івановича - суддя-доповідач, Корнієнка Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мартиненка Петра Федоровича, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни, Яценка Станіслава Сергійовича,
за участю представника суб'єкта права на конституційне
подання Кириченка Сергія Олександровича, народного депутата
України; Постійного представника Верховної Ради України в
Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича;
Постійного представника Президента України в Конституційному Суді
України Носова Владислава Васильовича; представника Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини Усатова Дмитра
Олександровича, радника Уповноваженого Верховної Ради України з
прав людини, розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положення
частини другої статті 5 Закону України "Про Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини" від 23 грудня 1997 року
N 776/97-ВР. Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання 47 народних депутатів України щодо
відповідності Конституції України (конституційності) положення
частини другої статті 5 Закону України "Про Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини". Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 75
Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору
щодо відповідності Конституції (конституційності) положення
частини другої статті 5 Закону України "Про Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини".
Заслухавши суддю-доповідача Козюбру М.І., пояснення
Кириченка С.О., Селіванова А.О., Носова В.В., Усатова Д.О. та
дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. 23 грудня 1997 року Верховна Рада України прийняла Закон
України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини",
положенням частини другої статті 5 якого встановлено, що
"Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на
день обрання досяг 40 років". Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що
встановлення вікового цензу для кандидата на посаду Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини суперечить положенням частини
першої статті 8, частини другої статті 19, статті 21, частини
третьої статті 22, статті 23, частин першої і другої статті 24,
частин першої і другої статті 43, частини першої статті 64
Конституції України, оскільки статтею 101 Конституції України не
передбачено вікового обмеження для громадян на заміщення посади
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Заперечуючи проти аргументів, наведених у конституційному
поданні, Голова Верховної Ради України в письмовому поясненні
Конституційному Суду України зазначив, що оспорювана частина друга
статті 5 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини" не суперечить нормам Конституції України, на які
вказав суб'єкт права на конституційне подання. "Конституція
України, - говориться в поясненні, - одним пунктом 17 статті 85
не може визначити усі сторони такого складного механізму, як
інститут Уповноваженого з прав людини". Виходячи з цієї
конституційної загальної норми Верховна Рада України прийняла
спеціальний закон, який визначив правовий статус Уповноваженого
Верховної Ради України з прав людини і встановив віковий ценз для
претендента на цю посаду. На думку Голови Верховної Ради України, це цілком відповідає
законодавчій практиці України, аналіз якої дає підстави
констатувати, що віковий ценз встановлюється як нормами
Конституції України, так і нормами законів України. По суті аналогічну позицію викладено у письмовому поясненні
Конституційному Суду України Уповноваженим Верховної Ради України
з прав людини.
2. Конституційний Суд України, вирішуючи цей спір, виходить з
такого:
Конституція України не містить терміна "ценз", проте
встановлює відповідні кваліфікаційні вимоги до претендентів на
певні державні посади. Це стосується кандидатів у народні депутати
України (частина друга статті 76), претендентів на посаду
професійного судді (частина третя статті 127), судді
Конституційного Суду України (частина третя статті 148).
Конституція України передбачає наявність певних кваліфікаційних
вимог і до кандидата на пост Президента України (частина друга
статті 103). Нерідко кваліфікаційні вимоги до окремих категорій
державних службовців встановлюються відповідними законами України,
зокрема до тих, які претендують на посади Голови та суддів
Верховного Суду України, Голови та суддів Вищого арбітражного суду
України, членів Вищої ради юстиції, членів Центральної виборчої
комісії. Кваліфікаційні вимоги зумовлені родом і характером
діяльності зазначених посадових осіб, а тому не можуть
розглядатися як обмеження громадян у користуванні рівним правом
доступу до державної служби. Встановлення Конституцією України та законами України певних
кваліфікаційних вимог не порушує конституційного принципу рівності
(стаття 24), адже всі громадяни, які відповідають конкретним
кваліфікаційним вимогам, мають право займати відповідні посади. Визначені законом кваліфікаційні вимоги повинні відповідати
положенням частини другої статті 24 Конституції України. Аналогічним чином вирішено питання щодо кваліфікаційних
вимог, включаючи вікові, до Уповноваженого Верховної Ради України
з прав людини. З огляду на особливу важливість його діяльності,
змістом якої є здійснення парламентського контролю за додержанням
конституційних прав і свобод людини і громадянина, Верховна Рада
України повноважна встановлювати кваліфікаційні вимоги до особи,
яка претендує на цю посаду. Конституція України (стаття 101) цього
не забороняє. До таких кваліфікаційних вимог належать, зокрема,
життєвий досвід та соціальна зрілість, які набуваються лише з
досягненням певного віку. Критерієм у законодавчому встановленні кваліфікаційних вимог
до віку є доцільність. Отже, вимога частини другої статті 5 Закону України "Про
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", згідно з
якою Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який
на день обрання досяг 40 років, не може вважатися такою, що
обмежує громадян у користуванні рівним правом доступу до державної
служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування
(частина друга статті 38 Конституції України).
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 147, 150
Конституції України, статтями 51, 61, 63, 70, 73 Закону України
"Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати таким, що відповідає Конституції України (є
конституційним), положення частини другої статті 5 Закону України
"Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"
( 776/97-ВР ) від 23 грудня 1997 року, згідно з яким
"Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на
день обрання досяг 40 років".
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ
